Розділ 182 - День народження…? (3)
Алон стояв нерухомо, прикувавши погляд до віконного скла.
Зовні була колосальна статуя, що застигла в позі, яку він надто добре знав.
Невдовзі він вийшов на вулицю до масивного витвору й зіткнувся з людиною, відповідальною за її створення.
— Маркізе.
— ……Деус.
Деус схилив голову під величною тінню статуї.
Алон простягнув палець, вказуючи на споруду.
— Що це таке?
— Це знак моєї глибокої поваги до вас, маркізе.
На його обличчі сяяла абсолютна самовпевненість.
Алон мовчки роздивлявся монумент. Зблизька скульптура, що відтворювала позу північнокорейського лідера, здавалася ще більш велетенською. Вона була, відверто кажучи, абсурдно величезною.
Щиро кажучи, це викликало в нього легке збентеження.
— Е-е… ну, гаразд.
— Будь ласка, запитуйте, що хочете.
Алона просто переповнювали запитання. Не одне й не два — їх була ціла купа.
Однак причина, з якої йому було важко заговорити, була простою:
Він не знав, з чого почати.
Тож, поспостерігавши за статуєю деякий час, він поставив найпекучіше запитання:
— Як тобі вдалося доставити її сюди?
— Спочатку я використав закляття зменшення, щоб максимально урізати її розмір. Мені було неприємно зменшувати ваш образ, маркізе, але це було необхідно для транспортування.
Відповідь Деуса була миттєвою.
— Зрозуміло.
— Бажаєте дізнатися щось ще?
Знову запанувала тиша. Кілька разів Алон ледь не запитав: "Хіба це не занадто?", але щоразу стримувався.
Ні, він виявився просто нездатним це вимовити. Алон непомітно спостерігав за Деусом. Його поведінка була спокійною, як і завжди. Атмосфера навколо залишалася безтурботною, і крім ледь піднятих кутиків губ, на його обличчі не було жодних змін.
Але що найважливіше, його очі були іншими. На противагу спокійним рисам обличчя, його очі сяяли, наче далекі зорі. Ніби дитина, яка з нетерпінням чекає на похвалу, вони, здавалося, благали: "Я ж добре впорався, правда? Швидше похваліть мене!"
"А—"
Хіба Деус коли-небудь мав такий неприховано захоплений погляд? Щоб не зіпсувати щиру радість у його очах, Алон мовив:
— Я ціную це, Деусе. Дякую тобі.
Алон висловив своє схвалення монументу, що нагадував північнокорейського лідера, і щира задоволена усмішка розпливлася на губах Деуса.
— Для мене честь, що це припало вам до душі, маркізе.
— Безумовно~
— Але якщо ви побачите це, то здивуєтеся ще більше.
— ……?
Є щось іще?
Перш ніж Алон встиг повністю усвідомити підтекст цих слів, Деус із виглядом цілковитої впевненості віддав команду:
— Підготувати демонстрацію.
За його сигналом лицарі, які його супроводжували, швидко зайняли позиції й викотили величезну мішень.
І тоді—
БУМ!
За мить у діамантових очах виникло магічне коло, і колосальна магічна сила ринула вперед, спопеливши мішень.
— Що ви про це думаєте?
Гордість Деуса тепер була ще помітнішою. Алон знову остовпіло втупився в статую.
"Безглуздо величезна споруда, достатньо велика, щоб оглядати всі володіння, у виразній позі північнокорейського лідера… і вона може вистрілювати магічною силою?!"
На коротку секунду йому здалося, ніби він чує внутрішній голос, який проголошує: "Ти також повинен дивитися на мене з повагою!"
Прокашлявшись, Алон перевів погляд на Деуса. Той гордо стояв, розправивши плечі, явно пишаючись собою. Дивлячись на нього, Алон раптом зрозумів:
"Деус… Ти маєш смаки, як якийсь малий хлопчисько."
Хоч і почуваючись трохи зніяковілим, він не міг змусити себе розчарувати Деуса після отримання такого вишуканого подарунка.
— ……Це дивовижно.
— Дякую.
Зрештою, Алон став тим, хто оцінив статую.
[Вона випускає промені зі своїх оптичних датчиків?]
— ……Це справді вражає.
[Няв?]
Поки Базіліора та Еван, зібравшись перед статуєю, висловлювали своє захоплення—
— Брат!
На сцені з'явився Ладан.
— Ти прибув.
— Звісно, адже сьогодні твоє свято, брате.
Ладан широко всміхнувся.
"Якщо подумати, чи відзначали ми колись дату мого народження раніше?"
