Розділ 173 - Гріх Жадібності (2)
У просторі навколо Ріне виникли десятки золотих стрижнів, які розлетілися в різні боки, утворюючи складну схему.
На відміну від її попереднього випаду, спричиненого емоційним сплеском, цього разу золоті стрижні рухалися значно точніше й миттєво націлилися на Еміль.
Трісь!
І знову дерево, що випромінювало темну енергію, перехопило атаку Ріне.
— Хм~ Стає нудно, якщо ти лише захищаєшся.
Апостол Жадібності зловісно всміхнулася.
Гуркіт—!
Темне гілля вирвалося з її спини, стрімко розбухаючи, наче від вибуху.
Захопивши весь простір величезної печери, стовбур із жахливою швидкістю розростався, переплітаючись за спиною Еміль й формуючи потворну деревну істоту — безлисте дерево, що випромінювало зловісну енергію.
Інстинкти Ріне заволали про небезпеку.
"Це небезпечно."
Вона квапливо спрямувала свої золоті стрижні, щоб розтрощити деревину.
Утім—
— Тобі не варто цього робити, Ріне. Це просто не спрацює.
Агресивне гілля перехопило кожен стрижень до єдиного.
І тоді—
Хрусь!
Хоч ще кілька секунд тому воно було безплідним, дерево почало давати плоди.
Смоляно-чорні плоди.
Трісь!
Десятки плодів миттєво роздулися, перш ніж розірватися, вивергаючи різноманітних огидних потвор разом із густою темною рідиною.
Навіть із усіма архівами своєї бібліотеки, Ріне не змогла розпізнати цих монстрів.
— !!!!
Видаючи моторошні верески, потвори кинулися на неї.
Ріне спритно спрямувала золоті стрижні.
Гуркіт!
З нудотним звуком золоті стрижні прошили тіла істот.
Народжені лише мить тому, вони затріпотіли й миттєво сконали.
Утім, попри знищення майже десятка за раз, їхні лави лише збільшувалися, ніби її атака не становила жодної загрози.
"У них має бути вразливість..."
Уперше невідома тривога заполонила розум Ріне.
Відчуття, ніби вона блукає в суцільному тумані проти ворога, було для неї чужим.
Ріне завжди будувала свої битви з передумовою про тріумф.
Власна неосяжна бібліотека давала їй таку можливість.
Вона надавала контрзаходи навіть у найхаотичніших сценаріях.
Навіть коли ідеального рішення не існувало, вона вела її до відповіді, максимально близької до потрібної.
По суті, Ріне ніколи не вступала в бій без готовності до перемоги.
Але тепер сила, яку демонструвала Апостол Жадібності...
Навіть її неймовірна ментальна бібліотека, не могла осягнути її.
Це лише посилювало занепокоєння Ріне.
— ….
Ні.
Це була не єдина причина.
Поява Еміль справді тривожила, але корінь її занепокоєння лежав глибше.
Щось роз'їдало її думки зсередини.
— Спантеличує, чи не так? Адже цього немає у твоїй бібліотеці.
Ніби бачачи її наскрізь, Еміль вигнула губи в глузливій посмішці.
Ріне спробувала опанувати свій вираз обличчя.
Та коли всміхнена Еміль наблизилася, її чоло мимовільно насупилося.
Гурк-к-к-к—!!
Золоті стрижні без зволікань рвонули до Апостола.
Утім, їм не вдалося пробити захист із чорного гілля.
Еміль без зусиль скоротила відстань між ними.
Тепер стоячи просто перед нею, вона вишкірилася, опинившись обличчям за кілька сантиметрів від Ріне.
Очі, що віддзеркалювали її власний блакитний відтінок.
Проте з білками, забарвленими в моторошний чорний колір, що випромінювали зловісну ауру.
— То що, розповісти тобі?
Її холодний, проникливий погляд зігнувся в посмішку-півмісяць.
— Ні, насправді мені навіть не треба казати. Тобі просто треба зробити вибір. Ти ж достатньо розумна, щоб знати, чи не так? Що твоя бібліотека приховує значно більше таємних куточків, ніж ти визнаєш.
Глузливий тон робив натяк Апостола боляче очевидним.
Заборонена Зала.
Простір, де, ступивши всередину, можна пізнати всі таємниці світу—
Але натомість розум того, хто увійде, буде зведений до божевілля.
— Забирайся.
Місця для вагань не залишалося.
