Розділ 17 - (Справи в Синій Вежі) (3)
Алон досяг у Синій Вежі всього, заради чого приїхав. Його головною метою було здобути артефакт, прихований у підземній частині вежі, і тепер, коли той опинився в його руках, він не бачив причин залишатися довше. Він вирішив негайно покинути Синю Вежу не лише тому, що його справи були завершені, але й щоб не дратувати Пенію, яка й без того перебувала в поганому настрої. Він розумів, що вона не була цілковито нерозумною людиною, але завжди існувала можливість несподіваного інциденту.
Саме так він думав одразу після того, як отримав артефакт і тихо зітхнув із полегшенням.
Але потім...
— Що це...?
— Зілля, яке я приготувала.
Алон подивився на неї своїм гострим поглядом, попри натягнуту усмішку, яку демонстрував, а потім підняв зі столу флакон із зіллям. Рідина всередині була насиченого синього кольору й випромінювала м'яке біле сяйво, коли він трохи струснув пляшечку.
"...Це зілля відновлення мани. І надзвичайно потужне..."
У цьому світі магічні зілля не діяли миттєво, як у іграх; їхній ефект проявлявся поступово. Точніше було б називати їх не «зіллями відновлення мани», а «зіллями посиленого відновлення мани».
І все ж серед усіх подібних сумішей п'ять флаконів, які Пенія поставила перед Алоном, належали до рідкісних винятків, що справді заслуговували називатися зіллями відновлення мани. Найвищого класу еліксир, який він тримав у руках, міг відновити частину магічної сили майже одразу після вживання.
Ці зілля, які технічно були підсилюючими еліксирами, але зазвичай називалися відновлюючими, коштували неймовірно дорого. Алон колись замислювався над їхньою купівлею, коли його почала дратувати неможливість використовувати магію більше одного разу на день, але почута ціна мало не змусила його втратити свідомість.
"Здається, вартості лише двох цих флаконів вистачило б, щоб купити невеликий заміський будинок..."
Якийсь час розглядаючи зілля, він перевів погляд на Пенію. Її незручна усмішка видавала приховану тривогу, і щойно їхні погляди зустрілися, вона заговорила.
— Вам подобається?
— Я розумію, що це високоякісне зілля, але чому ви даєте його мені?
— Я дарую його вам.
— Ви даруєте мені це зілля?
— Так.
— ...?
У голові Алона з'явився знак питання.
Він міг частково зрозуміти, чому її ставлення так різко змінилося після того, як він закрив Шимон. Можливо, вона відчувала певну вдячність або повагу, адже спосіб закриття Шимона до цього був невідомий.
Але для Алона нинішня поведінка Пенії зовсім не виглядала як прояв вдячності чи поваги.
"Вона що, неправильно мене зрозуміла? Як той маг, який раніше супроводжував леді Зенонію?"
Із цією підозрою Алон заговорив.
— Якщо що, я маг 2-го рангу.
— Так, я знаю. Звісно ж, ви маг 2-го рангу.
Коли він висловив припущення, що вона перебуває в омані, Пенія закивала з таким захопленням і очікуванням, що це лише ще більше його збентежило.
Спостерігаючи за її щирими кивками, Алон навіть замислився, чи вона просто намагається йому лестити.
Однак вираз обличчя Пенії був абсолютно серйозним.
А це означало, що вона ні в чому не помилялася.
І саме це ще сильніше заплутувало Алона.
— Я клянусь, що збережу в таємниці те, що побачила раніше. Повністю. Без винятків, — наполягала Пенія.
Алон відповів:
— У цьому немає необхідності—
— Ні, будь ласка! Дозвольте мені пообіцяти це. Я хочу пообіцяти. Якщо потрібно, я можу поклястися своєю магією. Просто зараз!
— Зачекайте, лише—
Перш ніж Алон встиг договорити, Пенія вже стрімко збирала магічну силу.
Потужний сплеск магії миттєво заповнив кабінет, змусивши серце Алона здригнутися, і перш ніж він зміг її зупинити, Пенія вже виголосила магічну клятву.
"Вона справді заходить так далеко лише для того, щоб зберегти таємницю закриття Шимона? Звісно, для них це загадка, але..."
Зовні обличчя Алона залишалося незворушним, але всередині він був абсолютно спантеличений.
