Розділ 202 - Лінь і Грім (4)
Алон знав не так багато про Апостола Ліні.
Це було природно.
Апостоли взагалі не були концептом, що з'являвся в «Психоделії».
І все ж Алон зміг розробити план. Причина була простою — він знав, яку саме силу мав гріх Ліні.
Звісно, Апостол і Гріх відрізнялися.
Однак кожен Апостол, якого він бачив досі, використовував силу гріха.
Утім, оскільки він більше нічого не знав, йому доводилося бути обережним.
Наприклад, хоча він міг здогадуватися, чому Апостол Ліні забрав Сіллі...
У нього не було жодного способу дізнатися, чому він зчинив такий хаос у джунглях.
І все ж був один метод, який варто було спробувати.
— Ви серйозно?
— Так.
Алон кивнув Деусу, чиї губи повністю пересохли.
Райнгард, із цікавістю в очах, ступив уперед.
— То який план? Зважаючи на ваші слова, щойно ми ступимо в ту темну магію, вона пожре нашу ману, і ми всі загинемо.
— І на додачу, цей хлопець навіть не зможе увійти, — додав Райнгард, хитнувши підборіддям у бік Деуса.
— Саме так. Якщо ми просто рушимо в ліс у такому стані, лицарі будуть знищені. Ті, хто не досягнув вашого з Деусом рівня, витратять усю свою ману лише на те, щоб чинити опір цьому чорному туману.
Для Алона це було особливо смертоносно.
Хоча його мана значно зросла порівняно з тим, що було кілька років тому, її кількість усе ще залишалася відносно низькою.
Оскільки він міг витримувати це лише огортаючи себе маною, відведений йому час вимірювався б ліченими хвилинами.
"Хіба що божественний ранг зміг би захистити мене від темної магії..."
Але він знав лише те, що божественний ранг володів формою абсолютної влади.
Було невідомо, чи можна за його допомогою розвіяти чорну магію.
І, на жаль, Алон досі не вмів належним чином керувати цією силою.
Покладатися на Божественний Ранг, природа якого залишалася невивченою, було б верхом дурості.
— Сіркаль.
— Так?
— Як далеко звідси до руїн?
— ......Найкоротшим прямим шляхом це займе щонайменше п'ять годин.
"П'ять годин."
Поки Алон на мить поринув у роздуми...
— Але якщо ми підемо не звідси, а зріжемо через східні джунглі Каслота, то зможемо дістатися приблизно за тридцять хвилин.
...Сіркаль вказала на інше місце.
Алон нахилив голову.
— …Хіба це все ще не лісова хаща?
— Так, але чорна магія туди не проникне. Тому що це…
— Зона Сельванус, — втрутився Райнгард.
— Саме так.
Райнгард, втрутившись у розмову, промовив дещо несхвальним тоном.
— Але це здається занадто небезпечним. Глибоко в тому секторі живуть Пеккві. Це фактично їхні володіння. Вони не терплять чужинців.
Можливо, згадуючи минулу зустріч із Пеккві, Райнгард помітно вагався.
Однак, попри таку реакцію Райнгарда, Алон мовчав.
І ось, нарешті...
— Ми підемо туди.
...Ухвалення рішення було остаточним.
— Ви серйозно?
Райнгард насупився, зсунувши брови.
Але...
— Так.
— .........Ви хоч знаєте, хто такі Пеккві?
— Знаю. Але не хвилюйся. Того, чого ти боїшся, не станеться, і ми врятуємо Сіллі.
Алон твердо тримався своєї рішучості.
— Тож не хвилюйся.
Він злегка поплескав Деуса по плечу.
————
Руїни, де колись жило Плем’я Громової Змії.
Тепер це місце змінилося до невпізнаваності.
Повсюди висіли моторошні, потворні яйця невідомого походження.
Багряні стебла, схожі на кровоносні судини, обплітали стіни руїн, утворюючи суцільну мережу, що пульсувала.
Тук-тук. Тук-тук.
Наче моторошний оркестр, що грає в унісон, десятки, сотні огидних коконів синхронно пульсували.
А в самому центрі цього кошмару…
— Хмм~
Сидів Апостол Ліні.
Чоловік із нудьгуючим виразом обличчя ліниво ковзав поглядом по сотнях пульсуючих яєць.
У цей момент пролунав низький гул.
Вуууум...
— ...Отже, вони нарешті ступили всередину.
Одна з чорних ниток мани, що павутиною розкинулися навколо нього, дивно завібрувала.
Помітивши це, Апостол Ліні гидко посміхнувся.
Йому не довелося довго чекати. Бажана здобич сама проковтнула наживку.
Втім, називати їх "здобиччю" було навіть якось ніяково — надто вже вони були слабкими.
Вони були жалюгідними нікчемами, заради яких не варто було докладати стільки зусиль.
І все ж він розіграв цю масштабну виставу з двох вагомих причин.
Перша — Деус Макалліан.
Апостол хотів зламати його розум, довести його до абсолютної межі.
"Ось чому тоді я залишив її в живих".
Апостол Ліні злегка перевів погляд на Сіллі, яка була міцно зв'язана чорними нитками.
Її рот був заткнутий кляпом, і судячи з її пошматованого стану, вона зазнала жорстоких катувань.
На відміну від інших Апостолів, які вбивали всіх, окрім тих кого призначали як жертвоприношення, він навмисно залишив Сіллі в живих, щоб легко спровокувати Деуса.
Але була й інша причина, чому він не став просто вбивати Сіллі на очах у Деуса.
Цією причиною був не хто інший, як Маркіз Палатіо.
"Цей чоловік небезпечний".
Маркіз Палатіо. Його справжня природа була абсолютно незбагненною.
Стосовно нього було занадто багато дивних речей.
Утім, Апостол Ліні ніколи не намагався глибше розібратися в тому, ким він був.
Важливим було лише одне.
Маркіз Палатіо був тим, хто міг сильно завадити його планам.
Це був вирішальний момент.
Спогад усе ще яскраво горів у його пам'яті.
Апостол Ліні бачив це виразно.
Маркіз Палатіо... Те, як він здолав Апостола Жадібності.
Відтоді Апостол Ліні навмисно ховався, тихо готуючи цю пастку.
Сценарій, де він безсумнівно вийде переможцем.
Більше того, про всяк випадок він заздалегідь підготував у джунглях додаткові сили, використавши свої приховані ресурси.
Він усунув майже всі можливі непередбачувані фактори.
Навіть якщо з’явиться Маркіз Палатіо, це ніяк не змінить результату.
"Схоже, вони з'ясували, де я".
Він відчував, як лицарі наближаються, перебуваючи вже зовсім поруч.
"Тепер, як мені з ними розібратися?"
Апостол Ліні викривив губи в насмішці.
"Вмикають і вимикають ману групами по троє — схоже, вони абсолютно неправильно зрозуміли ситуацію. Хмм, може, просто вбити їх усіх, коли вони пройдуть половину шляху?"
"Ні, можливо, краще зачекати, поки вони прибудуть, а потім вирізати всіх, скинувши їхні трупи туди, де перебуває Деус. Непогано. Я міг би вбити їх усіх і залишити лише одного в живих — нехай повернеться й виплесне всю свою образу на Деуса".
"А одразу після цього я заманю самого Деуса й уб'ю дівчину просто в нього на очах..."
Він знову перевів погляд на Сіллі.
— Гра закінчена.
Його посмішка стала ще ширшою.
Поруч із нею лежали тіла лицарів, які увійшли разом із Райнгардом. Їхні шиї були неприродно викручені.
Але їхні шиї були не єдиним, що зламалося.
Усі їхні тіла були жахливо спотворені.
Хтось втратив руки.
Хтось не мав ніг.
У когось бракувало голови.
У інших усе ще були цілі кінцівки, але нутрощі вивалилися назовні.
Ніби пояснюючи чому...
Клац.
Апостол легко клацнув пальцями.
У ту ж мить...
Шшш —
...Трупи, що лежали поруч із Сіллі, почали підніматися один за одним.
Огидно, мов маріонетки в моторошній виставі.
А потім...
Замах!
...Вони почали рубати мечами один одного.
Голова мертвого лицаря була відрубана одним ударом.
Темно-червона кров бризнула з рани, пробитої мечем крізь металевий обладунок.
Відсічені кінцівки з глухим стуком падали на землю, а нутрощі вивалювалися назовні з вологим хлюпанням.
У всьому цьому не було жодного сенсу.
Зрештою, вони вже були трупами.
І все ж Апостол продовжував це жахливе видовище лише з однієї причини.
