Розділ 19 - (Гучні здобутки П'яти Гріхів)
Було офіційно визнано, що у світі існує лише п'ятеро магів 8-го рангу. Одним із них був Селім Мікарло, магістр Синьої Вежі. Завершивши багатомісячну подорож до північних земель, населених варварськими племенами, він повернувся назад і відразу відчув, що у його Вежі щось не так.
Першою підказкою стала відсутність характерної присутності Шимона, яку він завжди відчував, коли повертався додому. Другою ознакою була його учениця, Пенія, вона маг 6-го рангу, була наділена настільки видатним талантом, що його можна було назвати лише геніальним.
Пенія, озброєна лише своїм надзвичайним даром, виростила в собі гордість величезних масштабів. Хоча раніше вона демонструвала базову повагу до свого наставника Селім, її поведінка ставала дедалі зухвалішою відтоді, як вона досягла 6-го рангу в юному віці та була призначена заступницею магістра Вежі. Її ставлення до нього ставало все більш сміливим.
...Насправді Селім розумів, що вчинки Пенії були викликані не лише браком поваги до нього. Великою причиною був величезний тягар адміністративних обов'язків, які вона несла під час його постійних відсутностей. І все ж, навіть зважаючи на це, Пенія досягла більшого, ніж будь-хто її віку, і її зарозумілість стала надто помітною. Проте Селім не мав наміру виправляти цю рису.
Хоча пиха є рисою, якої маг повинен остерігатися, особливо під час вивчення магії, зарозумілість Пенії не впливала на її дослідження. Крім того, Селім був упевнений, що після досягнення 7-го рангу її характер певною мірою природно покращиться. Жоден маг, незалежно від свого таланту чи самовпевненості, не міг уникнути смирення на цьому етапі. Саме тоді починаєш усвідомлювати, наскільки незначними були всі твої попередні досягнення.
І тому Селім дозволяв їй продовжувати... до цього моменту.
— Ти кажеш, що граф Палатіо прийшов і запечатав Шимон? — запитав Селім.
— Так, — тихо відповіла Пенія.
Селім спостерігав за своєю ученицею. Її зазвичай гострий погляд, який рідко пом'якшувався навіть перед її наставником, тепер був затуманений сумнівами. Вона говорила обережно, ніби чогось боялася, що було вкрай незвичним видовищем.
— Граф використав Магічну Клятву, тому я не можу обговорювати сам метод.
— ...Розумію.
Пенія пробурмотіла це пригніченим голосом.
Помітивши її невластиву поведінку, Селім тихо видихнув і задумався про графа Палатіо. На жаль, він знав про графа дуже мало. Синя Вежа була далеко від Королівства Астерія, тому його мізерні відомості походили з чуток, що поширювалися кілька років тому. Він чув, що нинішній граф Палатіо вбив усіх своїх братів, щоб отримати титул. Це було все, що він знав.
І все ж його цікавість до графа почала зростати. Він знав, що Пенія не з тих людей, які легко відмовляються від своєї гордості, особливо зважаючи на її винятковий талант. Якщо хтось зміг настільки її вразити, існував лише один логічний висновок.
"Магія настільки просунута, що навіть Пенія не змогла її повністю зрозуміти... або, можливо Первісна магія."
Дійшовши цього висновку, Селім ледь помітно посміхнувся. Вперше він відчув щиру цікавість до цього графа з маленького й маловідомого королівства.
---
Наступного дня Алон переглядав лист від Ютії — подію, яка вже стала звичною та повторювалася кожні кілька місяців. Читаючи його, він відзначив:
"Цього разу нічого незвичайного."
Як і завжди, лист Ютії був наповнений повсякденними дрібницями. У ньому описувалося її життя в монастирі та нещодавні справи Пяти Гріхів. Алон, однак, надавав перевагу саме таким звичайним новинам, а не дивним подіям.
Відсутність будь-яких особливо важливих новин означала, що П'ять Гріхів жили мирним життям. Звичайно, було трохи прикро, що ніхто з інших навіть не потурбувався надіслати бодай одного листа, але Алон розумів причину.
"Ймовірно, тому що я ніколи не зустрічався з ними особисто."
Він жодного разу не відвідував сиротинець, тому природно, що ніколи не бачився із П'ятьма Гріхами віч-на-віч. Хоча він і надавав значну фінансову підтримку, з їхньої точки зору Алон, мабуть, був лише щедрим благодійником. Насправді він навіть підозрював, що вони не вважають його своїм покровителем, а просто якоюсь доброю людиною з минулого. Втім, це його особливо не засмучувало.
Його метою ніколи не було здобути прихильність П'яти Гріхів. Його головним завданням було спрямувати їх на правильний шлях і переконатися, що вони не принесуть загибель королівствам. Оскільки ця мета вже була досягнута, він не відчував жалю.
— Хм...
Попри це, Алон не міг повністю придушити легкий смуток. Незважаючи на свою відсторонену зовнішність, на його обличчі з'явилася слабка задоволена усмішка, поки він читав лист Ютії. Інші ніколи не писали йому від самого початку, але Ютія, попри життя черниці, сумлінно надсилала листи щомісяця.
Це було небагато, але сама думка про це зігрівала серце Алона. Це було схоже на виховання п'ятьох дітей, з яких усі, окрім однієї, забули про твої старання і ніколи не написали жодного слова — окрім старшої доньки, яка все ще пам'ятала й цінувала твою турботу.
"Ютія — єдина, хто справді розуміє."
Поки Алон насолоджувався цим дивно зворушливим, майже батьківським почуттям, у двері тихо постукали.
Тук-тук—
До кімнати зайшов Еван.
— Що сталося? — запитав Алон.
— А, я хотів повідомити вам про це ще вчора, коли бачив вас на тренувальному майданчику, але вилетіло з голови. Пам'ятаєте, ви раніше просили мене розібратися з тією справою?
— Так, пам'ятаю.
Як і сказав Еван, раніше Алон попросив його звернутися до інформаційної гільдії, щоб підтвердити, що із П'ятьма Гріхами все гаразд. Хоча колись листи Ютії давали йому уявлення про діяльність інших, останнім часом у них ставало дедалі менше подробиць.
— То ти щось дізнався?
— Так, хоча залучати гільдію майже не знадобилося. Дехто з них уже став досить відомим. Особливо Деус і Сольранг.
Алон жестом запропонував продовжувати, і Еван пройшов далі до кімнати, збираючись із думками перед тим, як заговорити.
— Спочатку щодо Сольранг. Я чув чутки, що вона вже стала воїном, який наближається до рангу «Баби Яги». Вона здобула 32 перемоги поспіль у поєдинках.
— ...Тридцять дві перемоги поспіль?
— Так.
— Це звучить неймовірно.
— Якщо чесно, я теж спочатку сумнівався, але, схоже, чутки правдиві. Із цих 32 перемог лише один бій тривав понад десять обмінів ударами. Усі інші «Баби Яги» починають серйозно нервувати.
— Це зрозуміло.
Навіть почувши пояснення, Алон усе ще був приголомшений почутим.
Титул «Баба Яга» був почесним званням у Колонії, і одночасно ним володіли лише чотири особи. Їхня кількість ніколи не збільшувалася. Тому, якщо Сольранг досягне необхідного рекорду у 100 перемог, щоб претендувати на титул, одному з нинішніх чотирьох доведеться вийти проти неї.
"Якщо я правильно пам'ятаю, хіба Король Левів не був воїном із найбільшою серією перемог в історії Колонії?"
— Так, це вірно. Якщо не помиляюся, у нього було 41 перемога, — підтвердив Еван.
— Їй залишилося лише дев'ять перемог, щоб перевершити Короля Левів.
— Саме так.
Еван кивнув, а Алон на мить замислився, коротко згадавши Короля Левів, який був одним із супутників у грі. Саме тоді Алон повністю усвідомив, наскільки неймовірним був талант П'яти Гріхів. Колонія була місцем, куди стікалися не лише звичайні бійці, а й надзвичайно могутні воїни. Попри те, що це була наддержава бойових мистецтв, навіть сусідні королівства не хотіли її провокувати.
Підтримувати таку серію перемог у подібному місці було доказом її дару, і поки Алон розмірковував над цим із враженим виразом обличчя, Еван продовжив:
— Також ходять чутки про Деуса.
— Які саме?
— Кажуть, що Деус і його орден, «Затемнення», нещодавно перемогли Кургу зі Снігових Рівнин, одного з восьми вождів варварів.
— ...Одного з восьми вождів?
— Так, одного з них. Ви ж знаєте про них, так? Тих чудовиськ, які стали надлюдьми завдяки своїм ритуалам, попри те що вони лише варвари.
Навіть без пояснення Евана, Алон добре знав про вісьмох вождів. Точніше, він знав із гри, наскільки жахливо сильними вони були. Щоб отримати унікальне магічне спорядження, необхідне для білду скляної гармати в «Психоделії», потрібно було воювати з варварами та перемогти божество, якому вони поклонялися.
"Навіть згадувати це дезорієнтує..."
На мить Алону стало зле від усвідомлення, що минуло вже понад п'ять років із того часу, як він бився з Ультультусом у грі. Навіть зараз сама думка про Ультультуса викликала в нього нудоту через його неймовірну силу. Згідно з лором, якби Ультультус прокинувся та піднявся до рівня справжнього бога, його могутність була б порівнянною із силою П'яти Гріхів.
Іншими словами, якби Ультультус пробудився на півночі, королівства були б повністю знищені навіть без втручання П'яти Гріхів. Проте Алон надто не хвилювався.
"На щастя, немає жодної можливості зустрітися з ним."
Наскільки знав Алон, Ультультус не з'являвся, доки не сходили П'ять Гріхів. У передісторії гри, Ультультус з'являвся лише тоді, коли боги сходили та руйнували закони світу, зливаючись із П'ятьма Гріхами. Якщо тільки якийсь бог не зійде й не порушить закони світу, способом який Алон не може передбачити, причин для появи Ультультуса не існувало.
— ...У Деуса справи йдуть дуже добре.
— Навіть більше ніж добре. Те, що він зміг перемогти вождя, з яким було б важко впоратися навіть Майстру Меча, підняло його до рівня таких постатей, як Райнгард, перший Майстер Меча Калібана.
Почувши це, Алон відчув легкий жаль.
"...Можливо, мені варто було відвідувати їх хоча б тричі на рік?"
Думаючи про те, наскільки корисно було б мати зв'язки з Майстром Меча, Алон відкинув свої змішані почуття й продовжив слухати звіт Евана про Ріне, яка тепер працювала магом оцінки у місті лабіринту.
— Чорний Відбиток?
— Так. Заклад Ріне спеціалізується на нанесенні чорних міток, які підсилюють властивості реліквій.
— Це цікаво.
Захоплений цією здібністю, яку він не бачив у грі, Алон деякий час дивувався, а потім запитав про останнього із Гріхів.
— А що щодо Ладана?
Насправді Алон попросив Евана розслідувати справи П'яти Гріхів головним чином через цікавість до Ладана. Хоча Ладан і відставав від Сольранг, Алон повністю втратив будь-які новини про нього приблизно пів року тому, коли Ютія перестала згадувати його у своїх листах.
Звісно, він особливо не хвилювався, оскільки чув, що Ладан благополучно дістався Раксаса та навчається ремеслу. Але відсутність будь-яких новин відтоді все ж викликала його цікавість.
Однак...
— Я поки не зміг знайти про нього нічого достовірного. У інформаційної гільдії є кілька зачіпок, але вони попросили ще трохи часу — приблизно тиждень — щоб перевірити достовірність інформації.
— Розумію...
Алон кивнув, відчуваючи легку цікавість, але прийняв звіт Евана.
---
Через два тижні, коли Алон, як зазвичай, оглядав реліквії у своєму кабінеті, він розмірковував, чи варто йому відвідати світське зібрання Астерії — захід, що проводився раз на три роки для всієї знаті. Він саме дивився на запрошення, коли—
— Мій графе...!
— ...?
Двері раптом розчахнулися без жодного стуку, і до кімнати поспішно увійшов Еван. Алон уже збирався щось сказати, коли—
— Ладан... Схоже, він став піратом...
— ...Що?
Обличчя Алона застигло від слів Евана.
— Ви чули про Сім Островів?
— ...Ти маєш на увазі регіон біля Раксаса, де мешкають семеро великих піратів?
— Так. Схоже, Ладан став капітаном найбільшого з цих островів і повністю ним керує.
— ...Це правда?
— Так.
Почувши підтвердження Евана, Алон раптом згадав один старий допис в інтернеті — історію про дитину, яка вісім років регулярно отримувала пожертви від UNICEF, а потім виросла й стала сомалійським піратом.
Алон, який повністю завмер від усвідомлення того, що Ладан перетворився на великого пірата, нарешті зміг по-справжньому зрозуміти автора того допису.
.
.
.
(П.П Ну що ж сказати, вплив Алона розширюється дуже швидко хд)
.
UNICEF — це скорочення від **United Nations International Children’s Emergency Fund**, українською: Дитячий фонд ООН.
Це організація в системі ООН, яка займається захистом прав і добробуту дітей у всьому світі.
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )