Розділ 185 - Грейніфра (1)
Та дивна напруга, якої Алон так і не зміг до кінця зрозуміти, нарешті зникла.
Після того, як вони з Ютією помилувалися прекрасним цвітінням нічних примул, вона попрощалася.
— Я мушу вирушати, Учителю.
— Гаразд, щасливої дороги.
— Так. До наступної зустрічі.
Тепер навіть Ютія залишила маєток маркіза. Кабінет, на відміну від учорашнього дня, став помітно тихим.
"……Це відчувається майже як перепочинок."
Він пригадав спогади з минулого життя. Дядька та батька, які постійно стикалися через розбіжності в політичних поглядах щоразу, коли зустрічалися. Свого наймолодшого брата, який користувався комп'ютером старшого й заражав його вірусами. Попри весь цей безлад, це була напрочуд згуртована родина. Кожна зустріч неодмінно була шумною, але після того, як хтось із них їхав, у домі завжди ставало порожньо.
— Тут справді досить порожньо, маркізе.
У голосі Евана також відчувався відтінок туги.
— Я теж це відчуваю.
— Чи не так?
— Справді.
— Ну, зрештою, у кожного є свої справи.
Алон погодився кивком і оглянув кабінет. Він відчувався трохи порожнім.
— ...Можливо, наступного разу, коли всі будуть вільні, нам слід зробити такі зібрання регулярними.
Очі Евана на мить розширилися, а потім повернулися до звичайного розміру.
— Хм— Обговоримо це, коли знову зберемося.
Алон видав тихе підтвердження.
— Зрозуміло. А поки що ми повинні почати підготовку.
— Під підготовкою ви маєте на увазі ельфійське королівство, про яке згадували раніше?
— Так.
Еван зробив паузу, видавши замислений звук.
— Ми підготуємося, але ви точно впевнені? Якщо зважати на все, що ми знаємо, це місце здається досить небезпечним.
— Хм.
Місця, які Алон відвідував досі, також не були особливо безпечними. Але він не надто переймався ними. Він уже володів певною кількістю інформації.
Однак земля ельфів, Грейніфра... На жаль, стосовно неї майже не було корисних даних.
До такої міри, що... У нього не було практичних знань з гри «Психоделія» і лише крихта з його нинішнього життя.
Навіть ті обмежені деталі, які він мав, могли виявитися не зовсім точними. Це й справді могло бути певною мірою небезпечно. Наявність чи відсутність даних істотно впливає на рівень ризику.
Хтось може наважитися вирушити в надзвичайно небезпечне місце, але якщо добре знати цю місцевість, можна зменшити пов’язані з нею ризики.
І навпаки, відносно безпечне місце може стати смертельним, якщо не знати про його пастки.
Але...
"……Навіть враховуючи все це, усе одно необхідно йти."
За власним вибором чи за долею... Алон усвідомлював, що глибоко пов'язаний із багатьма таємницями, які оточували Грейніфру.
— ...У будь-якому разі, давай поки що зосередимося на підготовці.
— Ви не спробуєте зібрати більше відомостей перед тим як відправлятись?
— На даний момент я вже зібрав усі крихти інформації, які тільки можливо знайти.
— Це правда.
Алон намагався накопичити інформацію щодо Грейніфри.
Проблема полягала в тому, що... Попри інвестування значної суми в дослідження, він не розкрив нічого вартісного.
Затримуватися задля подальших пошуків не дало б жодних результатів.
— Поки що, перш ніж вирушати на територію нелюдів, ми зберемо більше інформації в найближчих поселеннях і містах.
— Там має бути володіння під назвою Нейл.
— Тоді ми проведемо розслідування там.
————
Після прийняття цього рішення минув короткий проміжок часу.
— Маркізе.
— Усе готово?
— Ні, насправді... Ви пам'ятаєте Торгову гільдію Грінвуд?
— ...А, їх?
— Так. Здається, вони щойно прибули. Чи не варто нам коротко поговорити з ними перед від’їздом?
