Розділ 204 - Лінь і Грім (6)
Буу-у-у-у-ум!
Після того як лютий вибух, спричинений падінням фіолетової зорі, поглинув руїни та ліс, здійнялася густа завіса пилу.
Щойно здійнятий пил осів, перед очима постала картина:
— !
Це був Деус, який миттєво скоротив дистанцію та встромив свій клинок у серце Апостола Ліні.
"Успіх".
Спостерігаючи за цим, Алон подумки зітхнув із полегшенням.
Деус бездоганно виконав стратегію, яку Алон йому передав, саме так, як і було заплановано.
У грі, щойно гравець завершував першу фазу битви з Гріхом Ліні, у другій фазі той переходив до особливого прийому.
А саме — зв’язував саму ману невидимими нитками.
"...Зрештою, підказати йому, як Гріх Ліні керує нитками, було правильним рішенням"..
З цією думкою Алон перевів погляд на Апостола Ліні.
Стан Апостола був далеким від нормального.
Мало того, що він втратив обидві руки, так ще й права частина його потилиці була роздроблена й вдавлена всередину — те, що він досі залишався на ногах, здавалося справжнім дивом.
До того ж клинок Деуса наскрізь пробив його серце.
— Кхм—!
Із нудотним хлюпанням виплеснулася темна кров.
Апостол поперхнувся, і кров хлинула з його рота.
Будь-якому спостерігачеві здавалося, що перемога вже була здобута.
Коли Деус приготувався загнати клинок глибше, щоб покінчити з Апостолом...
— Ха-ха—
...Апостол раптом розреготався.
— Ха-ха-ха—
Порожній, але дивно спокійний сміх, несхожий на жоден із його попередніх проявів емоцій.
Деус пильно дивився на Апостола, чиє обличчя розтягнулося в глибокому, тривожному оскалі.
Шшшух—!
Без вагань Деус змінив рух, висмикуючи меч угору.
Хлинув потік крові.
І все ж... Навіть коли його тіло було розсічене навпіл — від серця до верхівки голови...
— Добре, я визнаю. Я був необережним. Я й уявити не міг, що ти зможеш користуватися своєю силою до такої міри, не покладаючись на "Його" силу.
Апостол Ліні видав напружений смішок і промовив:
— Але ти справді віриш, що це кінець?
Він оскалився — огидною, відразливою посмішкою.
Сміх, настільки тривожний, що від нього пробіг мороз по шкірі в кожного, хто це бачив.
У відповідь Деус діяв негайно.
Він зв'язав залишки кінцівок Апостола фіолетовими нитками та розірвав їх на шматки.
Однак... Розтерзана плоть прямо на очах перетворилася на чорні нитки й втягнулася в пульсуючі темні жили, що простягалися по землі.
Пссс...
— !
Величезні яйця тріснули, і з них назовні хлинули безліч павуків.
Крррііі!
Павуки, кожен із яких був розміром із дорослого чоловіка, були потворними.
На черевці кожного з них було закарбоване людське обличчя, наче символ.
Вони виповзали з розбитих яєчних оболонок із жахливими, неприродними рухами.
Видовище було настільки огидним, що могло миттєво викликати нудоту.
Тим не менш...
Це був не останній сюрприз.
Невдовзі... Павуки, які посипались назовні, почали...
Хлоп!
...Позбавляти себе життя.
— ...?
— Щ-що, в біса, відбувається?
Сіркаль була приголомшена, тоді як Райнгард мимовільно викрикнув від шоку.
Масове самознищення павуків не припинялося.
Ніби керовані невидимою волею, вони перерізали собі горлянки або розшматовували власні тіла, позбавляючи себе життя.
Їхні безжиттєві тіла падали на землю й одразу ж розчинялися в чорних жилах.
— !
У той момент Алон нарешті збагнув це.
Мету дій павуків.
І тоді...
Бум!
Земля почала просідати.
Гуркіт—!!!!
Оглушливий шум ударив по слуху кожного.
Поштовхи були настільки потужними, що втриматися на ногах було майже неможливо.
— Це божевілля—!
Райнгард, помітивши щось, люто вилаявся.
Щось величезне піднімалося на поверхню, перевертаючи весь ландшафт.
Це було...
— Що це таке?
Потвора настільки велетенська, що сама її поява загрожувала зрівняти всі руїни із землею.
— Аномалія...
Звір, що втілював Огиду Ліні — Кракша.
Р-Р-А-А-А-А-А-А-А-А-А!!!!!!
Наче звір, що вибирається зі шкаралупи... Кракша виривався з-під землі з болісним вереском.
Побачивши його появу, лицарі миттєво сповнилися жахом.
— Це божевілля...
Не в силах стримати лайку, Райнгард зручніше перехопив меч.
Він розгублено поспіхом озирнувся.
Причина була проста.
Усі руїни, як і раніше, кишіли павуками, що вижили.
— Т-Темна магія!..
Що ще гірше, щойно Кракша вибрався з-під землі, від нього хвилями ринула темна магія.
Бліді від страху обличчя лицарів тепер спотворила паніка, що насувалася.
— Ц..!
Деус поспіхом розкинув фіолетові нитки, намагаючись стримати натиск темної магії, але...
— Гей, маркізе! Про це ми не домовлялися!
Схвильований голос Райнгарда луною рознісся навколо.
"...Не думав, що тут з'явиться ще й Аномалія."
Приховуючи роздратування за безпристрасною маскою, Алон насупився й окинув поглядом поле бою.
Навколо кишіли сотні, тисячі павуків.
Але дещо інше було набагато страшнішим.
Навіть якщо вони переб'ють усіх цих потвор, врятуватися їм усе одно не вдасться.
Навіть якщо вони знищать кожного павука.
Тут усе ще залишався Кракша, який, подібно до Апостола, безперервно випромінював отруйну темну магію.
Ситуація здавалася цілковито безвихідною.
Тікати нікуди.
Вступити в бій — означало приректи себе на битву без найменших шансів на перемогу. Куди не глянь — глухий кут.
Посеред цього хаосу Алон тихо зітхнув.
"Я не планував застосовувати це тут, але... схоже, альтернативи немає".
Щойно він засунув руку за пазуху...
— !
...Навколишній краєвид раптово змінився.
Перед його очима простягнувся безкрайній Чумацький Шлях на тлі темно-синього нічного неба.
Щойно Алон це усвідомив, він інстинктивно зрозумів, де опинився.
[Я рада, що ти прибув раніше, ніж очікувалося.]
Голос молодої жінки...
Ні...
[Але враховуючи обставини, я поясню коротко.]
...Голос Каланнон, Ловця Блискавки, лунав звідусіль.
[Я навчу вас, як здійснити Втілення.]
І тієї ж миті лазурове небо почали затягувати грозові хмари.
————
Найжахливіший сценарій.
Буквально найгірша з можливих ймовірностей.
Зазвичай незворушний вираз обличчя Алона став ще серйознішим.
Бачачи це, Райнгард стиснув зуби.
"Дідько...!"
Потворна істота височіла над ними.
Павук немислимих розмірів, сама присутність якого наче душила повітря.
Для Райнгарда розмір ворога зазвичай не мав значення, якщо тільки це не було щось на зразок Вівтаря Дощу.
Проте він відчував себе пригніченим.
Тому що інстинктивно знав... Ця штука була катастрофою.
Темна магія, що випромінювалася від створіння... Вона була ідентичною темній магії, яку раніше розсіяв Апостол.
"Ця ситуація вкрай несприятлива".
Райнгард спокійно окинув поглядом ситуацію.
Усе його тіло пронизувало відчуття смертельної небезпеки.
Колосальний павук випромінював настільки нищівну ауру, що навіть Райнгард мимоволі напружився.
Ситуацію ще більше ускладнювало те, що менші павуки повністю оточили руїни, наче взяли їх в облогу.
Але найгіршим було навіть не це... разом із ними тут перебували лицарі.
Їх узяли із собою, щоб завадити Апостолу Ліні використовувати ману, що залишилася в атмосфері.
Але тепер вони самі стали тягарем.
Якщо тимчасове придушення темної магії, здійснене маркізом Палатіо та Деусом, зазнає невдачі... І темна магія відновить свою силу... Більшість присутніх лицарів неминуче перетворяться на звичайних маріонеток.
"Які дії мені слід зробити?"
Райнгард окинув поглядом околиці зі стурбованим виглядом.
Сіркаль, як і він, не могла приховати свого хвилювання.
І саме в цей момент...
Деус невтомно використовував свої фіолетові нитки, щоб відбивати темну магію, що знову насувалася.
Ніби насміхаючись з їхніх зусиль...
[Ха... Я й справді не очікував, що мене заженуть так далеко. На щастя, я підготувався.]
Голос спустився згори.
Від жахливо спотвореного звуку Райнгард інстинктивно підвів погляд...
— Та ти жартуєш. Ти все ще живий?
Там, підвішений над його головою...
Апостол Ліні, чий верхній тулуб був оголений, дивився на них згори вниз.
Потворний на вигляд Апостол злорадно всміхнувся.
Потім він заговорив:
[Ви справді вважали, що після всього, що сталося, я не підготуюся до найгіршого? Ну, гадаю, таке припущення було цілком зрозумілим. За звичайних обставин мені б цілком вистачило власних сил, щоб упоратися з усіма вами.]
Тріск—!
[Але, на жаль для вас, я з тих, хто ретельно готується до будь-яких непередбачених обставин.]
Тріск, тріскіт—!
Апостол почав прориватися крізь фіолетові нитки, які створив Деус.
— Чорт—!
Деус квапливо зміцнив нитки.
Але попри його спроби... Він уже вичерпав набагато більше мни, ніж очікувалося, під час попередньої битви, що послабило його контроль.
У результаті нитки перерізалися з прискореною швидкістю.
Зрештою, фіолетові нитки, що стримували темну магію — були повністю перерізані.
— Ах...
