Розділ 195 - Спосіб використання (1)
Алон мав досить обмежені знання щодо Закурака Шрамованого.
З самого моменту свого створення, Закурак розроблявся для просування DLC, тому його наділили безглуздими, нищівними здібностями.
Для Алона, який пишався тим, що пройшов «Психоделію» без жодної допомоги від DLC, зустріч із цим персонажем була абсолютно зайвою.
Як наслідок, його уявлення про Закурака залишалося надзвичайно поверхневим.
"У кращому разі я знаю лише те, що постать у тих темних обладунках — це ящіролюд, і що він неймовірно сильний."
Ці два факти вичерпували всі його знання.
Не знаючи нічого більше, Алон лише дедалі сильніше губився в здогадках.
Чому Закурак виявляв таку покірність, схиляючи перед ним голову?
Він навіть не міг вибудувати бодай якусь теорію, щоб пояснити таку поведінку.
Тому він перевів погляд на герцога Меркіліана, сподіваючись помітити хоч якусь підказку.
— ???
…Проте герцог лише з широко розплющеними очима витріщався то на нього, то на Закурака, очевидно, перебуваючи в такому ж замішанні.
Урешті-решт Алон заговорив:
— …Що саме ви намагаєтеся донести?
— Саме те, що й сказав! Я просто не можу повірити, що супутник "великого" справді повернувся до життя!
— П-повернувся до життя?
Попри запитання Алона, Закурак продовжував повторювати ті самі твердження, здавалося, абсолютно задоволений власними висновками.
Понад те, герцог Меркіліан уже почав формувати власну химерну оману.
Спостерігаючи за ними двома, Алон швидко втрутився:
— Перепрошую, але, здається, сталося якесь непорозуміння. Я взагалі нічого не знаю про цього "великого", про якого ви говорите, та навіть не знаю, хто ви такий.
Алон висловився максимально прямо й чітко.
— …?
Закурак ледь помітно схилив голову набік і пильно оглянув Алона.
Здавалося, він на мить замислився: "Невже я справді помилився?"
Проте ця пауза була швидкоплинною.
— Ха-ха!
Закурак раптово вибухнув гучним сміхом.
— Немає потреби випробовувати мене, пане! Хоч я й лише звичайна істота, я отримав силу від "великого", яка дозволяє мені відчувати й розрізняти ваше особливе сяйво.
— …А.
Тільки тоді Алон збагнув, що саме відчував Закурак. Aдже Алон і справді володів особливою аурою.
Однак він ніколи й не думав, що його аура має хоч якийсь стосунок до ящіролюдів.
Їхні території розташовувалися за межами Грейніфри — регіону, яким правили ельфи.
Так, саме так і мало бути…
"Але якщо подумати, я теж колись вважав, що не маю жодного стосунку до Першого Ельфа, а зрештою виявилося, що я з ним пов’язаний. Чи не може бути так, що я також пов’язаний із ящіролюдами?"
Ця думка спалахнула в його голові наче блискавка.
Але перш ніж він устиг належним чином її осмислити...
— У будь-якому разі, оскільки я переконався в цьому, мені час іти! "Великий" неодмінно зрадіє!
Перш ніж Алон встиг упорядкувати свої думки, Закурак оголосив про свій відхід.
Алон мав намір розпитати більше, але втримав язика.
На той час він уже дійшов певного висновку.
Що б він не сказав, Закурак із його веселою вдачею все одно не переконається в зворотному.
Крім того... Не було жодної потреби надавати детальні пояснення про свою подорож до Грейніфри чи про те, як саме він здобув свою ауру.
Хоч Сіян і попросила його про це, а Алон безперешкодно дістався туди, Об’єднане Королівство та Союзні Раси ніколи не підтримували особливо дружніх стосунків.
Якби Закурак був єдиним присутнім, це не було б проблемою. Але оскільки поруч був герцог Меркіліан, не було жодної потреби вдаватися в усі подробиці.
І тому...
— Тоді незабаром я знову повернуся із посланням від "великого"!
— А… ну що ж, тоді я піду, маркізе.
Алон не став зупиняти ні Закурака, ні герцога Меркіліана, які збиралися піти.
Невдовзі після того, як вони залишили території...
— Маркізе.
— Так?
— Як це — бути визнаним супутником когось неймовірно важливого, навіть якщо ти поняття не маєш, хто це?
— …Це важко.
Алон удав, ніби сам замислився над цим питанням, але...
— Я так і думав. Але що, якби цією особою виявився хтось накшталт Базіліори?
[? Чому це ти раптом шукаєш приводу для сварки зі мною?]
— Я не шукаю приводу для сварки. Я просто констатую реальність.
[Ти, зухвале дитя—! Мені слід було повністю пожерти тебе, коли я вперше проявилася—!!]
