Розділ 191 - Ранг (2)
[Перше.]
[Техніка — Звергнення Небес.]
— Зачекай...
Примарна постать у дзеркалі раптово заговорила. Алон спробував розпочати з ним діалог.
[Друге.]
Особа, одягнена в обшарпане пальто, яка зовні помітно відрізнялася від Алона, але мала з ним дивну схожість, продовжувала свій монолог без зупинки.
[Осмисли Зовнішнього Бога.]
— Зачекай.
Алон знову спробував заговорити.
Втім.
[Третє.]
Відображена істота продовжувала подавати інформацію в односторонньому порядку. Здавалося, він із самого початку не мав жодного бажання вести звичайну розмову.
[Осягни.]
У цей момент Алон змирився із ситуацією. Натомість він зосередився на словах постаті перед ним. Він не знав, що це було за дзеркало, як не знав і того, хто саме в ньому відображався.
Але він інтуїтивно відчував упевненість в одному. Слова, мовлені цією людиною, незаперечно були життєво важливою підказкою.
Інформація, якою поділилася істота з дзеркала, безсумнівно, була вирішальною.
[Четверте.]
[Поглянь на це безпосередньо.]
[П'яте.]
[Не відступай.]
Навіть без відповіді від Алона постать у дзеркалі продовжувала свої пояснення.
Ніби ділилася глибоким одкровенням.
А потім.
[Якщо ти зробиш так, то досягнеш своєї мети.]
За цими завершальними словами, відображена істота почала повільно зникати.
Починаючи з нижньої частини тіла, піднімаючись до голови.
Поступово.
У ту ж мить.
[Чим ти займаєшся?]
Позаду пролунав голос — Базіліори.
— ...Що ти маєш на увазі?
[Ні, я про те, що ти говорив про спостереження за дзеркалом, а потім замовк.]
Дзвінкий голос Базіліори змусив Алона спантеличено насупитися.
— Я?
[А хто ще тут є?]
— ...Ні, я впевнений, що всередині дзеркала, крім мене, була ще одна людина.
[Що за нісенітниця? Коли я вперше подивилася, там було лише твоє звичайне відображення.]
— ...Справді?
[Ти піддаєш сумніву мій зір?]
Алон неуважно повернув погляд до дзеркала. Зображення повністю зникло, залишивши тільки його власне відображення.
Отже.
"Що, чорт забирай..." — Алон ледь помітно спохмурнів, не в змозі осягнути ситуацію.
Гуркіт!
Дивний шум відлунив, коли він раптово відчув, як земля під ногами провалилася.
В одну мить...
[Що за...!]
[Няв!?]
...Наляканий вигук Базіліори та перелякане нявкання Блекі пролунали, віддаляючись.
Тільки тоді Алон усе зрозумів. Він падав разом із дзеркалом у провалля, що раптово відкрилося під ним.
— ...
Зреагувавши миттєво, Алон простягнув руку й ухопився за корінь.
Трісь!
Але корінь не витримав його ваги й обірвався. Натомість це лише потягнуло його далі в глибоку яму внизу.
[Прокляття!]
Базіліора діяла швидко. Проте корінь, ніби володіючи самосвідомістю, запечатав отвір тієї ж миті, як Алон провалився.
Охоплений темрявою, Алон відчув, що завис у повітрі.
— ?
Потім раптово його ноги торкнулися твердої землі.
"Хіба я тільки-но не падав у вільному падінні?" — він пошкріб ногою поверхню, перевіряючи її наявність.
Проте всі його почуття були переповнені спантеличеністю. Алон оглянув химерний простір навколо себе. Безкрайня, неосяжна порожнеча, схожа на сам космос...
Незважаючи на це, він усе ще міг відчувати підлогу під підошвами. В абсолютній темряві єдине, що він міг розрізнити, була його власна постать.
"Що це за місце..." — тривожна й незбагненна подія.
Ніби саме його сприйняття було викривлене, Алон раз у раз переводив погляд між безоднею та власним тілом. Але в нього не було часу на бездіяльність.
Незалежно від прихованих небезпек, залишатися на місці було не варіантом.
