Розділ 201 - Лінь і Грім (3)
Натягнута усмішка Короля Памілоно.
І Женіра з її бездоганною, немов намальованою усмішкою.
Дивлячись на них двох, Алон без особливих труднощів міг уявити, у якому становищі зараз перебуває Королівство Люксибл.
Утім, тут навіть не було про що гадати.
Будь-кому було б очевидно: "Женіра повністю тримала Короля Памілоно під своїм контролем."
"Що до цього призвело?"
Алону було цікаво дізнатися, як розгорталися події, що зрештою призвели до такої нової розстановки сил, але він швидко відкинув цю думку.
Це була цікава ситуація, але зрештою вона означала лише одне: Плем’я Громової Змії, якому він колись допоміг, тепер контролювало Люксибл.
Такий перебіг подій був лише на користь Алону.
Особливо тепер, коли Плем’я Громової Змії вважало його Каланноном, Ловцем Блискавки.
— Я маркіз Палатіо. - представився Алон.
— Я багато чув про ваші досягнення... Тобто, я чув багато переказів.
Король Памілоно швидко виправився на пів слові, нервово косячись на Женіру.
Швидко оглянувши залу для аудієнцій, Алон помітив, що солдати, схоже, вже звикли до подібних сцен і ніяк на них не реагували.
Обмінявшись необхідними формальними люб'язностями, Алон завершив королівську аудієнцію.
Або, якщо бути точнішим, Алон мав намір виявити бодай якусь ввічливість, але...
— Кхм, оскільки знайомство відбулося, гадаю, ви можете йти, маркізе Палатіо.
— ...Ось як?
Вираз обличчя короля, який виразно благав: "Будь ласка, будьте ласкаві, йдіть звідси негайно", не залишив Алону іншого вибору, окрім як вийти геть.
— Дякую, що прийшли, як і обіцяли, — сказала Сіркаль, щойно вони вийшли із зали для аудієнцій, і низько схилила голову.
Сіркаль, яка йшла за ним, одразу вклонилася ще нижче.
Алон ніяково похитав головою.
— Не варто. У мене й так були тут справи.
— Будь ласка, повідомте мене про суть ваших справ.
— Блискавка... Ні, мій символ... Де він розташований?
На запитання Алона, Сіркаль трохи схилила голову набік, але швидко зрозуміла його намір і видала тихе "А".
— Він у тому самому місці, що й минулого разу.
— Якщо ти маєш на увазі те місце, де він був минулого разу, то ти говориш про руїни?
— Так, саме так. Утім…
Сіркаль завагалася, а потім продовжила із жалем на обличчі:
— Зараз вам може бути надзвичайно важко туди дістатися.
— Чому так?
— Ви вже чули новини щодо джунглів Ронавеллі?
Поширені чутки, про які згадував Еван.
— Ти про темну магію?
— Саме так. Через це чаклунство вам, ймовірно, буде вкрай незручно вирушати туди просто зараз.
— Хм...
Алон тихо зітхнув.
Він дещо передбачав, що події розгортатимуться саме так.
Але навіть з такими ускладненнями він не міг просто сидіти й склавши руки чекати.
Якщо він не дістанеться потрібного місця протягом семи днів, Каланнон зникне.
Хоч він цього й не планував, але відчував певний обов'язок за те, що здобув її божественний ранг.
До того ж пропозиція Каланнон навчити його маніпулювати божественним рангом була досить привабливою.
Він міг відчувати й керувати божественністю, проте йому все ще бракувало розуміння фундаментальних принципів та методів її використання.
Окрім того, якщо істота, яка поширювала темну магію, була Апостолом Ліні, Алону все одно неминуче довелося б із нею зіткнутися.
Зрештою, залишалося лише одне логічне рішення.
— Ти абсолютно впевнена, що мій символ у тих руїнах?
— Так. Дозвольте запитати, ви плануєте увійти?
— Гадаю, це мої наміри.
Почувши це, Сіркаль знову низько вклонилася.
— У такому разі ми мусимо супроводжувати вас.
Алон легенько похитав головою.
— У цьому немає потреби.
— Ні, ми не можемо просто залишатися тут, поки той, кому ми служимо, наражається на небезпеку. Будь ласка, дозвольте нам приєднатися.
Утім, Сіркаль не виявляла жодних ознак поступок.
Щиро кажучи, якби Алон діяв як зазвичай, він би прийняв не лише її допомогу, а й зібрав стільки людей, скільки міг.