Він чудово розумів, що Пенія перебуває під впливом якоїсь серйозної помилки.
— Бачите? Я чудово тримаю слово. Я обов'язково збережу цей секрет...!
— ...Гаразд.
Побачивши, з якою відчайдушною щирістю Пенія говорить після принесення клятви, Алон зміг лише спокійно кивнути.
Було очевидно, що її непорозуміння найближчим часом не зникне.
І тому Алон покинув Синю Вежу, несучи із собою п'ять пляшечок зілля відновлення мани та артефакт, заради якого сюди прибув.
---
Сидячи в кареті, що поверталася з Синьої Вежі до графського маєтку, Алон мимоволі перевів погляд на браслет на своєму зап'ясті.
Саме цей браслет, який Пенія дозволила йому забрати після усунення Шимона, був тією річчю, заради якої він здійснив усю цю подорож.
«Браслет Нечистого.»
Дизайн браслета не був особливо вишуканим.
Якщо порівнювати, він нагадував дешеву дрібничку, яку можна купити за копійки на вуличному ринку.
Єдиною помітною особливістю були чорні дорогоцінні камені, вставлені в нього, які наче поглинали все світло.
Окрім цього, вигляд у нього був абсолютно непримітний.
Проте, попри свою простоту й непоказність, браслет мав здатність компенсувати нестачу магічної сили Алона.
Алон трохи повернув зап'ястя, розглядаючи чорні камені.
На перший погляд це було непомітно, але якщо придивитися уважніше, всередині них можна було побачити слабку блакитну енергію, що хвилями переливалася.
"Працює як треба."
Здатність браслета полягала в поглинанні навколишньої магічної енергії та її накопиченні для подальшого використання власником.
Хоча загальний обсяг мани, який він міг зберігати, був обмеженим і не надто великим, іронічно він усе одно перевершував власний запас мани Алона.
— ...
На мить Алон відчув дивне просвітлення, порівнюючи місткість свого тіла для магії з місткістю звичайного інструмента, створеного для допомоги магам.
Але це відчуття швидко зникло.
— Хаа...
Він глибоко вдихнув і впорядкував свої думки.
"Цього достатньо. Я ж не збираюся на поле бою."
Причиною, через яку він шукав «Браслет Нечистого», була можливість ефективніше досліджувати магію та мати певний захист від несподіваних небезпек.
З цієї точки зору кількість магічної сили, яку надавав «Браслет Нечистого», була ідеальною — не надмірною, але й не недостатньою.
Звісно, надлишок завжди кращий за нестачу.
"Здається, серед артефактів була техніка примусового регулювання сили та зменшення витрат мани. Треба буде її дослідити."
Так Алон трохи покращив собі настрій і завершив роздуми.
Після цього він подивився у вікно карети.
І раптом згадав Пенію, яка перед самим його від'їздом низько й шанобливо вклонилася йому.
"Що це взагалі було?.."
Згадавши дивну поведінку Пенії, яка почалася одразу після закриття Шимона, Алон лише знизав плечима.
Зрештою, більше його з нею нічого не пов'язувало.
Деякий час він спостерігав за лісом за вікном, залитим м'яким сонячним світлом і пофарбованим у спокійні зелені відтінки.
Стояв напрочуд теплий весняний день.
Поки Алон повертався до маєтку графа Палатіо, у кабінеті резиденції герцога Альтія навпроти одна одної сиділи дві жінки. Одна з них — Рорія, голова герцогського дому, яка повністю асимілювала владу родини Альтія й перебрала на себе повноваження колишнього герцога. Інша — Калія, леді родини графа Зенонія, або, точніше, фактична правителька дому Зенонія.
— Давно не бачились, — привіталася Калія.
— І справді, — відповіла Рорія.
Вони обмінялися звичайними ввічливими фразами. За нормальних обставин це було б немислимо. Рорія вже успадкувала титул і була герцогинею, тоді як Калія все ще залишалася графинею й формально не очолила свою родину. Попри це, Рорія не виявила ані найменшого невдоволення через відсутність належної формальності.
Причина полягала в тому, що Рорія знала: Калія має абсолютний контроль над домом Зенонія. Ба більше, у підпільному світі ім’я графа Зенонія мало трохи більшу вагу, ніж ім’я герцога Альтія.
Але найголовніше — Рорія дозволяла Калії таку неформальність, бо вони обидві служили одній і тій самій людині — графу Палатіо.