Тож він пішов уперед. У нього не було визначеного пункту призначення.
Він не міг сказати, як довго йшов.
— ?
На дальньому кінці безодності, де раніше панувала порожнеча, він помітив позначки.
Здавалося, вони були висічені на поверхні... Але водночас вони наче ширяли в повітрі.
Він підійшов ближче до позначок.
"Грубо висічено." — слова були неохайно висічені, ніби хтось просто рубав стіну клинком.
Незважаючи на їхній грубий вигляд, вони залишалися читабельними. Коли він мовчки читав повідомлення, очі Алона розширилися.
Написи стверджували...
"Як використовувати Ранг."
[О ти, хто прагне пробудити свій Ранг, поглянь.]
[І якщо твій погляд буде прямим...]
[Ти здобудеш свободу й покинеш цю обитель.]
Алон мовчки перечитав грубий напис. Слабка тінь роздратування промайнула на його обличчі. Текст дійсно пояснював спосіб використання Рангу... Але він був сформульований як заплутана загадка.
"Було б краще, якби вони просто пояснили все чітко." — він усвідомлював, що поруч немає нікого, кому можна було б висловити це невдоволення.
Тому він тихо зітхнув.
Він ненадовго задумався, хто був автором.
— Ха-а...
Але наразі він вирішив присісти. Нагальною справою було знайти спосіб вибратися з цього місця.
Алон повільно заплющив очі. Дотримуючись поради в написі, він увійшов у стан спокою.
Одночасно він відчув, як його мана заворушилася. Хоча він уже витратив значну кількість мани, розбираючись із Матір'ю Жадібності... Але тонкий струмок мани все ще циркулював усередині нього.
Уже сам цей факт здивував його.
"Увійти в такий глибокий стан спостереження так легко...?" — спостерігати за маною, що тече через його організм, для нього було неважко.
Маг, не здатний до спостереження за маною, не може справді називатися магом. Однак що здивувало Алона, так це "глибина" його уваги. Він сприймав ману на значно детальнішому рівні, ніж зазвичай.
Зазвичай він міг виявити лише шлях потоку мани та її залишок. Але тепер він міг сприймати навіть найтонші нитки мани. Його сприйняття стало надзвичайно гострим.
На мить здалося, ніби він розглядає крихітні організми через збільшувальний прилад.
— ?
Потім Алон раптом відчув щось дивне — здавалося, його свідомість розширилася.
Голова пішла обертом, і хвиля нудоти нахлинула на нього. Незважаючи на це, Алон утримував фокус і продовжував спостереження.
У той момент він відчув дивне тяжіння, ніби щось затягувало його всередину.
— ...?
Перед ним матеріалізувалися чотири сфери, що зависли в повітрі.
Кожна сфера мала свій відтінок.
"Синій, зелений, червоний, білий?.." — оглядаючи їх одну за одною зліва направо, Алон раптом інтуїтивно збагнув, у чому річ.
Це була не мана. Це були божественні Ранги. Алона це спантеличило.
"...Чотири божественні Ранги?" — він уже здогадувався, що здобув віру завдяки Драконідці.
Але він ніколи й уявити не міг, що володіє чотирма різними формами божественності. Це викликало глибоке замішання.
"Якщо моє припущення правильне, один з них має належати Каланнон, Ловцю Блискавки... але як щодо інших трьох?" — божественності з невідомими джерелами та сутностями.
Поки він глибоко замислювався...
— ?
Він раптово помітив щось інше. Поруч із ним ширяла ще одна сфера. Її було важко розрізнити в темній порожнечі.
Темна куля, настільки насиченого темного кольору, що, здавалося, зливалася з безоднею, мовчки ширяла позаду нього.
"Це..." — вона була того ж розміру, що й інші чотири сфери.
Але на відміну від інших, ця чорна куля, розташована позаду нього... випромінювала зловісну силу, подібну до чорної діри, що чатувала в темряві.
Потім.
Ву-у-усс—
Дзвінкий звук відлунив у повітрі, притягуючи погляд Алона вперед. Серед чотирьох кольорових сфер зелена видала дивне гудіння. Куля ледь помітно завібрувала, ніби закликаючи його обрати саме її.
