Розділ 194 - Ранг (5)
Східний район Грейніфри.
У затишному куточку, де росли величезні стародавні дерева, що майже сягали меж території Світового Дерева, стояла самотня хатина.
Всередині.
Хатина, що здавалася майже поглинутою стародавніми хащами й наче зрослася з ними, прихистила двох людей, які сиділи один навпроти одного.
Однією з них була Фільде з невимушеною посмішкою на обличчі.
Іншим — Періон, який прибув разом із нею до маркізату Палатіо.
— Хм~
Періон оглядів приміщення зсередини й згадавши колишній розкішний кабінет Фільде, запитав:
— Це те місце, де ти завжди проводиш свою відпустку, Фільде?
— Ну… здебільшого так.
— Ти навіть використала всі свої відгули. Є якась особлива причина, чому ти залишаєшся саме тут?
— Можливо, це так не здається, але мені тут досить приємно.
Фільде відповіла з посмішкою, підперши підборіддя рукою.
— Тож що привело тебе до мене, перериваючи мій тривалий відпочинок після такої виснажливої подорожі?
— …Ти ж насправді не була аж так виснажена, чи не так?
Згадуючи поїздку до маркізату, Періон пам’ятав, як вона цілий день пила, перебуваючи в стані сильного сп’яніння.
Але Фільде безсоромно похитала головою.
— Звісно, я була виснажена. Ти справді стверджуєш протилежне, знаючи, скільки крові я схаркнула?
— Ну, це справедливо, але… якщо відкласти це вбік...
Очистивши горло, Періон продовжив:
— Причина мого візиту проста: мені просто було дещо цікаво.
— Цікаво?
— Так. Ти можеш цього не усвідомлювати, оскільки перебуваєш у відпустці, але маркіз Палатіо зараз перебуває на нашій землі.
— Маркіз Палатіо?
При одній лише згадці цього імені інтерес Фільде сколихнувся.
— Дозволь мені спочатку пояснити ситуацію.
Ніби очікуючи цього моменту, Періон почав детально розповідати все, що сталося з моменту прибуття маркіза Палатіо до Грейніфри.
— Це підсумовує поточну ситуацію.
— Зрозуміло.
Фільде повільно кивнула.
— Я вловила основні моменти. Тож що саме тебе цікавить?
Фільде поставила запитання.
Періон ненадовго зробив паузу, перш ніж заговорити.
— Минулого разу ти сказала Королеві, пам’ятаєш? Що маркіз — або, точніше, Перший Ельф — не міг наблизитися до Світового Дерева через якусь "чорну сутність".
— Так, згадувала.
— Але маркіз прийшов до Світового Дерева. І згідно з чутками...
— Він знищив Селекціонера Попелу глибоко під землею та вдихнув нове життя у Світове Дерево, що згасало. Правильно?
— Так. Зовсім як сам Перший Ельф.
Фільде злегка знизала плечима.
— Ну, у такому разі, хіба цього недостатньо? Враховуючи, що маркіз виявився Першим Ельфом, як і очікувалося?
— Якщо судити лише за результатом, то все правильно. Але дещо все ще не дає мені спокою.
— Що саме?
Вираз обличчя Періона став серйозним.
— Зрештою, хіба твоя початкова теорія не була помилковою?
— Яка теорія?
— Припущення, що маркіз не міг наблизитися до Світового Дерева, тому що його супроводжувало щось небезпечне, що не можна було сюди приводити.
— Хм, так, це правда.
— Якщо це початкове припущення було спростоване...
Його голос на мить запнувся.
— Тоді немає жодної логічної причини для нього навмисно тримати дистанцію весь цей час, як і продовжувати заперечувати, що він Перший Ельф, чи не так?
Шквал запитань вилився назовні.
— І поведінка Королеви також дивна. Якби вона щиро бажала, щоб Перший Ельф залишався невідомим, вона б переконалася, що правду про маркіза знає лише дуже обмежене коло людей.
— Але натомість Королева фактично дала зрозуміти своєму оточенню, що маркіз — це Перший Ельф?
— Крім того, знаючи про твою гіпотезу, вона не виявила жодного сумніву, коли Перший Ельф зрештою з’явився.
Періон почухав потилицю після свого підсумку.
