Розділ 168 - Бал (3)
Найперше — одна беззаперечна істина.
Алон володів дуже обмеженими знаннями щодо "Ловця Блискавки, Каланнона".
Його розуміння обмежувалося лише тим фактом, що Каланнон була другим божеством, яке шанувалося Племенем Громової Змії, а також слугувала офіційною релігією Королівства Люксибл.
— Вітаємо Каланнона, Ловця Блискавки.
— Вітаємо Каланнона, Ловця Блискавки.
Через це Алон виявився не в змозі осягнути суть слів, мовлених Сіркаль та Женірою просто перед ним.
Правду кажучи, він був настільки приголомшений, що ледь не вигукнув: "Ловець Блискавки, Каланнон? Це я?"
— …Що…?
Алон уже відкрив рота, щоб заперечити цю думку, але вчасно схаменувся.
Йому спало на думку, що такий перебіг подій може й не бути невигідним.
Точніше, він угледів потенційну користь у тому, щоб залишити їхню помилку без виправлення.
Спостерігаючи за двома дівчатами які схилили голови, Алон пригадав минулу розмову.
— "Між іншим, маркізе, ваша мана дещо дивна."
— "У якому сенсі?"
— "…У її інтенсивності. Хоча фундаментальні методи та молекулярна структура мани тотожні, її потужність зростає з дивовижною швидкістю."
— "Ти це чітко відчуваєш?"
— "Ну, щоденна зміна незначна, але якщо порівняти сьогодення з тим, що було два місяці тому, різниця беззаперечна."
— "Розумію."
Це була дискусія, яку він провів із Пенією.
Вона помітила, що мана Алона посилювалася, незважаючи на її фундаментальну стабільність, і припустила, що це відбувається через накопичення божественності.
Простіше кажучи, дві дівчини з Племені Громової Змії могли визнати його Ловцем Блискавки, Каланноном, що й могло слугувати причиною підсилення його мани.
Звісно, з погляду Алона, він абсолютно не уявляв, коли, як і якими засобами його взагалі прийняли за Каланнона.
Якщо теорія Алона мала хоч якусь вагу, і його мана дійсно міцніла через віру Племені Громової Змії, то не було жодної причини виправляти їхню помилку.
"Звісно, це лише припущення" — подумав Алон.
Невідворотно, справи, пов'язані з божественним, спиралися на гіпотези.
Незважаючи на те, що Алон мав досвід гри в «Психоделію», її зміст не заглиблювався детально в механіку божественного.
Після роздумів, Алон дійшов рішення.
"Я не згадуватиму це ім'я тут" — подумав Алон.
Він вирішив не розвіювати їхню оману.
Йому, правду кажучи, було цікаво дізнатися причини, з яких вони вважали його Каланноном, Ловцем Блискавки, але він не бачив жодної вигоди у створенні непотрібних ускладнень.
— Просимо вибачення.
— Ми були просто переповнені емоціями від перспективи знову зустріти таку величну постать.
Почувши це, Алон відповів із відстороненим виглядом:
— Тож яка мета вашого візиту?
— У нас немає конкретної мети. Було б неналежно не висловити свою повагу, коли істота такої величини перебуває поряд.
Поведінка Сіркаль, яка тепер стала набагато шанобливішою, ніж її колишня ворожість, разила контрастом.
"Виходить, вони прийшли лише привітатися."
Розум Алона вирував від різноманітних думок і запитань.
Понад усе його палко цікавило те, як його сприймає Плем'я Громової Змії.
"Невже вони сприймають мене як божество, що повернулося до життя? Чи як саму божественну сутність?" — подумав Алон.
Однак, щоб розкрити цю таємницю, не зруйнувавши їхню віру, йому знадобиться використовувати обережні та зважені слова.
— Я завітаю до вас пізніше.
Наразі він відклав свою цікавість убік, вирішивши, що ретельно сформулює свої запитання та відвідає Герцогство Люксибл іншим разом.
— Ми з радістю чекатимемо на ваш приїзд.
— …Добре.
Раптово він згадав про статуетку Каланнона, Ловця Блискавки, на яку Сіян вказувала йому того ранку.
Та сама, про яку Сіян стверджувала, що вона дивовижно схожа на нього.
"…Чи це дійсно була мова про мою схожість?" — подумав Алон.
За своїм безпристрасним обличчям він приховував глибоку недовіру, повертаючись до своєї кімнати.
————
Після того як Сіркаль та Женіра пішли, з порожнього коридору вийшла постать.
