Розділ 187 - Грейніфра (3)
Особу, яку тепер знали як герцога Меркіліана, молодшого брата Філіана, звали Гілан. Насправді він мав перебувати в герцогському маєтку. Звісно, усе це було потрібно для контролю за управлінням регіоном.
Хоча минуло вже кілька років від дипломатичного інциденту за участю герцога Комалона, і всі завдані тоді збитки були повністю відшкодовані, питання раптового успадкування, яке було здійснене поспіхом, усе ще залишалося актуальним.
Несподівана смерть герцога. У результаті формальні обряди успадкування не вдалося провести належним чином.
Гілану не вдалося здобути повну та абсолютну владу.
Усе ще залишалося кілька васалів, які так і не стали повністю на бік його керівництва.
Крім того, сам факт того, що Гілан був другим сином, постійно використовувався як точка політичної слабкості. Незалежно від того, що старший син, Філіан, повністю його підтримував, нинішня крихкість герцогського дому давала виправданий привід для зовнішнього політичного втручання.
У будь-якому разі, ці наявні ускладнення означали, що життя Гілана зараз було досить бурхливим. За звичайних обставин він і сьогодні був би зайнятий адміністративними обов'язками в герцогському домі.
Справді.
Тобто за звичайних обставин.
— Хм, маркіз Палатіо на якийсь час кудись поїхав?
— Мені сказали, що його не буде більше місяця.
Наразі герцог Меркіліан перебував у маркізаті Палатіо. Це сталося через директиву, яку видав король Шталіон V. Указ, у якому без пояснень зазначалося: "Перевірте справжню особу маркіза Палатіо".
Кожен, хто побачив би це, неминуче запитав би: "Що це означає?"
Це був наказ, який відчувався нелогічним за своєю суттю. Абсолютно жодного додаткового контексту надано не було.
Оскільки це було розпорядження корони, він мусив підкоритися, але Гілану вся ця ситуація здавалася абсолютно дивною. Більше того, хіба Гілан не отримував постійно підтримку короля Шталіона V ще з часів справи з герцогом Комалоном?
Це робило відмову ще важчою, змушуючи його вирушити до маркізату.
І він подорожував не один. Його супроводжував закований у броню лицар, одягнений у чорне, якого Шталіон V уже деякий час тримав біля себе.
"Що, біс його візьми, тут відбувається...?"
Гілан, або краще сказати, герцог Меркіліан, зітхнув, очікуючи відповіді лицаря. На його ще більше здивування, Шталіон V також наказав йому ставитися до цього конкретного лицаря з найвищою повагою.
"...Хто ж такий цей лицар?"
Від самого початку цього завдання і до нинішнього моменту нічого не мало сенсу.
Лицар у чорному ненадовго замовк, перш ніж нарешті заговорити:
— Хм... Я пропоную просто почекати ще трохи.
Герцог піддав сумніву це рішення.
— Ви пропонуєте нам просто чекати?
— Так, оскільки ми взяли на себе клопіт прибути сюди, ми можемо переконатися в усьому остаточно.
У голосі лицаря відчувалася легка нотка веселощів. Гілан зітхнув, розуміючи, що іншого вибору в нього немає. Правда полягала в тому, що в момент, коли він прийняв указ Шталіона V, він втратив будь-які повноваження приймати самостійні рішення.
— Дуже добре, продовжуймо так, як ви пропонуєте.
Тепер його сильна цікавість повністю охопила його.
— Однак чи можу я поставити одне запитання?
— Якщо це те, на що мені дозволено відповісти.
— ...Наказ полягав у тому, щоб підтвердити особу маркіза Палатіо.
— І?
— Чи є ймовірність того, що маркіз насправді не людина? Наприклад, чи може він бути замаскованим представником нелюдського виду, або якщо ні, то, можливо, монстром—
— Ха-ха-ха-ха-ха!
— ...?
Лицар вибухнув гучним сміхом, ніби щойно почув неймовірно смішний жарт. Брова герцога Меркіліана злегка насупилася від замішання.
— ...Є щось кумедне?
— А, перепрошую. Просто мені здалося дуже кумедним, що ви так зненацька це запропонували.
Зсередини свого захисного шолома лицар продовжував сміятися.
— Але, природно, якби маркіз був просто іншим видом чи монстром, моя присутність тут була б непотрібною.
— У такому разі, ким саме є маркіз?
Сміх миттєво припинився.
І тоді—
— Божественною істотою.
— ...Що ви щойно мовили?
Єдине слово чітко відбилося в навколишньому повітрі.
— Богом. Я тут для того, щоб перевірити, чи справді маркіз Палатіо є богом.
Почувши ці слова, герцог Меркіліан застиг із широко розкритим ротом.
— Маркіз Палатіо...
Він відреагував так, ніби щойно почув щось абсолютно неймовірне.
— ...Ви серйозно щойно заявили, що він бог?
— Звісно, це ще не доведено остаточно. Я сам цього не підтвердив. Але, ну, це практично безсумнівно.
Рот герцога відкрився ще ширше від здивування.
————
Навіть без попереднього застереження від Періона.
Алон уже мав загальне розуміння того, що ельфи за своєю природою були надзвичайно ворожі до людства. Під час проходження гри «Психоделія», після зустрічі з персонажем Періоном, деякий історичний контекст ельфів був коротко розкритий.
Хоча точні витоки їхньої сильної ворожості до людей залишалися дещо невиразними. Вирішальним моментом було те... Що ельфи зневажали людей значно більше, ніж очікувалося.
І все ж...
— ...Ви чекали на моє прибуття?
...Алон вважав цю нинішню ситуацію абсолютно дивною.
— Так. Я чекав на вас.
Юний ельф стояв перед ним із доброю посмішкою. Ні, більше ніж доброю — він був підкреслено ввічливим. Ельф, який проявляє таку ввічливість до людини?
…Щось тут було дуже не так.
"Невже вони прийняли мене за когось іншого?"
Навіть якби це було так, Алон безперечно був людиною. Не було жодного правдоподібного способу, щоб вони могли переплутати його з іншим ельфом...
Поки численні суперечливі думки роїлися в його голові, він намагався сформулювати бодай якесь логічне пояснення.
У ту саму мить...
— Будь ласка, проходьте всередину. Інші чекають на вашу присутність.
— Зачекайте, почекайте хвилинку...
Алон зробив жест рукою, щоб зупинити ельфа, який наполегливо намагався провести його всередину.
— ?
Ельф виглядав щиро спантеличеним.
Однако з точки зору Алона здавалося надто ризикованим йти за цим ельфом, не отримавши спочатку відповідей.
Що, як після того, як вони увійдуть в Ельфійське королівство, з’ясується, що вони його з кимось переплутали?
На той момент ситуацію буде в рази складніше вирішити.
"Схоже, у мене немає іншого вибору."
Хоча він серйозно хвилювався через їхню відому ворожість, він мав вирішити та усунути помилку від самого початку.
Іноді найпряміший підхід є справді найшвидшим до рішення.
— На кого саме ви чекали?
"…Їх тут понад сотню."
Про всяк випадок, якщо ситуація погіршиться, Алон непомітно склав печатку рукою в кишені пальта. Його мана м'яко розсіялася в навколишнє повітря, рівно настільки, щоб непомітно дестабілізувати його молекулярну структуру без викриття.
Помітивши готовність Алона, Еван також непомітно підняв руки, готуючись вихопити меч у будь-який момент.
І тоді...
— Ну звісно, це…
Як тільки ельф почав говорити...
— Маркіз Палатіо.
— ...Що?
…Алон мимоволі розтиснув пальці, перервавши захисний жест. Еван зробив те саме, опустивши руки, геть не вірячи власним очам. Він кинув на Алона погляд, який чітко передавав: "Чому, біс його бери, тут згадується ім'я маркіза?"
— Ви чекали саме на мене?
— Так. Ми чекали на вас, маркізе.
"Мене? Чому мене? З якою саме метою?"
"Чи справді вони щойно використали моє ім'я?"
У його голові вмить виник цілий шквал запитань, але перш ніж він устиг хоч трохи зібратися з думками, ельф раптом знову схопив його за руку.
— Ходімо всередину без затримок. Вони чекають на вас.
З цими загадковими словами ельф продовжив супроводжувати його до палацу.
————
Уже сидячи в кареті в супроводі ельфів...
— Маркізе.
...Алон тихо прошепотів своєму супутнику. Цього разу на його обличчі було видно вираз щирого здивування.
— …Говори.
— Я ніколи особливо не дивувався, коли ви кудись вирушали, щось шукали чи вступали в сутички з ворогами…
— І до чого ти це зараз?
— ...Але цього разу, скільки б разів я не переглядав ситуацію, я не можу не бути повністю шокованим.
— Я теж шокований, повір мені.
Еван кинув на Алона погляд глибокого скептицизму. Алон відчув, що його справді несправедливо звинувачують. Зрештою, навіть він сам не мав жодного уявлення про те, що відбувається.
"Я ж навіть у це DLC ніколи не грав."
