Розділ 183 - День народження…? (4)
У невеличкому кабінеті панував спокій. Блекі, улюбленець Алона, ліниво перекочувався серед стосів книжок, перш ніж заснути. Попри літню спеку надворі, магічні камені, вбудовані в кімнаті, підтримували приємну прохолоду. Одним словом, кращого місця для того, щоб відкинутися в кріслі й подрімати після обіду, годі було й бажати.
Так мало б бути.
— ...Повтори, що ти сказала?
— Я просто сказала, що голова володаря Лартанії має вибухнути, Хрещений Батьку.
Якби не зухвала заява Ріне—
В очах Алона промайнув шок, хоча обличчя залишалося непроникним. Деус і Ладан так само були приголомшені, ніби щойно стали свідками божевілля, яке значно перевершувало їхнє власне. Вони мовчки відступили на пів кроку.
Алон поглянув на трійцю, а потім навмисно відклав маленьку кнопку, яку тримав у руці.
— ...Отже, е-е—
"Як це взагалі може вважатися продуманим подарунком?" — хотів було запитати Алон, але стримався.
— О, я забула згадати цю частину, Хрещений Батьку.
— Яку частину?
— Як тільки ви натиснете кнопку й забезпечите власну безпеку, ви одразу зможете прийняти титул нового володаря.
Ріне щиро й радісно всміхнулася.
— Це подарунок, який я спеціально підготувала для вас.
Маленький детонатор, ідеального розміру, щоб сховати в одній долоні.
"Тобто, натиснувши це, коли мені заманеться, голова володаря Лартанії вибухне, і мене призначать наступником...? Вона справді це має на увазі?"
— Ні, стривай. Це не звичайний подарунок.
— Спочатку я мала намір просто тихо з усім розібратися й повідомити вас постфактум, але зрозуміла, що деякі набридливі особи можуть почати втручатися. Тому вигадала цей метод. Крім того, такий підхід дає вам свободу діяти саме тоді, коли ви вважатимете за потрібне, Хрещений Батьку.
— Я розумію.
— Авжеж.
Її слова були сповнені турботи. Насправді вони були щиро турботливими. Просто вони повністю суперечили загальноприйнятому здоровому глузду.
Ріне тихо засміялася, дивлячись на кнопку. Алон, відчуваючи трепет побоювання, непомітно підсунув кнопку ближче до себе.
"Та ні, невже це правда?"
Чи могла її попередня зустріч з Апостолом якось докорінно змінити Ріне?
Тонка тривога почала зароджуватися всередині. Алон накрив кнопку обома руками, серйозно обдумуючи ситуацію. Чи варто спочатку подякувати їй? Чи—
"Хоч це й ніяково, після останніх подій мені потрібно перевірити, чи не вплинули вони на неї."
Хоча це міг бути й марний неспокій, Алон вважав за краще перевірити свої підозри.
Його кінцевою метою було спрямувати тих, кому колись пророкували стати П'ятьма Великими Гріхами, на шлях нормальних людей.
Незалежно від того, називала вона це подарунком чи ні, встановлення вибухівки в чиїйсь голові — навіть якщо це була лише здогадка — було абсолютно неприйнятним і мало бути суворо заборонене.
І все ж, зважаючи на те, на що Ріне пішла заради того, щоб дістати для нього цей подарунок…
Чи буде правильно прилюдно докоряти їй перед Деусом і Ладаном?
Він вагався.
Особливо якщо наслідки їхньої сутички з Апостолом усе ще давалися взнаки.
Ріне рідко показувала свої внутрішні переживання, попри всі труднощі.
Зрештою Алон плавно заплющив очі.
— ...Я приймаю це.
— Вам подобається?
— Так.
Він вирішив поки що заплющити на це очі.
— Я рада.
— Але в майбутньому тобі не потрібно готувати такі екстравагантні подарунки. Будь ласка, обирай щось простіше й доречніше.
Натомість він дав їй пораду.
— Те саме стосується вас обох, Деус, Ладан. Немає потреби вдаватися до таких крайнощів лише заради подарунків.
Утім—
— Зрозуміло, брате. Але цього разу я справді не перебільшував.
— Згоден, маркізе.
Почувши протести Ладана й Деуса, Алон відчув, як кутик його рота мимовільно сіпнувся.
Вони стверджували, що не перебільшували? Попри те, що звели обурливо величезну статую й навіть упіймали Морського Бога?
Але—
— ...Добре, менше з тим.
Зіткнувшись із трьома парами очей, які наполягали на своїй невинуватості, він придушив свої справжні думки.
————
Полуденне сонце нещадно пекло землю—
— Хм, якщо подумати, минуло чимало часу відтоді, як ми всі збиралися ось так разом.
— Це правда. Я бачив Ріне, але здається, минула ціла вічність відтоді, як я бачив тебе востаннє.
