Розділ 177 - Ті, хто помітив (3)
— Що ж, тоді побачимося на святкуванні.
— Зрозумів.
Після того як Алон віддав останнє шанобливе прощання й пішов...
— Фху-у…
...Кармаксес III глибоко видихнув і полегшено поплескав себе по грудях.
Монарх відчуває тривогу, розмовляючи зі звичайним дворянином? Якби про це стало відомо, люди б висміяли абсурдність цієї ситуації. Однак підозра, що маркіз Палатіо насправді може бути Богом Мудрецем, тримала його паралізованим.
……Звісно, чи був маркіз Палатіо справді Богом Мудрецем, залишалося невизначеним.
З цією думкою Кармаксес спрямував свій погляд.
— Гаразд, яка твоя оцінка?
Нарешті настав час почути правду від Тейри — того, хто стверджував, що може впізнати Бога Мудреця.
І тоді...
— ……Ви добре почуваєтеся?
...Кармаксес III відчув потребу запитати.
Тейра, який демонстрував мінімальне занепокоєння перед появою маркіза Палатіо,
Тепер виглядав глибоко блідим, ніби з його тіла висмоктали всі життєві сили.
Спостерігаючи за спантеличеним обличчям Кармаксеса III, Тейра перевів подих, перш ніж повільно заговорити.
— Я в порядку. Просто я став свідком чогось… надзвичайного.
— Чогось надзвичайного?
— Саме так. Навіть я не можу повністю це осягнути.
"Щось, що неможливо осягнути?"
Поки брова Кармаксеса III насуплювалася, Тейра зробив кілька глибоких вдихів, перш ніж нарешті розкрити свої думки.
— ……Коротше кажучи, маркіз Палатіо справді може бути Богом Мудрецем.
Настала коротка тиша.
Голос Кармаксеса був напруженим, коли він відповів:
— Ти… абсолютно впевнений?
— Так, я бачив це на власні очі. Енергія, якою володів Бог Мудрець, коли я подорожував до земель Ящіролюдів — він також має її. Утім, що дивно—
— ……Дивно?
— Сфери. Їх було чотири.
— ……Що саме це означає?
Тейра замовк, поринувши в роздуми, перш ніж розпочати своє пояснення.
І після короткої паузи—
— ……Отже, виходячи з твоєї розповіді, Бог Мудрець, якого ти зустрів у землях Ящіролюдів, мав лише одну сферу в ланцюгах, тоді як маркіз Палатіо володіє чотирма?
— Саме так.
— Яке значення має кількість сфер?
У відповідь на запитання Кармаксеса III, Тейра похитав головою.
— Перепрошую, але я не можу дати точної відповіді. Зрештою, я зустрічав Бога Мудреця лише один раз…
— ……Тоді яка твоя гіпотеза?
— Те, що я можу наважитися припустити—
Тейра ненадовго зупинився, перш ніж зустрітися поглядом із Кармаксесом.
— Чим більше сфер має людина, тим більша її сила.
— Чим більше сфер він має?
— Коли я був у землях Ящіролюдів, я якось спостерігав за їхнім найсильнішим бійцем. Він мав дві сфери.
Звісно, Тейра швидко додав, що це були звичайні сфери, які спостерігаються у пересічних людей, а не ті, що в ланцюгах. Потім він нахилив голову.
— Звісно, моя ідея може бути помилковою, але якщо зважити на це, кількість сфер може позначати силу або здібності.
— ……Силу або здібності, кажеш? Тоді, якщо твоє припущення точне, і Бог Мудрець, якого ти бачив, мав лише одну сферу, тоді як маркіз Палатіо повеліває чотирма…
Коли тиха думка Кармаксеса урвалася, напруга в залі зросла.
— ……Якщо моє припущення вірне, він може бути навіть сильнішим за Бога Мудреця, якого я бачив у землях Ящіролюдів.
Від цього приголомшливого одкровення рот Кармаксеса III повільно відкрився.
————
Невдовзі після завершення зустрічі з Кармаксесом III—
"Чому він покликав мене в той самий момент, коли я прибув?"
Алону здалося дивним, що Кармаксес III викликав його лише для того, щоб призначити дату святкування.
Зазвичай для таких питань надсилали посланця, а не викликали людину на особисту аудієнцію.
Якщо точніше, це навіть не було запрошенням — це було радше прямим повідомленням про те, що святкування відбудеться в певний час.
Незалежно від цього, Алон лише ненадовго замислився над неочікуваним викликом.
Гуп!
— Господарю!
Сольранг раптово з'явилася на даху карети з гучним звуком.
У той момент, коли карета Алона наблизилася до будівлі гільдії, Сольранг стрибнула з даху на рухомий екіпаж.
— Якби ти зачекала всередині будівлі, я б приєднався до тебе там.
— Ми можемо увійти разом!
Сольранг підсунулася ближче до Алона, її очі яскраво сяяли.
Згодом, сіпаючи вухами, ніби очікуючи чогось, вона поглянула на нього.
Упізнавши знайомий жест, Алон ніжно погладив її вуха.
Сольранг лише задоволено всміхнулася.
Побачивши це, Алон несвідомо й сам ледь посміхнувся та двічі поплескав її по голові.
Піднімаючись будівлею, Алон відчув полегшення.
"Спочатку я хвилювався, але…"
Приблизно в той час, коли вони досягли пустелі, Алон пригадав дещо, про що забув через свій душевний стан.
А саме те, що після прибуття до Колонії йому нарешті доведеться дати Сольранг відповідь щодо її давньої пропозиції.
Певний час він мучився над тим, як вчинити. Але після досягнення Колонії його хвилювання вщухли.
Тому що, хоча Сольранг була приязнішою, ніж будь-коли, вона взагалі не порушувала цієї теми.
Спочатку це здавалося йому дивним, але потім він замислився, чи не навчилася вона нарешті розрізняти "симпатію" та "глибоку прихильність".
Її трансформація була очевидною — вона прогресувала, як інтелектуально, так і емоційно, ніби дитина, яка перетворюється на дорослого.
Увійшовши до гільдії, обоє обмінялися люб'язностями.
Потім Сольранг раптово повернулася до вікна й завмерла.
— Хмм?
Вона озирнулася на Алона й сяюче посміхнулася.
— О, Господарю! Я зараз повернуся!
— Куди ти прямуєш?
— У мене є справи в королівському замку!
— Гаразд, іди.
— Добре! Я швидко повернуся, Господарю!
Зі сліпучим спалахом електричного струму Сольранг рвонула геть.
Спостерігаючи за тим, як вона зникає, Алон мав вираз обличчя батька, який дивиться, як його донька йде гуляти.
— Маркізе.
Невдовзі до нього звернувся Еван.
— Що таке?
— А, пам'ятаєте розслідування, про яке ви просили? У мене є результати.
— Розслідування вже завершено?
— Ну, минуло більше місяця з того часу, як ви попросили, тож у них було достатньо часу.
Без вагань Алон розгорнув документ, який йому надав Еван.
— Хм…
— Але, маркізе.
— Так?
— Чому ви розслідуєте це? Це ж насправді не стосується наших справ, чи не так?
Це було логічне запитання.
Список, який просив Алон, містив подробиці про різні таємні організації та приховані групи, що діяли в межах Об'єднаного Королівства.
До початку оригінальної історії ці фракції залишалися прихованими, а їхнє місцезнаходження — невідомим. Але коли почали з'являтися П'ять Великих Гріхів, ці групи також виринули на поверхню, зануривши Об'єднане Королівство в хаос.
Коротше кажучи, на цей момент вони ще не повністю проявилися, що робило цікавість Евана цілком зрозумілою.
У такі моменти—
— Це просто… та справа.
— Та справа, кажете.
— Так, та річ.
Як і завжди, Алон дав ту саму розмиту відповідь.
— Так… Я очікував чогось подібного.
Еван знизав плечима, поводячись так, ніби й не розраховував на детальнішу відповідь.
— Справді?
— Ну, маркізе, ви й справді іноді схильні робити речі, яких я не повністю розумію.
— Хіба тобі не цікаво?
— Цікаво, але це, швидше за все, щось таке, про що ви не можете розповісти, правильно?
— Хмм...
Річ була не в тому, що він не міг про це розповісти — просто він не був упевнений, що зможе сформулювати це чітко. Саме тоді, коли Алон замислився над цим, Еван додав:
— Ну, якщо це надто складно пояснити, можете не пояснювати. Не те щоб знання однієї чи двох подібних речей щось для мене змінило.
— Справді?
— Звісно. Навіть якщо ви беретеся за справи, яких я не розумію, я знаю, що ви не робите нічого шкідливого.
Алон відчув дивне відчуття задоволення від слів довіри Евана.
Потім Еван раптово грайливо посміхнувся й шепнув:
— Маркізе.
— Що таке?
— Якщо моя винагорода випадково знову зросте, я радо це прийму.
— Ти щойно зіпсував мій момент глибоких почуттів.
— О... можливо, мені варто було зачекати трохи довше, перш ніж порушувати це питання?
На обличчі Евана грала невимушена посмішка.
Невдовзі після цього він попрощався й вийшов із кімнати.
Тепер кімнату сповнила тиша.
[Няв-]
Алон неуважно гладив Блекі, який до цього вже встиг втомитися від надмірної ніжності Сольранг.
Він упорядкував свої думки.
"Зараз те, на чому я повинен зосередитися, це супротивники, які порушать спокій Об'єднаного Королівства, та Апостоли."
Вороги, які становлять загрозу для Об'єднаного Королівства — з ними можна розібратися.
Навіть якщо вони ще не розкрили себе, вони все одно діють потай. Придбавши інформацію в Інформаційній Гільдії, ми зможемо без особливих труднощів із ними розправитися.
Але справжньою проблемою були Апостоли.
"Спочатку я сподівався, що це лише надмірні роздуми, але…"
У той момент, коли він підтвердив, що навіть Ріне була пов'язана з Апостолами, Алон переконався остаточно.
Кожна дитина, яку він урятував досі — без винятку — вже мала справу з Апостолами до його втручання.
Це означало, що Апостоли могли з'явитися перед будь-якою іншою дитиною в будь-який момент.
Ось що його непокоїло.
"…Якби тільки я знав місцезнаходження Апостолів."
На жаль, це було нездійсненним бажанням.
Алон не мав жодної змоги визначити, хто такі Апостоли, і з його попередніх сутичок та збору інформації він з'ясував, що вони розкривають себе лише тоді, коли намагаються пробудити "Вмістилище".
Це означало, що ніхто, навіть Інформаційна Гільдія, не міг відстежити їхнє місцезнаходження.
"Отже, зрештою, все, що я можу робити, це реагувати щоразу, коли вони виринають на поверхню… Чи справді немає жодної альтернативи?"
Лише глибоке зітхання Алона лунало в тихій кімнаті.
————
Того ж вечора.
Не дійшовши жодних твердих висновків, Алон зрештою вирушив до королівської резиденції, щоб насолодитися святкуванням згідно з розпорядженням Кармаксеса III.
"…Сьогодні ввечері я відвідаю бенкет, зустрінуся з Кайласом, а потім заберу те, що мав отримати від Драконідки."
Добре ознайомившись із королівською резиденцією, Алон незабаром прибув до бенкетної зали, яку підготував Кармаксес III.
Але в момент, коли він увійшов, у його голові виникло запитання.
Сольранг, яка пішла раніше того дня, стверджуючи, що має справи в королівській резиденції, ніде не було видно.
"Куди поділася Сольранг?"
Її порожнє місце впадало в очі.
Алон спантеличено нахилив голову, але швидко перевів увагу на Кармаксеса III, зробивши шанобливий уклін.
— Вітаю Володаря Колонії.
Звичайне привітання.
Однак—
— А, ви прибули, маркізе Палатіо.
Алон почув ввічливий тон Кармаксеса III — до цього йому доводилося чути його таким лише одного разу.
Випрямившись після уклону, обличчя Алона відобразило ледь помітну тінь здивування.
— Будь ласка, займайте своє місце.
— ……???
Це була ніч, яка розпочалася в цілковитому здивуванні.
————
Тим часом під Блакитним Місяцем
Порожньо дивлячись на темні провулки, де не було видно жодного світла, Ріне інстинктивно вимовила слова Алона, сказані раніше того дня.
— Минуле — це лише те, що вже сталося...
Вона вже безліч разів повторювала ці слова, але знову спіймала себе на тому, що промовляє їх.
І коли вона це зробила, на її губах з'явилася лагідна посмішка.
Чесно кажучи, чуючи ці слова, дух Ріне не зазнав жодних значних трансформацій.
Вона все ще боялася власної історії. Вона все ще переслідувала її, катувала й сповнювала страхом.
Незважаючи на те, як сильно Алон заспокоював її, для неї минуле залишалося чимось, що вона відчайдушно бажала стерти.
Його слова не до кінця проникли в її душу.
Її минуле все ще чіплялося за неї.
Але навіть так, причина, чому вона змогла посміхнутися в той момент, була простою—
Це було через вираз обличчя Алона.
Обличчя, про яке навіть він сам міг не повністю здогадуватися.
Але це було безсумнівно.
Його звичайний незворушний вираз обличчя змінився іншим, сповненим—
"Хвилювання."
Виразом, який, незалежно від інтерпретації, був сповнений турботи.
І він був спрямований виключно на неї.
Це для Ріне було надзвичайно радісним усвідомленням.
…Настільки, що вона ніколи не хотіла цього втратити.
Вона не хотіла, щоб ланцюги її минулого заплямували їхні нинішні стосунки.
Ось чому—
— "Ні, насправді мені навіть не треба казати. Тобі просто треба зробити вибір. Ти ж достатньо розумна, щоб знати, чи не так? Що твоя бібліотека приховує значно більше таємних куточків, ніж ти визнаєш."
Вона пригадала голос Апостола Жадібності.
Голос, про який вона навіть не хотіла замислюватися.
І все ж він говорив про можливий шлях—
Метод вирватися з обмежень минулого й рухатися далі.
Тривалий час вона пильно дивилася на блакитний місяць.
Її очі, відображаючи його відтінок, сяяли ще глибшим, більш яскравим блакитним кольором.
————
У далекій Пустелі, далеко Від Колонії
У місці, де знайти бодай щось здавалося неможливим—
Безлюдний простір нескінченного піску—
— Я знайшла тебе.
— !?
Ельф, Драйм, який потай слідував за Алоном для його захисту,
Тепер виявився безпорадно знерухомленим — його шию міцно стискала заряджена електрикою рука Сольранг.
— Ти таємно спостерігав за Господарем, чи не так?
— Ґх-х…!
З виразом цілковитого шоку він поглянув на неї.
.
.
.
(П.П Бідний Драйм, вже вкотре його находять, і не дають захищати Алона, ахахахах. Що до Ріне, то вона як ви бачите ще більше полюбила Алона, хехе.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]