Якщо тільки різниця в силі не була колосальною, чисельна перевага завжди давала користь.
Однак вагання Алона випливали з конкретної причини.
"Якщо ця штука дійсно Гріх Ліні, як я й підозрюю, тоді залучення більшої кількості людей буде лише мінусом. Чим більше присутніх, тим сильнішим воно стає".
Це вагання було спричинене природою істоти, яка поширювала темну магію.
Обмірковуючи найгірший сценарій, Алон нарешті промовив:
— У такому разі я прийму вашу допомогу лише до межі впливу темної магії.
Але...
— Справжня небезпека криється саме всередині зони темної магії.
Сіркаль усе ще не могла приховати свого хвилювання.
Звичайні запевнення тут явно не спрацювали б.
Зіткнувшись із її рішучою позицією, Алон на мить замислився, глибоко вдихнув... а потім упевнено оголосив:
— Немає потреби хвилюватися. За кого ти мене маєш?
Звісно, щойно ці слова злетіли з його уст, він миттєво пожалкував про них.
"Жах, яка ганьба".
Якби він справді був беззаперечною, всемогутньою істотою, у цій заяві не було б нічого дивного.
Але оскільки сам він себе таким не вважав, це відчувалося не більше ніж порожніми вихваляннями.
Однак...
— Прийміть мої щирі вибачення.
Для Сіркаль, яка вірила в його хибне походження, це слугувало ідеальним, беззаперечним аргументом.
— Вирушаємо.
Стримуючи пекуче збентеження, Алон вирішив просто спостерігати за подальшим розвитком подій.
————
— Кхм.
Ніяково прокашлявшись, він сів у екіпаж, що чекав на нього.
Його оточували члени Племені Громової Змії та солдати.
Коли Алон визирнув у вікно, його погляд зупинився на Евані, який сидів навпроти.
— Цього разу ти не збираєшся ставити запитання?
— Га? Про що саме?
Замість прямої відповіді Алон жестом показав у бік вікна.
Еван постійно розпитував про все, коли ситуація не мала для нього повного сенсу.
Але цього разу він незвично мовчав, що змусило Алона заговорити першим.
— А...
Еван злегка знизав плечима.
— Ну, до цього часу я вже майже про все здогадався.
— ...І про що саме ти здогадався?
— Що ви — Каланнон, Ловець Блискавки.
— ......
— Я трохи поміркував.
— Про що конкретно?
— Було б трохи дивно, якби я, супроводжуючи вас усюди, кожного божого разу запитував: "Це правда відбувається?", чи не так?
"Ну, якби це був я, я б і далі мав сумніви..." — подумки промовив Алон.
Але Еван, здавалося, вже повністю змирився із ситуацією й комфортно відкинувся на спинку сидіння.
— Тож я просто вирішив сприймати все так, як воно є.
— ...Справді?
— Так. На цьому етапі, навіть якби ви сказали мені: "Насправді я бог Сіронія!!", я б і в це повірив.
— Але ж Сіронія — це богиня, хіба ні?
— Я б повірив вам, навіть якби ви заявили, що ви жінка.
Здавалося, розум Евана злетів кудись у захмарні висоти.
Від нього так і віяло абсолютним, майже буддійським спокоєм.
[Няв-!]
Ніби погоджуючись із ним, Блекі висунув мордочку з кишені й віддано подивився на Алона.
— Розумію.
— Отож.
Усередині екіпажу знову запанувала тиша.
————
Через деякий час...
— Ми прибули до місця призначення.
Голос сповістив про їхній приїзд.
Перед очима Алона швидко постали безкраї джунглі... ні, осквернена територія, де загрозливо вирувала темна магічна сила.
— ...Уся територія в такому стані?
— Ні, не повністю, але приблизно половину з неї вже охопило, тому всім довелося евакуюватися.
Ніби на підтвердження слів Сіркаль...
— Вона абсолютно порожня.
...Місто Каслот, яке колись вирувало життям, тепер спорожніло.
Хвилину спостерігаючи за цією безлюдною картиною, Алон помітив тимчасові укриття, зведені поблизу кордону, де вирувала темна магія.
— ...Що це за споруди?
— Вони належать лицарям Калібана.
— Лицарям Калібана? Що вони тут роблять?
— Мені повідомили, що вони шукають одну людину.
— ...Шукають когось?