Перш ніж він устиг як слід виправдати себе у власних думках...
— Ми прибули до місця призначення.
Коли двері карети відчинилися, Алон нерішуче вийшов, уважно розглядаючи своє безпосереднє оточення.
— ...О.
Він мимоволі вигукнув від подиву. Величезне дерево заповнювало собою все поле його зору. Не просто велике дерево — воно було настільки величезним, що могло з легкістю поглинути цілий регіон чи володіння.
Поки Алон стояв там, на мить занімівши від подиву, біля його вуха тихо пролунав голос.
— З поверненням.
Слова здалися Алону надзвичайно дивними, але він нічого не відповів. Натомість раптом дещо усвідомив набагато чіткіше: що б тут не відбувалося, вони мали про нього глибоко хибне уявлення.
Це не був просто простий випадок плутанини його з іншою людиною. Вони знали, що він маркіз Палатіо, і вони зверталися до нього саме так. Що саме вони зрозуміли неправильно? І як вони дійшли цього абсолютно некоректного висновку?
Він ніколи не вчиняв нічого, що навіть віддалено могло б підштовхнути їх до такого хибного висновку.
— Коли ви востаннє відвідували Ельфійське королівство?
— ...Тобі здається, що я був тут раніше?
— Ну, ні, не зовсім, але…
Поки група ельфів вела його до величезної зали під кроною Світового Дерева...
— Неймовірно...! Це Перший Ельф...
— Справді, це він.
...Він продовжував чути тихий шепіт про свою особу.
"...Перший Ельф?"
Саме в цей момент Алон, досі не здатний зрозуміти, що відбувається, нарешті пов’язав одну крихітну підказку з усім цим непорозумінням. Цього було недостатньо, щоб скласти повну картину подій, але цього вистачило, аби бодай приблизно усвідомити масштаб помилки, через яку все це почалося.
Поки він стояв там, ненадовго занурившись у роздуми…
"Та ні," — подумав він.
Він інстинктивно поглянув на свою руку, згадавши посох, який колись належав Першому Ельфу. Перш ніж його думки змогли просунутися далі...
— Королева зараз чекає, щоб прийняти вас.
...Його провели до найвеличнішої палати в споруді.
Там...
— ...Минуло чимало часу.
...Ельфійка терпляче чекала на нього.
На відміну від будь-якого іншого ельфа, якого він коли-небудь зустрічав, вона випромінювала зовсім іншу, незрівнянну велич.
Її краса захоплювала подих, настільки приголомшлива, що її можна було описати лише як втілення всієї елегантності.
**Вона була Королевою ельфів, Магріною.**
Перш ніж Алон устиг хоча б почати розбиратися, чому ельфи так помилялися, його вже швидко провели до правительки.
Після миті обережних роздумів він повільно почав говорити.
— ...Перш ніж ми вступимо в цю розмову, я вважаю за обов'язок чітко заявити одну річ.
— І що саме?
Королева відповіла м'якою, привітною усмішкою. Якщо чесно, Алону не було особливої потреби щось пояснювати. Ба більше, він не бачив жодної користі в тому, щоб щось говорити. Він досі не розумів, чому саме ельфи так вирішили і як вони взагалі дійшли такого висновку.
Але якби він дозволив розмові тривати як є, він не мав уявлення, коли або як найгірший сценарій міг раптово матеріалізуватися.
— ...Мені шкода повідомляти вам, але я твердо переконаний, що ви дієте під впливом фундаментальної помилки щодо моєї особи.
— У якому саме сенсі?
Він прийняв рішення розкрити просту правду.
— Схоже, ви прийняли мене за Першого Ельфа, але я точно не він.
Однак...
— Я розумію.
— ...?
Відповідь, яку він отримав, була аж надто спокійною. Алон виглядав глибоко спантеличеним і запитав її знову.
— ...Ви повністю зрозуміли, що я щойно заявив?
— Так. Ви заявили, що ви не Перший Ельф, правильно?
— Це абсолютно правильно.
І все ж...
— Зрозуміло. Тоді просто вважатимемо це чимось "десь у цьому напрямку".
— …"Десь у цьому напрямку?"
— Так, саме ці відчуття.
— …???
Зіткнувшись із цілком спокійною та непохитною реакцією, Алон остаточно зрозумів: у цій розмові щось було дуже не так.
.
.
.
(П.П Я цей розділ перекладав майже 2 години, бо англійський переклад, з котрого перекладаю, це така суцільна каша, капець, там походу з 170-тих розділів почали взагалі не перевіряти текст, бо багато перекручено чи ще шо, я прям задовбався -0-.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]