Розділ 175 - Ті, хто помітив (1)
Археолог Тейра.
Раніше він був чарівником 5-го кола з Червоної вежі, але після того, як артефакт, знайдений у Колонії, захопив його інтерес, він присвятив наступні два десятиліття безперервним дослідженням залишків минулих епох, ніколи не відступаючи перед небезпекою.
Із самого початку заклик короля Кармаксеса III збив його з пантелику.
Хоча заступництво Кармаксеса III дозволяло йому залишатися в Колонії та продовжувати свої археологічні вишукування, Тейра знав справжній стан справ.
Кармаксес III мав украй мало щирого інтересу до вивчення самої стародавньої історії.
Те, чого король насправді прагнув, було супутніми знахідками, які супроводжувались древніми артефактами, виявлені Тейрою.
Тому.
— Бог Мудрець дійсно існує?
Запитання Кармаксеса III збентежило його ще більше.
Таке раптове й неочікуване запитання.
Чи не спалахнула в короля раптом пристрасть до вивчення старовини?
Тим не менш, Тейра дав продуману відповідь.
— ……Тож, згідно з вашими знаннями, існує ймовірність, що Бог Мудрець існує?
— Замість того, щоб припускати можливість, я вважаю більш точним стверджувати, що Бог Мудрець, по суті, дійсно існує.
— Ви можете взяти на себе повну відповідальність за це твердження?
— Так.
Навіть попри тиск і вимогу зберігати впевненість, він переконливо кивнув, адже насправді вже зустрічався з Богом Мудрецем.
Це сталося під час одного з його численних досліджень забутих таємниць.
Він проник на територію ящіролюдів, ризикуючи бути схопленим і страченим, і там побачив усе на власні очі.
Безперечно унікальний. Його сила не має собі рівних.
Не запозичена небесна сила, якою користуються священники, а сама основа цієї могутності.
Благоговіння, жах і піднесення.
Фанатична відданість ящіролюдів, які поклонялися цій істоті, досі яскраво закарбувалася в його пам'яті.
Але чому Кармаксес III так зацікавився Богом Мудрості?
Він розглядав можливість того, що монарх просто почув чутки й виявив поверхневу цікавість.
Однак—
"Це серйозно."
Поведінка короля була поважнішою, ніж зазвичай.
Виглядало так, ніби він обдумував питання, здатне вирішити долю його володінь.
— ……Чи існує спосіб перевірити, чи є людина Богом Мудрецем?
— Перевірити, кажете?
— Так.
Дивна лінія допиту.
— Перепрошую, але чи не могли б ви уточнити, яку саме інформацію ви шукаєте?
— Я маю на увазі саме це. Чи існує спосіб підтвердити особистість когось як Бога Мудреця?
— Замість необхідності підтверджувати, Боги Мудреці мають чітку візуальну відмінність від звичайних людей. Іншими словами, їх можна впізнати, просто поглянувши на них.
— ……Ось як?
На обличчі Кармаксеса III промигнуло легке замішання.
Після короткої паузи для роздумів він обережно продовжив говорити.
— ……Тоді що, якби Бог Мудрець прикидався людиною? Чи був би такий сценарій можливим?
— Якщо ви запитуєте суто про теоретичну можливість, я б цього не виключав.
— Тоді чи існує техніка, яка дозволяє виявити таке приховування? Бажано так, щоб сама людина не знала, що її перевіряють.
У міру того, як допит тривав, Тейра почав розуміти глибинну причину запитань Кармаксеса III щодо Бога Мудреця.
"З'явився хтось, кого підозрюють у тому, що він Бог Мудрець?"
Миттєва гіпотеза.
Та за відсутності додаткової інформації він не став заглиблюватися й просто погодився.
— Я ніколи не проводив подібного випробування, але якщо відповідати прямо — так, така техніка існує.
— Справді?
— Так.
Тейра згадав один предмет, який він нещодавно витяг із забутих стародавніх руїн.
— Тоді, коли настане відповідний час, я покличу тебе. Це не займе багато часу — ця особа незабаром вирушає до Колонії.