Але це був не найкращий момент, щоб псувати настрій, тому Алон просто нахилив голову.
— Дякую.
— Не варто дякувати. А, і твій подарунок має прибути зовсім скоро… О, а ось і він. Якраз вчасно.
Слідуючи за вказівним пальцем Ладана, Алон повернув погляд. І там, перетинаючи північну браму, рухалася якась колосальна істота.
— Що це взагалі таке?
— Це Морський Бог, істота з океанських глибин. Я спіймав його для тебе, брате.
— Боже мій.
Алон не зміг приховати свого здивування. Голова, схожа на драконячу, вражала своєю приголомшливою величчю. І, як не дивно, у нього виникло легке відчуття знайомості.
"Морський Бог".
У Психоделії це була жахлива істота, з якою кожен гравець-маг неминуче зіштовхувався бодай раз. Звісно, попри свій титул, він не був справжнім божеством.
Просто гігантська істота з головою, схожою на драконячу. Однак його шкуру можна було перетворити на неймовірно міцну магічну броню.
"Щоправда, живого я ніколи не зустрічав."
У Психоделії, незалежно від обраного шляху, Морського Бога ніколи не бачили в живому стані. Його використовували виключно як матеріал для створення предметів. Побачити його справжню форму було захопливо, і з якоїсь причини він здавався напрочуд живим.
Так, ніби він міг ожити будь-якої миті—
ГРРРРРРРМ—!!
— !?
Щойно Морський Бог перетнув північну браму, його голова почала шалено сіпатися.
"Він що… справді живий?"
Поки Алон мовчки оговтувався від шоку,
— А, знову він за своє. Одну хвилинку, брат.
Ладан буденно побіг уперед, ніби це було звичною справою, і кілька разів ударив Морського Бога по голові.
Той невдовзі заспокоївся.
Ладан ніяково засміявся.
— Вибач, брате. Мені довелося витратити час, щоб його приборкати, але з ним виникли деякі проблеми.
"…Ця істота справді жива?"
Ладан нахилив голову, ніби запитання Алона було само собою зрозумілим.
— Ну, звісно. Це ж домашній улюбленець.
— Домашній… улюбленець?
Алон ще раз подивився на Морського Бога.
[■■■■—]
Той видав жалібний, тихий звук. Але найдивніше було зовсім не це.
— Він… більший за мій? — промовив Деус.
Хоча більше половини його тіла вже протягнулося найширшою вулицею маєтку маркіза, решта все ще тягнулася за ним.
— Це вже занадто… — Чомусь Деус пробурмотів це, і в його голосі відчувалася поразка.
Ладан вишкірився, демонструючи вираз обличчя, який сигналізував: "Я переміг".
Спостерігаючи за цією парою, Алон замислився:
"Чи це справді найважливіша деталь зараз?"
Він коротко глянув на статую, а потім знову перевів погляд на Морського Бога. Його ріг був деформований, і його тягли за собою, зв'язаного важкими ланцюгами.
"…З чого мені взагалі почати ставити запитання щодо цієї ситуації?"
Він був абсолютно спантеличений.
— Чи це взагалі той монстр… ні, істота, яку можна тримати як домашню тварину?
— Безумовно. Я його ретельно натренував, тож він чудово підійде як декоративний супутник, брате.
— Декоративний… супутник, кажеш.
Алон сумнівався, чи слово "декоративний" було правильним описом.
— ……Хіба це не морська тварина?
— Справді, але він також може дихати й повітрям.
— ……З огляду на його розміри, тут немає місця, щоб тримати його.
— О, це не проблема, брате.
З упевненістю в голосі Ладан покрокував до Морського Бога, який тепер розташувався поруч зі статуєю.
Алон покрокував за ним.
— Гей, зменшись.
За наказом Ладана Морський Бог, який нервово водив своїми величезними очима...
Фссссссш.
...Почав поступово зменшуватися в розмірах.
І ось—
— ……Це Морський Бог?
— Так. Виявляється, він може підтримувати маленьке тіло протягом тривалого часу. Ось чому я привів його як улюбленця, а не зберіг його опудалом. Я чув, що в глибинах ховаються ще більші екземпляри.
Тремтіння-тремтіння-тремтіння—
Морський Бог затремтів, здавалося, осягнувши натяки Ладана.
…Або, можливо, він просто переляканий?
Вирішивши не заглиблюватися в цей варіант, Алон мовив:
— ……Тобто я просто маю тримати його ось так?
— Саме так. Але якщо він тобі не до душі, брате—
Хоча слова Ладана були адресовані Алону,
Тремтіння-тремтіння-тремтіння-тремтіння—!
