Розділ 190 - Ранг (1)
■■■■■■-!!!!
Громовий рев стрясає величезний Корінь, змушуючи здригнутися саме повітря.
Піднімаючись із глибин біля основи Світового Дерева, Базіліора реве своєю колосальною пащею, сповіщаючи про свій вихід у світ смертних.
Ця неймовірна аура змушує Попіл у страху відступати. Ті, хто мчав до ельфів, завмирають на місці, приголомшені божественною присутністю, що постала перед ними.
— !
Ельфи, онімілі від видовища, що розгортається, можуть лише дивитися з відвислими від повного подиву щелепами.
Ква-га-га-га-как—!
Базіліора рушає вперед, виходячи назустріч десяткам тисяч Попелу. Однак називати це протистоянням було б неправильно. Це було нічим іншим, як односторонньою різаниною.
Лише від інерції руху гігантської туші Базіліори сотні Попелу топчуться під її величезною масою. Вони перетворюються на пил, повертаючись до "справжнього" пилу, яким їм судилося стати, і щезають назавжди.
Попіл, жорстоко розгризений і виплюнутий Базіліорою, розлітається навсібіч, знищуючи при зіткненні інший Попіл. Це було справжнє одностороннє винищення.
Ельфи з жахом спостерігали за цією нищівною силою.
"Як таке може відбуватися…? Я думала, що в цьому місці неможливо використовувати магію!" — кров припливає до голови Рім, а її розум паморочиться від запитань, коли вона поринула в замішання.
Саме тоді...
— Рім.
— !
До неї звернувся голос. Він залишався спокійним і зібраним.
Потужна магічна аура випромінювалася від браслета, що прикрашав його праву руку. Незважаючи на контроль над цим незбагненним "богом", він не показував жодних ознак втоми.
Це був голос маркіза.
— Ти поранена?
— Я-я в порядку, — інстинктивно відповіла вона з формальною ввічливістю.
Маркіз злегка нахилив голову, перш ніж розпитати далі.
— Сутність, яку ти називала Селекціонером Попелу — вона розташована глибше?
— А, швидше за все.
Він продовжував запитувати.
— Як довго ти зможеш протриматися?
— …Перепрошую?
— Я питаю, як довго ти зможеш вижити серед Попелу.
— Якщо це лише близько п'яти хвилин, я повинна якось протриматися...
Поки Рім стривожено оглядала периметр, відповідаючи...
— Цього буде достатньо.
...Не гаючи часу, Алон розвертається.
— Базіліора.
Він стрибає вгору, надійно приземляючись на спину Базіліори.
"Чудово. Усе саме так, як я й передбачав" — подумав Алон.
Незважаючи на те, що його інформували про те що магія не працює тут, Алон спустився під коріння без роздумів.
Це було тому, що він розумів: навіть у зоні, позбавленій магії, артефакти — а саме Порятунок Мандрівника — зберігають свою функціональність.
"У Психоделії теж були зони, де магія була обмежена. Однак, що важливіше…" — коли він пригадав події з гри, раптове усвідомлення змусило його насторожитися.
"…Хіба правило не полягало в тому, що магію неможливо використовувати?" — подумав Алон.
Відкинувши той факт, що він використав артефакт, щоб урятуватися від небезпеки, Алон усвідомив дещо важливіше — зараз він використовує магію.
"…Хмм"
Коли він відчував, як мана безперешкодно циркулює його венами, його розгубленість тривала лише частку секунди.
Він негайно перенаправив фокус, щоб оцінити поле бою.
"Тут досі величезна кількість Попелу. А може… його насправді стало ще більше?" — подумав Алон.
Базіліора винищувала Попіл з тієї миті, як була викликана. Проте рій Попелу залишався величезним. Фактично здавалося, ніби їхня кількість помножилася з самого початку.
Навіть за таких жахливих обставин Алон не збирався відступати. Навпаки, він без вагань просувався все глибше, маючи намір убити Селекціонера Попелу.
Він робив це тому, що знав справжню природу цього Попелу — або, точніше, Створінь Жадібності.
Алон кинув погляд вниз.
На відміну від того, що було раніше, коли вони розліталися білим пилом, тепер вони мачали уперед, випромінюючи багряне сяйво, нагадуючи проклятих.
Це безсумнівно були Створіння Жадібності, з якими Алон був знайомий.
"Але з якої причини…?" — подумав Алон.
