Розділ 197 - Спосіб використання (3)
Одразу після запитання про божественний Ранг Алон поставив наступне.
Воно стосувалося химерної розповіді, яку він почув від загадкового чоловіка, відображеного в дзеркалі Світового Дерева.
— …Магічна техніка — «Звергнення Небес».
— Тобі щось про неї відомо?
Кайлас, занурений у свої думки, продовжував говорити сам до себе, навіть коли Алон запитував його.
— *Осмисли Зовнішнього Бога.*
— *Осягни.*
— *Поглянь на це безпосередньо.*
— *Не відступай.*… Хмм.
Ніби смакуючи значення, Кайлас повільно повторив фрази, які передав йому Алон. Потім він опустив руку від підборіддя й зосередився на Алоні.
— Це… схоже на форму настанови.
— Хіба це стандартний спосіб, у який чарівники навчають ментальних образів та технік?
— Що за дурниці ти верзеш? Звісно ж, ні.
— ? Але хіба ти щойно не сказав, що це настанови? Хіба це не означає, що це урок для техніки?
— …Чесно кажучи. Попри таку приховану силу, ти залишаєшся аматором.
Кайлас театрально зітхнув.
— Я пояснював це раніше. Принципово кожен чарівник має ментальний образ, але його прояв унікальний для кожної окремої особистості. Як наслідок, процедури отримання ментального образу та підсумкові варіації абсолютно різноманітні.
— Зрозуміло.
— Коротко кажучи, вкрай малоймовірно, що методи тренувань будуть однаковими під час пошуку ментального образу.
Кайлас продовжив своє пояснення.
— Попри це, причина, з якої я дійшов висновку, що це була настанова, полягає в тому, що я вірю: ці конкретні слова приховують глибший сенс.
— Тоді хіба ти не міг би розкрити, що це за сенс?
— …Я повинен запитати про всяк випадок. Ти справді віриш, що якби я витлумачив ці слова для тебе, ти б миттєво здобув ментальний образ?
— …Хіба ні?
Кайлас не дав відповіді.
Натомість Алон став свідком виразної демонстрації того, що означає зневажати когось самим лише поглядом.
Після короткого періоду мовчання,
— Перш ніж ми продовжимо, мені потрібно знати, чи ця техніка справді корисна для тебе, або, точніше, чи взагалі в твоїх силах опанувати її.
— До чого ти ведеш?
— Як ти гадаєш, чому чоловік у дзеркалі залишив свою настанову в такій незрозумілій формі? Гадаєш, він навмисно сформулював її так заплутано, просто щоб ускладнити життя учневі?
— Цього не могло бути.
— Тоді чому? Чому, на твою думку, він обрав таку закручену форму передачі?
Алон на мить замислився, перш ніж відповісти.
— …Якщо, як ти припускаєш, це настанова, можливо, це тому, що я мушу дійти усвідомлення самостійно?
— Принаймні ти не скотився до абсолютного невігластва. Це втішає.
— …
— Але ти мусиш усвідомити одну річ: вирішальним у створенні ментального образу є не саме усвідомлення, а весь процес, що до нього веде.
— Отже, спосіб досягнення результату важливіший за сам результат?
— Саме так. Ментальний образ будується від самого фундаменту. Мета полягає не в тому, щоб просто досягти моменту усвідомлення; скоріше, сам процес має значення. Ментальний образ зрештою закріплюється через процес усвідомлення, а просвітлення є природним результатом.
— Виходить, у підсумку ти не можеш мені допомогти.
— Це правда. Тим не менш...
Кайлас видав замислений звук, перш ніж додати...
— Це дещо дивно.
— Що саме?
— Згадка про "Звергнення Небес". Ця конкретна фраза безумовно...
…Ніби щось тут не сходилося, Кайлас знову й знову повертався до цієї думки.
— Якщо ти справді хочеш отримати ментальний образ, пов’язаний зі "Звергненням Небес", вирушай на північ.
— На північ?
Він дав несподівану пораду.
— Так, іди до найхолоднішої точки в північному центрі. Можливо, ти знайдеш там щось, що допоможе твоєму процесу.
— Ти володієш знаннями щодо "Звергненням Небес"?
— Не зовсім.
Він завершив, сказавши, що чув про це лише чутки.
— А тепер, новачку, якщо в тебе більше немає запитань, розпочнімо навчання.
Кайлас підвівся на ноги перед Алоном.
Алон також повернувся, щоб стати обличчям до нього.
— Зрозумів. Але як саме буде проходити цей урок?
— Очевидно, через бій.
— …Бій?
— Саме так. Відтепер ти битимешся зі мною.
— Зачекай, ти ще не навчив мене жодної речі—
— Твоє навчання починається зараз. Через власні спостереження.
З цими словами Кайлас раптово почав сплітати жести.
Хоч його обличчя залишалося незворушним, Алон був повністю спантеличений.
Утім, він швидко відповів, сформувавши зустрічний жест.