— Я усвідомлюю, що мої запитання можуть здатися неважливими. Незалежно від того, чому маркіз заперечує, що він Перший Ельф, він уже показав, ким є насправді.
— Хм~
— Але мені просто було цікаво, тому я прийшов запитати тебе.
Фільде миттєво вловила незгасаючі сумніви Періона.
— Отже, підсумовуючи: ти дивуєшся, чому Королева могла так твердо вірити, що маркіз — це Перший Ельф, навіть попри те, що його дії суперечили тому, що я заявляла раніше?
— Так.
Періон відповів без вагань.
Фільде ледь помітно посміхнулася, а потім мовила:
— Я не знаю.
— …Перепрошую?
— Я сказала, що не знаю.
Такою була її відповідь.
— Зачекай, серйозно?
Періон був спантеличений.
— Звісно. Звідки мені знати?
— Ну, ти найпроникливіша людина з усіх, кого я знаю! Я подумав, що ти зможеш зрозуміти, чому Королева так поводиться…?
— Розуміти, кажеш…
Фільде видала задумливий звук, перш ніж додати:
— Ну, я б не сказала, що в мене зовсім немає ідей. Після того як Королева зустрілася з маркізом Палатіо, я справді вигадала одне потенційне пояснення.
— …Тоді ти можеш поділитися ним зі мною?
— Хм~ А варто?
Фільде адресувала Періону дражливу посмішку, перш ніж заявити:
— Ти мені подобаєшся, але просто розповісти тобі все було б нудно. Тож натомість я дам тобі підказку.
— Підказку?
— Перстень. Уважно спостерігай за перстнем, який Королева постійно носить.
— …Перстень?
— Так, перстень. Якщо ти це зробиш, ти можеш почати розуміти.
Це була підказка, яку надала Фільде.
— …Зачекай, це ж ледь схоже на підказку!
— Ні, це вирішальна підказка.
З цими словами вона простягнула Періону пляшку алкоголю.
— А це?
— Плата за підказку. Мені стало нудно пити самій, тож чому б тобі не скласти мені компанію сьогодні?
Періон тихо зітхнув, витріщаючись на пляшку.
Раптово важлива деталь повернулася до його пам'яті — Фільде володіла неймовірно високою стійкістю до алкоголю.
Іншими словами, до завтра він, швидше за все, буде настільки п'яним, що не зможе й на сантиметр зрушити з місця.
"Мій шлунок уже крутить…"
Він уже з жахом чекав на завтрашній ранок.
————
Кілька днів потому.
Алон приготувався негайно повернутися до маркізату.
Його справи в Грейніфрі були завершені, тож не залишалося жодних причин далі тут залишатися.
Правду кажучи, він волів би знайти трохи часу, щоб відпочити й прийти до тями.
— Я супроводжуватиму вас.
— У цьому… немає потреби.
— Ні, я наполягаю! Я справді цього бажаю!
…………Перепочинок не був можливим варіантом.
Відтоді як він вийшов із коріння, новини поширилися по всій території ельфів.
Незалежно від того, куди б він не пішов, його зустрічали з приголомшливою шаною.
Навіть зараз.
Відчуваючи тягар такої поваги, Алон повернувся, щоб поглянути на Рім.
Її очі сяяли так інтенсивно, що їх можна було б сплутати з фрагментами Чумацького Шляху, вкрапленими в її райдужки.
— Тоді просто супроводьте мене до периметра.
— Слухаюся!
Рім вклонилася з сяючою посмішкою.
Він усе ще не міг пристосуватися до такої поведінки.
"Хіба це не та сама ельфійка, яка ще кілька днів тому трималася відсторонено?"
— Маркізе.
Як тільки Алон увійшов до карети, Еван заговорив.
— Що таке?
— Як це — їхати в кареті у своєму смертному людському тілі?
— …Схоже, тобі справді подобається це формулювання, так?
— Справа не в тому, що воно мені подобається. Я просто так часто чую це від інших, що воно вже міцно засіло в моїй пам’яті.
Алон важко зітхнув.
"Чому всі дивляться на мене з таким жалем?"
Насправді була ще одна реакція, яку ельфи виявляли до нього.
Жаль.
Могутній і шанований ельф, який переродився звичайною людиною й тепер мав прожити заледве століття, страждаючи та залишаючись невизнаним.
