Розділ 181 - День народження…? (2)
— Маркізе, цього разу ви, мабуть, дуже щасливі, чи не так?
— О? Справді?
— Так, усі вони казали, що планують влаштувати святкування на честь вашого дня народження!
І справді, його день народження.
Алон прокашлявся — жест, у якому не було жодної потреби.
— Ну, я безумовно ціную їхню увагу.
— Припиніть удавати таку байдужість.
— Я й не удаю, це щиро відображає мої почуття.
— Як для того, хто це стверджує, ваші губи занадто легенько сіпаються в усмішці.
Алон обережно підніс руку, щоб прикрити рота.
Чесно кажучи, він і справді відчував легке хвилювання.
Він ще жодного разу не отримував подарунка на день народження від дітей, яких врятував.
Звісно, це було цілком природно, адже він ніколи не розкривав їм точної дати свого дня народження.
Що важливіше, він ніколи не допомагав із розрахунком отримати щось натомість, тому раніше й не засмучувався через це.
"…І справді".
— Ну ж бо, згадайте той випадок, коли Ріне обіцяла надіслати вам подарунок, але так цього й не зробила. Ви тоді явно дулись.
— Я не пам'ятаю жодних змін у виразі свого обличчя.
— Тепер я можу розпізнати це миттєво.
— …Я справді був таким очевидним?
— Не те щоб ви показували це навмисно, але після майже десяти років служби вам я навчився помічати такі речі.
— Чи справді це так…?
— Саме так.
Алон перевів погляд і ніяково смикнув кутик рота.
[Хмф, після десяти років це найкраще, що ти зміг помітити? Яка цілковита жалюгідність.]
Базіліора, яка ще мить тому мовчала, з'явилася зі своєї схованки.
— Знову ти за своє.
Еван клацнув язиком тієї ж миті, як Базіліора матеріалізувалася, дотримуючись їхньої звичної динаміки.
Базіліора не стала поступатися й різко відповіла:
[Ха! Яка невихованість із боку звичайного смертного. Я лише кажу правду. До чого така гостра реакція?]
— Про яку правду ти говориш?
[Простий факт: те, що лише зараз, через десять років, ти починаєш помічати такі нюанси, означає, що ти не виконував свої обов'язки слуги належним чином, хіба ні?]
— Ти практично напрошуєшся на легкий щиголь по лобі. То ти стверджуєш, що можеш миттєво розпізнати емоції маркіза?
Базіліора випростала своє крихітне, непоказне тіло з виглядом абсолютної впевненості.
[Не можу.]
— …?
[Чого це в тебе такий приголомшений вигляд?]
— Ти ж тільки-но хвалилася тим, що читаєш вирази обличчя!
[Це суто твоя проблема. Вмію я читати вирази обличчя чи ні — мені байдуже. Я що, слуга Алона? Ні. Я—]
— Ти хто?
[Божество!]
Базіліора голосно зареготала, наче лиходій, який щойно переміг.
Еван відвернувся, вдаючи, ніби ця маленька змія навіть не варта відповіді, і звернувся до Алона.
— Маркізе.
— Так?
— Хіба ви не згадували, що незабаром відвідаєте Магічну конференцію?
— Все вірно.
Еван непомітно вказав підборіддям у бік Базіліори.
— Чому б вам не залишити її з тією Хінкель чи як там її звати?
[!? Що за цілковита нісенітниця! Я лише констатувала факти! Чому це має відбуватися—]
— Можливо, так і варто зробити.
[Кья-я-я-я-я!!!]
Ніби охоплена жахливим спогадом, Базіліора почала неконтрольовано корчитися на підлозі.
[Нііі—]
Блекі похитав головою зі співчуттям, спостерігаючи за стражданнями Базіліори.
— Маркізе, вам не здається, що ця істота стала абсолютно зайвою?
Еван і не думав припиняти висувати пропозиції.
— Ти про Базіліору?
— Так. Після того випадку ви майже не використовуєте її.
— Хмм, і справді, я прикликав її лише один раз.
— Тоді чому б просто не залишити її назавжди під опікою Хінкель?
[?! Що за нісенітницю ти верзеш?! Скажи щось розумне, дурнуватий юначе!!!]
Пускаючи піну з рота від інтенсивного протесту, явно схвильована Базіліора благально подивилася на Алона.
[Це не тому, що я відмовляюся битися! Ти просто не викликаєш мене!!]
— Цей аргумент беззаперечний.
Голос Базіліори підвищився, вона відчайдушно намагалася уникнути відправки до Хінкель.
Насправді Базіліора була одним із найпотужніших козирів Алона. Звісно, це не означало, що вона зовсім не мала цінності. Хоча зараз вона нагадувала гладку змію завдовжки 30 см, за своєю суттю вона залишалася богом.
"І крім того—"
Алон опустив погляд на Блекі та Базіліору.
Щось, про що Кайлюс згадував раніше… Практика, необхідна для вправного керування Тіньовим Драконом. А заразом — дослідження можливостей Тіньового Дракона.
Якщо це вдасться —
"Я міг би підняти силу Базіліори ще вище".
Прийнявши тверде рішення, Алон подивився на браслет, який носив, — Порятунок Мандрівника.
"Майже настав час знову підзарядити його. Можливо, варто зайнятися цим перед візитом до королівства ельфів".
Він подумки розпланував необхідні кроки у своєму найближчому графіку.
[Ти абсолютно безсердечний смертний! Ти плануєш відправити мене в пекло за допомогою цього свого розрахованого підступного плану!?]
— Як воно — коли якийсь звір загрожує твоєму існуванню? І що скажеш про те, що твій відсоток перемог у боях із ним навіть не сягає 50%?
[Не верзи такої відвертої брехні! Я здобувала перемогу частіше, ніж у половині випадків, а ти вигравав рідше!]
Спостерігаючи за безглуздою суперечкою цих двох, Алон зручно вмостився під палючим пустельним сонцем.
————
Приблизно через два тижні Алон повернувся до маркізату Палатіо.
— Це… аукціонний дім?
Монументальна споруда височіла в самому серці володінь маркіза — чогось подібного тут точно не було, коли він вирушав.
— Схоже, це саме він.
— …Він величезний.
І це була не єдина зміна.
Будівлі стрімко з'являлися, наче гриби після дощу навколо величезного аукціонного дому, формуючи новий квартал, що явно розвивався.
Алон не міг придушити легке почуття задоволення, що розливалося в його грудях.
…Попри той факт, що особисто він до цього ніяк не долучився.
З легким нетерпінням він пройшов повз величезний аукціонний дім і прибув до особистої резиденції.
Утім, те, що зустріло його всередині, було—
— …Що це взагалі таке?
— Папери.
— …Така величезна кількість?
— Так.
Від підлоги аж до самої стелі.
Височенне накопичення документів, що нагадувало величну фортецю, зроблену з паперу.
Алон глибоко зітхнув.
Гордість, що лише мить тому переповнювала його серце, миттєво змінилася глибоким розпачем.
"Виходить, вирушити безпосередньо до королівства ельфів від самого початку було неможливо".
Не те щоб розібратися з цією горою негайно було життєво необхідно.
Він вже кілька разів відкладав адміністративні обов'язки.
Але одна правда залишалася болісно очевидною—
Зрештою, він буде змушений опрацювати кожен із цих паперів.
— Ех...
Важке, виснажене зітхання лунало кабінетом.
Як він мав упоратися з усім цим самотужки…?
— Еване.
— Так.
— Підготуй оголошення про найм нового працівника.
— Оголошення про найм якої саме людини?
— Когось, хто здатен управляти адміністративними завданнями.
Однак—
— …Оголошення — це добре, але хіба маркіз не повинен особисто цим займатися? Переважна більшість цих документів, мабуть, надзвичайно важлива.
— …Схоже, що так.
— Звісно. Якщо ви доручатимете такі справи іншим, люди неминуче почнуть потай привласнювати частину прибутків.
Світ рідко буває простим.
Алон видав стогін розчарування.
— Чи є хтось надійний під рукою?
— Хмм… Ну, можливо, одна особа?
[Нісенітниця.]
Базіліора коротко вклинилася в розмову.
Еван продовжив говорити так, ніби й не чув цього коментаря.
— Але робота з паперами — це не зовсім моя сильна сторона.
— Хмм~
Обличчя раптово виринуло в його пам'яті.
"Варто попросити Ютію?"
Алон на мить замислився над цією ідеєю, але швидко відкинув її та сів на місце.
Найм нового помічника в будь-якому разі займе час.
Тож—
— …З таким же успіхом я можу почати просто зараз.
Він простягнув руку й узяв один із документів зі стосу.
Після двох місяців він був радий повернутися додому, але тепер... Перегортаючи сторінки, він почав думати, що краще було б залишитися там.
— …Хм?
Раптова, несподівана ідея спала йому на думку.
————
Алону вдалося завершити обробку масивного стосу документів усього за тиждень.
Як таке взагалі було можливо?
— Хаа… Хаа…
Все завдяки надзвичайно вправній Пенії Крисін.
Навіть після того, як її роль помічниці Алона з магічних досліджень завершилася, Пенія не повернулася до Магічної вежі.
Замість цього вона облаштувала невелику дослідницьку лабораторію в другому кабінеті.