— З цієї миті я спробую позбавити тебе життя. Тому ти мусиш битися зі мною з готовністю забрати моє натомість.
— …А що, якщо я справді помру?
— Не хвилюйся. Це ментальний простір. Навіть якщо ти загинеш тут, ти не помреш насправді. Тебе просто виштовхне звідси.
Коли Кайлас завершив незнайому послідовність жестів — саме так, як продемонстрував миттю раніше...
— Тож загартуй свою волю й виступи проти мене. Борися, щоб забрати те, що по праву належить мені.
...Він промовив ці останні слова.
— **Духовна Віра.**
Миттєво тіні почали розповзатися, огортаючи постать Кайласа. Його силует швидко поглинула темрява, ніби затягуючи його в глибоку пітьму.
І за мить.
Кайлас знову з’явився, змінившись до невпізнаваності. Маска з чорних тіней приховувала лише нижню половину його обличчя.
Шу-у—
Його колись білі шати стали синяво-чорними, розвіваючись на вітрі.
Матеріал, що мерехтів, мов темне полум'я, здавалося, затуляв зруйнований світ за його спиною.
Його очі, що тепер мали форму перевернутих зіниць, сяяли парадоксальним, темним блиском.
У той момент Алон відчув глибоку небезпеку. Його опонент не зробив жодного руху. Він просто стояв абсолютно нерухомо. Утім, цього було достатньо, щоб повністю паралізувати все тіло Алона.
А потім—
— …! **Дерево тіней**—
Алон, запізно вирвавшись із заціпеніння, спробував промовити закляття...
— ?
Але слова не формувалися.
Наступної ж миті.
Він повернувся до реального світу.
"Що, в біса, щойно сталося—"
— "Не хвилюйся. Це ментальний простір. Навіть якщо ти загинеш тут, ти не помреш насправді. Тебе просто виштовхне звідси."
Голос Кайласа лунав відлунням десь далеко в його голові.
— Ха...
Алон видав короткий, мимовільний смішок.
Він повільно подивився вниз, на залишки «Кроків Минулого», що розсіювалися.
Його примусово повернуло до реальності.
Це означало, що в тому світі він зазнав поразки.
На коротку мить його думки охопила порожнеча.
Але це відчуття тривало лише мить.
Зробивши розмірений подих, Алон спокійно проаналізував недавній конфлікт — ні, принизливу поразку, яка навіть не була повноцінним боєм.
"У той момент, коли Кайлас надягнув цю напівмаску на нижню частину обличчя, я почав промовляти своє закляття, а потім моя свідомість урвалася"
Єдине, що він міг невиразно пригадати, — це те, як тіні розлилися під ногами Кайласа.
— Ха.
Алон видав ще один порожній смішок.
"Я підозрював, що довго не протримаюся."
З моменту як Кайлас запропонував провести тренування у форматі дуелі, Алон певною мірою передбачав такий результат.
Він був очевидно слабшим за Кайласа.
Але навіть так він не думав, що помре так безглуздо.
Зрештою, останні десять років він теж не сидів склавши руки.
— Ху-у...
Алон глибоко вдихнув. Тепер настав час відкинути жалість до себе. Він змінив відчуття порожнечі на рішучість. Це був не бій, а тренування. Перемога чи поразка не мали значення. Тепер важливим було лише...
"Використання точно такої ж магії, як у Кайласа. Якщо я зможу повністю засвоїти всі техніки, які він використовував для контролю над Тіньовим Драконом…"
Образ Кайласа в ментальному просторі закарбувався дивовижно чітко в його пам'яті.
Той стояв там із чорною напівмаскою, що закривала його обличчя, і пихато дивився вперед.
Просто стоячи нерухомо, він випромінював гнітючу присутність, від якої Алоном пробігали дрижаки.
"Це означає, що я також можу досягти цього стану."
Алон мовчки стиснув кулак.
————
Минув тиждень.
Дотримуючись обіцянки, даної Пенії, Алон вирушив із маркізату Палатіо.
"Хмм, спочатку я відвідаю Магічне Товариство, потім зроблю зупинку в Племені Громової Змії в герцогстві Люксибл, і лише після цього попрямую на північ?"
Ментально впорядковуючи свою подорож і відчуваючи, як повітря стає дедалі холоднішим, він почув радісний голос Пенії попереду.
— ♬-♪
Вона була настільки захоплена, що навіть мугикала просту мелодію.
Сидячи поруч із нею, Фелін спостерігав за своєю сестрою із сумішшю розуміння й спантеличення щодо її бурхливої поведінки.
У цей момент озивався Еван.
— Маркізе, ця поїздка, здається, буде досить тривалою. Це правда?
— Так, навіть рухаючись у швидкому темпі, це вимагатиме щонайменше чотирьох місяців.
— …Га? Чотири місяці? Я був під враженням, що трьох місяців буде достатньо.
Алон прояснив ситуацію.
— Є кілька додаткових місць, які, як я усвідомив, мені потрібно відвідати.
— Де саме?