Спостерігаючи за тим, як Еван природно сперечається з Базіліорою, Алон злегка похитав головою.
————
Наступного дня.
Коли Алон узявся за численні справи, що накопичилися в маєтку маркіза, на нього чекала несподіванка.
Паперової роботи виявилося значно менше, ніж він очікував.
Він на мить спантеличився, але швидко з'ясував причину.
— Ладан узяв на себе ці обов'язки?
— Т-так.
На відміну від їхньої попередньої зустрічі, Алексіон тепер виглядав абсолютно виснаженим.
Дивлячись на нього, Алон тихо зітхнув.
"Якщо подумати, він і справді згадував щось подібне на мій день народження."
Ладан тоді впевнено заявив: "Я знаю людей, які виконають цю роботу просто бездоганно!"
І наче підтверджуючи свої слова, Алексіон ретельно опрацював усі документи, залишивши Алону лише поставити останні підписи.
"Схоже, він цілком здатен упоратися… хоча виглядає неймовірно виснаженим."
Хоч вираз обличчя Алона залишався стриманим, він відчув легку хвилю співчуття.
Вигляд у того був і справді жалюгідним.
"Хм, де це я вже бачив подібний вираз обличчя? А— Пенія теж мала такий вигляд."
Ну, менш з тим.
Оскільки в нього не було жодного бажання повертатися до того болісного обсягу роботи, який він терпів раніше...
— У такому разі я покладаюся на вас.
— Я зроблю все, що в моїх силах.
...Він не міг дозволити собі відкинути такого цінного помічника, який добровільно виявив бажання працювати.
Алексіон кивнув із незвичним виразом обличчя — таким, який важко було чітко класифікувати як посмішку чи гримасу.
Все ж Алон розумів, що має належним чином винагородити його.
— Оскільки ви берете на себе таке складне навантаження, я переконаюся, що ви отримаєте відповідну компенсацію. Як щодо цього?
Алон невимушено протягнув йому аркуш паперу.
Алексіон, усе ще виглядаючи втомленим, прочитав його вміст.
— Я виконаю свої обов'язки абсолютно бездоганно~!!
Він віддав честь із просто вибуховим ентузіазмом. Хоч він щойно промовив ті самі слова, цього разу його голос просочувався щирістю.
"Як і очікувалося, гроші — це найкращий стимул."
Алон знову переконався у впливі багатства.
Завершивши справи з тепер уже веселим Алексіоном...
"Чи варто мені піти до Пенії просто зараз, коли робота закінчена?"
Алон уже збирався вирушити до Пенії, коли раптом перевів погляд на вікно.
Там, як і раніше, височіла колосальна статуя, що займала центр його маєтку ще від дня його народження.
— Чесно кажучи, дивитися на неї й досі було трохи… ні, дуже ніяково...
У цей момент...
— Маркізе, що ви робите?
— Хм? О, я просто роздивлявся статую.
— А, ви знаєте? Я чув досить цікаву чутку, коли повернувся до маєтку.
Еван, який підійшов непомітно, заговорив стишеним тоном.
— Кажуть, очі статуї інколи зміщуються.
— …Очі рухаються?
— Так.
— Це що, якась історія про привидів?
— Вона починалася саме так, але, схоже, останнім часом дедалі більше людей стверджують, що бачили це на власні очі.
Очі.
Алон подивився на два ока статуї.
"Якби вони й справді рухалися, це було б досить тривожно."
Скільки б він на неї не дивився, діамантові очі все одно чинили певний тиск.
— Ну, оскільки вона з'явилася так несподівано, гадаю, виникнення кількох місцевих легенд неминуче.
— Це правда.
— …А, якщо подумати, що сталося з тією істотою? Тією, яку приніс Ладан.
— О, з тією? Ми випустили її в ставок у саду.
— …У ставок?
— Так, ви зможете побачити її, якщо подивитеся в той бік.
Слідом за Еваном, Алон підійшов до вікна, з якого відкривався вид на сад.
— Оу-у— Яке миле!
— Чому воно схоже на змію, але зовсім не здається моторошним?
— Подивіться на ці яскраві, сяючі очі!
Там він побачив Морського Бога, якого щедро пестили покоївки.
Здавалося, істота зовсім не проти такої уваги.
Ніби насолоджуючись усім, що відбувається, вона м'яко звивалася у ставку, приймаючи ласощі, які їй пропонували покоївки.
Алон та Еван просто втратили дар мови.
— До речі, а хіба це не прісноводний ставок?
— …Чи може істота, яка жила в океані, вижити у прісній воді?
— Ну, оскільки вона почувається чудово, гадаю, це не проблема?
— …Мабуть, ні. А—
— Ви про щось згадали?
— Я подумав, що настав час відкрити мій подарунок.
— …Подарунок? О, ви про той, який вам подарувала Ютія?
Кивнувши, Алон повернувся до свого столу й дістав коробку, яку йому вручила Ютія.
