Розділ 174 - Гріх Жадібності (3)
Потворна туша, що здіймалася в повітря.
Роззявлена паща, що демонструвала гострі, наче голки, зуби.
Бестія, що мчала вперед, волочачи за собою нутрощі.
Усі вони вмить набули бездоганно білого кольору.
Але дія магії на цьому не закінчилася.
Кожен монстр, що опинився в межах магічного впливу Алона, так само перетворився на суцільну білизну.
Шшш—
Вони розчинилися.
Це не було помітно чи видовищно.
Не пролунало жодного оглушливого вибуху, що змусив би здригнутися землю.
Не було в цьому й агресії.
Як і приголомшливої демонстрації грубої сили.
Вони просто розпалися.
Мов фігури із щільного снігу, що поступово тануть із приходом весни.
Кожна істота в межах магічного поля Алона розчинилася, розсипавшись на безліч дрібних частинок.
Монстри.
Пащі.
Істоти.
Навіть дерево, що невтомно породжувало їх.
І...
— Це неможливо...
...Апостол також.
Так само, як закони природи діють усюди.
Таємна територія, яку створив Алон, встановлювала абсолютне правило, якому підпорядковувалося все всередині.
Алон зафіксував свій погляд на ній.
Вона заворожено дивилася на власну форму, яка невпинно розпадалася на найдрібніші частинки, ніби не здатна осягнути реальність цієї ситуації.
Вона гарячково намагалася зібрати всі сили, щоб протистояти магії Алона, зміцнюючи все навколо себе в останній відчайдушній спробі вирватися.
Та, на її жаль, будь-яке закляття, яке їй вдавалося викликати, замерзало намертво в ту ж мить, як з'являлося.
— Ця сила...
Її тремтячий голос, переповнений невір'ям, раптово урвався.
Трісь—!
Тріщина пролягла по її блідому, нерухомому обличчю, перш ніж вона остаточно розпалася на друзки.
І всередині просторої підземної печери не залишилося жодного сліду.
Ріне ошелешено дивилася на спину маркіза Палатіо.
Його плащ, прикрашений кристалами паморочі, злегка тріпотів, поки він складав вавилонські жести, змушуючи шість рук із льоду випростатися за його спиною.
Благоговіння, приховане в тиші, якою він повелівав.
І Алон... Відчував нудоту.
Його шлунок скрутило від магічної сили, яку він довів до абсолютної межі, і лише тоді він деактивував таємний знак.
Трісь—!
Шість примарних рук позаду нього розпалися на сніжинки, дзеркально повторивши долю монстрів, і розвіялися в повітрі.
"…Принаймні все сталося саме так, як задумувалося."
Алон згадав образ Апостола, чиє обличчя застигло у виразі шоку перед тим, як вона розчинилася на білі частинки.
Існували дві основні причини, чому цього разу йому вдалося здолати Апостола.
По-перше, простір був достатньо обмеженим, щоб його магія могла повністю охопити його.
По-друге, він передбачав, що Апостол ослабить захист.
Він чудово усвідомлював, що її метою було довести Ріне до психологічного та емоційного зламу, змусивши її ступити на шлях гріха.
Цього разу йому також вдалося пом'якшити головну слабкість свого закляття.
Закляття, яке він удосконалив разом із Пенією, було надзвичайно сильним.
У ту мить, коли ціль потрапляла в пастку розширеної магічної сили, переплетеної з трьома або більше Жестами, врятуватися вона могла лише завдяки нищівній, катастрофічній магії, здатній повністю знищити силу Алона, або завдяки чистій фізичній силі, що здавалася неможливою.
Та це була не вся його сила.
Ще сильніше викривляючи молекулярну структуру магії, він посилював стихійний резонанс у замкненому просторі, завдяки чому навіть найслабше заклинання відлунювало по всій території.
І за ним залишалася можливість обирати, яке саме закляття матеріалізується.
Але навіть ця грізна магія містила критичну вразливість.
Самі магічні межі були надзвичайно чутливими до зовнішнього впливу.
Опинившись усередині, вирватися було неможливо.
Розширена магія обмежувала тілесні функції супротивника.
Жорсткі магічні молекули перешкоджали їхнім закляттям і навіть погіршували здатність взагалі починати створення заклять.
Однак ззовні це було подібне до тонкої мембрани.
Єдине зовнішнє застосування сили — чи то магічної, чи фізичної — могло дестабілізувати молекули, що утримували магічну в'язницю, і миттєво розтрощити її.