— Ти правий.
Поки Ладан, Деус і Ріне обмінювалися люб’язностями…
Алон вирушив до свого другого кабінету, щоб провести деякі магічні дослідження з Пенією.
— На сьогодні ми закінчимо.
— Так, дякую за вашу працю.
— Отже, що ти думаєш?
— Ну— Чесно кажучи, я вважаю, що цього все ще трохи недостатньо.
Наразі вони досліджували концепцію, про яку Кайлюс згадував у розмові з Алоном. Для ефективного використання техніки Тіньового Дракона вирішальне значення мав бездоганний контроль над маною.
— До речі, дивовижно, як Блекі реагує на формування жестів.
— Справді?
— Так. В основі своїй жести, які ви використовуєте — а саме жести руками — змінюють конфігурацію часток мани. І Блекі зазнає змін прямо поряд із ними.
— ...Це й справді досить захопливо.
— Хм... О, тепер, коли я подумала про це, можливо, ми могли б застосувати це зовсім в інший спосіб?
— Як саме?
Пенія захоплено поділилася своєю думкою.
— Якщо ваша гіпотеза правильна, ми могли б використати це ще й таким чином.
Алон склав руки на грудях і повільно кивнув.
На відміну від Кайласа, тлумачення Пенії цих жестів та їхнього зв’язку з Блекі було напрочуд захопливим.
— Тоді давай зосередимося на цьому конкретному аспекті трохи детальніше.
— Зрозуміло. О, і ще—
Пенія дістала щось із мантії й простягнула Алону.
— ...Що це?
— Ну, я чула, що сьогодні ваш день народження. Це скромний подарунок, який я підготувала.
— Дякую.
Предмет, який передала Пенія, був маленьким флаконом.
— Яка функція цього зілля?
— Це стимулятор.
— Стимулятор?
— Так. Він не призначений для повсякденного використання, але якщо вдихнути порошок, він тимчасово збільшує ваш запас мани. Природно, це має певні недоліки, але це краща альтернатива, ніж ризикувати отримати магічну залежність.
Алон видав тихий вигук здивування.
— ...Це справді вагомий подарунок. Я подбаю про те, щоб використати його з користю.
— Я рада, що ви це цінуєте.
Пенія продемонструвала вишколену, товариську посмішку.
"Хоча, якщо чесно, я від початку не планувала робити це подарунком."
Вона ретельно приховала цю правду.
Так званий подарунок — стимулятор — насправді був побічним продуктом експерименту.
Більшість магів навіть не стали б вдаватися до стимуляторів. Побічні ефекти нікуди не подінуться, але зазвичай вони не зловживають магією настільки, щоб у них виникла магічна залежність.
По суті, цей стимулятор — хоч і потужний — був їй абсолютно непотрібним: він не мав високої ринкової вартості й не був потрібен їй особисто.
Але з наближенням дня народження Алона... І враховуючи його часте виснаження мани...
Це давало ідеальний шанс перетворити цей непотрібний предмет на цінний подарунок.
"Чесно кажучи, я, ймовірно, віддала б його йому, навіть якби це був не його день народження."
У будь-якому разі, не було ніякої шкоди в тому, щоб заслужити прихильність Алона.
Тому...
— Кхм, я доклала чимало зусиль, щоб розробити це.
— Справді?
— Так, знаєте, я використала низку дорогих компонентів—
Як каже прислів'я: лови момент, поки обставини сприяють.
Саме коли Пенія збиралася додати до своєї розповіді ще більше перебільшень, хоч і не зовсім вигаданих...
— Це містить аж вісім окремих компонентів, тож— Ох.
…Вона раптом важко ковтнула.
— ?
Перш ніж Алон встиг розпитати про це...
— Ось ви де, Учителю.
...Знайомий голос пролунав ззаду.
— Ютія, ти прибула.
— Так, Учителю. Я щойно дісталася маєтку.
— Тобі, мабуть, довелося довго добиратися сюди. Дякую, що прийшла.
— Не варто подяки. Це ваш день народження, звісно ж, я мала бути тут.
Ютія всміхнулася, її очі звузилися в півмісяці. Потім вона поглянула на зілля в руках Алона.
— Цей подарунок... він, бува, не від Пенії Крисін?
Її погляд швидко змістився на Пенію.
— А, ні, я цього не дарувала!
У паніці Пенія була на межі того, щоб активувати свій план екстреного відступу...
— Усе правильно. Пенія подарувала це мені. Вона обрала те, що мені справді було потрібно.
— Хі-і.
— Ось як?
— Так.
— У такому разі я мушу належним чином висловити вам свою вдячність, панно Пеніє.
...Вона втратила свій шанс через спокійну, але пряму похвалу Алона.
— Ну, замість того, щоб залишатися тут, ходімо до головного кабінету. Інші вже зібралися там.
— Звісно, Учителю.
