Розділ 203 - Лінь і Грім (5)
Апостол Ліні був ошелешений раптовою появою Алона, але його здивування тривало лише мить.
Він одразу спробував схопити його, але…
— !
Його зіниці розширилися.
Темна магія, яка мала підкорятися його волі, залишалася абсолютно непіддатливою.
І це була не єдина проблема.
"Сила згасає?"
Темна магія розсіювалася під осяйними золотими спалахами.
Він не міг осягнути видовище, що розгорталося перед ним.
Але незабаром до нього дійшло усвідомлення.
Він негайно розвернувся.
"Кристал!.."
Але його дія була занадто запізнілою.
Чорний кристал — першоджерело сили, що пов’язувало й утримувало разом усі яйця та тисячі чорних ниток… вже розсипався на уламки, уражений тріскучою блискавкою.
Апостол Ліні знову розвернувся до Алона.
Його обличчя спотворилося від люті.
Алон, який споглядав його з неупередженим виразом, внутрішньо зітхнув.
"План увінчався успіхом?"
Алон швидко перевірив стан Сіллі.
Будь-хто міг побачити сліди жорстоких катувань на ній, але вона все ще дихала.
"Дякувати небесам".
Він відчув щире полегшення.
Її смерть спричинила б неймовірну катастрофу.
У ту ж мить...
— Ти... Як тобі це вдалося...?
...Голос Апостола розносився луною.
Алон перевів свою увагу назад на нього.
Апостол усе ще не міг відвести погляду від розсіяної темної магії, а на його обличчі застигли шок і невіра.
Це суперечило логіці.
Кожна зона, до якої торкалася темна магія, незалежно від розташування, підкорялася його пануванню.
Інакше кажучи, якщо щось існувало в межах його зони сприйняття, він знав про це.
Це означало, що хто б це не був і що б це не було… щойно воно торкнеться темної магії, Апостол Ліні миттєво це відчує.
"І все ж я абсолютно нічого не відчув".
Попри це, той, хто стояв перед ним, — Маркіз Палатіо, який здолав Апостола Жадібності, — без зусиль зробив неможливе й опинився просто перед ним.
І це було ще не все.
"...Як він міг знати?"
Чорний кристал.
Залишаючись цілковито поза його увагою, він був знищений першим — реліквія, що слугувала ядром бар’єра.
Усе було зроблено одним ударом.
Ніби він неодноразово стикався саме з цим сценарієм.
Без жодних вагань чи помилок.
Риси Апостола ще більше спотворилися від замішання.
————
"Добре. Усе пройшло так, як і планувалося".
Спостерігаючи за цією реакцією, Алон видихнув із задоволенням.
За звичайних обставин він ніколи не повинен був заходити в темну магію.
Його сумісність із темною магією була найгіршою з можливих.
Він не зміг би витримати всередині й десяти хвилин.
Однак він не лише зміг уникнути впливу темної магії, а й непомітно для Апостола матеріалізувався просто перед ним.
Пояснення було простим — Алон розумів уразливість цієї конкретної темної магії.
Точніше, він знав фундаментальну ваду самої конструкції.
Темна магіїя розповсюджувалася на величезну відстань від цієї центральної точки.
Її простір був величезним.
Однак вона була суворо прив'язана до землі.
Вона не поширювалася на небо.
Словом, доки хтось міг перетинати повітряний простір, він міг повністю уникнути впливу темної магії.
Навіть володіючи цими знаннями, дуже небагато людей могли б насправді скористатися цією слабкістю.
Навіть у «Психоделії» це обговорювалося лише як теоретична вада, але ніхто насправді не використовував її для боротьби з Гріхами.
Це було пов’язано з тим, що темна магія поширювалася по землі на надто велику відстань.
Якщо людина не могла підтримувати політ нескінченно, рано чи пізно їй довелося б опуститися в зону її дії й бути виявленою Апостолом.
На щастя для Алона, це не становило перешкоди.
Він володів як необхідними умовами, так і потрібним союзником, щоб використати цю ваду.
Величезний Вівтар Дощу, на який довелося б видертися навіть матеріалізованій Базіліорі… і Райнгард, здатний керувати гравітацією.