Еван повідомив про цю несподівану новину. Після короткої паузи Алон кивнув.
— Безумовно, зробімо це. У нас є час, і це наша перша угода.
— Зрозуміло. Я приведу їх.
Еван повернувся й швидко вийшов. Невдовзі чоловік, якого він привів із собою, зайшов до кабінету.
— Вітаю, маркізе Палатіо.
— Ви...
— Мене звати Рекон. Минулого разу я стояв за спиною голови гільдії...
— А, я пригадую це.
— Це честь для мене.
Рекон глибоко вклонився. Він був один.
— Але де голова вашої гільдії?
Запитання Алона було цілком обґрунтованим. Якщо справа не була дрібною, очільник гільдії зазвичай особисто зустрічався з дворянами.
— Перепрошую. На голову гільдії, на жаль, напали монстри, і зараз вона перебуває під наглядом, тож не може бути присутньою.
— ...Я розумію. Будь ласка, не переймайтеся цим.
— Дякую за ваше розуміння.
Рекон зробив ще один уклін. Після цього вони перейшли до ділової розмови.
— Умови такі ж, як і в нашій минулій угоді?
— Так, абсолютно жодних змін.
Умови були дивовижно вигідними для Алона. Це змушувало його замислитися, чи справді торгова гільдія має бути настільки поступливою. Але Алон не наполягав на цьому питанні. Зрештою, для нього в цій домовленості не було жодних мінусів.
— Дуже добре, тоді рухаймося далі, виходячи з цього.
— Зрозуміло.
Переговори просувалися гладко, і як тільки контракт було остаточно оформлено...
Алону раптом стало цікаво.
— Тепер, коли я подумав про це, де зазвичай веде діяльність Торгова гільдія Грінвуд?
— У південному регіоні.
— Які саме території ви зазвичай відвідуєте?
— Хм— Ми загалом подорожуємо по всьому південному регіону. Ця поїздка — виняток, оскільки ми прибули на північ, щоб розширити наші торгові шляхи.
На це Алон запитав із відтінком зацікавленості:
— Тоді просто з цікавості — ви, бува, нічого не знаєте про Грейніфру?
— Грейні...фра?
"..."
До цієї миті Рекон посміхався. Але тепер його вираз обличчя сповнився шоку.
— Так. Але якщо це делікатна тема, ви можете не відповідати. Я запитав із чистої цікавості.
Почувши це, Рекон швидко повернув собі самовладання.
— Ні, просто... Я був трохи здивований. Бачите... Люди рідко проявляють інтерес до Грейніфри.
— Це правда.
— Але чому ви раптом запитуєте про Грейніфру—?
Алон відповів спокійно:
— У мене є там одна справа.
— Справа... кажете?
— Так.
— Тоді ви хочете сказати, що прямуєте до Грейніфри?
— Саме так. Тому мені було цікаво. Речі, яких слід остерігатися, або маршрут, як туди дістатися.
Почувши слова Алона, Рекон ненадовго зберіг порожній погляд, перш ніж обережно заговорити:
— ...Я володію невеликою кількістю знань про це.
— Тоді я був би вдячний, якби ви могли поділитися будь-якими міркуваннями.
Минуло близько години… Після того, як Рекон залишив їх…
— Маркізе, нам варто вирушати зараз?
— Так, гадаю, ми готові.
— О, і я дещо дізнався — виявляється, у Нейлі є людина, яка довгий час збирала лікарські трави в лісах Грейніфри. Якщо ми порадимося з нею, то, можливо, зможемо зібрати більше інформації.
Еван поділився обнадійливими новинами, але Алон похитав головою.
— Ні, я не думаю, що це знадобиться.
— А? Чому ні?
— Я вже отримав досить цінну інформацію.
— Якщо ви почули щось корисне... а, від того торговця?
— Так, він знав чимало.
— ...Справді?