Вона наказала йому відкрити її через один місяць.
Тепер, через стільки часу, Алон мовчки дивився на запечатану коробку.
Потім він обережно розпакував її.
— …Хм?
Усередині лежала брошка.
Брошка, прикрашена сліпучим червоним самоцвітом.
— Значить, брошка?
— Саме так.
Алон дістав її й кивнув.
— Хмм~
Еван, спостерігаючи збоку, зауважив:
— Ну, цінність подарунка передусім у тому, з яким задумом його дарують, але після цілого місяця очікування вам це не здається дещо скромним, маркізе?
На перший погляд брошка Ютії не здавалася такою ж величною чи могутньою, як деякі інші подарунки.
Однак—
— Це анітрохи не розчаровує.
Алон не був ні краплі розчарований.
— Справді?
— Так. Як ти й сказав, цінність подарунка полягає в намірі.
Ніжно провівши пальцями по брошці, Алон поклав її до нагрудної кишені свого пальта.
— Цього більш ніж достатньо.
Перш ніж він це усвідомив...
— О…?
М'яка посмішка з'явилася на його обличчі.
Виразна й незаперечна проява радості, яку міг би впізнати кожен.
Бачачи цей вираз... "Останнім часом його почуття так легко проявляються, коли це стосується цих дітей." ...Еван не міг не зловити себе на цій думці.
————
Герцог Меркіліан перебував у дорозі вже близько години відтоді, як залишив маєток маркіза.
Він повернувся, щоб поглянути на Закурака поруч із собою.
— Хм-хмм~
Закурак навіть стиха мугикав собі під ніс якусь мелодію, перебуваючи в очевидно чудовому настрої.
Тим часом герцог Меркіліан абсолютно не розумів попередніх подій.
Вони навіть не мали змістовної розмови. Закурак просто оголосив, що він щось підтвердив і їм потрібно йти.
У будь-якому разі, він усе одно не міг легко втрутитися в їхній обмін словами, щоб поставити запитання.
Оскільки йому так і не вдалося нічого до пуття зрозуміти...
— Можу я поставити вам запитання?
— Що таке?
...Герцог Меркіліан звернувся до Закурака.
— Раніше ви згадували, що прийшли перевірити, чи є маркіз Палатіо божественною істотою, правильно?
— Саме так.
— …І ви завершили свою перевірку?
— Звісно.
— Ви визначили це, просто поглянувши на нього?
— Так.
Брови герцога Меркіліана насупилися ще дужче.
— Наскільки я пам'ятаю, ви вже зустрічалися з маркізом до цього. Чи це не так?
— Усе вірно.
— …Тоді, якщо це можна було розрізнити просто поглядом, чому ви не змогли підтвердити це минулого разу?
Цілком логічне запитання.
Закурак лише злегка всміхнувся.
— Тому що того разу мене відволікло дещо інше.
— Інше?
— …Ні, якщо подумати про це зараз, можливо, "великий" навмисно приховував свою силу. Тепер я відчуваю її так чітко, хоча тоді відчував лише її присутність.
Голос Закурака стих, коли він занурився у власні роздуми.
Природно... Герцог Меркіліан не знайшов жодних задовільних відповідей у цьому діалозі.
З його точки зору, маркіз Палатіо був просто дворянином.
…Звісно, не звичайним дворянином.
Утім, навіть якщо той і володів унікальними якостями, стверджувати, що він бог, було зовсім іншою справою.
— Урешті-решт це надто абсурдно, щоб так легко прийняти.
Це був єдиний висновок, до якого міг дійти герцог.
Почувши це, Закурак коротко розразився сміхом.
— Ви й не зобов'язані змушувати себе вірити в це.
— …Що ви маєте на увазі?
— Тому що незабаром вас переконають ті, хто ось-ось нас наздожене.
Закурак видав ще одну загадкову заяву.
— ??
Якраз коли вираз обличчя герцога Меркіліана викривився від спантеличення...
— Хмм— Вони нарешті прибули.
Бормочучи собі під ніс, Закурак спрямував погляд уперед.
І там, виходячи з тіней лісу під променями заходу сонця...
— …Ельфи?!
— Загін ельфів.
І тоді...
— Ха-ха-ха! Ох ці гостровухі дурні. Я чекав, коли вони нарешті покажуть себе, після того як так довго нишпорили довкола володінь Верховного.
Слідом за гучним сміхом Закурака герцог Меркіліан почув це.
У повітрі пролунав крижаний голос:
— Не наближайся до Першого Ельфа, рептиліє.
.
.
.
(П.П Ой ля, ось ця брошка що подарувала Ютія, це такий прикол, з нею стіки ситуацій кумедних було. Якщо вам цікаво, напишіть про це в коментах, заспойлерю що це за брошка, і що за кумедні моменти були.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]