Розділ 200 - Лінь і Грім (2)
— Поверни мій божественний ранг негайно~!!
На обличчі дівчини застиг вираз такої вселенської скорботи, ніби вона зібрала в собі всі образи цього світу
Алон пересилив своє здивування й запитав:
— Про що саме ти кажеш?
— Перестань вдавати! Ти відібрав у мене божественний ранг!
— ...Я відібрав у тебе божественний ранг?
Здавалося, відповідь Алона ще більше ранила дівчину.
"Про що вона, в біса, говорить?"
Алон вирішив зберегти самовладання та оцінити ситуацію.
Чому дівчина перед ним вимагає повернення свого божественного рангу?
І тоді...
— А.
З вуст Алона вирвалося тихе усвідомлення.
Квест, пов'язаний із Племенем Громової Змії.
Неігровий персонаж.
Дівчина, яка постійно з'являлася.
Його думки послідовно з'єдналися, провівши до чіткої відповіді.
— ...Каланнон?
Нерішуча, але в цю мить цілком логічна гіпотеза.
Почувши це ім'я...
— Навіщо вдавати незнання, коли ти чудово все знаєш!?
Дівчина — ні, Каланнон — стиснула кулаки й знову закричала.
Алон зрозумів, що його висновок був правильним.
Але що все ще вислизало від його розуміння, так це...
— Я вкрав твій божественний ранг?
Звинувачення в тому, що він якимось чином украв божественний ранг Каланнон, Ловця Блискавки. Алон не міг із цим погодитися.
Він ніколи… Навіть не намагався стати божеством з власної волі…
Не кажучи вже про те, щоб прагнути вкрасти чийсь божественний ранг.
Утім, попри заперечення Алона…
— Га?
Каланнон вперла обидві руки в боки й закричала в повному ошелешенні:
— Ти не просто взяв його! Ти повністю перетворив мене на старий релікт, про який усі забули!
— Я?
— Так! Ти! Хіба ти цього не бачиш?!
Каланнон широко розкинула руки до небес.
І тоді, у просторі, де щойно було нічне небо, сповнене Чумацького Шляху, один за одним почали стрімко матеріалізуватися знайомі образи.
— Тут, он там, далеко вдалині й навіть прямо тут!!
Скульптури, зведені Племенем Громової Змії, стояли всюди.
Люто вказуючи на них, дівчина шаленіла:
— Це все твої зображення, а не мої! Через тебе! Ти поглинув усю віру, яка мала бути спрямована на мене!
Вона виплеснула свою глибоку гіркоту.
Алон швидко збагнув суть проблеми.
— Хм, я розумію суть проблеми. Але, хоч це й здається неймовірним, я ніколи не діяв з наміром захопити твій божественний ранг.
— Як це взагалі може бути правдою?
— Я згоден, це не має особливого сенсу, але...
— Тоді ти стверджуєш, що віряни, які мали поклонятися мені, раптово почали йти за тобою без жодної причини? Віра, яка мала належати мені... чому вона лине до тебе?!
Ніби кидаючи йому виклик спростувати її слова, Каланнон мовчки порожньо впилася в нього очима, сповненими сумніву.
Проте Алон залишався непохитним.
— Мені шкода це казати, але я не винен.
Справді.
— Я не сказав жодного слова й не зробив нічого, щоб вплинути на цей результат.
...Принаймні, так він щиро вважав.
— ......
Алон зупинив свою промову.
Тому що в його голові раптом сяйнула здогадка.
Щось настільки очевидне, що він геть не помічав цього раніше.
Деталь, яку він ігнорував увесь цей час.
"Невже... це те конкретне речення?"
Алон ніколи не оголошував себе Каланноном, Ловцем Блискавки.
Він ніколи так не поводився.
Більше того... він не зробив нічого, що могло б змусити людей запідозрити, що він Каланнон.
Тобто — доки він не дізнався, що дівчина перед ним і є Каланнон.
До того моменту він вважав себе безневинним.
[Я прибуду до відображення неба на мілководді. Зустрічай прийдешній світанок із радістю, бо я радітиму йому разом із тобою.]
Алон згадав цю фразу.
Слова, які він промовив перед Племенем Громової Змії.
Це була саме та фраза...
Та сама, про яку згадувала дівчина і яка змусила Племя Громової Змії поклонятися йому.
Та єдина мить повторення цих слів.
Це, безперечно, і породило помилкову думку, що він і є Каланнон.
— А.
Зрештою розрізнені фрагменти таємниці почали складатися в єдину картину.
Розповідь набула цілісності. Невизначеність поступово розвіювалася…
— Ти зробив це, чи не так?
Однак.
— Бачиш! Ти зізнаєшся!!
Каланнон роздратовано тупнула ногою.
— ......