Інакше кажучи, між ними не було потреби боротися за домінування. Вони, хочуть того чи ні, були приречені на союз під керівництвом графа Палатіо, навіть якщо повне пояснення цього вислизало з їх думок.
Хоча вони розуміли лише те, що інструкція «зустрітися з герцогом Альтія» означає формування союзу після усвідомлення їхньої спільної підлеглості графу Палатіо, вони також розуміли, що встановлювати ієрархію під абсолютним вищим керівником — марна справа.
— То що привело тебе сьогодні? Запланована зустріч же лише наступного місяця, так? — запитала Рорія.
Калія обережно дістала листа з кишені й поклала його на стіл.
— Він надіслав листа, тому я прийшла.
— …Це?
— Так, — кивнула Калія.
Рорія взяла листа й почала мовчки читати. Лист зовсім не був загадковим документом; він був напрочуд звичайним. У ньому містилося коротке привітання, далі — кілька зауважень про дворянські роди з прикладами. Завершувався він фразою: «Не так багато дворян, з якими я добре ладнаю».
Насправді це був лист, який Алон надіслав приблизно місяць тому, написаний доволі логічно після того, як він відчув докори сумління через свою холодність до Калії. Суть його послання була такою: «Я не поводжуся так лише з вами — я так само стриманий і з іншими дворянами. Ви не були особливим випадком».
Звичайний дворянин, отримавши такий лист, міг би правильно зрозуміти його зміст.
Однак Алон не врахував три критично важливі речі.
По-перше, ті, хто читав цей лист, були ключовими фігурами підпільного світу. По-друге, вони сприймали графа Палатіо як непереможну істоту. По-третє, через це вони автоматично припускали, що навіть звичайний лист має прихований наказ.
І, як і личило її гострому розуму, Калія почала складати неможливу головоломку, як і належить ключовій фігурі підпільного світу.
— Барон Кенія належить до аристократичної фракції… а маркіз Марантіно є центральною фігурою роялістів.
— Віконт Віланда підтримує роялістів, і так само герцог Пальдіон є провідним членом аристократичної фракції.
Почавши класифікувати дворянські роди, яких Алон згадав у листі, вони досить швидко почали поєднувати фрагменти.
— По суті, здається, він не підтримує ані аристократів, ані роялістів.
На мить їм обом спала одна думка: «Чи він хоче їх усіх знищити?» Але вони одночасно похитали головами, ніби заздалегідь домовилися. Це було надто абсурдно.
Наступний логічний висновок був таким:
— Чи він має намір замінити існуючу знать і встановити новий порядок?
Після цих слів у кімнаті запала тиша. За звичайних умов це було б неможливо. Змінити укорінену систему — це не те, що під силу невеликій групі дворян.
Але для цих двох, для яких політика була звичною, як дихання, і які постійно зважували баланс сил, ситуація була іншою. Це вимагало б значної підготовки й часу, але їхній кінцевий висновок був: «Це можливо».
— Ох, — тихо видихнула Рорія.
Чесно кажучи, до цього моменту вона не могла зрозуміти, чого насправді прагне Алон і чому він зробив її герцогинею. Але якщо це справді його мета, тоді все ставало на свої місця.
Якщо він дійсно планує те, що вона підозрює, тоді «репутація» герцога Альтія є абсолютно необхідною. Ба більше, союз із графом Зенонія, домінуючою силою заходу, безумовно схилить шальки терезів.
— …Схоже, це й є його намір, — сказала Рорія, відчувши холодок від усвідомлення справжнього задуму графа.
І так, коли післяобідній час поступово згасав і настали сутінки, вони почали будувати свої плани в кімнаті, де навіть магічні лампи не були запалені.
…Дивна головоломка була складена й тепер починала рухатися сама по собі.
У той самий момент Алон…
— Гм. Гм…?
У лісі, де ранній захід сонця приносив відчутну прохолоду, він їв печену картоплю.
— Смачно.
Повністю не підозрюючи ні про що, його тихе зауваження, коли він відкусив шматок картоплі, загубилося серед дерев.
.
.
.
(П.П Алон це Айнз Соул Гон, із OVERLORD, що не скаже всі не так поймуть, і будуть думати що він хоче завоювати світ ахаххаах)
.
(Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділі та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga )