Розділ 198 - Спосіб використання (4)
Хінкель дивилася в порожнечу, цілковито заціпенівши.
Химерний пейзаж, що охоплював усе її поле зору—
Святилище, повністю омите багрянецем, і…
[Багряний… місяць?]
Зловісний місяць панував на небосхилі.
Його червоне світло огортало весь світ унизу.
[Дух.]
[!]
Юна жінка матеріалізувалася перед нею ще до того, як її свідомість встигла це зафіксувати.
Вона вимовляла кожне слово з такою силою, ніби наголошувала на кожному складі.
[Тобі варто бути мудрішою й припинити свої підступи, поки в тебе ще є така можливість.]
Чорне церковне вбрання.
Очі глибокого багряного кольору.
Побачивши її, Хінкель почала гарячково міркувати. За лічені миті вона проаналізувала безліч теорій, формуючи їх, відкидаючи та підсумовуючи.
Вона робила це зовсім не для того, щоб зрозуміти, хто перед нею.
А для того, щоб зрозуміти причину її думок.
Щоб описати цей абсурдний простір, що розгорнувся перед нею.
І завдяки своєму блискучому розуму Хінкель за лічені миті проаналізувала ситуацію...
[…]
Без вагань вона вивільнила свою магічну силу.
Вона була істотою, зітканою з магії — можливо, втіленням самісінької магії.
Тим не менш, парадоксально—
Саме з цієї причини вона мала бути нездатною використовувати магію.
Хоч би як високо її цінували всі маги, зрештою вона була лише Духом.
Якщо тільки вона якимось чином не здобула заборонену темну магію, створювати магію у формі Духа мало бути практично неможливо, хіба що найпростішу.
І все ж—
Ква-га-га-га-к!
Ніби нехтуючи цим установленим правилом.
Хінкель миттєво вивільнила величезну магічну силу.
Оскільки вона переконалася, що в цій конкретній області вона мала змогу надавати матеріальну форму магії.
Ні... Це було не просто усвідомлення.
Вона вже стикалася з цією дивовижною областю раніше.
Три магічні структури, що перекривали одна одну, розгорнулися навколо неї.
Із цих трьох структур виникли ще дев'ять.
Слідом за цими дев'ятьма виникли двадцять сім додаткових структур.
Менш ніж за десять секунд. Магія, створена Хінкель — відомою як Перша Чаша, найвидатнішою магинею за всю історію, —
Була настільки захопливим видовищем, що спостереження за нею змушувало всіх свідків ставати на коліна в пошані.
У цьому царстві, де панувало лише багряне сяйво,—
Ку-у-у-у-г-г~!!
Величезний потік метеоритів, який вона закликала, стрімко падав.
Розсікаючи атмосферу, розриваючи навіть червоне освітлення, поки вони спускалися,—
Могутнє закляття Хінкель.
Однак...
— Хе—
...Реакція Ютії, яка спостерігала за метеоритами, що летіли просто на неї, була до смішного спокійною. Ніби вона просто дивилася на якусь кумедну виставу.
Дівчина навіть не намагалася зупинити каміння, що падало. Вона просто спостерігала. І коли метеорит, не зустрівши жодного опору, врізався в землю...
──────────!!!
...Він поглинув усе.
Дах храму. Колони. Дерева. Підлогу. Дівчину перед собою. І саму Хінкель, яка застосувала магію.
А потім...
Клац!
[!]
Хінкель повернулася до самого початку.
Ситуація була точнісінько такою ж, як і мить тому. Вона все так само відсторонено дивилася перед собою, а навколо все залишалося незмінним.
Багряний храм.
Багряні дерева.
Багряна мармурова підлога.
Багряний місяць.
Усе було на своїх місцях, ніби час повернувся назад.
І дівчина все так само стояла там.
— Хмм… Я лише хотіла тебе попередити, але твоя відповідь виявилася набагато жорсткішою, ніж я очікувала.
Почувши це, брова Хінкель різко сіпнулася.
[Чому ти тут? Ти маєш бути заточена в Безодні—]
Вона спробувала сформулювати своє запитання.
— Ш-ш—
[…]
Але не змогла завершити речення.
Вказівний палець дівчини — ні, Ютії Блудіа — злегка торкнувся губ Хінкель, обмежуючи її можливість вільно рухатися.
— Я жодного разу не проявляла свою справжню сутність, але ти все одно розпізнала мою особистість? Ти досить прониклива. Але це межа твоєї цікавості.
Вона всміхнулася Хінкель, ніби висловлюючи похвалу.
І все ж—
Тремтіння, тремтіння...
Суперечачи її незворушній поведінці.