Алон міг лише злегка відвести погляд.
Алон промовив цю фразу, і хоча він не до кінця розумів механізм, за допомогою якого навколо нього накопичувалася віра, результат був таким самим.
Його сприйняли за Каланнона — і в процесі він висмоктав божественний ранг, призначений для неї.
Це була незмінна правда.
Алон подивився на дівчину.
Дівчина, у свою чергу, дивилася — ні, люто впивалася очима — в Алона.
Її очі, повні сліз, змушували його почуватися винним.
Даремно прокашлявшись, він нарешті вибачився:
— Я не хотів, щоб це сталося, але... я перепрошую.
Просте, пряме визнання провини.
На що Каланнон, усе ще палаючи обуренням, відкрила рот...
— Поверни мо—
Але потім...
— Га?
— ?
Її очі раптово розширилися, і вона міцно стулила рот.
— ...Гей?
— ...
— Щось не так?
Мов замерзле зображення на екрані, Каланнон завмерла.
Коли Алон спантеличено схилив голову...
— ...Ох, ні.
Ніби заіржавілий механізм почав рухатися, Каланнон незграбно відповіла.
Потім, приховавши лють на обличчі, вона вичавила усмішку:
— Ні, насправді... Це я мала б вибачатися... Якщо поміркувати, у мене немає права притягувати тебе до відповідальності.
— ...Раптово?
"Та вона ще й вибачилася?" Алон був спантеличений такою різкою зміною настрою Каланнон, але вона, застигнувши з ніяковою усмішкою, продовжила:
— Так. У будь-якому разі я не змогла б допомогти своїм послідовникам, тож... Напевно, просто поступово зникла б.
Алон легко зрозумів її натяк.
Зрештою, у грі NPC Каланнон з'являвся не на ранніх стадіях, а лише після значного прогресу.
Впорядкувавши свої думки, Алон перейшов до суті:
— Тож чого саме ти хочеш від мене? Ти хочеш, щоб я повернув твій божественний ранг...
— Ні, ні, ні, категорично ні!
Перш ніж він встиг закінчити речення, Каланнон енергійно закрутила головою.
— Точно ні. У жодному разі, за жодних обставин... Тобто спочатку я дійсно попросила повернути мій божественний ранг, але, поміркувавши, зрозуміла, що це неможливо.
— Чому так?
Урешті припинивши гарячково крутити головою, Каланнон незграбно зчепила руки разом:
— Незалежно від того, наскільки це здається мені несправедливим, віра вже зосереджена на тобі. Ти ж розумієш фундаментальну механіку божественного рангу, чи ні?
— Ти маєш на увазі, що коли накопичується віра, можна піднестися до божественності?
— Саме так. І оскільки ти вже отримуєш віру як Каланнон, Ловець Блискавки, для мене немає жодного шляху повернути її.
— Хіба недостатньо, якщо я сам повідомлю їм?
— Незалежно від того, скільки ти казатимеш їм, що ти не Каланнон, ця віра не розвіється так просто. Віра за своєю природою подорожує через переконання й прикріплюється до символу, щоб проявити свою силу.
Після короткої паузи Каланнон додала:
— Навіть якщо ти виправиш їхнє хибне уявлення й повернеш їхню віру до мене, мій божественний ранг уже буде значно нижчим.
— Чому?
— Якби це був поступовий перехід протягом тривалого часу, це могло б спрацювати. Але якщо об'єкт віри раптово змінюється, віра накопичується не так легко.
Порозмірковувавши мить, Каланнон навела приклад:
— Якби я сказала тобі, що я первісний бог, ти б прийняв це?
— ...Я б не повірив у це так швидко.
— Отож. Віра встановлюється через абсолютну відданість. Якщо суб'єкт віри раптово змінюється, сама віра неминуче слабшає. І, крім того, у мене більше немає сил проявити себе.
— …
— Інакше кажучи, у мене немає жодного способу повернути твою віру до мене.
У її голосі звучала якась самотність.
— ...Тоді що буде з тобою?
— Забуте божество зникає.
— Але хіба ти не справжній Каланнон?
— Я вже казала тобі, немає "справжнього" Каланнона. Божества — це, зрештою, істоти, створені їхніми вірянами, якщо тільки вони не є первісними богами.
— Отже, божества визначаються тими, хто їм поклоняється.
— Точно.
За своїм невиразним фасадом Алон відчув легку ніяковість.
Хоч це й не було навмисно, реальність полягала в тому, що він ненавмисно здобув божественний ранг Каланнон, поставивши її на межу зникнення.
І завдяки їхньому діалогу він також зрозумів, чому просте "помилкове сприйняття" дозволило йому оволодіти божественним рангом Першого Ельфа.
Коли це нове усвідомлення вляглося — разом із відчуттям ніяковості...