— Пеніє, вибач, але я піду першим.
— А, т-так...
На щастя, Алон одразу відвів Ютію геть.
— Фух...
Пенія тихо зітхнула з полегшенням.
Вважаючи, що вона щойно дивом уникла біди, вона підвела голову... І тоді побачила це.
— ......Ох.
Коли Алон йшов геть... На коротку секунду, коли він повернувся спиною... Обличчя Ютії стало крижано-холодним, а вираз її обличчя повністю втратив будь-яке тепло.
І—
Скри-и-ип— Бам!
Наче їх зачиняв привид, двері повільно скрипнули й зачинилися.
Пенія, витріщившись на них, відчула, як її накриває хвиля каяття.
"Можливо, мені не варто було вигадувати цю брехню...?"
Її обличчя скривилося від розпачу. ...Чи варто їй почати збирати свої речі й тікати до Синьої вежі цієї ж миті?
Її короткі, змучені думки неспокійно вирували в повітрі.
————
— Тож, як твої справи останнім часом?
— Мм… нічого особливого. Лише кілька незначних інцидентів?
— Зрозуміло.
Повертаючись до кабінету, де на них чекали інші троє, Алон обмінювався люб’язностями.
Водночас він розмірковував—
"Незабаром у Розаріо також почнуть спалахувати різні інциденти."
Більшість із них, природно, були б пов'язані з аномальними Брамами. Справді важливі події були ще попереду. Усе ще відчуваючи занепокоєння, він звернувся до Ютії.
— Якщо виникне щось, що потребуватиме допомоги, будь ласка, дай мені знати.
— Хм— але я б не хотіла завдавати вам зайвих клопотів?
— Не думай так.
Ютія на мить замовкла. А трохи згодом…
— Я відчуваю те саме.
...Її посмішка стала ще ширшою, ніж зазвичай.
— Ти також?
— Так. Якщо вам щось знадобиться від мене, не вагайтеся запитувати. Не турбуйтеся про те, що обтяжите мене.
Спостерігаючи за цією яскравою посмішкою, кутик рота Алона трохи вигнувся вгору. Продовжуючи дружню розмову, вони дісталися кабінету перш ніж самі це усвідомили. Щойно вони відчинили двері й зайшли, перед очима постала ще одна неймовірно велика коробка.
— О, це подарунок Ютії?
Коробка, якої раніше тут не було.
Утім—
— ?
Ютія нахилила голову, виглядаючи геть спантеличеною.
"Тоді хто доставив цей подарунок...?"
— А, це прийшло як посилка, тож я заніс її всередину.
Еван, який спілкувався з іншими, прояснив ситуацію.
— Мені повідомили, що це відправила Сольранг.
— Зрозуміло.
Якраз коли Еван, здавалося, помітив Ютію й збирався підняти руку на знак привітання...
— Та-да-ам~! Я якраз усе підготувала перед тим як прийде Ютія!!
...Кришка величезної подарункової коробки раптово злетіла.
І зсередини...
— Сольранг...?
...Сольранг, повністю обмотана червоною стрічкою.
Вона негайно кинулася до Алона й проголосила:
— Я і є подарунок на день народження, Господарю! Ви можете забрати мене!
Потім вона висунула вперед свідоцтво про шлюб, яке Алон раніше відмовився підписувати.
І саме в цю мить...
— Е?
...Сольранг помітила її. Ютію, яка стояла просто за спиною Алона.
— Ю-Ютія?
Її голос затремтів від страху.
— Давно не бачилися, Сольранг.
На противагу цьому, Ютія відповіла спокійним тоном.
Доти, доки Сольранг драматично не вискочила з коробки, Деус і Ладан із розвагою спостерігали за цим… Але тепер вони мимоволі здригнулися.
Для будь-кого іншого голос Ютії міг здатися цілком нормальним. Але вони знали. Цей ледь приглушений тон... Він проявлявся лише тоді, коли Ютія стикалася з чимось — або кимось, — що їй дуже не подобалося.
У цій ситуації найрозумніше було триматися осторонь. Вони обережно відвели погляди. Тим часом Сольранг згадала, як під час минулої зустрічі дражнила Ютію, почала рясно потіти.
— Хе-хе...
Як винуватий злочинець, вона гарячково водила очима по кімнаті.
Потім...
Гуп, гуп—
Вона швидко заповзла назад у ту саму коробку, з якої щойно драматично вилізла. Лише її руки виглядали назовні, поки вона намагалася натягнути пошматовану кришку назад на себе.
Але тепер вже порвана кришка коробки відмовлялася сідати як слід.
Раптова крижана напруга повисла в кімнаті, а Алон лише стояв поруч, геть не розуміючи, що відбувається.
.
.
.
(П.П Хехе, Сольранг така передбачувана, мені аж захотілось цей момент намалювати де Сольранг випригує типу з коробки.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]