Після коротких вагань Алон простягнув руку й торкнувся зеленої сфери.
У ту ж мить.
Фу-у-ух—!!!!
Сліпуче біле світло оповило Алона.
— !?
Здригнувшись, Алон розплющив очі, тільки щоб усвідомити — усе його тіло тепер випромінювало переплетене поєднання зеленого та золотого світла.
Він негайно підвівся на ноги.
А потім.
З грубо висічених позначок щось почало випромінювати слабке зелене сяйво.
Алон простягнув до нього руку.
Клац—
У мить, коли кінчик його пальця торкнувся літер.
Фу-у-ух—!
Саме з того місця котрого він торкнувся...
Почав з'являтися один паросток.
Ні, не один.
Десятки.
Сотні.
Тисячі.
Десятки тисяч — ні.
— !!!
Незліченна кількість паростків почала з'являтися. Свіжий, яскравий аромат просяк повітря. Сяюча зелень розлилася перед його поглядом.
Це видовище заворожувало. Паростки поглинали безодню, наче зараза, що розповзається, пожираючи темряву.
І повільно "справжній вигляд" цього простору почав відкриватися.
Нарешті.
— А.
Він відкрився повністю.
Величезний сад розкинувся перед очима Алона. У його центрі височіло колосальне дерево, оточене буйною зеленню. Вражений побаченим, Алон не зміг стримати вигуку захоплення.
У той момент. Височенне дерево в центрі саду тихо загойдалося, ніби кличучи його до себе.
Воно не розмовляло. І не проектувало голос у його розум. Проте Алон зрозумів інтуїтивно.
Дерево кликало його. Ніби заворожений, він наблизився до нього.
Тап...
Визнаючи його присутність. У мить, коли Алон став під ним, щось упало з його гілок і приземлилося в його долоню.
Це був плід. Золотий плід, розміром приблизно з яблуко.
"Дякую." — коли він роздивлявся плід, дерево тихо загойдалося, і знову відчуття "розуміння" передалося йому.
Алон підвів погляд до дерева.
А за ним...
Він помітив спіральні сходи, що вели вгору.
Без вагань він попрямував до них.
[Няв!]
[Ти неушкоджений!?]
Алон піднявся спіральними сходами.
Ніби вони очікували на його повернення, Базіліора та Блекі поспішили до нього.
[Зачекай, що це за штука?]
— ?
[Чому ти випромінюєш стільки божественності?]
Базіліора, яка через п’ятнадцять хвилин знову набула своєї зменшеної духовної форми, була вкрай спантеличена.
Алон подивився на себе. Його тіло все ще було оповите незгасаючим зеленим світлом.
Усвідомивши це, він швидко оглянув оточення. Раніше безплідна підземна зона тепер була вкрита паростками та квітами.
— ...До речі, чому це місце так раптово трансформувалося?
[Невдовзі після того, як ти спустився, воно почало змінюватися ось так.]
Усе, що Алон пережив внизу, проявилося й тут. Він раптово помітив ельфів, що стояли віддалік. Окрім чотирьох членів Пагаде, які супроводжували його, тепер там було більше двадцяти постатей.
Вони пішли за ним, увійшовши в різний час після того, як він просунувся глибше всередину.
Не знаючи цього факту, Алон припустив...
"Підкріплення прибуло так швидко?" — з цією думкою він підійшов до них.
Його завдання було виконано. Повернувшись до Рім, яка ошелешено дивилася на нього,
— Ходімо нагору… — почав він говорити.
Гуркіт—!
Але раптово Рім упала на коліна.
— ?
"Що вона..."
Гуркіт—!
Гуркіт—!
Один за одним, ніби слідуючи мовчазному наказу, всі ельфи стали на коліна перед Алоном.
А потім.
— Ми, покірні діти лісу, вітаємо Великого.
— ...???
Ніби вони заздалегідь відрепетирували цей рух.
Вони в повній синхронності схилили голови до підлоги.
.
.
.
(П.П Пам-пам-пам, нарешті Алон почав трішки дізнаватись про себе, хоча до цих подій з Першим Ельфом, ще десь 100 розділів хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]