"…Мені слід якнайшвидше знайти постійне рішення для цього."
Алон і Пенія вже знали спосіб виправлення.
Усе було просто — йому потрібно було лише відмовитися від компонента розширення і з'єднати жести напряму.
Але наразі Алон був нездатний цього зробити.
Він мусив використати максимум своїх сил і розширити закляття лише для того, щоб гарантовано покрити необхідну площу.
Зрештою, його успіх із захопленням як Апостола, так і монстрів став можливим лише тому, що розмір печери опинився якраз у межах його можливостей, а Апостол виявила недбалість.
"…І все ж для першого випробування в бою це було ефективно."
Алон відчував внутрішнє задоволення від того, що вигадана ним магія спрацювала так, як передбачалося.
Звісно, він не показував своєї втіхи.
Натомість він повернувся до Ріне з незворушним виразом.
— Ти в порядку?
— …Так, я в порядку, Хрещений Батько.
Вона вимовила ці слова, але її блідість свідчила про протилежне.
— Наразі нам слід повернутися.
У його голосі прозвучала легка нотка турботи.
Алон привів до тями непритомного Евана й залишив печеру разом із ним та Ріне.
Еван, який був без тями й нічого не знав про попередні події, незабаром дізнався подробиці від Ріне.
— Якщо ти послухаєш голос цієї штуки, то загинеш?
— Так. Про що б вона не говорила, це знання, які ніколи не повинні бути почуті.
— …Що, у біса, це взагалі означає?
На відміну від Евана, який спантеличено схилив голову, Алон миттєво все зрозумів.
Він уже стикався зі звітами про подібне раніше і навіть пережив схоже явище в Раксасі.
"…Але я й уявити не міг, що хтось справді здатний перетворити самі знання на зброю."
Алон подивився на Ріне.
Бачачи сумнів, що затьмарював її обличчя, він завагався.
"…Вона явно була дещо обізнана щодо Апостола."
Її попередня реакція та його власні висновки — усе вказувало на те, що Апостол і Ріне пов'язувало щось із минулого.
— Ріне.
— …Так, Хрещений Батько.
Її відповідь забарилася більше, ніж зазвичай.
Алон пильно дивився в її обличчя.
Здоровий колір трохи повернувся до неї.
Але інша емоція мерехтіла в її очах.
Ледь помітна, але безсумнівна тривога.
Зустрівшись із цим поглядом, Алон ненадовго замислився, перш ніж вирішити, як діяти.
— …Ти пережила достатньо. Відпочинь, коли ми повернемося.
Він вирішив не розпитувати її про минуле.
Він, звісно, відчував цікавість.
Але це було очевидно.
Вона не бажала говорити про це.
Проте, якби Алон запитав, вона, без сумніву, відповіла б правдиво.
Та він не хотів змушувати її знову повертатися до того, що вона воліла залишити нерухомим.
— Дякую, Хрещений Батько.
Ріне схилила голову.
Для стороннього спостерігача це виглядало б як звичайна вдячність за його чуйність.
Але Алон усвідомлював усю глибину цього моменту.
Вона осягнула його турботу й висловлювала вдячність за його вибір.
— …? Що між вами двома відбувається, що ви залишаєте мене не при справах?
Еван, не здатний вловити тонку атмосферу, лише спантеличено переводив погляд із Алона на Ріне.
До того часу, як сонце почало свій схил, Алон повернувся до Лартанії й зустрів Деуса, який щойно завершив дослідження лабіринту.
— Ти повернувся раніше, ніж я очікував.
— Так, пошук маршруту виявився простим, що дозволило мені швидко забрати те, що було потрібно.
Вираз задоволення прикрасив губи Деуса, ніби він здобув щось надзвичайно цінне.
— Ви також здобули те, що шукали, маркізе?
— Так.
Алон підтвердив кивком, неуважно торкаючись артефакту Кроки Минулого під своїм одягом.
Якщо бути відвертим, він мав повернутися лише після того, як завершить усі свої розмови з Кайласом.
Суворо кажучи, він отримав лише половину того, чого насправді хотів.
Але існувала єдина причина, чому він усе ще міг із упевненістю стверджувати, що отримав бажане.
"Тепер я не буду зобов'язаний повертатися туди лише для того, щоб зустрітися з Кайласом."
Він згадав слова Кайласа, мовлені перед самим виходом із ментального світу.