У результаті, кожного разу, коли він пересувався королівством, його зустрічали з обтяжливим рівнем поваги та захоплення.
Водночас він також був об'єктом смутку та співчуття.
Такого роду упередження, засноване на расі, було саме тією причиною, чому… Алон вирішив швидко відбути.
Тому.
— Постійно чути, як ельфи перешіптуються про це… вже втомлює, — визнав він.
— Ось як?
— Так. Я вже й сам починаю плутатися.
— У чому саме? Ви ж не Перший Ельф, правда?
— Правильно.
Алон кивнув без вагань.
У минулому він міг вагатися, але тепер у цьому не було потреби.
Зрештою...
Кивок!
...Навіть якщо він заперечуватиме це, ніхто йому не повірить.
Навіть попри його заперечення, ніхто йому не вірив. Навпаки, Рім, наче вирішивши йому підіграти, ще енергійніше закивала.
— Ну, я теж так думаю, — сказав Еван.
— І?
— Але коли всі навколо так реагують, навіть я починаю сумніватися в собі.
Після короткої мовчанки Еван заговорив знову.
— Маркізе.
— Що?
— Ви справді… не Перший Ельф, правда?
Запитав він знову, обережно.
— Ні.
— …Я зрозумів.
Навіть приймаючи відповідь, слід сумніву залишався в очах Евана.
Алон тихо зітхнув.
Коли настав день, карета вже дісталася межі території.
— Тоді ми попрощаємося тут.
— Гаразд.
— Я з нетерпінням чекатиму нашої наступної зустрічі!
Залишивши позаду Рім, яка низько вклонилася, Алон нарешті залишив землі ельфів.
————
Алон попрямував безпосередньо до маркізату Палатіо.
Йому потрібно було завітати до Терії, щоб доставити звіт Сіян.
Однак, оскільки він вирушив до Грейніфри одразу після свого дня народження, залишалося ще кілька обов'язків, якими він знехтував.
"Крім того, я хочу належним чином дослідити жести та Ранг."
Він не міг аналізувати жести під час подорожі, оскільки це вимагало прямої розмови з Кайласом.
Але щодо Рангу — йому вдалося використати його кілька разів на шляху назад до маркізату.
У результаті він дізнався чотири факти.
По-перше, божественна сила Першого Ельфа, яку він використовував… була силою, яка — хоч і не повністю зрозуміла — здавалося, сприяла зростанню.
По-друге, окрім зеленої енергії, яку він використав спочатку, він досі не міг скористатися жодною іншою божественністю.
По-третє, використання Рангу виснажувало значно більше витривалості, ніж він очікував.
І нарешті, енергія Рангу могла поповнюватися — або навіть зміцнюватися — залежно від рівня та концентрації віри.
"Спочатку зелена енергія була значно меншою за інші..."
Тепер, поринувши у звичні роздуми, Алон спостерігав за зеленою енергією, яка розрослася настільки, що зрівнялася з блакитною, перш ніж вийти зі свого трансу.
"Можливо, мені слід обговорити Ранг з Пенією? Ох, точно — я все ще мушу піти до Магічного Товариства разом із нею."
Поки Пенія нічого не знала, Алон подумки складав план їхніх подальших дій.
Перш ніж він це усвідомив, він прибув до маркізату Палатіо.
І невдовзі після повернення...
Перш ніж він устиг хоча б відпочити, він отримав звістку, що герцог Меркіліан чекає на нього.
————
На їхній зустрічі...
— Ха-ха-ха-ха! Тож це була правда!
— ?
— Я Закурак Шрамований! Я віддаю свої вітання шановному другу Верховного—!
…Його раптово привітали.
Причому так, що…
Гуп!
Він гепнувся головою об підлогу.
Це було надзвичайно бурхливе привітання Закурака, персонажа з DLC, створеного для просування "Психоделії".
Герцог Меркіліан був не менш ошелешений, ніж Алон.
Але Закураку було байдуже.
— Я висловлюю свою найглибшу повагу дорогому другу Верховного!
Промовляв він із нестримним ентузіазмом.
.
.
.
(П.П Ух, головою об підлогу, і це привітання, напевно боляче... Тільки мені здається він там підлогу напевно пробив головою ахахха)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]