Тихе зітхання вирвалося з чиїхось губ.
Апостол, який стояв на вершині Кракші, ще ширше усміхнувся.
І саме в ту мить, коли темна магія вже мала затопити простір, який Деус так відчайдушно утримував...
Гуркіт!
— ...?
Райнгард раптово дещо усвідомив.
Небо, яке ще мить тому було абсолютно чистим — тепер огорнули важкі хмари.
І це було ще не все.
Кап—! Кап—!
Ніби за чиєюсь волею — за кілька секунд із похмурого неба ринула злива.
— Що за—?
На обличчі Апостола Ліні, який щойно святкував тріумф, проступило замішання.
Крок. Крок.
Маркіз Палатіо, який до цієї миті залишався мовчазним, повільно почав просуватися вперед.
Один крок.
Потім інший.
Він йшов прямо назустріч Кракші, з якої клубами валив чорний туман.
Він не формував жодних жестів.
Він не промовляв фраз.
Не вимовляв жодних заклинань.
І він жодним чином не маніпулював своєю маною.
Він просто... йшов уперед.
У бік Кракші.
У бік джерела походження темної магії.
Мов комаха, що летить на світло.
І без вагань... Маркіз Палатіо продовжував свій крок, легко проходячи повз фіолетові нитки, які Деус намагався зміцнити.
[Ха, ти визнав поразку?]
— Маркізе, що ви робите—!
Апостол Ліні видав ще один глузливий сміх.
Деус закричав у паніці.
Але потім...
Тріск!
На мить усе яскраво спалахнуло.
І Деус побачив це.
У ту коротку мить... На кінчиках пальців Алона затріпотіли іскри блискавки.
Слабкий статичний розряд.
Такий крихітний... Проте в цьому тьмяному, попелястому середовищі він сяяв дивовижно яскраво.
Миттєво блакитна мана увійшла в контакт із темною магією.
У момент їхнього з'єднання...
Тріск, шипіння, шшшшш—!
Темна магія... почала перетворюватися на блакитну блискавку.
[Що—?!]
Апостол видав звук шоку.
Але іскри, що злітали з кінчиків пальців Алона, не припинялися.
Вони пронизували темну магію, перетворюючи її всю на блискавку.
Спостерігаючи за неможливим видовищем, що розгорталося — Алон згадав слова, які Каланнон колись промовила до нього.
— "Керувати божественністю не так уже й складно. Тобі лише потрібно вивільнити божественність усередині себе. Але щоб вільно керувати цією силою, просто вивільнити її недостатньо".
Він подивився вперед.
Темна магія, яка раніше пронизувала повітря — зникла.
Замінена повністю сліпучою блакитною блискавкою.
Голос Каланнон лунав у його пам'яті.
— "Ось чому те, що ти повинен зробити — це не просто закликати божественність... Ти повинен прийняти її".
[Згинь!!!]
Р-Р-А-А-А-А-А-А-А-А!!!
Ніби відчуваючи наближення неминучої, незворотної події... Кракша підняв одну зі своїх масивних кінцівок.
Водночас павуки навколо нього видали моторошні верески й кинулися вперед.
— "Осягнути божественність складно. Це вимагає набагато більше практики, ніж ти можеш собі уявити. Але цього разу я допоможу тобі. Тож тобі потрібно зосередитися лише на тому, щоб активувати тригер. Тригер — це..."
Коли потік дощу ринув угору, нога Кракші з гуркотом обрушилася вниз.
Навала павуків кинулася до маркіза Палатіо.
Але навіть у ту саму мить... Алон не зробив нічого, окрім як підняв ліву руку.
"Схопи..."
— ...Блискавку.
Він просто схопив... блискавку, що тріщала навколо нього.
І в ту мить...
Клац—!
Усе раптово завмерло.
Дощ, який лив настільки рясно...
Зупинився.
Павуки, які стрибали на Алона...
Завмерли.
Масивна нога Кракші...
Застигла.
А блискавка в руці Алона...
Зникла.
Ніби сам час зупинився.
А потім...
— ...!
Першою, хто помітила цю тривожну аномалію, була Сіркаль.
"Вони зникають...?"
Вона усвідомила, що незліченні павуки, які ще мить тому мчали до Алона, застигли в повітрі й почали розпадатися на частинки.
Починаючи з кінчиків їхніх кінцівок, павуки повільно розсипалися на пил, ніби знову розчиняючись у землі.
— **Втілення**.
Пролунав тихий, ледве чутний шепіт, і тієї ж миті з тіла маркіза Палатіо вирвався колосальний, руйнівний потік блискавок.
Ніби збираючись поглинути все суще.
Сині блискавки з оглушливим ревінням заповнили простір.
Водночас на голові маркіза Палатіо почали повільно проростати блакитні роги.
І нарешті, крізь зливу, що знову хлинула... і стала ще лютішою, ніж раніше, явився бог.
Тріск!
Ловець Блискавки, Каланнон.
.
.
.
(П.П Вітайте, нове втілення Алона, але це тіки початок..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]