Еван виглядав спантеличеним. Алон був однаково вражений. Він запитав мимохідь, припускаючи, що оскільки Рекон переважно подорожував півднем, він не буде надто обізнаним.
Але обсяг інформації, яку він отримав, перевершив його очікування. І вона здавалася вельми достовірною.
"……Він навіть надав детальне пояснення, як увійти до Грейніфри."
Алон не міг бути цілком упевнений, що все це правда. Але Рекон не мав очевидної причини щось вигадувати. До того ж його описи були напрочуд детальними й точними.
"……Може, він ельф?"
Ця думка на мить майнула в голові Алона. Але він швидко відкинув її. Не було жодної причини для ельфа йти на такі крайнощі, щоб приховати свою особистість і займатися з ним торгівлею.
— У будь-якому разі, розпочнімо нашу подорож.
— Зрозуміло.
————
Поки Алон та Еван вирушали до Грейніфри… Рекон — ні, Періон, який щойно побував у маєтку маркіза, не міг приховати свого цілковитого замішання. І причиною цього, звісно, був маркіз Палатіо.
"Перший Ельф їде до Грейніфри? Чому? Ні, зачекайте — він розкрив мою справжню особистість? Це має бути неможливо..."
Його думки плуталися, не знаходячи відповіді. Періон намагався опанувати себе, подумки перебираючи все, що не мало сенсу.
"……Фільде чітко дала зрозуміти, що Перший Ельф щось охороняє й не приїде до Грейніфри."
"Ні, перш за все, чому він запитав у мене дорогу до Грейніфри? Він абсолютно точно повинен вже знати шлях."
"Він вдавав невігластво, щоб уникнути втручання? Зачекайте — чи означає це, що він упізнав, хто я такий?"
"Це неможливо. Минулого разу мене спіймали лише тому, що я використав магію, щоб замаскуватися. Але цього разу я використав ельфійську реліквію для перевтілення. Раніше Королеву та мене ніколи не викривали."
"Чи він просто робить вигляд, що не знає?"
На жаль... Щоразу, коли він доходив висновку, виникало нове запитання. Його думки нескінченно заплутувалися. Не в змозі вирішити своє замішання, Періон дійшов одного остаточного висновку.
Він мусив доповісти про це Королеві — перш ніж Перший Ельф увійде до Грейніфри!
З цією рішучістю Періон поспішив геть.
————
Арбітр Алексіон.
— Мм~
Або, точніше, власник великого аукціонного будинку під орудою маркіза Палатіо — Алексіон. Останнім часом його життя було надзвичайно приємним. Це було через те, що він приймав хабарі від дворян?
Звісно, ні.
Щоразу, коли він брав хабар, той проклятий Ладан або його білява підлегла з'являлися нізвідки й забирали все. Алексіон давно покинув цю звичку. І все ж він досі жив щасливо.
Причина?
Гроші продовжували литися рікою навіть без хабарів.
Так, гроші.
Алексіон знаходив задоволення лише в багатстві. Він був щасливий, заробляючи гроші в нетрях Раксаса. Навіть коли у нього не було потреби витрачати гроші, більший заробіток приносив йому радість.
Простіше кажучи, поки у нього були гроші, він був щасливий. Для нього гроші дорівнювали щастю.
І для такої людини...
— Ахахаха...
...Аукціонний будинок під орудою маркіза Палатіо приносив такий дохід, що його посмішка майже розтягувалася до стелі.
Природно, частина прибутків реінвестувалася в аукціонний будинок і передавалася маркізу. Але це його не турбувало. Навіть після відправлення цих сум... Залишкові кошти були значно більшими за те, що він заробляв, крутячись у нетрях.
Він не міг не посміхатися.
Поки...
— О? Минуло чимало часу.
— ...Пане Ладан?
Його посмішка зникла.
Коли цей нечестивець раптово з’явився, Алексіон ледь стримав вигук.
— Але... Я думав, ви пішли вчора?
— О, так і було. Але я усвідомив, що забув подбати про дещо, про що мене просив мій працедавець, тому я повернувся.
