Розділ 180 - День народження…? (1)
Алон приголомшено й мовчки дивився на величезного дракона, який поглинув зруйнований світ.
За винятком палаючих багряних очей, його форма повністю копіювала Блекі, а все його масивне тіло переливалося, наче привид.
Зрештою, коли Кайлас виконав запечатувальний жест, колосальна істота повільно розсіялася й зникла.
— ...Це був Тіньовий Дракон? — видихнув Алон, остовпівши.
— Ні, не зовсім. Те, що я тобі показав, було повністю сформованим Духовним Драконом. Істотою, якою я колись керував, — відповів Кайлас, і в його голосі відчувалися легкі нотки ностальгії.
Згодом він злегка похитав головою, ніби розганяючи сентиментальний туман.
— Як би там не було, той екземпляр був лише наполовину таким великим.
— …Наполовину?
— Я маю на увазі, що він був наполовину меншим за повністю розвиненого Тіньового Дракона.
— Ви хочете сказати, що він удвічі більший за те, що ми тільки-но бачили? Лише за масштабом?
Це було просто незбагненно.
Він намагався осягнути цю думку.
Навіть Духовний Дракон Кайласа, який з'явився мить тому, вражав своїми розмірами.
"Він уже був достатньо величезним, щоб огорнути цілу планету... і ви кажете, що той удвічі більший?" — подумав Алон.
Підсвідомо Алон опустив погляд донизу.
Чомусь Блекі дивився на нього знизу вгору з надзвичайно серйозним виглядом.
"Це крихітне створіння володіє такою величезною силою?" — подумав Алон.
— До речі, шмаркаче. Де ти дістав яйце Тіньового Дракона — чи, точніше, Духовного Дракона?
Оговтавшись від своїх думок після запитання Кайласа, Алон переповів події, які сталися до цього моменту.
Після короткої паузи,
— Я зрозумів… То ось як усе було, — пробурмотів Кайлас, поступово складаючи все докупи, а потім поглянув на Алона. — Ти заволодів спадщиною, яку я залишив.
— ...Спадщиною, яку ви залишили?
Кайлас підтвердив запитання Алона кивком.
— Це артефакт, який я довірив останньому чародію, що вижив.
— ...Останньому чародію, що вижив?
— Так, хоча, схоже, замість нього спадщину отримав ти.
Конкретна особа раптом спала Алону на думку.
— Останній чародій, про якого ви згадали... це бува не герцог Комалон?
— Герцог Комалон? Перепрошую, це ім'я мені незнайоме.
Саме запитання виявилося недоречним.
— ...Я справді зустрічав одного недосконалого чародія деякий час тому.
— ...Недосконалого чародія?
— Чесно кажучи, я не впевнений, чи це правильне значення. Він просто сам так себе називав.
— Розповідай детальніше, шмаркаче.
Після роздумів Алон переповів усе, починаючи з першої зустрічі зі штучним богом.
Уважно слухаючи, Кайлас зрештою вимовив ім'я.
— ...Схоже, особа, яку ти зустрів, це Діад.
— ...Діад?
Кайлас занурився в спогади.
— Він мав більше гордості як чародій, ніж будь-хто інший, але, як не парадоксально, він так і не здобув справжнього ментального образу. Крім того, він був учнем мого близького товариша.
— ...
— Він не зміг взяти участь у конфліктах чародіїв. Він насправді не успадкував жодних спеціалізованих технік, не кажучи вже про ментальний образ. Мабуть, саме з цієї причини йому вдалося залишитися в живих.
Його голос пом'якшав, можливо, через спогади про далекі часи.
Він мовив тихим тоном:
— Отже, він витратив увесь цей час, чіпляючись за життя... лише для того, щоб дотриматися слів, які його вчитель сказав як звичайне заспокоєння.
— ...Хіба той учитель наказав йому "різати людей, щоб запобігти відродженню темряви"?
— Сумніваюся, що він добровільно цього прагнув. Найімовірніше, це був ультиматум, і він був змушений його прийняти, не маючи іншого вибору.
— ...Не маючи іншого вибору?
— Саме так. Зрештою, це було межею того, що "недосконалий" чародій, який не успадкував повністю свою силу, міг зробити просто для того, щоб вижити. Що ж, я нічим не відрізняюся.
Кайлас клацнув язиком після цього твердження.
На коротку секунду в його очах спалахнула дивна суміш тривоги та жалю.
Цей погляд повернув минулу подію в пам'ять Алона.
Видовище того, як Кайлас безжально влаштував різанину людей.
Після тривалого мовчання,
— Скажи мені, шмаркаче, хіба ти не казав, що хочеш навчитися керувати Духовним Драконом?
— Казав.
— Дуже добре, я навчу тебе.
— Справді?
— Але спочатку я мушу запитати про твою мету.
— ...Мою мету?
— Так.
Кайлас спрямував погляд прямо в очі Алона.
— Який твій намір після того, як ти опануєш контроль над цим Тіньовим Драконом?
— Я...
— І не турбуйся про ідеалістичні дурниці, між іншим. Це не те, що я хочу чути.
Алон мовчав, глибоко замислившись.
Чесно кажучи, навіть не вдаючись до високих ідеалів, дати відповідь, яка задовольнила б Кайласа, було не особливо складно.
На основі їхньої взаємодії досі, він загалом розумів філософію Кайласа.
Однак Алон вирішив сформулювати свій справжній мотив, саме так, як просив Кайлас, а не надавати очікувану відповідь.
— Вести мирне існування.
— ...Вести мирне існування?
— Так, це все. Я хочу здобути силу знищувати небезпеки, що насуваються попереду.
Проста й пряма відповідь.
Тим не менш.
— Прийнятно.
Замість цього Кайлас кивнув, задоволено всміхнувшись.
— Дуже добре, я передам тобі цю техніку.
— На додачу до цього я також уклав угоду з Лейнісіусом.
— ...З Лейнісіусом?
Алон поділився подробицями своєї розмови з Лейнісіусом.
— ...Отже, хотів я того чи ні, я був зобов'язаний бути проінформованим.
Кайлас тихо посміхнувся, дивлячись на Алона так, ніби той був захопливою аномалією.
— До речі, можу я поставити запитання?
Раптом Алону спала на думку ідея.
— Що таке?
— Ви стверджували, що були позбавлені всього, крім свого імені, чи не так? Якщо так, то як ви здатні використовувати техніки, пов'язані з Тіньовим Драконом?
Кайлас озирнувся довкола, ніби рішення було очевидним.
— Відповідь проста — тому що цей простір є ментальним простором.
— ...Тому що це ментальний простір?
— Саме так. У цьому місці немає жодних труднощів, щоб проявляти магічну силу, черпаючи її з моїх спогадів.
"Що ж, навіть якщо це лише порожня проекція..." — подумав Алон.
Кайлас пробурмотів із відтінком гіркоти:
— У будь-якому разі, мені час йти.
— ...Йти? Що ви маєте на увазі?
Він підвівся.
— Саме те що і сказав. Моя магічна енергія наближається до виснаження, тож нам час розійтися.
— Був ліміт часу?
— Оскільки наш залишок часу короткий, я швидко намічу дії, які ти повинен виконати до того, як ми зустрінемося знову.
Кайлас окреслив завдання, які Алон повинен виконати перед їхньою наступною зустріччю.
Невдовзі після цього —
— До наступного разу.
Перш ніж Алон встиг щось сказати, його огорнуло сліпуче біле сяйво.
А потім —
Коли Алон знову розплющив очі, знайоме оточення...
— ...?
...зникло без сліду.
Коли біле сяйво розвіялося, перед ним постала...
— ...
...чорна безодня.
— ...
Алон був дезорієнтований.
Минулого разу, коли він застосував здібність Кроки Минулого, одразу після появи білого світла він повернувся у фізичний світ.
Інакше кажучи, після білого сяйва він мав знову опинитися у реальному світі.
Але видовище, яке зараз було перед очима Алона...
"Га? Що це взагалі таке...?" — подумав він.
...Прірва.
Місце, де нічого не можна було чітко розрізнити.
Обстановка, абсолютно невідома йому.
Ні — це було неточно.
Він упізнав це.
Алон ідентифікував цей простір.
Він однозначно бачив це раніше.
"Ця прірва" — подумав Алон.
У ту мить, коли він це осягнув, Алон розрізнив щось, що затрималося на периферії його зору...
Зоряна хмара.
І він осягнув, що об'єкт перед ним... це око.
Те саме безоднє око, яке він спостерігав у дзеркалі, даному Оглядачем.
Це страхітливо могутнє око повільно почало розплющуватися.
Калатає-калатає-калатає~!!!!
Його серце билося так, ніби готувалося вибухнути.
Він навіть не мав часу, щоб усвідомити початкове відчуття чи сформулювати висновок.
Але саме сприйняття цього змусило його пульс прискоритися, ніби він ось-ось вибухне.
Усе його тіло тремтіло, ніби на межі розпаду.
Ловлячи ротом повітря, неспроможний урегулювати шалене калатання серця, Алон... нарешті зустрівся з повністю розплющеним оком.
Колосальна райдужка, заповнена сяючими туманностями.
Зловісна, але велична.
Жахлива, але від якої захоплювало подих.
— Око Всього Сущого.
І потім —
**[#%&@:;~#% Тепер ти нарешті можеш споглядати мене!]**
Воно заговорило незрозумілою мовою.
**[Шукай виток, о той, хто пожирає]**
**[Здобудь знання там]**
**[Про те, як підвищити свій ранг]**
Спотвореним, скрипучим голосом воно видало вказівку:
**[Заплющ свої очі]**
Не в змозі опиратися його приголомшливій силі, Алон заплющив, а потім швидко знову розплющив очі.
— Ха-а-а!
Він видихнув повітря, яке тамував.
Калатає-калатає-калатає~!!!!
Його кров мчала, ніби розганяючись артерією.
Схопившись за калатаючі груди, Алон спромігся підняти голову і швидко...
— Маркізе?! Ви в порядку?!
...Він усвідомив, що повернувся у своє попереднє місце.
Еван кинувся до нього, але Алон навіть не помітив цього.
З розпачливим виразом обличчя Еван схопив Алона за плечі й міцно його струснув.
— Я в порядку.
— Ви точно не маєте вигляду людини, яка в порядку! Хіба ви не відчуваєте свого поточного стану...?
Еван гарячково стиснув плечі Алона.
— Ваші очі... вони стікають кров'ю!!
Тільки тоді Алон відчув, як щось тепле стікає його обличчям.
Повільно він підніс руку, щоб торкнутися цього, і яскраво-багряна рідина заплямувала його пальці.
"Що... це таке?" — подумав Алон.
Він видав сухий, мимовільний смішок.
Пригадуючи приголомшливу присутність ока, свідком якої він щойно став.
— ...
Наступного дня завершивши свої справи, Алон вирішив негайно покинути Колонію.
Хоча він і хотів узяти кілька днів на відновлення, кілька питань тиснули на його розум.
"Грейніфра" — подумав Алон.
Одразу після того, як він дістанеться маєтку маркіза, він мав намір зробити приготування для подорожі до Грейніфри.
Коли він уперше дізнався про це від Сіян, він планував діяти без поспіху.
Нагальності не було, і йому потрібен був час, щоб упорядкувати свої думки.
Однак після розмови з Кайласом і усвідомлення потенційних вигод від поїздки до Грейніфри, він вирішив рухатися вперед раніше.
— Господарю, ви вже вирушаєте?
— Так.
Тепер Алон інстинктивно злегка притиснув вуха Сольранг, навіть без прохання.
Сольранг задоволено замуркотіла, явно в захваті, і вигукнула:
— Зрозуміла! Тоді побачимося через місяць!
— ...Через місяць?
— Так!
Здивований раптовою заявою, Алон подумки переглянув свій розклад.
— Проте в мене немає планів повертатися до Колонії через місяць?
Як би він це не аналізував, в його планах візиту до Колонії не було...
— Я знаю! Це тому, що я буду тією, хто завітає тоді!
— ...Сольранг, ти?
— Так! Господарю, тоді ж ваш день народження!
— А.
Алон видав тихий звук усвідомлення.
Це було правильно.
Через місяць буде річниця його народження.
— Ти хочеш особисто вручити мені подарунок?
— Тай! Цей конкретний подарунок має бути піднесений безпосередньо, інакше я не можу його віддати! Ви мусите прийняти його, Господарю!
— Я буду чекати на це.
Хвіст Сольранг енергійно виляв, виказуючи її захват від самої думки про подарунок.
Ніжна, майже батьківська посмішка мимовільно з'явилася на обличчі Алона.
"Можливо, мені варто залишитися до закінчення мого дня народження?" — подумав Алон.
Враховуючи неочікувану зміну його планів, карета Алона вирушила з Колонії.
————
У той самий момент
— Нарешті готово!
— ...Це подарунок для Брата?
— Так, хіба він не величний?
— ...Так, але...
Луна Блад Саїл, володарка другого архіпелагу, ледве змогла втримати коментар: "Хіба це не дещо занадто?".
Починаючи з гордого подарунка Ладана, для Алона почали один за одним готувати подарунки на день народження.
.
.
.
(П.П Я вже точно не пам'ятаю що там Сольранг вирішила подарувати, але здається здогадуюсь. Що до інших, то їх подарунки я пам'ятаю, особливо подарунок Ріне, хоча я б не сказав що це такий крутий і тд, подарунок, але смішний, бо Алон прифігів.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]