— Як почуваєшся?
Причиною була Сіллі.
Чим більше вона ламалася, тим глибшою була б рана в розумі Деуса.
Вона міцно заплющила очі, не бажаючи бути свідком цього жаху.
Але...
— Тсс, тобі не слід цього робити.
Рухаючи пальцями в повітрі, Апостол змусив Сіллі розплющити очі.
— Це все заради тебе. Якщо ти не дивишся, тоді все це безглуздо, хіба ні? Зрештою, лицарі, які прийшли врятувати тебе, влаштовують таке шоу.
Він захихотів, його плечі тремтіли від задоволення.
Жахливе пекло відбилося в очах Сіллі, ще більше посилюючи її розпуку.
————
Сіллі порожнім поглядом дивилася перед собою.
Трупи розмахували мечами один проти одного.
Безжиттєві тіла рухалися, відсікаючи одне одному кінцівки, а моторошно оживлені руки вивалювали нутрощі на землю.
Вона знала.
Це були трупи.
Їхні рухи були не більше ніж трюком Апостола перед нею.
І все ж.
Сіллі не могла байдуже дивитися на цю трагічну виставу.
Це були лицарі Лицарського ордену Затемнення.
Кожен із них, що зараз різав один одного...
Вона знала їх.
— Мммф—!
Зан, який вічно відпускав дурні жарти, лишився без руки.
Міллін, з якою вони жартома пліткували про Деуса, лишилася без голови.
Мун, який із захопленням спостерігав за її магією й тренувався разом із нею на плацу, лишився без ноги.
Вона...
Її...
Сіллі...
Через неї...
Усе...
Усе було через неї.
Пшик —
Бризки багряної крові заляпали поле зору Сіллі.
Це була кров Муна.
Того, хто колись хвалив її магію.
Знову, розпука захопила її очі.
Її шлунок скрутило.
Вона відчувала, що її зараз знудить усім, що було всередині.
Задушлива провина затьмарила її зір, поки огидне відчуття безпорадності фарбувало її зіниці в темряву.
І все ж.
"**Допоможіть мені**".
Сіллі чіплялася за цю останню надію.
"**Допоможіть мені, допоможіть мені, допоможіть мені, допоможіть мені**".
Вона відчайдушно бажала порятунку.
Якщо вона залишиться тут ще довше, то відчувала, що більше не зможе залишатися собою.
Ніби їй доведеться втекти — бігти туди, звідки вона вже ніколи не зможе повернутися.
Ніби вона могла... Стрибути в безодню.
Ця думка лякала її більше за все на світі.
Але поступово огидна самоненависть опанувала її.
Водночас Сіллі знала.
Навіть серед цього кошмару її гострий розум холодно аналізував ситуацію.
Порятунок... Не прийде.
Крізь її туманний зір безодня вимальовувалася перед нею.
Порятунку не було.
Тоді хіба не краще було б просто відпустити все зараз?
Можливо краще... просто...
— ......
Зіниці Сіллі почали повністю поглинатися суцільною темрявою.
У той момент, коли губи Апостола викривилися в спотвореній посмішці...
Тріск —!
Звук.
Маленький, майже незначний звук.
Утім, він був пронизливо чітким.
Коли Сіллі, занурюючись у ту густу темряву, неуважно підняла погляд до неба... Спалах світла спустився.
БУУУМ—!
Золота блискавка розірвала темряву, освітивши світ за мить.
Шшшш—!
Темна магія розсіялася, наче туман, розвіявшись без сліду.
Одночасно... Чорні нитки, що зв'язували кінцівки Сіллі, розплуталися й зникли.
— Що за—?!
Голос Апостола пролунав у шоці.
А потім.
Коли пил осів, розмитий зір Сіллі поступово прояснився — перед нею стояв чоловік.
Тріск — тріск!
Темне пальто, що мерехтіло від блискавки...
— Я трохи запізнився.
Маркіз Палатіо.
— Ах...... — Тихий подих вирвався з губ Сіллі ще до того, як вона це усвідомила.
Блискавки, що вирували навколо тіла Алона, вмить розігнали темряву, яка затуманювала її змучений погляд.
.
.
.
(П.П Ну що ж, а ось той самий момент, коли Сіллі почала змінюватись, відтепер Сіллі починає свій шлях як.....)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]