Це був Кармаксес III, який ховався за колоною, слухаючи всю розмову між маркізом Палатіо та послами з Герцогства Люксибл.
— Маркіз Палатіо… це Ловець Блискавки, Каланнон?
Його обличчя перетворилося на маску цілковитого замішання, поки він прокручував у голові сцену, що сталася мить тому.
Посланниці з Люксибл вклонилися та висловили шану Ловцю Блискавки, Каланнону.
І маркіз Палатіо прийняв їхню пошану так, ніби це було його законне право.
За цим усім здавалося незаперечним, що маркіз Палатіо дійсно був Ловцем Блискавки, Каланноном — тим самим божеством, яке утворювало державну релігію Герцогства Люксибл.
Проте прийняти це як реальність було важко.
Це суперечило логічному розумінню.
Як жива людина з плоті й крові — не монарх і не незрівнянний дворянин, а просто людина — може вважатися богом?
Це було незбагненно.
Незважаючи на це, Кармаксес III не відкинув цей інцидент як просто «дивовижний» і продовжив обмірковувати його.
Його турбували два конкретні моменти.
Першим були стародавні тексти, які він вивчав, де згадувалися інші раси, які поклонялися «Богам-Мудрецям».
Другим була Сольранг.
…Якщо маркіз Палатіо дійсно був божеством, це дало б правдоподібне пояснення палкій відданості Сольранг йому.
Досі Кармаксес III не міг збагнути, чому Сольранг була так непохитно віддана маркізу Палатіо.
За зазвичай лінивим і безтурботним зовнішнім виглядом Сольранг ховався гострий як лезо інстинкт виживання — щось, про що Кармаксес III добре знав.
Усе її світосприйняття базувалося на виживанні найсильніших.
За її власними стандартами маркіз Палатіо мав би вважатися набагато нижчим за неї.
Маркіз, безперечно, був вправним, але він не йшов у жодне порівняння із Сольранг.
Проте реальність свідчила про інше.
Він постійно суперечив її критеріям, займаючи позицію набагато вищу за неї.
Хоча чутки натякали, що вона була винна йому значний борг із минулого, її поведінку щодо нього не можна було пояснити лише вдячністю.
Але якщо маркіз Палатіо був богом?
Це пролило б світло на ситуацію.
Це пояснило б, чому особа з немилосердним світоглядом, Сольранг, слідувала б за маркізом Палатіо, захоплювалася ним та вшановувала його з такою відданістю.
Стоячи насамоті у тихому порожньому коридорі, Кармаксес III довго дивився на те місце, де стояв маркіз Палатіо.
"…Схоже, я мушу провести належне розслідування щодо цих Богів-Мудреців" — подумав Кармаксес III.
Він відвернувся, додавши це нове завдання до своїх намірів.
————
Протягом наступного тижня, Алон брав участь у Королівському Великому Балі, який тривав ще деякий час.
Однак незабаром він розпочав підготовку до від'їзду.
Хоча до завершення балу залишалося ще близько двох днів, він не відчував жодного бажання залишатися до його закінчення.
…Якщо чесно, Алон вважав цей захід швидше виснажливим, ніж приємним.
— Ми їдемо до Лартанії?
— Так.
— Я негайно все організую.
Еван, який неквапливо насолоджувався десертом у їхньому помешканні, підвівся й вийшов.
Алон спокійно перебрав у голові крихти інформації, які він зібрав під час балу.
Більшість із цього було дрібницями.
…Єдиним корисним шматочком відомостей було те, що країна останнім часом була стурбована через події, пов'язані з Шимонами.
Він також дізнався від дворянина з Калібана, що Деус Макалліан останнім часом був надзвичайно зайнятий.
…Схоже, він щось будує.
Хоча конкретика вислизала від нього, його інтерес миттєво підскочив.
Але його думки незабаром знову повернулися до дивної події, що сталася попереднього дня.
— "...Вітаю Короля Колонії."
— "Минуло чимало часу, маркізе Палатіо."
"…Що? Так, але чому ти звертаєшся до мене з такою офіційністю…?" — подумав Алон.
— "Ох, кхм, не звертайте уваги."
— "…?"
Раптова зміна в манері мовлення Кармаксеса III.
"…Чому він раптом перейшов на таку шанобливу мову?" — подумав Алон.
Коли він злегка насупився від цього спогаду, Еван перервав його роздуми.
— Маркізе, усе готово.
— Вже?
— Я передбачав, що ви захочете вирушити якнайшвидше, тому приготував усе заздалегідь.
Слідом за завжди ефективним Еваном, Алон сів у карету, що прямувала до Лартанії.
————
Останнім часом молодшу сестру Деуса Макалліана, Сіллі Макалліан, часто знаходили зі спантеличеним виразом обличчя.
Причиною була статуя, зведена в центрі приватного тренувального майданчика, який Деус спеціально підготував для її магічних занять.
Статуя, що зображувала лише нижню частину тіла.
Хоча Сіллі й не мала особливих заперечень проти присутності такої "речі" на тренувальному майданчиках, це все одно здавалося їй дивним.
Правду кажучи, хоч ця недороблена скульптура, яка наразі являла собою лише нижню половину, мала неймовірні розміри й без зусиль затьмарювала готову статую в саду, завдяки величезній площі приватного майданчика Сіллі це не створювало незручностей.
Проте справжня проблема полягала в іншому.
[Хм, хм.]
Її брат, Деус Макалліан, часто приходив, щоб помилуватися статуєю нижньої половини.
Самі лише його візити не були проблемою.
Як би соромно це не було визнавати, Сіллі дуже любила свого брата.
Але —
— "Сіллі, яка твоя думка про статую маркіза?"
— "Хм, статуя засяяла з новою силою й сьогодні. Ти не згодна, Сіллі?"
— "Справді, вона створюється до досконалості. Хіба ні, Сіллі?"
Щоразу, коли він приходив, Деус витріщався на статую й випитував думку Сіллі про неї.
Звісно, Сіллі змушена була здебільшого ніяково кивати та погоджуватися із заявами Деуса, але внутрішньо її справжня реакція зводилася до єдиної, позбавленої натхнення думки:
"…Це ж просто штани" — подумала Сіллі.
Оскільки висловити свою справжню думку було неможливо, Сіллі завжди обходилася натягнутою посмішкою.
І як зазвичай, коли вона сьогодні прибула на свій майданчик для магічної практики, вона помітила щось дивне.
— ?
Статуя нижньої половини здавалася… більшою.
Ні, вона була не просто трохи більшою.
Спочатку вона була заввишки приблизно з типовий двоповерховий будинок.
Але тепер вона легко перевищувала цю висоту.
— …???
Брови Сіллі трохи насупилися.
— Ти тут, Сіллі.
— Брате…?
— Так.
Переводячи погляд із урочистого обличчя Деуса, на статую, що ставала дедалі більшою, Сіллі витиснула посмішку й запитала:
— …Брате, статуя, здається, трохи зросла?
— Так, це правда. Я трохи збільшив її.
"Це більше, ніж «трохи»…" — Сіллі ледь стрималася, щоб не висловити це вголос. Натомість вона обережно ризикнула:
— Такими темпами готова статуя легко перевищить висоту маєтку?
— Так. Але це було неминуче.
— …Неминуче?
— Справді. Ладан згадав, що має намір подарувати маркізу Морського Бога.
— …Морського Бога?
— Так, і як повідомляють, він величезний.
Хоча вона й обожнювала свого брата, Сіллі не могла придушити своє спантеличення щодо того, яке відношення це має до розмірів статуї.
— …Брате?
— Що таке?
— …Хіба почуття, що стоять за подарунком, не важливіші за його розмір?
Сіллі спробувала звернутися до логіки, але —
— Ні, Сіллі.
— …Ні?
— Так. Подарунок повинен викликати захоплення. І чим він більший, тим більше захоплення. Ти ж розумієш?
Деус випромінював переконаність, коли говорив. Сіллі мовчки повернула погляд до статуї.
"…Це все ще просто нижня половина" — подумала Сіллі.
— — ......
Деус видав тихе зітхання захоплення, ніби ця статуя втілювала всі його амбіції.
"Що, в біса, це таке…" — подумала Сіллі.
— О, між іншим, я здійсню коротку поїздку до Лартанії.
— …Лартанії?
— Так, щоб особисто дістати дорогоцінні камені, які прикрасять "очі" маркіза. Як тільки їх буде встановлено...
Очі Деуса засяяли, ніби він охоплював поглядом увесь космос.
— ...Вона буде ідеально підходити маркізу.
Спостерігаючи, як її брат поводиться нехарактерно по-хлопчачому щоразу, коли мова заходила про маркіза Палатіо, Сіллі не могла не відчути легкого уколу обурення щодо маркіза.
.
.
.
(П.П Знала би Сіллі якою вона стане в майбутньому, напевно зацідила би собі по обличчу з кулака, за погані думки про Алона, там реально пиздець хд)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]