Поки він обмірковував таку несподівану відповідь...
— ...Га?
— Хм?
Зсередини укриттів з'явилися знайомі обличчя.
— ...Райнгард? І...
Це був Райнгард, один із Майстрів Меча Калібана, з яким він раніше ненадовго перетинався в джунглях.
І...
— Деус?
— ...Маркізе.
Будь-кому було очевидно, що Деус виглядав абсолютно виснаженим і знесиленим.
Проте його очі все ще палали лютим гнівом.
У ту ж мить Алон збагнув причину появи Деуса.
— Деусе, чому ти тут?
Деус міцно стиснув обидві руки в кулаки.
— ...Моя молодша сестра...
Сильно прикусивши губу, він спромігся вичавити наступне речення:
— Її викрали.
Алон не знайшов слів, щоб відповісти.
————
Усередині укриття Алон слухав, як Деус детально переповідає послідовність подій.
— Якщо узагальнити, людина, яка викрала Сіллі, навмисно заманила тебе в це місце?
— Саме так. Але...
— Ти не можеш діяти через темну магію?
— Цей виродок...
Міцно зачепивши зуби, Деус опустив погляд.
— Чим далі вглиб я просувався, тим виразніше бачив, як нитка на шиї Сіллі стискається просто у мене на очах.
Його руки, що лежали на колінах, помітно тремтіли.
— ...Є ще якісь конкретні вимоги?
— Поки я не ступаю в зону темної магії, горло Сіллі не перетискають.
— Тобто вони змушують когось іншого спробувати її врятувати?
— Так. Але кожен, хто входить туди, миттєво перетворюється на маріонетку.
Райнгард втрутився збоку:
— Якщо не розривати нитки, що формуються, ти вмить втрачаєш фізичний контроль над власним тілом.
Він глибоко насупився, явно згадуючи неприємний досвід.
Вислухавши обидві розповіді, Алон повністю зрозумів ситуацію.
"Він навмисно змушує когось іншого, а не Деуса, вирушити рятувати Сіллі. Хоче зламати Деуса, змушуючи його дивитися, як гинуть інші?".
Здогадатися про справжню мету Апостола також було неважко.
Замість того щоб просто стратити Деуса, він мав на меті повністю знищити його розум.
Він навмисно використовував життя Сіллі як приманку, маніпулюючи лицарями, щоб завдати Деусу душевних страждань.
Зрештою, він, імовірно, довів би цю психологічну тортуру до найжорстокішого кінця, остаточно зламавши Деуса.
"Зачекай..."
Прямо зараз Сіллі вже могла бути...
Алон глянув на палаючий гнів в очах Деуса й не спромігся поставити це запитання.
Прямо зараз...
Будь-яке розпитування про Сіллі лише остаточно зруйнує й без того крихкий ментальний стан Деуса.
Тож замість цього Алон тихо перевів погляд на ліс, який було видно за межами укриття.
— Де ховається цей покидьок?
— Тут.
Деус одразу вказав на місце на карті.
Попри свій виснажений вигляд, його рухи були точними.
Саме тоді...
— ...Це місце.
Сіркаль приєдналася до обговорення.
— Ти знаєш його?
Запитав Алон, і вона ствердно кивнула.
— Це місце, де розташований символ.
— Тоді ця вся територія...
— Так. Це стародавні руїни, де колись жило наше плем'я.
Алон на мить замислився, перш ніж запитати Деуса й Райнгарда:
— Тож який план дій ви розробили?
— Спочатку я планував увійти сам і спробувати врятувати її, але мене повністю подавили. Я ледве зміг вибратися.
— Інші лицарі входили з тобою?
— Так. Щойно ми заглибилися достатньо далеко, почалися скоординовані атаки.
— Лицарі...
Перш ніж Алон встиг закінчити запитання,
Вираз обличчя Райнгарда став похмурим.
— Вони всі... загинули.
— Усі?
— Так. Спочатку, коли ми зрозуміли, що ними маніпулюють, ми планували підкорити їх і вивести звідти. Але щойно їхні тіла обм'якли, їм миттєво зламали шиї, і вони загинули просто там.
— ......
— Утім, нам вдалося з'ясувати одну вирішальну деталь.
— Яку саме?
— Схоже, темні нитки не можуть контролювати більше трьох осіб одночасно.
— Не можуть контролювати більше трьох осіб?
Повторив Алон, і Райнгард ствердно кивнув.
— Так. З п'ятнадцяти лицарів одночасно контролювали не більше трьох.
— ...А решта не зазнала впливу?
— Саме так.
Райнгард продовжив своє стратегічне пояснення:
— Тому я розробив стратегію. Якщо одночасно можна контролювати лише трьох осіб, ми можемо розділитися на пари й діяти в контратаці.
— ...Тож ваш план полягає в тому, щоб усі увійшли разом і одночасно досягли цілі?
— Так. Якщо розділити лицарів на групи по шість осіб і рухатися вперед, по черзі використовуючи ману для захисту, ми зможемо заощадити сили й без особливих труднощів дістатися місця призначення.
Вислухавши його, Алон на деякий час замовк.
Наскільки він знав, істинний Гріх не мав жодних обмежень щодо кількості цілей, які міг контролювати.
"Це обмеження через те, що це лише Апостол?"
Обмірковуючи цю нову деталь, він швидко дійшов твердого висновку.
А потім, сам того не помічаючи, видав тихий, значущий смішок.
Якщо його гіпотеза була правильною...
— Ця стратегія... ви мусите відмовитися від неї.
— Чому?
— Це підступний обман.
— ...Обман?
Це була беззаперечна пастка.
— Той, хто викрав Сіллі, не обмежений контролем лише трьох людей одночасно.
— …Не трьох? Тоді чому все виглядало саме так…
Це була мерзенна, підступна пастка.
— Він намагаються заманити вас усередину. Щойно ви зайдете достатньо далеко, пройшовши точку неповернення, він знищать вас усіх одним нищівним ударом.
— Тоді...
— Він навмисно створив хибну вразливість.
Райнгард, який збирався заперечити, раптом затулив рота, ніби його осяяло усвідомлення.
Деус стиснув зуби ще міцніше.
Настільки сильно, що з його губ почала проступати кров.
Це був відчутний прояв його неконтрольованого гніву.
Коли від Деуса почала виходити блідо-фіолетова аура, його тривожний, лютий погляд зупинився на зловісному, темному лісі попереду.
— Які дії ми маємо зробити...
Його голос був ледь чутним, здавленим шепотом.
— Будь певен.
— ...Маркізе?
Алон промовив непохитним тоном:
— У мене є план.
————
Саме в ту мить.
— Бос...
— Чооому ти мене кличеш...
Глибоко всередині джунглів Ронавеллі.
Сидячи високо на скелястому виступі, висіченому в кручах, дівчина з виразом глибокої нудьги повільно повернула голову.
— Чому ти мене турбуєш...
Вона подивилася вниз на синьошкірого чоловіка, який звернувся до неї.
— Це стосується того темношкірого чоловіка, за яким ви наказали мені стежити.
— М-м-м? Які проблеми він створив...
— Ні, річ не в тому, що він створив проблеми.
— Він перетнув встановлену межу?
— Ні, це також ні.
— Тоді в чому саме річ...
Тон дівчини помітно загострився.
Оскільки в денний час вона за своєю природою була дратівливішою, синьошкірий чоловік нервово почухав голову, завагавшись.
— Ну, ах... Про що це я знову?
— Якщо тобі немає чого повідомити, я позбавлю тебе життя.
— Ні, зачекайте, дідько, ваші погрози змушують мене забувати ще швидше!
— Кажи швидко, зараз же.
— А, точно, ах... Ви пам'ятаєте ту людину, яку називали "легітимністю"?
— М-м-м.
— Ну, ця "легітимність", схоже, просувається прямо до темношкірого чоловіка. І, судячи з того, що ми бачимо... усе закінчиться для них не дуже добре.
Вислухавши доповідь…
— …Що? Зачекай, він… тобто навіщо він узагалі сюди преться? Ні, передусім…
…Дівчина, яка щойно ліниво бурчала, раптом різко змінилася в обличчі.
Обличчя Пеккві — правительки однієї з Чотирьох Великих Сил — миттєво закам’яніло.
— Цей покидьок… вирішив зазіхнути на мою легітимність?
.
.
.
(П.П Уті, наша миленька Пеккві "це її прізвисько, ім'я в неї інше, а що стосується того хто це, то скоро теж дізнаєтесь, вона доволі милий персонаж, хоча не до всіх, ахаххаха". Що до Сіллі, то після цієї арки ви її більше не впізнаєте по старим розділам в котрих вона з'являлась хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]