— Зрозуміло.
Стримуючи свою допитливість, Тейра відповів і пішов.
Залишившись на самоті, Кармаксес III тихо мовив до себе:
"……Якщо маркіз Палатіо справді божество—"
Його погляд потемнів від глибокої серйозності.
————
Наступного дня.
Завершивши всі свої справи в Лартанії, Алон зустрівся з Ріне перед від'їздом.
— Ви вже вирушаєте.
— Мушу.
— Шкода.
На відміну від учорашнього дня, напруга з її обличчя зникла. Насправді вона виглядала навіть більш незворушною, ніж зазвичай.
Ні — вона намагалася зберігати незворушність.
Приховувала свої справжні почуття за ледь помітною посмішкою, докладаючи неймовірних зусиль, щоб не видати нічого іншого.
Спостерігаючи за нею, Алон на мить завагався.
А потім.
— Ріне.
— Так?
Він промовив спокійно.
— Минуле — це лише те, що вже сталося.
Легка посмішка на обличчі Ріне повільно згасла.
Чесно кажучи, Алон роздумував, чи варто вимовляти ці слова.
Адже це розбило б маску, яку вона носила, змусивши її зіткнутися з частиною її історії, яку вона відчайдушно прагнула приховати.
І все ж, попри це—
"Якщо цей простий вчинок може подарувати Ріне хоча б крихту спокою, воно того варте."
Ця переконаність була сильнішою.
Природно, він не знав подробиць. Що саме вона пережила. Чому вона так боялася викриття свого минулого.
Але в нього було два ймовірних припущення.
По-перше — найімовірніше, в її минулому стався інцидент, пов’язаний із підступами Апостола, що залишив глибокий психологічний слід.
Коли правда стане відомою, Ріне боялася, що Алон та інші можуть сприйняти її по-іншому.
Алон також не хотів змушувати її розкривати травми, які вона так важко намагалася приховати.
Однак рани, які залишаються прихованими, ніколи не отримують шансу загоїтися.
Ось чому після ретельних роздумів він вирішив заговорити.
— Рі...
Коли він уже збирався продовжити, Алон передумав і вирішив не ділитися рештою своїх думок.
Натомість—
Туп, туп —
Він легенько поплескав її по плечу.
Навіть якщо його наміром була турбота про Ріне, слова без повного розуміння її переживань могли бути неповагою, до її боротьби.
А додаткові слова були непотрібні.
На відміну від Сольранг, Ріне осягне значення цього фізичного жесту.
— Я вирушаю.
Ще кілька разів поплескавши її по плечу, Алон повернувся, щоб піти.
— ……Дякую, Хрещений Батько.
Почувши її голос, важкість у його власному серці трохи зменшилася.
Тому що на губах Ріне з'явилася посмішка.
Не натягнута, штучна, яку вона демонструвала досі, а ледь помітна, щира посмішка.
Бачачи це, Алон подумав — можливо, це був перший випадок, коли він побачив справжній вираз обличчя Ріне.
— Так.
Він м'яко відповів і пішов геть.
Він не усвідомлював цього, але легка посмішка також з'явилася на його власних губах.
————
Невеликий яр на північній околиці Лартанії.
Безплідна місцевість, де мешкали лише кілька поодиноких монстрів.
Глухий удар—!
Раптово з землі вирвалася рука.
Бліда, синювата рука, яка натякала, що вона належить давньо похованому трупу.
Трісь— трісь—
Хрускіт кісток, що ставали на місце, луною розносився навколо, поки життєва сила поступово поверталася до тіла.
Потім, із гучним тріском, земляний горб розпався, і зсередини з'явилася оголена жінка.
— Хах—
Видихнувши тихий подих, постать розкрила себе — Апостол Жадібності, Еміль.
Змахнувши бруд, що прилип до її тіла, роздратованим рухом, вона випросталася.
Синюватий відтінок її подібної до трупа шкіри мерехтів під тьмяним місячним сяйвом.