Морський Бог затремтів ще сильніше, дивлячись на Алона благальними очима, ніби саме його існування залежало від цієї відповіді.
"…Серйозно, як усе дійшло до такого?"
— ……Ні, мені цілком подобається.
Зрештою Алон погодився.
— Я знав, що тобі сподобається, брате! Це робить мене неймовірно щасливим!
Ладан задоволено вишкірився, і Морський Бог нарешті розслабився, його тіло обм'якло.
"……………Чому в мене таке тривожне відчуття, що це ще не грандіозний фінал?"
Алон починав відчувати справжнє побоювання щодо того, що інші можуть презентувати далі.
— ……Ху? У тебе вже є змія, брате?
[Я не змія! Я — могутня й шанована Базіліора!]
— Е, як на мене, це виглядає як змія.
[Я БАЗІЛІОРА!!!]
— Хмм — твоя луска, втім, помітно темна.
[Не ігноруй мене!]
— Так, безперечно темна.
[Я СКАЗАЛА, НЕ ІГНОРУЙ МЕНЕ!!!]
Базіліора шаленіла від люті.
Ладан, анітрохи не зважаючи на її спалах, здавалося, поринув у глибокі роздуми.
— ……Брате.
— Так?
— ……Ти міг би дати мені ще тридцять днів?
— З якою метою?
Ладан кинув погляд у бік Морського Бога.
— Я здобуду для тебе чорного.
— ……Існує чорний варіант?
— Ну, мені потрібно буде це підтвердити.
"Чи це справді так необхідно?" — замислився Алон, але швидко зрозумів:
"…Можливо, це нав'язлива ідея?"
Він уже міг здогадатися про причину. Ладан володів натурою, яка вимагала, щоб кожен предмет мав ідеальну пару.
Опустивши погляд, Алон помітив, що зменшений Морський Бог якимсь чином опинився поруч і міцно вчепився в його руку.
— ……Чесно кажучи, немає потреби впадати в такі крайнощі.
— Справді?
Ладан клацнув язиком, дещо розчаровано. Алон виразно відчував легке тремтіння мініатюрного Морського Бога на своєму передпліччі.
Коли метушня вщухла, Ладан та Алон нарешті мали момент, щоб обмінятися люб'язностями.
— Вітаю, Хрещений Батьку.
— Ти прибула?
— Так.
Ріне приєдналася до них.
З часу зустрічі з Апостолом її здоров'я помітно покращилося, що дарувало Алону тихе відчуття комфорту. Ніби очікуючи саме цієї миті, Ріне дістала маленьку подарункову коробку зі свого одягу.
— Подарунок для вас, Хрещений Батьку.
— Дякую.
Беручи пакунок, Алон відчув дивну суміш полегшення та тепла. Після всіх екстравагантних, майже незбагненних подарунків, які йому вручали з самого ранку, тривога почала затьмарювати будь-яке відчуття очікування.
На щастя, подарунок Ріне здавався цілком звичайним на перший погляд. Що найважливіше, він не був величезним. Самий цей факт уже приносив Алону задоволення.
"Так, це саме той тип подарунка, на який я сподівався".
Нічого грандіозного — просто щирий жест від тих, кого він опікував.
"…Наче батько, який отримує подарунки від своїх дітей".
Звісно, це не означало, що він не цінував почуттів, які стояли за подарунками Ладана та Деуса.
Просто, можливо, наступного року, якщо вони вирішать підготувати подарунки знову, щось скромніше було б доречнішим.
— Будь ласка, відкрийте його, Хрещений Батьку.
— Гаразд.
На прохання Ріне Алон обережно розпакував коробку, стежачи за тим, щоб не порвати розкішний обгортковий матеріал.
Невдовзі подарунок був відкритий. І Алон був абсолютно спантеличений. Усередині коробки лежала одна-єдина крихітна кнопка.
— ……Що це взагалі таке?
Позаду Ріне, Ладан та Деус обмінялися тріумфуючими поглядами, безвучно промовляючи: "Ми перемогли".
Однак Ріне мило всміхнулася й заявила:
— Якщо ви натиснете її, голова Лорда Лартанії вибухне, Хрещений Батьку.
Вона сказала це з найбуденнішим виглядом, який тільки можна уявити.
— ?
— ?
Ладан і Деус, які подумки святкували свою перемогу, застигли.
Вирази їхніх облич змінилися на цілковите замішання, ніби вони були нездатні опрацювати те, що тільки-но почули.
— ???
.
.
.
(П.П У Ріне самий радикальний подарунок, ахахахахахах.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]