З тієї секунди, як вона усвідомила правду про її особистість, Хінкель була охоплена паралізуючим жахом, усе її тіло неконтрольовано тремтіло.
Її раціональний розум зник, залишивши лише чистий страх, що відбивався в її погляді.
Ютія, яка мовчки спостерігала за цими сповненими страху очима, ніжно погладила обличчя Хінкель.
Один раз.
Двічі.
А потім—
Тап—
Вона злегка торкнулася її щоки вказівним пальцем.
— Случхай уважно, Дух. Я скажу це лише один раз.
І потім...
— Якщо він шукає допомоги, надай її йому.
— Якщо він здійснює дію, погодься з нею.
— Якщо він просить твоєї відданості, підкорися.
— Це абсолютна межа того, що ти можеш зробити для нього. Зрозуміло?
Голос дівчини лунав згори.
Мов руйнівний метеоритний дощ, який Хінкель щойно обрушила на них.
— Якщо ти розумієш, кивни головою.
Хінкель ледь спромоглася кивнути.
Оскільки вона визнала.
Що не мала жодного альтернативного варіанту дій.
— Ти завжди була слухняною, і це похвальна якість. Крім того—
У відповідь на поступливість Хінкель, Ютія знову ласкаво погладила її по голові.
— Ти достатньо розумна, щоб осягнути, чи не так? Щодо моєї природи.
Потім, приклавши вказівний палець до власних губ, вона задоволено всміхнулася.
І з цим...
[Ха-а!]
— ?
— ?
...Хінкель важко ковтала повітря, краплі поту стікали по її обличчю.
— …З тобою все гаразд?
Запитав Алон, його вираз обличчя був позбавлений емоцій.
Хінкель, намагаючись заспокоїти шалене калатання серця, подивилася на нього з виразом цілковитого спантеличення.
— …?
Алон злегка схилив голову, збентежений цим раптовим поглядом.
[Ти—]
Хінкель хотіла поставити запитання. У неї було надто багато сумнівів. Навіть коли вона вперше побачила ті чорні сутності за його спиною, це не йшло ні в яке порівняння з теперішнім потрясінням. Вона хотіла запитати просто зараз: чи знає він ту дівчину? Якщо знає, то які між ними стосунки? Хто він такий, що сама "Безодня" слідує за ним?
Хто ти, чорт забирай, такий?
Вона хотіла це запитати. Але…
[Ні, не звертай уваги.]
— ?
[…Твоє прохання полягало в тому, щоб ця жінка отримала настанови в магії, правильно?]
...Хінкель не змогла змусити себе озвучити запитання.
Оскільки в ту ж мить, як вона це зробить... Вона знала з непохитною впевненістю, що не переживе наслідків.
Тому...
— Так, саме так.
Алон, який все ще виглядав дещо збентеженим, кивнув.
[Дуже добре, я погоджуюсь.]
— Га? Але ж мить тому ви казали...
[…Це був лише жарт. Я була трохи роздратована, не більше.]
Ні, точніше, вона на мить поглянула на червоний дорогоцінний камінь, вставлений у брошку Алона, після чого вимучено усміхнулася.
— Кіїіія-а-а-а~!
Пенія, яка мить тому здавалася на межі цілковитого виснаження, заверещала від захвату, мов доісторична рептилія.
[…Розпочнемо відзавтра.]
Алон не зовсім розумів, що щойно сталося.
Але наразі він просто погодився.
————
— Безмежно дякую-у~!
— У цьому немає потреби. Ти виконала свою частину угоди, а я просто виконав свою.
— Все одно, я дуже вдячна-а~!
З неймовірно сяючими від радості очима вона кілька разів вклонилася, перш ніж мало не побігти геть.
…Це було схоже на те, як спостерігаєш за милим пухким шиба-іну, що незграбно рухається на якомусь старому відео з інтернету.
Спостерігаючи, як її постать зникає вдалині, Алон пригадав події, що сталися раніше.
"Що це був за інцидент? Щось безсумнівно змінилося"
Спочатку все здавалося нормальним.
Але в певний момент сталася радикальна зміна.
"І ці очі…"
Алон не був особливо вправним у розпізнаванні емоційних станів за поглядом.
Але навіть він міг осягнути правду.
Це був беззаперечно... Погляд чистого жаху.
— Маркізе.
У цю саму мить...
Втрутився голос Евана.
— …Що це за купа?
У його руках була громіздка стопка предметів.
— О, це? Це подарунки для мене.
Подарунки були складені так високо, що Евану довелося повернутися боком, аби бачити, куди йти.
— Подарунки?
— Так, попри все, я досить вродливий чоловік, як бачите. Жінки-маги, здається, дуже захоплені мною. Ха-ха!
— ?
— ..?
— …Маркізе, цей спантеличений вираз досить боляче ранить. Особливо від когось, чиє обличчя рідко видає його почуття.
— Хіба я робив такий вираз?
— Так.
Еван важко зітхнув.
— Ну, технічно їх передали мені, але насправді вони призначалися вам.
[…Немає потреби пояснювати далі, я все зрозуміла тієї миті, коли побачила це.]
Раніше Базіліора навмисно не з’являлася, коли вони йшли на зустріч із Хінкель.
Але тепер вона нарешті знову з’явилася, наче терпляче чекала на них.
— Маркізе, чому б не віддати цю отруйноголову істоту бібліотекарці? Можливо, вона зможе вбити трішки глузду в неї раз і назавжди.
[Пфф! Не верзи таких дурниць! Ця жалюгідна—]
Базіліора, яка говорила зухвало, раптово стишила голос.
Вона витягнула своє тіло, мов пустельний гризун, уважно вивчаючи оточення, перш ніж...
[Ти справді віриш, що я коли-небудь підкорюся цій монструозній істоті?!]
Нарешті вона викрикнула свій протест…
— …Ну й вистава.
[Ти сама ще та вистава!]
Поки ця парочка була зайнята дрібною сваркою, Алон та його супутники зрештою дісталися свого тимчасового житла.
— Маркізе, до речі, я маю дещо вам доповісти.
— Якою інформацією ти володієш?
— Вона стосується кількох чуток, що тут ширяться. Ви раніше запитували, чи є якісь корисні відомості, які варто зібрати, пам’ятаєте?
— Їх було багато?
— Справді. Оскільки я вже давно не відвідував Інформаційну Гільдію, накопичилося чимало.
Потім Еван почав передавати зібрані чутки та доповіді.
— Хмм… Здається, це охоплює все.
Після доповіді, Алон систематизував отриману інформацію.
З-поміж усіх чуток уваги заслуговували три.
По-перше, Елібан усував дивних істот, слідуючи маршрутом Королівства Ашталон.
По-друге, катастрофічна подія сталася в столиці герцогства Варнос.
І нарешті... Доповіді стосовно герцогства Люксибл — зокрема, джунглів Ронавеллі.
Чутки щодо герцогства Варнос та Ронавеллі—
Вони вимагали негайного розслідування.
"Монстри поглинули столицю Варноса, а темна магія поширюється по всьому Ронавеллі"
Але найтривожнішою з усіх — була ситуація у Варносі.
Головна причина—
"Падіння Варноса… Хіба це не має сигналізувати про початок Епізоду Чотирьох Великих Фракцій…?"
Насправді руйнування Варноса традиційно знаменувало початок Епізоду Чотирьох Великих Фракцій, події, яка зазвичай проявлялася під час середньої стадії «Психоделії».
Звісно, Алон усвідомлював.
Що значна частина його попередніх знань стосовно сюжету «Психоделії» вже застаріла.
Але навіть беручи це до уваги... Поява Агві Пожирача, відбувалася занадто передчасно.
— …Еване.
— Так, маркізе?
— Невдовзі відвідай інформаційну гільдію та здобудь точніші дані щодо герцогства Варнос.
— Зрозумів.
Алон доручив Евану завдання зі збору подальших відомостей.
Кілька днів потому…
— Бережіть себе-е~!
— …До наступної зустрічі.
Залишаючи позаду сяючу Пенію, чиє обличчя практично променилося від задоволення, Алон вирушив до Ронавеллі, щоб зустрітися з Племенем Громової Змії.
————
У цей самий момент...
У резиденції короля Ашталону...
— Висловлюю свою повагу Вашому Величності.
— Де Закурак?
— Він заявив, що має зробити необхідну зупинку, і попрямував в інше місце. Він доручив мені повідомити Вашу Величність, що йому потрібно ненадовго відвідати певне місце.
Король Шталіон V злегка спохмурнів від доповіді герцога Меркіліана.
Але...
— Нічого не вдієш.
Він швидко видав глибокий видих, а потім звернувся до герцога Меркіліана...
— Тож, чи ви повністю розслідували справу, про яку я просив?
— Так, я провів розслідування.
— І якими були ваші висновки?
— …Якщо говорити прямо, справжня особистість маркіза Палатіо...
Герцог Меркіліан на мить запнувся, ніби вагаючись, перш ніж продовжити.
Згодом він рівним тоном продовжив:
— …Схоже, він — божество іншої раси.
Почувши це одкровення...
— Що…?
Голос короля Шталіона V похитнувся від невіри.
.
.
.
(П.П Ну що ж, пізнавальний розділ, автор трішки зайспойлерив про Ютію і тд.. .)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]