Її метою було проведення експериментів із використанням каталізатора, який їй надав Алон.
"Талант, який мені був потрібен, увесь цей час був просто перед очима."
Алон негайно залучив її до допомоги з адміністративною роботою.
Звісно, спочатку вона була не надто задоволена таким становищем.
Вона погодилася виконати завдання, але на її обличчі чітко читалося: "Чому саме я?"
Але тепер—
— …Це справді кінець?
— Так. Ти чудово впоралася. Завдяки твоїм зусиллям ми закінчили набагато швидше.
— Це… таке величезне полегшення.
Попри те, що вона працювала понаднормово кілька днів поспіль без зупинки, Пенія виглядала щиро захопленою.
І причина її радості—
Алон зробив їй просту пропозицію.
Він лише пообіцяв організувати регулярні сесії навчання магії з Хінкель.
І все ж вона віддалася роботі з такою палкою пристрастю.
Алон згадав події останніх кількох днів.
Вона керувала вісьмома ручками одночасно, опрацьовуючи документи з неймовірною швидкістю.
Це видовище було виконано настільки вражаюче, що він майже впустив власну ручку, аби просто поаплодувати їй.
"Що взагалі таке магія?"
Навіть будучи фізично виснаженою, Пенія ніколи не втрачала свого веселого настрою.
Чим саме була магія для неї? Чому вона добровільно кинулася у завдання, якого більшість людей активно уникали б?
Згадуючи своє колишнє уявлення про магів як про надто суворих і прискіпливих людей...
"…Можливо, маги насправді найпростіші люди з усіх".
Сьогодні він вирішив, що йому потрібно переглянути цю думку.
— Гаразд, відпочинь решту дня. Починаючи відзавтра, ми знову переключимо увагу на магічні дослідження.
— Зрозуміла— га?
Пенія відповіла інстинктивно, а потім покліпала, її очі широко розплющилися від здивування.
Алон розуміюче поплескав її по плечу.
— Ні про що не хвилюйся. Я особисто поясню ситуацію Хінкель.
— Ох! Зрозуміла—!
Це зайняло менше секунди.
Її раніше виснажений вираз обличчя миттєво й повністю прояснився.
Енергія, здавалося, повернулася до неї в повному обсязі, коли вона вискочила з кімнати.
Спостерігаючи за її відходом, Алон замислився...
"…Так. Маги справді прості істоти".
Він тихо кивнув сам собі.
————
Ранок дня народження Алона настав раніше, ніж він устиг це усвідомити.
Прокинувшись рано, Алон подивився на місце поруч із подушкою.
Там, згорнувшись калачиком, як і завжди, міцно спав Блекі.
Ніжно погладивши м'яке чорне хутро, Алон підвівся з ліжка.
"Це сьогодні?"
Ні в минулому житті, ні в цьому він ніколи не надавав своєму дню народження особливого значення.
Однак усвідомлення того, що всі вони підготували подарунки, робило цей день якимось особливим.
"Цікаво, які подарунки їм вдалося приготувати".
Ця думка сама собою виникла в нього, коли він перевдягався.
Не те щоб він очікував отримати якісь дорогі речі.
Це незнайоме відчуття очікування не мало жодного стосунку до матеріальної цінності подарунків.
Незалежно від того, що вони підготували, самий факт того, що вони доклали зусиль для цього, зігрівав серце Алона.
Це нове почуття навіть змусило його відчути себе чужим самому собі, ніби спостерігав за собою збоку.
"Що ж, хороші почуття — це просто… добре".
З легкою, задоволеною усмішкою він відсмикнув штори.
— ?
І миттєво помітив дещо вкрай дивне.
Величезна статуя, котра височіла не лише над маєтком маркіза, а й навіть над величезними стінами володінь Палатіо...
— ???
На статуї був зображений сам Алон — у довгому чорному пальті, з однією рукою, недбало піднятою вгору, і величезними діамантами в обох очницях.
Вона гордо стояла в самому центрі території.
Алон застиг, остовпіло дивлячись на неї протягом довгого часу.
А потім...
— Хмм?
Його охопило дивне відчуття знайомості. Причиною цього була поза статуї.
Чомусь вона здавалася йому неймовірно знайомою. Де він уже бачив цю позу?
Коли він занурився глибоко у свої спогади...
— А?
Усвідомлення осяяло його.
Ця конкретна поза...
— Це ж…
Вона була майже ідентична статуї північнокорейського лідера, яку він бачив за свого минулого життя.
Так розпочався насичений подіями його день народження.
.
.
.
(П.П Ну що ж, називаємо тепер Алона, не Алоном, а товариш "Кім Чен Ин", ахахахах..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]