Розділ 170 - Маг Кайлас (2)
Тіньове Листя.
Єдиний сенс їхнього існування полягав у тому, щоб захищати нинішню Королеву ельфів, останню Вищу Ельфійку, яка вижила з Епоха Забутих Богів.
З моменту створення цього загону вони ніколи не захищали нікого іншого.
Ні, це було так донині. Сьогодні це змінилося.
— ...
Дві карети зупинилися на ґрунтовій дорозі, оповитій глибокою ніччю.
Драйм, голова Тіньового Листя, який уважно спостерігав за всім, тихо видихнув.
"З якої причини я захищаю людину...?"
Правду кажучи, Драйм зовсім не міг збагнути цих обставин.
Тіньове Листя було створене виключно для виконання обов'язку з охорони Королеви Магріни.
Звісно, Драйм це розумів.
Його особисті почуття не повинні заважати виконанню необхідних обов'язків.
Тіньове Листя було відданим загоном, що діяв за наказом Королеви. Він ніколи й думки не мав перечити своїй вельможній володарці.
І все ж невизначеність не полишала його.
Половину сил Тіньового Листя відправили лише для того, аби захистити одного людського аристократа.
"Зачекай... Він не звичайний людський дворянин".
Драйм опустив погляд на карету, де сидів маркіз Палатіо.
Він мало що знав про цього чоловіка.
Проте кожен член Тіньового Листя, який уперше побачив маркіза, дійшов одного й того ж висновку.
Його завжди щось супроводжувало — присутність, яка залишалася в темному світі позаду нього.
Одного лише цього відчуття було достатньо, щоб збагнути — маркіз не був простою людиною.
"Сам факт того, що Її Величність наказала захищати його, доводить його винятковість..."
Навіть якщо питання залишалися, вказівка Королеви була остаточною.
Зітхання.
"Скільки часу минуло?"
Якраз тоді, коли багаття біля карети почало згасати, перетворюючись на жаринки, з карети, що стояла попереду карети маркіза Палатіо, вийшов чоловік.
Незважаючи на пізній час, його очі були пильними й зосередженими.
Деус Макалліан — супутник маркіза Палатіо ще від часу їхнього виїзду з попереднього міста.
З його уст пролунав голос.
— Покажіться.
Низький вигук раптово порушив тишу.
У повітрі зависла коротка пауза.
— Якщо ви не розкриєте себе, я сам витягну вас.
Коли він заговорив знову, Драйм став свідком цього.
— Кхм!?
Одного з його підлеглих беззвучно витягнули зі схованки — зв'язаного фіолетовою ниткою, що з'явилася нізвідки.
"Він викрив наше маскування!?"
Драйм завмер від мимовільного здивування.
Кожен агент Тіньового Листя володів значними навичками.
Мистецтво приховування, яке вони практикували, дарувало їм непомітність, що залишалася поза увагою більшості.
Зазвичай лише П'ять Володарів, наймогутніші постаті інших рас, могли відчути їх.
І все ж — цей лицар миттєво виявив маскування Тіньового Листя.
"Неймовірно".
Чоло Драйма нахмурилося.
Але Деус залишався спокійним, утримуючи захопленого члена Тіньового Листя.
— Окрім цього, є ще п'ятеро. Я дам вам ще один шанс. Якщо не збираєтеся відступати, покажіться негайно. А якщо хтось спробує втекти — цей помре першим.
Він уже виявив решту.
Після короткої паузи, Драйм видав стримане зітхання, скинув маскування й ступив уперед.
Приховування тепер не мало сенсу. За таких умов битися було марно.
— ...Виходить, ти лідер.
— Правильно.
Навіть упізнавши в Драймі ельфа — рідкісне видовище — вираз обличчя Деуса Макалліана не змінився.
— Хто ви такі?
— ...Спочатку зрозумій це. Ми не ваші вороги.
— Я сам визначатиму, чи становите ви небезпеку для маркіза.
Зіткнувшись із такою рішучою відповіддю, Драйм ненадовго замовк, перш ніж відповісти.
— Я сказав правду.
— Тоді чому ви стежите за маркізом?
— ...Ми лише виконуємо наказ забезпечити його безпеку.
— Від кого?
— Я не можу цього розкрити.
— Тоді відступіть.
Прямий наказ, без жодного місця для дискусій.
— На жаль, це неможливо. Ми також зв'язані наказами.
— Ти шукаєш смерті?
— Анітрохи. Але хіба не ти штовхаєш це до конфлікту?
— Що?
Коли Деус спантеличено нахмурився, він раптово відчув холодне відчуття.
Лезо темряви тепер спочивало біля його шиї.
Численна зброя, сформована з тіней під Деусом, була готова завдати удару — усе під контролем Драйма.
— Я повторюю. У нас немає причин бути противниками. Ми тут, щоб захищати маркіза, а не погрожувати йому.
— Це не має значення. Відступіть.
— ...Ти вважаєш, що контролюєш ситуацію цієї миті?
Драйм нахмурився, ніби спантеличений.
Деус просто підняв руку й вказав на власну шию.
А потім —
Драйм усе зрозумів.
Фіолетова нитка вже обмоталася довкола його власного горла.
Не лише в нього. У кожного іншого прихованого члена Тіньового Листя довкола шиї вилася така ж фіолетова нитка.
— Для мене це не має значення. Доки я усуваю будь-яку потенційну небезпеку для маркіза.
— ......!
На мить Драйм сковтнув слину від дикої інтенсивності в погляді Деуса.
Скри-и-п.
Тієї ж миті, як стиха зачинилися дверцята карети, створені Деусом фіолетові нитки вмить розвіялися.
Раптовий вибір Деуса звільнити всіх членів Тіньового Листя залишив Драйма приголомшеним.
Але —
Кивок —
За мовчазним знаком Деуса, Драйм та його послідовники миттєво повернулися до схованки.
За секунду —
Алон, чиї очі були важкими від сну, вийшов із карети, прикриваючи позіхання.
— Деусе.
— Пане.
— Що ти тільки-но робив?
— Я медитував.
— ...Медитував?
— Так.
— ...Мені здалося, я чув розмову.
— Імовірно, це був звук мого тихого співу заклинань.
"Хіба медитація зазвичай не проводиться в тиші?"
Алон потер голову й пробурмотів:
— ...Зрозуміло.
— Так.
— Тобі слід невдовзі лягати. Якщо сидітимеш допізна, це лише зробить тебе більш втомленим.
— Так, пане. Будь ласка, відпочивайте з комфортом.
— Добре.
Все ще напівсонний, Алон повернувся до карети.
Ще раз тиша оповила територію довкола його карети.
Якщо він і прокинувся, то лише ненадовго — Алон уже знову поринув у глибокий сон.
Деус, вдивляючись у темряву, мовив:
— Виходьте.
— ...
Драйм знову з'явився.
Але вираз його обличчя виражав спантеличеність.
Для групи, якій доручено непомітно охороняти маркіза Палатіо, цей результат був прийнятним.
І все ж це було дивно. Деус не мав жодного мотиву виявляти милосердя до Тіньового Листя.
— ...Чому ти приховав нашу присутність?
Запитав Драйм, коли цікавість узяла гору.
— Тому що не слід турбувати маркіза.
............Це було зовсім не те, що він міг собі уявити.
— Що?
— Якби він дізнався про таких осіб, як ви, що ховаються поблизу, маркіза могли б позбавити відпочинку.
— ...
— Навіть якби я розправився з вами за його присутності, щойно загроза стане відома, він може більше ніколи не заснути спокійно.
Це означало: що він і справді відпустив схоплених ворогів лише задля того, щоб маркіз Палатіо міг спати без жодних тривог?
Драйм залишився без слів.