Чесно кажучи, Ріне досі не знала остаточної мети Еміль.
Від початку єдине, що вона знала — це зв'язок Еміль із чорною енергією.
І цього було цілком достатньо, щоб проігнорувати її слова.
— Хм~ Ну, якщо ти так вважаєш, нічого не вдієш.
Еміль знизала плечима, удавано розчарована.
Згодом вона невимушено оглянула Ріне з голови до ніг.
— Тоді чому б нам не почати з руки?
Вона посміхнулася.
У ту мить Ріне помітила це. Нове чорне гілля, що матеріалізувалося позаду Еміль.
Вона змахнула золотими стрижнями, щоб зрубати його перш ніж воно встигне визріти.
Але цього було замало. Ріне вже закликала таку кількість стрижнів, що наближалася до своєї межі.
І ніби чудово це усвідомлюючи, Еміль неквапливо продовжувала породжувати гілки.
— "Ні, насправді мені навіть не треба казати. Тобі просто треба зробити вибір. Ти ж достатньо розумна, щоб знати, чи не так? Що твоя бібліотека приховує значно більше таємних куточків, ніж ти визнаєш."
Посеред нищівного безсилля, голос Еміль відлунював у вухах Ріне.
Спливаючи спокусою.
"Заборонена Зала..."
Частка секунди вагання.
Думки Ріне гарячково мчали.
Якщо вона увійде до Забороненої Зали просто зараз—
Чи зможе вона знищити цю жінку?
Ні.
Чи зможе вона вбити цю жінку перш ніж Хрещений Батько втече?
Це було найважливішим питанням для неї.
Понад усе на світі.
Єдина.
Найголовніша річ.
Ось чому—
Саме тоді, коли вона збиралася зробити вибір, дивлячись на чорні гілки, що стрімко летіли до неї—
Ріне раптом відчула аномалію.
У її плутаному, переповненому напругою диханні оселився морозний холод.
Водночас—
— ……!
Поки Ріне спостерігала, як гілля намертво замерзає, постать знайомої людини з'явилася в її полі зору.
Чоловік у пальто, що розсіював кристали паморочі в ритм своєї магії...
— ……Я трохи запізнився.
...Спина маркіза Палатіо.
Просто кажучи, Алон пішов, так і не завершивши розмову з Кайласом.
Причиною стало те, що Кайлас попередив його про обставини зовні.
— "Не знаю, як тобі вдалося закликати мене сюди, але це місце, схоже, є твоїм ментальним світом і водночас дозволяє тобі відчувати деякі аспекти зовнішньої реальності. І з того, що я можу сказати, здається, зовні з'явився неприємний тип."
Почувши це, Алон раптово обірвав діалог і повернувся до реальності...
Де виявив жінку з химерною посмішкою.
І в ту ж мить він усе зрозумів.
"Апостол."
Що істота перед ним — один із Апостолів П'яти Великих Гріхів.
— А ти зробив доволі грандіозну появу, просто як принц.
Еміль, була оточена потворними монстрами, що вщент заповнювали масивну печеру — настільки огидними, що бракувало слів для опису...
Вона злегка похитувалася, здавалося, у захваті від цього видовища.
Алон спокійно оцінив обстановку й повернувся.
— ……!
Там він побачив Ріне, помітно паралізовану страхом.
Це було видовище, якого він ніколи раніше не спостерігав.
На коротку мить, Алон був приголомшений, але швидко здогадався про причину.
"Це так само, як було із Сольранг?"
Звісно, Алон не міг знати, що саме сталося між Апостолом та Ріне.
Утім, спираючись на свою попередню зустріч із Апостолом, він приблизно уявляв ситуацію.
"Треба владнати це швидко."
Зібравшись із духом, Алон оглянув навколишній простір.
Умови були несприятливими.
Величезна підземна печера кишіла монстрами.
Стеля, підлога, стіни, колони...
Усюди в полі його зору.
Більше того, навіть попри паніку Ріне спробувала використати свої золоті стрижні, але лоза Апостола повністю обплутала їх.
Іншими словами, розраховувати на допомогу Ріне наразі не доводилося.
— Наш принце, давай подивимося, на що ти здатен.
Щойно пролунало це глузливе зауваження, ненажерлива орда рвонула до Алона, жадаючи пожерти його.
— ■-!!!
Безголова потвора злетіла в повітря.
Бестія з роззявленою пащею стрибнула з колони.