Створіння Жадібності, виправдовуючи свою назву, з'являються лише тоді, коли Гріх Жадібності повністю пробуджений.
Це означає...
Логічно, що цих монстрів тут не повинно бути.
Інакше кажучи...
Гріх Жадібності було пробуджено.
Перш ніж він встиг розібратися у своїх думках...
────!!!
Огидний, невимовний вереск долинув до його вух, змусивши підвести погляд.
І там Алон побачив це.
Селекціонер Попелу заповнює все його поле зору...
Або, точніше, сутність, яку він знає як Матір Жадібності — гігантська комаха.
— Кх...
Алон інстинктивно звузив очі.
У мить, коли Базіліора наблизилася, звір, відчуваючи небезпеку, вирвався з Попелу, де він ховався.
Сам вигляд цієї істоти був настільки моторошним, що навіть зазвичай незворушне обличчя Алона змінилося.
Його колосальна спина була вкрита гострими виступами, схожими на вулканічний хребет, і незліченними отворами, з яких безперервно виривалося ще більше Попелу.
Розплавлена магма безперестанку текла з його лиця, подібного до живого вулкана.
І нарешті...
Алон розгледів величезні клешні, які, здавалося, могли схопити навіть Базіліору.
"Як я й думав, це дійсно Матір Жадібності"
Тепер він був впевнений.
Базіліора негайно рвонула вперед, щоб нейтралізувати Матір Жадібності,
■■-!?
Однак перш ніж вона змогла стиснути свої щелепи, її тіло сіпнулося назад.
Пхааак—!
Це сталося тому, що магма почала вивергатися з усього тіла істоти.
Крім того, Попіл, який лише мить тому був нещадно розчавлений Базіліорою, впав у шаленство, щойно Матір Жадібності вступила в бій, і гарячково дерся по тулубу Базіліори.
"Здається, навіть шкура Базіліори не може повністю витримати це" — подумав Алон.
Тим не менш, він залишався спокійним.
Алон володів знаннями не лише про слабкості Створінь Жадібності, але й про точний метод знищення Матері Жадібності.
Єдиним ускладненням було...
"Мана, отже" — подумав він.
Ліквідація Матері Жадібності була простою теоретично.
Якщо використати Техніку Запечатування Льоду, яку він створив разом із Пенією, то Матір Жадібності, що висить перед ним, перетвориться на ніщо інше, як розсіяні кристали льоду.
Істота була критично вразливою до води. Проблема, однак, полягала в умовах навколишнього середовища.
Щоб Техніка Запечатування Льоду подіяла, Алон повинен контролювати всю територію, яку займає супротивник.
Хоча його внутрішній потік мани міг бути стабільним, зовні він був схильний до порушень.
І цей простір… Був надто великим, щоб Алон міг повністю контролювати його лише за допомогою своєї мани.
Це означало, що Техніка Запечатування Льоду була фактично марною тут.
Але це не мало значення.
Алон володів "іншим" методом, щоб убити Матір Жадібності.
— Блекі.
[Няв]
Зітхнувши, Алон покликав його, і Блекі, який сидів у нього в нагрудній кишені, одразу видерся на його плече.
Потім, не роблячи паузи, Алон створив магічний зв'язок із ним.
— **Дерево тіней.**
Він пошепки вимовив команду.
Одночасно хвіст Блекі ковзнув по кінцівках Алона, розчиняючись у тінях.
Тук!
Раптово багряні очі почали матеріалізуватися по всьому тілі Блекі. Наступної миті його тінь розлилася від Алона, поширюючись на гігантське тіло Базіліори.
Спостерігаючи за цим процесом, Алон сформував жест.
Тудук!
Розширювані тіні зупинилися в унісон.
Тудук~! Тудудудук~!!
У цей момент чотири тіньові руки проросли з-за спини Алона, і темрява почала огортати Базіліору.
Цю конкретну магію було виявлено абсолютно випадково.
Дотримуючись порад Кайласа щодо підтримки постійного зв'язку з Блекі під час застосування заклять, Алон помітив, що форма Блекі змінювалася у відповідь на потік його мани, що спонукало його дослідити це явище детальніше.
Тому магія не була ані досконалою, ані завершеною. Він успішно намітив лише чотири сумісні жести з шести.
Але цього було достатньо.
Цієї кількості було більш ніж достатньо, щоб перемогти Матір Жадібності перед ними.
Після завершення першого Тіньового Жесту тіні, що виходили від Блекі, огорнули Базіліору.
Після другого Тіньового Жесту ці тіні затверділи, перетворившись на масивний залізний покрив навколо її тіла.
Коли ж завершився третій Тіньовий Жест, залізоподібна конструкція з мани знову змінилася, стаючи ще щільнішою на молекулярному рівні.
І нарешті...
— Базіліора...
За командою Алона, Базіліора знову кинулася вперед, обвиваючись навколо Матері Жадібності, яка розбризкувала магму в усіх напрямках.
Матір Жадібності в маніакальному стані вивергала магму ще лютіше. Однак тіло Базіліори, тепер захищене кількома шарами щільної тіньової броні, зазнало лише незначних ушкоджень від повномасштабної атаки магмою.
Нарешті, коли четвертий Тіньовий Жест було закінчено, тіньова броня, що огортала Базіліору, почала деформуватися.
І тоді...
— **Тіньове Клеймо.**
— **Шипи.**
Смоляно-чорні шипи розрослись по всьому тілу Матері Жадібності.
Моторошні чорні шипи.
————
────────-!!!!!
Жахливий вереск вибухнув із горла Селекціонера Попелу.
Одночасно його колосальна туша розвалилася.
Ку-гу-гу-гук!
Усе Світове Дерево здригнулося, немов ось-ось мало зруйнуватися, загрожуючи поглинути все живе всередині. Проте, попри весь цей хаос, погляди ельфів були спрямовані в одну точку.
Місце, куди падала масивна туша Матері Жадібності. Вони не могли вимовити жодного слова. Навіть Рім, ельфійка, яка найдовше служила Пагаде, дивилася на це з широко розплющеними очима, не вірячи побаченому.
Тому що вона розуміла. Навіть якби всі Пагаде разом завдали удару — ні, навіть якби до бою долучилися всі присутні члени Тіньового Листа, "Це" було жахливою сутністю, яку вони ніколи не змогли б перемогти.
І тому Рім просто застигла на місці, порожнім поглядом дивлячись перед собою. Гігантське тіло гепнулося об землю, здійнявши навколо хмару Попелу.
Коли Попіл зник разом зі звіром, вона нарешті побачила його. Він стояв на голові великого бога, а його чорне пальто тріпотіло, немов жива тінь. У цьому домені, де ніхто, крім Великих, не міг керувати маною, він один без жодних зусиль використовував магію.
"Він — Перший Ельф".
Голос Королеви раптово відгукнувся в її пам'яті. Вона жодного разу не надавала цим словам жодної ваги, вважаючи титул Першого Ельфа, застосований до простої людини, абсурдним.
Однак у цю мить...
— …Ах.
Тихий подих вирвався з губ Рім. Наче мудрець, що досяг просвітлення на світанку, її очі переповнилися трепетом.
————
Тим часом...
[Няв-!]
— Хороша робота. Цього разу ти контролював все належним чином.
[Няааав~]
Блекі ніжно потерся щокою об обличчя Алона. Похваливши його, Алон перевів погляд на місце, де Матір Жадібності розсипалася на пил разом із незліченними іншими мобами.
Ця проблема була вирішена, але одне питання все ще не давало спокою.
"Чому Матір Жадібності була тут?" — подумав Алон.
Не було жодної причини для її існування в цьому місці. Це означало, що десь у цій області стримувався Гріх Жадібності.
В той момент коли його розум заповнився здогадками:
[Там щось є.]
Слухаючи глибокий, резонансний голос Базіліори, Алон перевів погляд. В самому центрі того місця, де ховалася Матір Жадібності, він помітив дзеркало.
Велике, потьмяніле дзеркало, приблизно заввишки з двері.
Злізши з Базіліори, Алон наблизився до нього. І тоді він усвідомив — хтось стояв у відображенні. Це було не його власне зображення.
При ближчому розгляді постать мала дивовижну схожість із ним.
Одягнена в обшарпане пальто, її обличчя було приховане, ніби за туманною завісою, подібно до драконіда.
Тоді...
[Перше.]
[Техніка — Звергнення Небес.]
Постать раптово вимовила ці слова.
.
.
.
(П.П До речі, про цю постать, автор так і не розкрив хто це, типу за 500 розділів, так і не згадувалось хто все таки був то.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]