— Тож я хотіла запитати... Ти міг би зробити для мене одну річ?
— Послугу?
Каланнон обережно запитала:
— Так. Я знаю, що зникнення — природний закон, але... Я все одно не хочу зникати. Ти міг би мені допомогти?
— Ти знаєш, як уникнути зникнення?
— Це не так складно, як ти міг би уявити. Насправді це може бути навіть вигідно для тебе.
— ...Що за спосіб?
— Ти просто повинен навчитися маніпулювати божественним рангом Каланнона.
Дивовижно просте рішення.
— Це завадить тобі зникнути?
— Хм… Так. Хоча, якщо бути точнішою, тут потрібні додаткові "зусилля". Але якщо ти зможеш повністю контролювати силу Каланнон, я зможу уникнути зникнення. У мене є власні способи впоратися з цим.
— Це не то пропозиція, від якої в мене є причини відмовлятися.
Дійсно, ця пропозиція фактично приносила йому користь.
Коли Алон кивнув, Каланнон плеснула в долоні:
— Тоді, будь ласка, знайди символ.
— ...Символ? Зачекай, хіба той монумент у королівстві не був символом?
— Це був лише камінь, наповнений силою Каланнона. Справжній символ розташований в іншому місці.
Якраз коли Алон збирався уточнити деталі...
Гуркіт!
— !?
Раптом простір навколо почав стискатися всередину, ніби його щось стискало.
Алон стривожено повернувся до Каланнон, і вона теж поспіхом заговорила:
— Ох, Алон? Будь ласка, мені справді потрібно, щоб ти це зробив. Ти повинен дістатися символу протягом одного тижня, добре?
— Тиждень?
— Так. Прямо зараз поруч із символом чатує... якась дивна істота, але, будь ласка, я розраховую на тебе.
— Я зроблю все можливе.
— Не просто намагайся, ти абсолютно мус...
Перш ніж вона встигла закінчити свою думку...
— А.
— ...Що не так?
— Нічого. Не зважай.
Алон повернувся на початкове місце.
Він знову опинився всередині палацу, до якого увійшов.
Оглянувши оточення, він тихо видихнув:
— Гадаю, мені слід вирушати.
————
Дібравшись до зали для аудієнцій, Алон зустрівся з Королем Люксиблу.
— ......
Випромінюючи велич, яка перевершувала навіть рівень звичайного герцогства,
Король Памілоно з Люксиблу дивився на Алона згори.
А поруч із ним…
Виднілося дуже знайоме обличчя.
"Женіра?"
Молодша сестра Швидкої Сіркаль, яка підходила до Алона під час попереднього балу. Тепер вона стояла поруч із Королем Памілоно, немов його радниця.
Ошелешено дивлячись на неї, Алон рушив уперед, до Памілоно, і…
— Ви маркіз Палатіо?
Пролунав низький голос. Алон, як завжди, схилив голову на знак поваги…
Дзинь!
…але не зміг.
— ?
Коли він знову підвів голову, то побачив, як Памілоно дивиться на Женіру зі спантеличеним виразом обличчя.
Точніше, на розбиті фрагменти пляшки вина в її руці.
— Ой, мої вибачення. Я випадково розбила пляшку.
Тримаючи розбите горлечко винної пляшки мов імпровізовану зброю, Женіра вибачилася тоном, повністю позбавленим щирості.
Крап — крап —
— ???
Мов краплі крові, червона рідина стікала з розбитого скла.
Вираз обличчя Алона викривився у замішанні...
— Будь обережнішою.
— Так.
— Хм...
Памілоно знову прочистив горло:
— Ласкаво просимо до Люксиблу, маркізе Палатіо.
Випромінюючи свою королівську владу ще раз...
Дзинь~!
...Ще одна пляшка вина була розбита на друзки.
— Ой, боже, я справді шкодую про це. Я продовжую робити "помилки".
"Хіба вона щойно не навмисно розтрощила її об стіну?"
Алон зауважив цю думку, але вирішив не озвучувати її.
Тим часом Женіра, все ще стискаючи розбиту пляшку, пильно дивилася на Памілоно.
Алон вже збирався спантеличено схилити голову, коли...
— ...Маркізе Палатіо, ласкаво просимо.
На відміну від того, що було раніше, тон Короля Памілоно тепер ніс у собі виразну формальність.
І коли Алон побачив, як Женіра задоволено кивнула...
— ...А.
Він урешті-решт зрозумів.
Тепер він мав кришталево чітке розуміння поточного стану справ у цьому королівстві.
.
.
.
(П.П Що до божественного рангу Першого Ельфа, то Алон помиляється, цей ранг належить йому. Що до Памілоно, то як і в перший раз, так і в другий, це доволі смішний момент хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]