Та незабаром, у супроводі серії клацаючих звуків, усе її тіло почало перебудовуватися.
Невдовзі її плоть повернула здоровий відтінок, знову виглядаючи цілком людською.
Оглядаючи своє відновлене тіло, ніби оцінюючи його якість, вона усміхнулася й пробурмотіла собі під ніс:
— Оу, я загинула~
Її тон був дещо жалісливим.
Проте для того, хто щойно згадав про власну смерть, її реакція була аж надто байдужою.
Але, з іншого боку, для неї смерть не була джерелом страху.
На відміну від інших Апостолів, спогади, подаровані їй Жадібністю, дозволяли їй кілька разів кинути виклик смертності й повернутися.
"Маркіз Палатіо, так його звати?"
Тепер повністю відновлена, Апостол Жадібності згадала чоловіка, який "убив" її.
Маг — ні, Справжній Чародій, — який повелівав магією з абсолютно незворушним виразом.
"Як би я це не аналізувала, він — аномалія. За всіма логічними стандартами він має бути незавершеним, нездатним використовувати належні магічні послідовності — то чому його сила така величезна?…… І що ще важливіше, чому його магія містить божественну енергію?"
Вираз обличчя Еміль злегка викривився в роздумах.
По правді кажучи, вона володіла здатністю вирватися з пастки, яку Алон створив для неї.
«Том Знищеного Дерева», яким вона повелівала, містив величезний резервуар мани, достатній для втечі.
Але через божественну енергію, вплетену в магію Алона, вона була нездатна ефективно черпати збережену ману з тому.
"Його оболонка виявилася трохи міцнішою, ніж я очікувала, але… Я вже здогадувалася, що в ньому приховано щось більше. Після особистої зустрічі я зрозуміла, що він ще незвичніший, ніж я уявляла."
Вона визнала про себе, що недооцінила маркіза Палатіо.
"Можливо, мені слід було зламати його перед тим, як приступати до свого плану."
Причина, чому вона наблизилася до нього з такою малою обережністю, полягала в її намірі використати його, щоб повністю пробудити Ріне як вмістилище.
Усі знаки вказували на це.
Маркіз Палатіо мав вирішальне значення для вмістилища.
На той час вона вважала його надто цінним, щоб усувати.
"Ну, що сталося, те сталося. Мій перший пріоритет — відновити сили."
Еміль подивилася на свої тремтячі руки.
Природно, вона була нездатна воскресати без обмежень, і це тягнуло за собою значні наслідки.
По-перше, її можливості були сильно зменшені після реанімації.
Це було пов'язано з тим, що її відродження працювало через "заміну тіла", а не справжнє відновлення.
Замість того, щоб воскреснути в тому ж тілі, її дух відокремлювався й займав посудину, підготовлену заздалегідь.
По суті, незалежно від того, скільки сил вона доклала, після смерті все, чого вона досягла завдяки фізичній силі, зникало, тоді як набуті знання залишалися з нею.
Це було подібно до перезапуску гри на найнижчому рівні з збереженням особливих рис персонажа.
І все ж, оскільки її накопичений досвід зберігався, вона могла швидко відновити свій колишній рівень сили.
"Що ж, я завжди можу підготуватися знову. На щастя, я ще не вичерпала свої «матеріали»."
Еміль почала реорганізовувати свою стратегію в голові.
Цього разу вона не зробить помилки, недооцінивши маркіза Палатіо.
І вона гарантує, що Ріне повністю прокинеться як вмістилище.
Відкоригувавши свою стратегію відповідним чином—
"Цього разу я застосую повільний і виважений підхід."
Усміхаючись собі, вона зробила крок у темний ліс.
Глухий удар!
— А?
Вона не змогла просунутися вперед.
— Вітаю.
Під синім місяцем яскраво сяяли її очі, чисті, мов недоторкане озеро.
Позаду неї в спині витончено, але міцно стирчало лезо.
.
.
.
(П.П Ну що ж, Елібан вирішив пирнути заточкою в ребро хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]