Розділ 199 - Лінь і Грім (1)
Шталіон порожнім поглядом дивився на герцога Меркіліана.
— Божество іншої раси....?
— Саме так.
— На що ти натякаєш? — спитав Шталіон V, не приховуючи свого замішання.
Герцог Меркіліан методично переповів усе, що сталося до цього моменту.
Він почав з дій Закурака в маркізаті Палатіо.
Далі розповів про зустріч з ельфами на шляху назад до Ашталону.
І, нарешті, про розмову між Закураком та ельфами.
Вислухавши його після тривалого мовчання, Шталіон V урешті мовив:
— Тобто, герцогу, ти припускаєш, що маркіз Палатіо насправді є Божеством іншої раси?
— ...З огляду на мої спостереження, цього висновку просто неможливо уникнути.
— І Закурак... опустився перед ним на коліна?
— Саме так.
— …Це просто не вкладається в голові.
Коли вони тільки-но залучили Закурака завдяки таємній угоді, їм випала нагода оцінити його силу.
Його могутність виходила за межі звичайного розуміння.
Вона була настільки приголомшливою — майже безглуздою, — що викликала підозри, чи не є він сам божеством.
"І все ж цей ящір схилився?"
Це могло означати лише одне...
"Маркіз Палатіо — ще сильніша істота, але навіщо подібній постаті...?"
Відповіді не було.
Хоч як глибоко він замислювався над цим.
Він не міг збагнути, чому маркіз Палатіо видає себе за звичайного дворянина й приховує свій справжній статус.
Проте ця пауза була короткою.
— Ха-ха.
Шталіон V вирішив відкинути ці думки.
Чому маркіз приховує свою справжню сутність.
Чи дійсно той, хто видає себе за маркіза Палатіо, є справжнім маркізом.
Замість цього...
— Герцогу Меркіліан.
— Слухаю.
— Мені здається, ви трохи знайомі з маркізом Палатіо.
— Справді, певною мірою.
— ...Ви могли б з'ясувати, що йому до вподоби?
— Що йому до вподоби, мій володарю?
— Так. Точніше, що йому зараз потрібно.
Він визначився зі своїми подальшими діями.
Переманити його до Королівства Ашталон.
————
Минув тиждень відтоді, як маркіз Палатіо відбув.
[...Ти демонструєш неабиякий хист.]
— Ой, та що ви, тут немає чим хвалитися!
Навіть після завершення Магічної конференції Пенія та Хінкель продовжували виснажливе навчання у Вежі.
Попри те, що її цілими днями піддавали безперервним тренуванням. Очі Пенії палали завзяттям, а на її обличчі була не втома, а захоплення: "Це неймовірно цікаво! Захоплення ніколи не згасає!"
Хінкель зневажливо цокнула язиком, але...
[Дуже добре, тепер переходь до 72-кільцевої структури. Пов'яжи шари всередині геометричних фігур. Найважливіший елемент — це лінійний шлях. Формування має розгортатися з прямою лінією, що проходить крізь усі 72 кільця.]
— Зрозуміла! Я спробую без зволікань!
Щойно було надане наступне завдання, Пенія завзято відповіла й одразу ж узялася за практику.
Підсвідомо Хінкель відчула приплив задоволення.
Раніше вона не звертала на це особливої уваги, але останнім часом Пенія Крисін була яскравим відлунням її власної молодості.
У ті часи, незалежно від того, яке закляття вона вивчала, її першою думкою завжди було: "Мені цікаво!", а не: "Це важко".
Звісно, її повага до Пенії суттєво зросла.
Ну, якщо відкинути початкову брехню, яку та висловила.
Вона втілювала в собі ідеальну магиню, яку уявляла Хінкель.
Крім того, Пенія володіла дивовижним інтелектом.
Вона була настільки винятковим генієм, що навіть Хінкель мимоволі спіймала себе на тому, що схвально киває.
Навчати її ставало дедалі приємніше.
Розкажи їй одну концепцію — і вона осягає десять.
Навчи її десяти ідеям — і вона опановує сотню.
"Її характер дещо незвичний, але з іншого боку, будь-яка справжня магиня повинна мати бодай одну чітку дивакуватість."
"Так, безперечно."
Саме тоді, коли вона подумки погоджувалася з власною оцінкою...
Спостерігаючи, як Пенія починає будувати магічну конфігурацію, Хінкель раптово згадала випадок, що стався кілька днів тому.
Якщо точніше.
Те, що сталося, коли вона побачила брошку на грудях Алона.
Вираз її обличчя мимоволі напружився.
Тук. Тук. Тук. Тук.
Навіть у її безтілесному стані.
Сама згадка про ту мить посилала мороз по всьому її тілу.
Її серце шалено калатало.
Відчуття, якого вона так давно не відчувала…
Ні, те, яке, як вона була впевнена, більше ніколи не відчує.
"Цей конкретний тип магії... Ні, ця конкретна локація."
Хінкель уже десятки разів перевіряла свої висновки.