Простіше кажучи, Алон піднявся на Вівтар Дощу, злетів увись за допомогою сили Райнгарда… а потім, активувавши Втілення Бога Грому, одним махом обрушився просто в центральну зону, де перебував Апостол.
"Щоправда, через це я вичерпав усю ману до краплі, та й приземлення вийшло паршивим — здається, ноги ледь не розлетілися на друзки"
Алон непомітно змістив ногу.
Його гомілка пульсувала від болю, вказуючи на те, що хоч вона й не була зламана, дискомфорт був достатньо сильним, щоб змусити його майже викрикнути.
Крім того, хоча він і врятував Сіллі, він повністю спустошив свою ману, залишивши себе вразливим до захоплення темною магією.
Звісно, порушивши саму структуру бар'єра, він тимчасово нейтралізував темну магію.
Але цього було недостатньо, щоб заспокоїти його розум.
Навіть якщо він знищив ядро темної магії, якщо він не ліквідує заклинателя, бар'єр з часом знову відновиться.
"Хоча я не впевнений, чи відновиться сила таким самим чином, оскільки це було створено не через здібність Гріха Ліні, а скоріше через артефакт..."
Поки Алон розмірковував, він подивився на Апостола Ліні.
Апостол видав короткий, сповнений невіри смішок і підвів погляд до неба.
— Дивовижно, Маркіз Палатіо. Я ніколи не думав, що ви використаєте такий метод.
— ......
— Також вражає, наскільки точно ви визначили вразливість цього бар'єра, ніби хтось повідомив вас. Однак...
Крива посмішка розтягнулася на його губах.
— Схоже, ви знаєте про одне, але не знаєте про інше.
У ту саму мить, коли Апостол Ліні скривив губи в глузливій усмішці, темна магія знову почала формуватися з порожнього повітря, ніби час повертався назад.
Водночас реліквія, що слугувала ядром темної магії, також почала відновлюватися.
Побачивши це, Сіллі різко втягнула повітря.
— А...
Тихий звук цілковитої розпуки вирвався з неї.
Ніби у відповідь, глузлива посмішка Апостола стала ще більш зловісною.
— Незалежно від того, скільки разів ви знищите кристал, він продовжуватиме відновлюватися. Поки я живий, це правда.
— ......
— Який жаль. Якби вам вдалося здолати мене одним ударом, ситуація могла б бути іншою. Ну, навіть якби ви мітили в мене, я б усе одно не загинув від одного удару.
Апостол глузував, додаючи останнє речення.
Однак.
— Я знаю.
Алон залишався абсолютно спокійним.
— Що?
— Я сказав, я знаю.
Він промовив зі стриманістю.
— Я знав, що ти не загинеш від одного удару, і я знав, що кристал, який я знищив, швидко регенерує.
Ніби він не відчував жодного жалю щодо такого стану справ.
— Ха, то ти говориш, що прийшов сюди лише для того, щоб померти?
Апостол, на мить застигнувши, знову насмішкувато фиркав.
— Ні. Я вже виконав те, заради чого прийшов сюди.
Алон невимушено знизав плечима й подивився в бік Сіллі.
— Що ти...
Апостол Ліні, насупившись, коли намагався заговорити, раптово усвідомив дещо.
Чорний кристал, що формував ядро бар'єра, повністю відновився.
Він повинен був функціонувати нормально.
Проте темна магія не розширювалася.
Відчувши, що щось пішло глибоко не так, Апостол швидко розвернувся.
І тоді він побачив це.
Весь артефакт, з якого виходила чорна магія, був намертво оповитий фіолетовими нитками.
Більше того, весь простір навколо нього був покреслений тонкими фіолетовими лініями, ніби сам світ розірвали на шматки.
І назустріч йому...
Крок... крок...
...Просувався чоловік.
В одній руці він тримав клинок.
У іншій він стискав безліч ниток, які, здавалося, розривали сам цей світ.
Його очі палали люттю й образою.
Моторошна аура, ніби він мав намір наситити весь світ фіолетовим кольором, виливалася з нього.
— Я вб'ю тебе...
Деус Макалліан.
————
Тріск —!
Звук, подібний до розривання дроту, пронизливо відлунював у вухах кожного.
У той самий момент —
Клац!
Чорні та фіолетові нитки розірвалися, сигналізуючи про початок битви.
Алон ледве міг стежити за протистоянням — воно розгорталося з неможливою швидкістю.
Лише після одного обміну атаками навколишні дерева були знищені.
Саме повітря тремтіло, коливаючись від залишків нищівної магічної сили.
ТРІСК — ТРІСК —!!
Сотні, тисячі ріжучих ниток раз у раз матеріалізувалися й зникали, розсікаючи повітря та землю й залишаючи по собі глибокі борозни з гострими, мов лезо, краями.
Це була битва, що перевищувала все, чого міг досягти звичайний смертний.
Це було нічим іншим, як жахливо величним видовищем.
— Це безумство...
Щойно темна магія розсіялася, Райнгард завів лицарів усередину, але, побачивши надлюдське протистояння перед собою, не зміг стримати лайки.
Безліч лицарів, що слідували за ним, так само були охоплені благоговінням, не в змозі встежити за рухами очима.
Однак.
"Деус втрачає позиції".
Алон безпристрасно аналізував ситуацію.
Він не міг розгледіти дрібних деталей битви, але за коливаннями мани міг визначити, хто має перевагу.
Теперішній стан був неминучим.
Навіть якщо їхні можливості здавалися схожими, Апостол володів силою гріха, на відміну від Деуса.
Але що було ще важливіше...
"Він занадто емоційний".
БУУУМ —!!
Алон спостерігав, як Деуса відкидало назад, коли той відскакував від переплетених чорних ниток.
Минуло лише кілька хвилин від початку битви, але його тіло вже було пошматоване.
Його темна броня була розтрощена, а окремі її частини взагалі були відсутні.
Його тіло було порізане глибокими ранами від ниток.
Тим часом Апостол Ліні знову заспокоївся, і від початкової паніки не залишилося й сліду.
Спокійно усміхаючись, він обплів десятки дерев чорними нитками, піднявши їх високо в повітря.
Явна розбіжність.
Якщо Деус хотів переломити хід подій, йому потрібно було зробити більше, ніж просто заспокоїтися.
І тому...
— Деус.
Алон гукнув його.
————
Глухий стукіт... глухий стукіт... глухий стукіт...
Його серце билося неконтрольовано.
Відчуваючи його шалений ритм, Деус дивився на фігуру перед собою налитими кров'ю очима.
Апостол, цілковито спокійний, без зусиль утримував уламки зруйнованого довкілля в повітрі своїми чорними нитками.
Стиск.
Деус знову чим міцніше стиснув свій меч і приготувався до атаки.
Він чудово розумів, що піддаватися гніву в бою було вкрай нерозумно.
Попри це, він не міг приборкати свою лють.
Сіллі, його молодша сестра.
Коли він прибув сюди, картина, що постала перед його очима, дуже нагадувала той момент...
— Ха...
Світ перед очима Деуса на мить втратив свої барви, ставши сірим.
Нахлинули спогади, які він волів би назавжди забути.
Під тихим нічним небом... чоловік із криком знову й знову опускав важкий предмет на голову жінки.
Жінка з наполовину розтрощеним черепом встромляла ніж у живіт чоловіка.
А позаду його батька й матері... з огидною, глузливою усмішкою стояв...
"[Чорна Вівця обрала тебе.]"
...Апостол Ліні.
Стиск —!
Неймовірна аура хлинула з тіла Деуса.
Його налиті кров'ю очі палали люттю, коли він дивився на Апостола.
Фіолетова мана, що виривалася з нього потужним спалахом, перетворювалася на безліч ріжучих ниток, знову розсікаючи світ.
І якраз коли він збирався рвонути вперед...
— Деус.
Голос досяг його вух.
Голос, абсолютно відмінний від киплячої люті всередині нього — такий холодний і зібраний.
Голос, який він упізнав інстинктивно.
А потім.
— Якщо хочеш помститись поверни собі спокій.