— Це останнє попередження. Ідіть геть. Якщо ти знову проігноруєш мої слова, я покінчу з кожним із вас.
— ...Ти вважаєш, що здатний на це?
Драйм струснув із себе заціпеніння від сміливої заяви Деуса.
Але —
— Ти вважаєш, що ні?
Знову думки Драйма закружляли.
"Знову ці очі...!"
Ці тривожні, фанатичні очі, такі загрозливі, що один лише погляд викликав тремтіння.
Очі, що палали лютою рішучістю, готові заплатити будь-яку ціну задля досягнення своєї мети.
Драйм інстинктивно відступив на крок.
— Запам'ятай, що я сказав.
Перш ніж Драйм устиг усвідомити сором від свого відступу —
Деус повернувся спиною без жодного слова.
Ніч була глибокою.
І коли настала ранок —
Деус більше не відчував жодних ознак Тіньового Листя.
————
Приблизно через тиждень Алон дістався Лартанії.
— Давно не бачилися.
— Вітаю, Хрещений Батько. Та й для тебе, Деусе, минуло чимало часу, чи не так?
— Так.
Урешті-решт, у знайомому місці "Мерде", він зустрівся з Ріне.
— До речі, що привело Деуса сюди?
— Він згадав, що має справи.
— Хмм, напевно, справа великої важливості.
Деус кивнув і повернувся до Алона.
— Тоді, маркізе, я на деякий час увійду до лабіринту.
— У тебе є справи в лабіринті?
— Так. Усередині є річ, яку я повинен здобути.
— ...Хмм.
Алон, хоч і виглядав спокійним зовні, внутрішньо вважав це дивним.
Чи справді річ із лабіринту була необхідна для підготовки подарунка?
Все ж було відомо, що лабіринти містять багато речей.
— Не перенапружуйся. Бережи себе.
Алон швидко відкинув цю думку.
— ...! Зрозумів! Я буду максимально обережним!
— ...? Ну гаразд.
— ......?
Алон ледь очі не витріщив, вражений настільки палкою відповіддю Деуса.
Але після того, як Деус вирушив до лабіринту —
— Як ти почувалася?
— Безперечно, чудово. А ви як, Хрещений Батько?
— Досить добре. Нічого незвичного.
— Приємно це чути.
Сидячи в кабінеті, Алон ділився легкою розмовою з Ріне.
Потім він згадав про прохання, яке відправив Ріне перед прибуттям до Лартанії.
— Ріне, тобі вдалося знайти те місце, про яке я згадував?
— Якщо ви маєте на увазі місце, яке описали в листі, так, я знайшла його.
— ...Зрозуміло. Це добре. Я ціную твої зусилля.
— Забудьте про подяку. Ви й без того стільки для мене зробили, Хрещений Батько.
Ріне лагідно всміхнулася, а потім поцікавилася:
— Чи можу я запитати, чому ви шукаєте це місце?
— Є дещо, що я можу здійснити лише там.
Причина, чому Алон спеціально попросив Ріне знайти місце, приховане під Лартанією —полягала в тому, що "Кроки Минулого" можна було використати лише в тому конкретному місці.
— Я розумію.
Ріне кивнула на знак згоди.
— Наразі вже пізно. Відпочиньте сьогодні, і ми знову зустрінемося завтра.
— Так, зустрінемося.
Двоє домовилися зустрітися наступного дня.
————
Поруч із ельфійською територією Грейніфра лежали володіння ящерів.
Усередині великого залу правлячого вождя, Калмака —
[Це точно?]
— ...............Я передав повідомлення Закурака саме так, як було написано.
Той, кого шанували всі ящіролюди — Мудрий бог, який дарує їм силу через священні символи...
[...Невже він досі живий?]
Тонка, але виразна посмішка ледь торкнулася куточків його губ.
.
.
.
(П.П До речі, це ящір, ще те гівно, не буду спойлерити чому, але він гівно....)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]