Насправді вона вже знала, що це була за магія, яку застосувала та дівчина.
Ба більше, дівчина навіть трохи здивувалася, що Хінкель змогла її розпізнати.
І все ж причина, через яку Хінкель знову й знову прокручувала в голові ту ситуацію, полягала в одному:
Вона просто не могла цього зрозуміти.
"Я не можу цього збагнути" — подумала Хінкель.
Тому що...
Це була сила, якою дівчина не мала б володіти.
Це була здібність, яка мала бути неможливою.
"Це беззаперечно... з тих часів."
Ні, точніше кажучи.
Навіть якщо її можна було б колись втілити, у "цей" момент часу… Цього не мало існувати.
Тому Хінкель не знаходила собі місця.
"…Що вона взагалі робить? Чому її сили не зникають і як вона все ще здатна існувати? Чому…"
Вона довго ламала голову.
"Чому ця істота супроводжує маркіза Палатіо?"
Запитання залишалося без відповіді.
————
У той самий момент.
Алон дістався джунглів Ронавеллі.
— Маркізе.
— Кажи.
— Щодо Варноса, про який ви згадували раніше. Як не дивно, немає жодної доступної інформації про нього.
— Жодної інформації?
— Саме так. Навіть в Інформаційній Гільдії стверджують, що нічого не знають про це місце. Здається, усі інформаційні канали в прилеглому районі були повністю перекриті. Однак достеменно відомо, що там щось сталося.
— Я зрозумів.
— Нам варто заглибитися в це детальніше?
— Ні, цього достатньо.
Навіть маючи лише ті деталі, які зібрав Еван, Алон уже міг зробити висновки про правду.
Події у Варносі були пов'язані з появою Чотирьох Великих Сил, про які він знав.
"Точно так само було, коли Агві уперше матеріалізувався в грі."
Чотири Великі Сили, які не мали з'являтися до середини гри, виринули передчасно.
Усвідомивши це, Алон стрімко занурився в роздуми.
"Якщо це сталося, що буде далі? Чи з’являться й інші три Великі Сили?"»
Наскільки знав Алон, із появою Чотирьох Великих Сил Об’єднане Королівство поринає в хаос.
Кожна з цих сил за своєю міццю легко перевершувала нинішні можливості Об’єднаного Королівства, і якби вони діяли на повну силу, королівство зруйнувалося б за одну мить.
"У грі ближче до середини з’являлися могутні особи, які ставали на бік Об’єднаного Королівства, і якщо воно не зазнавало краху через Гріхи, ситуацію все ж якось вдавалося врегулювати."
На жаль, це була лише початкова стадія «Психоделії».
Могутні особи, здатні врівноважити міць Чотирьох Великих Сил, ще не з'явилися.
Інакше кажучи, якщо Чотири Великі Сили почнуть свою руйнівну вакханалію зараз...
За винятком Ашталону, де перебував Закурак, долю всіх інших регіонів було неможливо передбачити.
"Єдине спасіння полягає в тому, що інші Великі Сили ще не проявили себе."
Але його думки незабаром перервали.
— Маркізе, є ще одна справа, про яку я повинен доповісти.
Від слів Евана Алон знову зосередив увагу.
— Що цього разу?
— Це випливло під час збору інформації про Варнос. Ви пам'ятаєте чутку, яка поширювалася в Ронавеллі минулого разу?
— Чутку...? А, ти про те, що поширюється темна магія?
— Так, саме про це.
— Ти дізнався додаткові деталі?
— Дізнався, але... це невтішні новини.
— Що там таке?
Еван на мить завагався, перш ніж відповісти зі стурбованим виглядом:
— Сталося масове вбивство.
— ...Масове вбивство?
— Так. Але дивний аспект полягає в тому, що воно не було скоєне однією істотою.
— На що ти натякаєш?
У відповідь на запитання Алона, Еван детальніше розповів про чутки.
— По суті, люди повбивали один одного?
— Так. З того, що мені розповіли, це було надзвичайно моторошно. Їхній розум нібито залишався чистим, але вони схопилися за зброю, билися й убивали один одного. У результаті більшість найманців та дослідників у джунглях загинули.
Алон подумки насупився.
Слухаючи це, у його голові інстинктивно виринула конкретна думка.
— ...Тобто їхній розум був здоровим, але їхні тіла рухалися так, ніби ними керували ззовні?
— Так. Один із кількох найманців, які вижили, описав це як відчуття... "перетворення на ляльку".
— На ляльку?
— ...У вас є якісь підозри щодо цього, маркізе?
Алон не дав словесної відповіді, але Еван мав рацію — у нього дійсно була підозра.
Ні, він був змушений мати її.
Тому що те, що щойно детально описав Еван, було подією, з якою Алон неодноразово стикався під час гри в «Психоделію».
Гріх Ліні.
Це були саме ті плітки, які поширювалися, коли Гріх Ліні тільки починав проявлятися.
Інакше кажучи...
Для Алона це була найжахливіша чутка з усіх можливих.
