Розділ 193 - Ранг (4)
— Що… Що ти тільки-но сказала?
Від такої реакції Рім на обличчі Палоеля з'явився вираз шоку.
Ні, він просто не міг не бути шокований.
Незалежно від того, наскільки тісно вона була пов'язана з таємною організацією Пагаде, її ранг і повноваження не перевищували повноважень Ради Старійшин.
Іншими словами, те, що Рім зараз розмовляла з Палоелем неформально, було явним перевищенням її повноважень.
Палоель сильно насупився. Але він не наважився вимовити наступні слова.
"Ця дівчина… вона серйозно."
Простір заповнила вбивча аура. Сама її інтенсивність говорила багато про що.
Якщо він скаже ще хоч слово...
"Палоель, я знищу тебе..."
Хоч Палоель і намагався підібрати слова, він не міг зрозуміти поведінку Рім.
Ще кілька днів тому їй навіть не подобався той чоловік. То чому ж її ставлення так кардинально змінилося?
Поки він міркував, Палоель урешті дійшов висновку. Це був єдиний висновок, якого він міг дійти.
А саме...
"Чи може таке бути, що маркіз Палатіо, який прибув до Грейніфри під виглядом людини, насправді є богом?..."
Якщо ні, то раптову зміну в ставленні Рім було просто неможливо осягнути.
У цей момент...
— Дозволь мені прояснити.
— …
— Відтепер будь-який напад на маркіза Палатіо вважатиметься нападом на мене.
Залишивши це попередження, Рім невимушено пройшла повз нього.
Палоелю залишалося лише мовчки дивитися їй у спину.
————
Тим часом, у той самий момент...
— …Ось така ситуація.
— Зрозуміло, тепер я збагнула.
На приватній аудієнції з Королевою ельфів Магріною, Алон спостерігав за її реакцією після того, як розповів усю історію.
Згодом він перейшов до наступної теми.
— У будь-якому разі, у мене є кілька питань щодо цієї справи. Можу я запитати?
— Звісно. Якщо це те, що я знаю, я відповім на все.
На її приязну посмішку Алон поставив перше запитання.
— Бува, коли ті, що внизу… Ні, коли вперше з’явився Селекціонер Попелу?
— Це… я не можу сказати напевно. Навіть ми, ельфи, не знаємо подробиць.
— …Розумію.
— Однак, якби мені довелося зробити приблизну оцінку — я б сказала, що це було приблизно 600–700 років тому.
— 600–700 років?
— Так. Саме тоді я вперше почула про це.
Алон підсвідомо схилив голову.
"600–700 років… Чи не занадто це невизначено, щоб бути пов'язаним із Жадібністю?"
З того, що знав Алон, Матір Жадібності завжди проявлялася разом із Гріхом Жадібності.
І навіть після цього Гріх Жадібності повинен був перебувати поруч, щоб вона з'явилася.
П’ять Великих Гріхів, серед яких і Гріх Жадібності, щойно вони з’являються, ніколи не сидять без діла.
Ніби їхньою метою було цілковите знищення населення континенту, вони рухалися б до будь-якого місця, вируючого життям, щоб сіяти смерть.
Іншими словами, якби Гріх Жадібності справді з'явився, хаос уже мав би відбуватися.
"Якщо припустити, що Гріх Жадібності з'явився 600–700 років тому й загинув, залишивши живим лише Матір Жадібності — тоді часова шкала не є зовсім неправдоподібною."
Поки він роздумував, Алон поставив ще одне запитання.
— …Чи був колись випадок пробудження Гріха Жадібності приблизно в той час?
— Хм… Я не впевнена щодо цього. Не думаю.
Надійшла розпливчаста відповідь.
— Ось як?
Вирішивши поки що відкласти свою гіпотезу, Алон перейшов до наступного запитання.
Він розсудив, що подальші запитання не дадуть жодної корисної інформації.
"Якщо це походить із давніх часів, про це могли писати в стародавніх текстах. Мені варто це дослідити."
Потім раптом —
Алон усвідомив, що уважно розглядає обличчя королеви Магріни.
"…Скільки їй років?"
Зараз це не було нагальним питанням.
Але як би він на неї не дивився, роки, про які вона так невимушено згадала, не відповідали її молодому вигляду, що викликало в його голові запитання.
"Невимушено говорити про події 700-річної давнини означає, що вона була жива вже тоді. Тож це робить цю ельфійку щонайменше—"
Коли він продовжував розмірковувати…
— Ох… ні, маркізе? Ви часом не думаєте про щось доволі нешанобливе?
Її слова повернули його до реальності.
Королева посміхалася.
Однак, попри посмішку на її губах, її очі зовсім не посміхалися.
— А, ні, це не так.
Він відповів швидше, ніж зазвичай.
— Тоді, будь ласка, продовжуйте зі своїми запитаннями.
— Звісно.
На щастя, момент минув без прикрощів.
— Ви знаєте про дзеркало під корінням?
— Дзеркало?
— Так, кругле дзеркало у повний зріст.
Алон розповів про дивний досвід, з яким зіткнувся.
— Хм, насамперед я можу підтвердити, що те, що ви бачили, справді було артефактом. Однак...
Вона ненадовго зробила паузу, після чого легенько похитала головою.
— Я не знаю достеменно, які його ефекти.
— Ви не знаєте його ефектів?
— Так. Зазвичай те дзеркало нічого не відбиває. Ось чому ми припустили, що це артефакт.
— …Відколи це дзеркало там знаходиться?
Знову Королева Магріна взяла паузу, щоб поміркувати перед відповіддю.
— Я не знаю точно. Але воно перебуває там відтоді, як я вперше відвідала те місце.
— Тоді це означає, що ніхто не знає й того, хто його туди помістив.
— На жаль, схоже, що саме так.
Це також залишалося таємницею…
Алон видав коротке "Хм~", перш ніж перейти до наступного запитання.
— Ви знаєте, що це таке?
Те, що він простягнув, було золотим плодом, здобутим із самого серця коріння.
У той момент, коли Королева побачила його...
— …! Це… Як ви це здобули?
Запитала вона з легким здивуванням.
Алон коротко пояснив ситуацію.
Після короткої паузи...
— Зрозуміло, то ось як це сталося.
Магріна кивнула. Так, ніби вона щось зрозуміла.
На деякий час вона занурилася в глибокі роздуми. Згодом, ніби виринаючи з глибин, вона нарешті дала Алону відповідь.
— Плід, який ви зараз тримаєте — це плід Світового Дерева.
— Плід Світового Дерева?
— Так.
— …Що станеться, якщо хтось з'їсть цей плід?
Відповідь Магріни пролунала негайно.
— Хіба це не очевидно? Це ж плід Світового Дерева.
— І що це означає?
— Ви, ймовірно, здобудете магічну силу, яку навіть важко уявити.
— …Магічну силу, яку навіть важко уявити?
— Так. Магічна сила Світового Дерева міститься в цьому плоді. Просто з’ївши його, ви наповнитеся маною.
— Ох.
Слабкий вираз захоплення з'явився на обличчі Алона.
Якщо слова Магріни були правдою,
Цей плід міг би стати ключем до вирішення вродженого виснаження мани Алона.
Однак...
— Усе ж вам слід проявити деяку обережність перед його споживанням.
Ніщо в цьому світі не давалося так легко.
— Є якийсь побічний ефект?
— Це радше не побічний ефект… Просто ефект занадто потужний.
"Занадто потужний?"
— Так. Якщо ви з'їсте його неналежним чином, ваше тіло може вибухнути.
— …Ви серйозно?
— Плід лише збільшує вашу ману, але він не покращує спроможність вашого тіла справлятися з такою величезною кількістю енергії.
Алон замовк.
Він усвідомив, що золотий плід перед ним був нічим іншим, як "позолоченим хурмовим плодом" — красивим зовні, але потенційно смертоносний.
Однак...
"Отже, треба зміцнити своє тіло."
Він не збирався відмовлятися від такої рідкісної можливості. Вирішивши з’ясувати, як зміцнити своє тіло, Алон сховав плід.
— Ви розпитали про все, що вас цікавило?
Якраз коли розмова добігала кінця — Алон згадав про останнє запитання, що турбувало його розум.
— Можу я запитати ще одну останню річ?
— Звісно.
Попри безліч запитань, які він уже поставив, Магріна не виявила жодних ознак роздратування.
Вона просто посміхнулася.
Після короткого вагання Алон нарешті запитав...
— …Можете розповісти мені все, що знаєте про Першого Ельфа?
Урешті-решт він поставив це запитання.
Оскільки вона прийняла його за Першого Ельфа, це запитання, безсумнівно, здалося б їй дивним.
Але, зайшовши так далеко, піти, не отримавши жодної інформації про Першого Ельфа?
Це теж було неможливо.
Він обережно поставив запитання.
Хоча зовні його вираз обличчя залишався нейтральним, усередині він був доволі напружений, очікуючи на відповідь Магріни.
— Перший Ельф… кажете?
— Так.
Тоді Магріна...
— Ох — звісно, звісно, я розповім вам. Це зовсім не важко.
Вона всміхнулася, наче кажучи: "Ох, то ось що вас цікавить?"
Так само вона всміхалася й першого разу, коли Алон заперечував, що є Першим Ельфом.
— Хм~ З чого б мені почати?
— Я б віддав перевагу, якби ви розповіли мені все, що знаєте.
Він мав зібрати якомога більше інформації.
Тож Алон висунув свою вимогу без стриманості.
Магріна, ніби знайшовши в цьому цікаву гру,
Почала перебирати свої спогади.
— Насамперед він був магом.
— Зрозуміло.
— У нього також була донька.
— …Донька?
— Так.
Це була неочікувана інформація.
"Тож він був одружений."
Алон невимушено знизав плечима.
— Щось ще?
— Він був розумним. І хоча зовні здавався суворим, у нього було добре серце.
З цього моменту Магріна ділилася багатьма ностальгічними спогадами.
Мовчки слухаючи її розповіді, Алон зрештою мовив —
— Цього має бути достатньо.
— Ви так вважаєте?
— Дякую вам.
— Будь ласка.
Залишивши позаду Магріну, яка здавалася трохи розчарованою, він повернувся до своїх покоїв.
————
Сіллі, друга донька родини Макалліан.
Останнім часом вона стала справжньою знаменитістю.
Звісно, Сіллі завжди була добре відомою.
Зрештою, її старшим братом був Деус Макалліан, Майстер Меча Калібана.
І його широко знали як "сестроголіка", який надмірно опікав свою молодшу сестру.
Однак причина, чому Сіллі здобула славу останнім часом... Полягала в магії.
У Калібані до магів загалом не ставилися з високою повагою.
І все ж... Попри те, що вона вивчала магію менше двох років, вона стрімко піднялася до другого рангу.
Це свідчило про її неабиякий талант. Саме завдяки цьому вона стала відомою постаттю в столиці.
Сьогодні в неї була справа для обговорення з Деусом, тож вона завітала до його кабінету.
— Брат?
— Що таке?
Там вона виявила свого брата з біноклем у руках, зайнятого якоюсь дивною діяльністю...
Ні, він за чимось спостерігав.
— …Що ти робиш, брате?
— Що я роблю? Ох, ти про це?
— Так.
Коли Сіллі кивнула, Деус упевнено всміхнувся.
— Подивись.
Він простягнув їй бінокль.
— ?
Хоча й спантеличена, вона прийняла його.
Налаштовуючи фокус...
— Що це—?
...Вона мимоволі ахнула від вигляду величезного маєтку, що заповнив її поле зору.
Потім поруч із нею пролунав веселий голос Деуса.
— Це маєток маркіза.
— …Перепрошую? Маркіза? У сенсі маркіза Палатіо?
— Так. Вигляд доволі чіткий, чи не так?
— Ну, так, але… Як?
Коли Сіллі виглядала спантеличеною, Деус гордо випростав плечі.
— Я попросив мага накласти на кристал із лабіринту закляття передачі зображення. Зазвичай передавати зображення на такій відстані неможливо, але артефакти з лабіринту працюють безвідмовно.
Деус розразився сміхом.
— …Ох, зрозуміло. Але… навіщо ти це зробив?
— Навіщо? Очевидно, щоб захистити маркіза.
— Маркіза?
— Саме так. Можуть знайтися вороги, які захочуть на нього напасти. Так ми зможемо цілодобово стежити за ним! Ха-ха-ха!
Деус аж сяяв від самовдоволення.
Тим часом Сіллі...
"Стежити за ним? Оце так…?"
— Якщо якісь негідники спробують зазіхнути на маркіза, ми зможемо розібратися з ними негайно.
Що більше вона слухала,
"Хіба це не більш протизаконно…?"
Вона відчувала, ніби занурюється в лабіринт замішання.
— Ніхто більше не наважиться торкнутися маркіза! Ха-ха-ха!
Це був доволі дивний вечір…
.
.
.
(П.П Ахахахха, Сіллі каже про закон, ой який веселий жарт від неї, і це говорить та хто в майбутньому заради Алона таку хрінь буде творити що, Деус почав трішки боятись свою сестру хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]