— Ха-ха... Зрозуміло.
— Отже, усе ще отримуєш прибуток від хабарів?
Не минуло й секунди. Алексіон похитав головою щонайменше п'ять разів, перш ніж закричати в паніці:
— Абсолютно ні! Я присягаюся, я не взяв жодного хабаря з того часу!
— Ось як?
— Я присягаюся небесами!
Алексіон прийняв найщиріший вираз обличчя, який тільки міг створити.
— О?
Ладан посміхнувся, ніби трохи вражений, і поплескав Алексіона по плечу.
— Добре. Тоді, гадаю, тобі можна довіряти?
— Звісно...
— Чудово. Тоді ти можеш тимчасово керувати територією мого брата.
— ...Прошу вибачення?
Особливе доручення.
— Ти не чув мене?
— Н-ні, почув! Я просто—
Він почув це чітко. Аж занадто чітко, насправді. Бо ці слова з уст Ладана... По суті, сигналізували про кінець безтурботного, щасливого життя Алексіона.
— Ви маєте на увазі... виконання обов'язків лорда?
— Так. Нічого масштабного, просто обробка деяких паперів. Підсумуй важливі пункти~
Масштабна криза. У голові Алексіона шалено закрутилися думки: "Виконувач обов’язків лорда?"
Навіть сама назва цієї посади звучала привабливо. Насправді це була справді бажана посада.
Перш за все, якби він став виконувачем обов'язків лорда... Він міг би правити як король, поки справжній лорд відсутній, збираючи щедрі хабарі під столом.
Але це було можливо лише за умови... Якщо територія була слабкою та не мала впливу. Але якщо територія, про яку йдеться, належала маркізу Палатіо?
...Йому кінець.
Не було жодної переваги, якою він міг би насолодитися як виконувач обов'язків лорда.
Якщо він візьме хабар, Ладан покінчить із ним.
Якщо він зловживатиме владою, Ладан прийде за ним.
Якщо він спробує будь-який обман, Ладан знову з'явиться.
Усе... Ладан, Ладан, Ладан...!
Навіть якщо Ладан не прийде... Ота білява дівчина прийде...
"Ні...!"
Просто думати про це було жахливо.
Іншими словами... Виконання обов'язків лорда маєтку маркіза Палатіо було, по суті... Роботою з усією відповідальністю та жодними вигодами.
Гірше того, на відміну від його нинішнього становища, йому довелося б терпіти виснажливе робоче навантаження. І це було ще не все. Один-єдиний хибний крок... І його голова могла буквально злетіти з плечей.
Ось чому...
— Я хотів сказати, що, можливо, я не зовсім та людина, яка підходить для такого...
— Ти впораєшся з цим, чи не так?
— Я маю на увазі, виконувач обов'язків лорда — це не те, чим просто так...
— Ти впораєшся з цим, чи не так?
— Пане Ладане? Як ви знаєте, я просто нікчемний покидьок, який виповз із нетрів, живучи як заманеться...
— Ти впораєшся з цим, чи не так?
Ох!
Цього разу він не зміг зупинити гикавку. Бо те, як Ладан посміхався йому... Чітко передавало: "Ти знаєш, як сильно я ненавиджу повторюватися, правда?"
Пальці Ладана сіпнулися, ніби готові знести йому голову в будь-яку мить.
І так...
— ...Я спробую.
— Чудово! Ось це правильний підхід.
Зрештою Алексіон дав свою згоду.
"Ах ти, мерзенний покидьок."
Мовчазне, слізне прокляття сповнило його серце.
— Гей.
— Так?
— Ти щойно прокляв мене, чи не так?
— Н-ні? Я не мовив жодного слова?
— ...Справді? Мені здалося. Ну, добре тоді.
І з цим... Його остання крихта надії зникла, перш ніж встигла закріпитися.
...Це було пізнє літо.
.
.
.
(П.П F-Алексіон і привіт Ельфи хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]