На щастя, Алону вдалося зберегти спокій.
"...Немає жодної ймовірності, що Гріх уже проявився. Якби це сталося, світ не був би таким стабільним. Це був би абсолютний катаклізм" — подумав Алон.
Він гостро усвідомлював швидкість, з якою світ занурюється в хаос, щойно народжується Гріх.
Але поточна ситуація?
Жахлива різанина справді сталася.
Проте не було жодних повідомлень про те, що Гріх повністю прокинувся.
Та й аналогічні події не поширилися в інших місцях.
Це вказувало на один висновок.
Це була не робота повністю пробудженого Гріха, який блукає світом, щоб знищити людство.
У такому разі єдиною можливістю, що залишалася, була...
"Апостол...!"
Апостол Гріха.
І, судячи з усього, Апостол Ліні наразі перебував у Ронавеллі.
— ...Еване.
— Слухаю.
— Ми негайно вирушаємо до Герцогства.
— Зрозумів.
Зволікати було ніколи.
————
Рівно через двадцять чотири години... Алон прибув до столиці Герцогства Люксибл.
І першим видовищем, яке його зустріло, було...
— ...Воно величезне.
— Справді.
— Воно просто велетенське.
— Погоджуюся.
— ...Хіба це, по суті, не монумент, дарований самим Деусом?
Прямо в центрі Герцогства Люксибл стояв монументальний скульптурний образ.
"Каланнон, Ловець Блискавки."
...Скульптура, яка, по суті, зображувала спину самого Алона.
Хоч вона й не була такою величною, як у маркізаті Палатіо, але все одно залишалася достатньо великою, щоб бути нестерпно ганебною.
Алон хвилину подивився на неї, перш ніж удати байдужість і попрямувати до палацу.
— Ми очікували на ваше прибуття, маркізе.
— Сіркаль.
Щойно він ступив усередину палацу, його привітала Сіркаль.
Вона витончено вклонилася, перш ніж мовити:
— Я супроводжу вас усередину.
Вона повела Алона далі вглиб.
А потім...
— ...Маркізе.
— Що таке?
— ...Мені якось ніяково.
Еван схопився за рукав Алона.
Алон не став прибирати його руку.
Бо певною мірою він і сам відчував те саме занепокоєння.
"Ні, це вже переходить усі межі…"
Усюди, де проходив Алон, члени Племені Громової Змії, які працювали в палаці, падали ниць.
Вони так припадали до підлоги, що це здавалося невиправданим.
Звісно, як до дворянина, до нього ніколи не ставилися з неповагою.
Але такий крайній прояв пошани був безпрецедентним.
Приголомшливе вшанування на мить спантеличило його.
"...Зачекайте, я думав, вони працюють у взаємодії з військовими силами Люксиблу? Чому я бачу тільки членів племені й жодного солдата Люксиблу?"
У його голові виринуло раптове запитання.
Але перш ніж він встиг повністю його осмислити...
Ще одне незвичне видовище привернуло його увагу.
— ...Що це?
— А, це Священна Кам'яна Плита нашого племені. Ми принесли її із собою, коли уклали союз із Люксиблом.
Велика, старовинна кам'яна плита стояла в палаці; вона виглядала трохи грубувато для цього оточення, але від неї виходила беззаперечна містична аура.
Коли Алон уважно оглянув її, його погляд упав на викарбувані слова.
— **День, коли я вперше з'явився на світ?**
Він прочитав ці слова вголос...
І в цю саму мить...
Уууш—!
Простір навколо нього змінився.
В одну мить Алон опинився в іншому місці.
Він навіть не відчув моменту переходу. Просто моргнув — і все навколо стало іншим.
Ще мить тому Алон перебував у королівстві.
Тепер же він знаходився в зовсім іншому вимірі.
Якби він мав його описати...
Простір, оповитий фантастичним нічним небом, де темно-сині сузір'я мерехтіли, наче плинні небесні річки.
І прямо в центрі...
Дівчина з лазурним волоссям.
З синіми очима точнісінько того ж відтінку, що й її волосся, вона прикувала свій погляд до Алона.
Вона виглядала вкрай незадоволеною.
— ?
Алон відчув дивне відчуття значущості й знайомості.
Незважаючи на те, що він ніколи раніше не зустрічав цієї дівчини, йому здавалося, ніби він її знає.
Поки він намагався згадати причину цієї знайомості...
А.
Він зрозумів.
Де він бачив її раніше.
Ця дівчина була...
"Допоміжний персонаж Племені Громової Змії..?"
Вона була допоміжним персонажем, який матеріалізувався лише тоді, коли гравці намагалися завершити квест Громової Змії, протистоявши Базіліорі,
А потім зникав, щойно квест був остаточно завершений.
У мить, коли він упізнав її...
— Поверни.
— ...?
— Поверни мій божественний ранг!!
Голос дівчини, сповнений образи, відлунив у вухах Алона.
.
.
.
(П.П А ось і Каланнон, доволі кумедна дівчина.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]