Ніби зазираючи просто в його душу, ці слова глибоко його вразили.
Деус відчув, ніби на нього хлюпнули крижаною водою, і його розум миттєво прояснився.
Шалене калатання його серця поступово вщухло.
Лише тоді він чітко усвідомив те, що раніше не помічав.
А потім.
— Запам'ятай.
— Можна обплести не лише те, що бачиш.
— ...!
Від цих слів Алона... очі Деуса повільно розширилися.
————
"Ця ситуація не така вже й погана зрештою".
Апостол Ліні мав розслаблену посмішку.
На відміну від його початкової паніки, стан справ був не таким відчайдушним, як здавалося.
"Мені просто потрібно спочатку нейтралізувати Деуса, а потім ліквідувати всіх остальних по одному. Спочатку лицарі. Потім Маркіз Палатіо. Потім його молодша сестра — Ні".
Усмішка.
"Убити маркіза першим було б непоганою ідеєю. Трохи зламати його дух, а потім покінчити з його сестрою... Непоганий порядок дій. Спочатку..."
Він продумував, удосконалював і остаточно формував свою стратегію.
Усе заради єдиної мети — посилити їхній відчай.
"Щойно я продемонструю величезну різницю в нашій силі".
Прийнявши рішення, Апостол Ліні зробив крок, натягуючи чорні нитки.
Буум! Тріск —!!!
У цю саму мить...
Дерева й валуни, зв’язані над ним чорними нитками, почали руйнуватися й розпадатися, формуючи колосальну сферу.
Сфера швидко збільшувалася в розмірах.
Незабаром вона виросла достатньо, щоб охопити безкрає небо.
— Що, чорт забирай, це таке...?
Метеорит.
Лицарі, що стояли внизу, могли лише порожньо витріщатися на небеса.
Масивна сфера, обгорнута чорними нитками, охопила небо.
А потім.
— Ти міг стати сильнішим, але в кінцевому підсумку ти нічим не відрізняєшся від того, коли був дитиною, Деус Макалліан.
Апостол Ліні насміхався з Деуса, який стояв, важко дихаючи й стискаючи свій меч.
Згодом він перевів погляд на фіолетові нитки, що залишилися.
Результат битви вже був вирішений наперед.
З такими думками він самовдоволено посміхнувся.
— Ти все ще не можеш нічого захистити.
Він недбало махнув рукою, але...
— ...?
Наступної миті Апостол відчув дивне, незрозуміле відчуття, ніби щось було не так.
Щось, що мало бути само собою зрозумілим — тепер було поза його досяжністю.
Незбагненна втрата чогось фундаментального викликала в нього тривогу.
Оглушений на коротку мить...
— Що...?
...Він із запізненням розпізнав проблему.
"Чому... моя магія не слухається?"
Сама темна магія, якою він керував, зовсім не підкорялася йому.
Ніби її скувала якась сила.
А потім.
"Не може бути!"
Усвідомивши жахливу правду, очі Апостола Ліні розширилися.
І в ту саму мить...
— Мені потрібна лише одна мить.
Ніби він саме цього й чекав, Деус вивільнив потік фіолетової мани.
Розрі...
— !
Фіолетові нитки почали без вагань розсікати чорні.
Десятки.
Сотні.
Ні — тисячі ниток.
Розрізані безжально.
Одночасно з цим, масивний метеор над головою — обвалився.
Але.
Замість того щоб дозволити йому безконтрольно впасти, фіолетові нитки повністю обплели його.
Скрегіт...
— !
Нитки ковзали по його поверхні, видаючи різкий звук.
Уламки дощем посипалися на ліс та руїни, руйнуючи все, на що падали.
І з цього хаосу — з’явився колосальний фіолетовий конічний спис.
— Але зараз...
Гігантський спис, що випромінював величну й гнітючу ауру...
— ...Цього має бути цілком достатньо.
Скрегіт...
— !
З різким свистом, що різав слух, воно ринуло до землі.
І в цей момент...
Макалліан Затемнення.
Фіолетова Туманність.
Фіолетова зоря... обрушилася на землю.
.
.
.
(П.П Хмм...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]