— "Не хвилюйся, хлопче. У мить, коли я приєднався до цього місця, я став пов'язаним із тобою. Поки ти активовуєш медіум, ти зможеш викликати мене сюди в будь-який час. Тоді ми й відновимо нашу розмову."
Дуже коротка розмова.
Звісно, щоб знову використати Кроки Минулого, йому знадобиться відновити свої запаси мани.
Але це була дрібна турбота.
За умови, що не станеться жодної катастрофи, він зможе накопичити достатньо мани впродовж місяця.
"…Зважаючи на це, у Психоделії я міг використовувати це лише в тому конкретному місці. Чому так?"
Алон ненадовго замислився над цією дивною невідповідністю, перш ніж Деус заговорив.
— Маркізе.
— Що таке?
— Можете чекати з нетерпінням.
Деус випростався, ледь усміхаючись, і в його погляді читалася спокійна впевненість — майже як у юнака, який чекає на схвалення.
— …Я ціную те, що ти робиш, але не варто так себе виснажувати.
— Я розумію.
— То ти вже закінчив свої справи в Лартанії? Вирушаєш просто зараз?
— Ні, мені потрібно завітати до Раксаса по дещо.
Деус додав, що йому потрібно роздобути там певні матеріали.
На мить Алон засумнівався, чи Деус взагалі сприйняв те, що він щойно повідомив.
Саме в цей час—
[Хммм… Це було досить освіжаюче.]
Знайомий звук відлунив довкола.
Алон глянув униз.
Базіліора, яка була нехарактерно тихою всередині його персня, поки вони не повернулися до Лартанії, урешті-решт з'явилася.
[…Ого! Що, у біса, це за людина?!]
Щойно Базіліора помітила Деуса, вона здивовано відсахнулася.
— …Га?
Деус насупився, розглядаючи крихітну змію.
Алон пояснив:
— Це Базіліора. Ти пам'ятаєш, як я коротко згадував про неї на нашому шляху до Лартанії?
Деус на мить замислився, перш ніж стукнути кулаком по долоні.
— А, точно. Як ви й казали, зараз вона значно менша.
Деус допитливо роздивлявся Базіліору.
[На що ти витріщаєшся?!]
Базіліора, навпаки, напружилася, демонструючи агресію.
Глибока різниця в поведінці.
Спостерігаючи за цією взаємодією, усвідомлення осяяло Алона.
"…А, це має цілковитий сенс."
Він згадав, що Деус зіграв вирішальну роль у захопленні Базіліори.
"Не дивно, що вона відчуває певну ворожість."
Він також пам'ятав, що Базіліора утримувалася від нападу на нього лише завдяки Хінкель.
Алон дав легкий кивок розуміння.
— Хм.
Деус, на якого не вплинула реакція Базіліори, просто дивився на крихітне створіння, після чого зауважив:
— Вона досить мила в цьому стані.
Він видав тихий смішок.
[ЩО?! Як сміє якийсь нікчемний смертний називати МЕНЕ милою?!]
Базіліора вибухнула повноцінною істерикою.
— …Мила?
— Так.
— …Саме це створіння?
Алон вважав таке почуття дивовижним.
Незважаючи на те, що він щодня носив Базіліору з собою, думка про те, що вона мила, ніколи не спадала йому на думку.
"…Якщо вже на те пішло, єдиний милий — це Блекі, а не— А."
Він раптово згадав, як молодша сестра Деуса, Сіллі, захоплювалася Блекі, тоді як сам Деус залишався байдужим.
"Тож ось які в нього вподобання…"
З цим усвідомленням Алон лише кивнув.
— Так, це крихітне створіння доволі миле.
[Рррраааааахх!!]
— …Зрозуміло.
Алон дійшов висновку, що особистий естетичний смак Деуса був помітно дивним.
————
Саме в цей момент—
У Королівстві Колонія—
— ……Тож, згідно з вашими знаннями, існує ймовірність, що Бог Мудрець існує?
— Замість того, щоб припускати можливість, я вважаю більш точним стверджувати, що Бог Мудрець, по суті, дійсно існує.
— Ви можете взяти на себе повну відповідальність за це твердження?
— Так.
Поки Кармаксес III слухав заяву вченого—
"…Чи може бути так, що маркіз Палатіо насправді є божеством?"
Він зловив себе на тому, що доходить абсолютно дивовижної гіпотези.
.
.
.
(П.П Кожен раз як Алон рятує Ріне, Сольранг, то ті його починають любити ще більше, хехе.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]