Істота, ніби кинута на пів шляху створення, вивалила нутрощі, несучись до нього.
За мить вони наблизилися до Алона.
Але—
Саме тоді, коли монстри вже мали торкнутися його...
— **Розширення**.
Клац!
...Усе замерзло.
Монстр, який летів у повітрі.
Зяюча паща, що вишкірила зуби.
Потвора, що мчала вперед, волочачи за собою нутрощі.
Усякий рух припинився.
— !
Навіть Апостол насупила брови, збентежена раптовим зсувом.
Але лише ненадовго.
— Я вже здогадувалася, що ти чародій, судячи зі зібраної інформації, але що це за цікавий прийом ти використовуєш?
Вираз її обличчя швидко розгладився, знову.
Усвідомивши, що цей ефект «зупинки» був спричинений розширенням мани, вона невимушено простягнула руку, щоб відкликати гілля...
— ……Га?
...Але не змогла.
Розгубленість з'явилася на обличчі Апостола.
— !?
Поки її вираз поступово змінювався, дедалі виразніше передаючи спантеличення...
— Хах.
Випустивши глибоке зітхання, Алон почав розгортати свою магію.
Насправді рішення Апостола не було помилковим.
Розширення мани створює віртуальний об'єм, який стискає та обмежує рухи монстрів, але це все.
Будь-хто з достатньою фізичною чи магічною силою міг би вирватися з-під її впливу без особливих труднощів.
Це так—
Якби магія, яку розсіяв Алон, була «звичайною» магією.
— Що це....
За своєю природою магія крихка й легко руйнується, якщо їй не надано специфічної форми.
Саме ця характеристика пояснювала, чому Алон зміг стримати попереднього Апостола менш ніж на секунду.
Мана легко знищується навіть найменшою фізичною силою.
Утім—
Якщо застосувати додаткову фразу до її структури, перебудувавши самий молекулярний каркас мани...
"Тоді мана більше не буде чимось, що можна зламати звичайною фізичною чи магічною силою."
Особливо для тих, хто застряг у межах побудованого магом поля.
Це було найперше ланцюгове закляття, яке Алон успішно розробив...
Техніка, що безшовно поєднувала два жести.
Це був пік його досліджень і тренувань — спроба подолати звичні обмеження чародіїв, яким потрібен час на формування жестів і проголошення заклять.
І завдяки цьому Алон «випадково» просунувся ще далі.
Через непорозуміння з Пенією, яка агресивно занотовувала його теорії, він виявив, що використання шести або більше жестів у поєднанні дає вражаючу синергію.
Звісно—
Для людини формування шести жестів одночасно було фактично неможливим.
Зрештою, людина має лише дві руки. Але Алон зрештою знайшов спосіб подолати це обмеження.
Якщо бракує рук для формування жестів—
Тоді він просто «створить» їх.
Трісь—!
Позаду Алона крига почала набувати форми.
Кристалізований лід миттєво розділився на шість окремих відростків.
Невдовзі вони сформувалися у подобу рук і пальців—
Клац—!
І жести були сформовані.
Перша крижана рука закріпила розширену структуру мани.
Друга крижана рука сплавила змінений молекулярний каркас.
Третя крижана рука стабілізувала об'єднану ману.
Тоді—
Четверта крижана рука закрутила й викривила стабілізовану молекулярну структуру, створюючи посилення.
П'ята крижана рука вбудувала спусковий гачок у розгорнуту ману.
І з цим закляття було завершено—
Масивна в'язниця магії, здатна перетворюватися на будь-яку стихію при активації.
— ….
Поки очі Апостола розширювалися у суцільному шоці, остання крижана рука ворухнулася—
І з кінчиків її пальців упала—
Єдина, крихітна сніжинка.
Настільки тендітна й делікатна, що розтанула б у звичайну краплю води в ту мить, як торкнулася б кінчика пальця.
Ця крихітна сніжинка попливла вниз із крижаної руки, плавно опускаючись.
І тоді—
Шість Вавилонських жестів.
Щойно ця маленька сніжинка торкнулася мани, яку розгорнув Алон, —
розквітла Метелиця.
Монстри — перетворилися на сніжинки, розлітаючись у повітрі.
Витончено.
…І красиво.
.
.
.
(П.П Ну що ж, а ось і перша така суцільна прокачка Алона в магії, скоро буде ще одна, котра буде початком нових досліджень.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]