— Є конкретний предмет, який я мушу здобути.
Алон подумав про Кроки Минулого, заховані в нього під пальто.
"Надто довго відновлюється."
Раніше він не відчував особливих незручностей, адже можливості входити до ментального простору раз на місяць йому цілком вистачало. Але тепер, коли почалися тренування, це стало серйозною перешкодою. Адже після одного тренування доводилося чекати цілий місяць. Тому йому був потрібен артефакт, здатний скоротити цей час хоча б до одного разу на день.
"Я не можу гарантувати, що все розгортатиметься точно за планом…"
Але він був зобов'язаний спробувати. Алон продовжував розмірковувати деякий час.
І рівно через тиждень після початку подорожі, Алон прибув до Магічного Товариства.
Навіть не зупиняючись для формальностей із магами, він попрямував просто до бібліотеки.
Насправді він хотів трохи поспілкуватися з магами й послухати деякі незвичні чутки, які почув, але...
— Хе-хе—
Очі Пенії сяяли, мов у голодного цуценяти, яке нарешті знайшло ласощі.
Ігноруючи допитливі погляди магів, Алон піднявся до бібліотеки разом із Пенією.
[Хмм? Минуло чимало часу.]
Після короткої паузи він зустрів Хінкель, яка привіталася з ним.
— Ві-вітаю~!
Пенія, напружившись, швидко опустила голову. Хоч у її погляді на Хінкель безперечно читалося захоплення, Алон, помітивши це очевидне обожнювання в її очах, одразу перейшов до справи.
— У мене є прохання.
[Це ще одна вимога навчити магії, як під час нашої попередньої зустрічі?]
— Так. І цього разу я б хотів, щоб ви також надали настанови комусь іншому.
[Комусь іншому— а.]
Хінкель злегка нахилила голову й вказала на Пенію.
[Ти маєш на увазі свою наречену?]
У ту ж мить вираз захоплення повністю зник з обличчя Пенії.
Вона почала нервово поглядати на Алона.
Оскільки Пенія вже розповіла йому всю правду, Алона не надто турбувало хибне припущення Хінкель.
Утім, Пенія, здавалося, мучилася від почуття провини, крадькома поглядаючи на Алона.
Просто здвигнувши плечима, Алон мовив:
— Кхм, спочатку дозвольте мені виправити це — вона не моя наречена.
[…Га?]
З'ясувавши непорозуміння, він пояснив усю ситуацію.
За мить—
[Хмм, тож це все?]
— Так. Тож якщо ви погодитеся, я також поділюся з вами своєю магією, як ви спочатку й просили.
Почувши це, Хінкель перевела погляд на Пенію.
Пенія завагалася, ледь помітно відвівши погляд і стиснувши губи.
— Ой...
Вона випадково прикусила язика, від чого на її очах виступили сльози.
Проте в цих очах було безпомилкове очікування.
Однак—
[Ні, дякую.]
— …Що?
[Я відмовляюся. Якби це була твоя початкова пропозиція, можливо, я б розглянула її, але я відчуваю сильну відразу до тих, хто дурить.]
Це була несподівана відмова.
— Е…?
Пенія виглядала абсолютно спустошеною. Бліда, як привид, чий дух полишив тіло, вона стала геть білою на лиці.
Спостерігаючи за її реакцією, Хінкель дозволила легкій усмішці заграти на її губах.
Насправді це був саме той результат, якого вона прагнула.
Звісно, її головною метою залишалося дослідження унікальної магії Алона.
Але навіть так, причина, з якої вона відхилила його пропозицію, була простою—
Пенія була нечесною з нею.
Вона ненавиділа брехунів.
Утім, це було лише публічним виправданням.
Справжня мотивація була значно стратегічнішою...
Вона мала намір витягти додаткову вигоду з цього обміну.
"Істота, що слідує за ним, наче тінь, схоже, не замислює нічого лихого. Поки я не ставлю прямих запитань про його магію, вона навіть не ворушиться…"
Під час їхнього попереднього навчального сеансу з Алоном, Хінкель дійшла усвідомлення.
Поки вона утримується від прояву ворожості до Алона, це "око" не становитиме небезпеки.
Тому—
"Тепер, що саме мені слід вимагати натомість?"
Поки вона розмірковувала, що ще могла б у нього попросити...
[…Хмм?]
...Її погляд несподівано зупинився на брошці Алона.
Прикраса, оздоблена яскравим червоним дорогоцінним каменем.
Зазвичай вона не звернула б на неї уваги — прикраса не була надто помітною.
І все ж її очі притягнуло туди чистим інстинктом.
У ту ж мить... Дрижаки пробігли по її хребту.
Вона виявила, що зустрілася з ним поглядом.
Червоне око, яке дивилося просто на неї.
А потім...
[Дух—]
Голос пролунав луною.
[Тобі варто бути мудрішою й припинити свої підступи.]
Голос був водночас звабливим і глибоко тривожним.
.
.
.
(П.П Хехе, вгадайте хто, ахахаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]