Розділ 166 - Бал (1)
Минуло два тижні відтоді, як Алон вирушив у Терію на бал.
— Тож ми нарешті прибули.
— Схоже на те.
Вдалині почали чітко вимальовуватися силуети столиці.
Стоячи поруч, Еван важко зітхнув, здавалося, знеможений спекотною погодою.
— Коли цей бал закінчиться, наш шлях лежить до Лартанії, а потім напряму назад до Колонії?
— Саме такий маршрут заплановано.
— Зрозуміло.
— Ти звучиш якось розчаровано.
Поки Алон допитливо роздивлявся обличчя Евана, в розмову втрутилася Базіліора.
[Ха, з таким виразом обличчя, наче в собаки, якому терміново треба вийти на вулицю, це точно пов'язано з дівчиною.]
— Про що ти взагалі кажеш?
[І не намагайся приховати. Кілька днів тому я помітила, як ти діставав із кишені листа та дуже дивно посміхався сам до себе.]
— Що... ти це бачила... як?!
["Ах, ці вечори, коли Еванів погляд стає журливим і сповненим туги..."]
— Припинииии!!
Еван голосно закричав, коли Базіліора почала театрально цитувати листа.
Спостерігаючи, як обличчя Евана заливається густою червоною краскою, Алон здивовано поглянув на нього. Збентежений Еван зачекав мить, щоб угамувати подих, а потім вичавив з себе незручний смішок.
— Ха-ха, ну, річ у тім... Тоді, коли ми відвідували герцогство Зенонія, я познайомився з однією лицаркою. Ми... добре знайшли спільну мову.
— Здогадуюся, відтоді ви листуєтеся?
— Так, саме так.
Алон, спостерігаючи за збентеженою реакцією Евана, тихо запитав:
— Ти виглядаєш стривоженішим, ніж я міг припустити. Хіба в тебе раніше не було романтичних стосунків?
— Ну, були, але...
Еван, який завжди перебував поряд із Алоном, невимушено жартуючи та спілкуючись із різними жінками, зараз здавався зовсім іншим.
Однак у голосі Евана прозвучала нотка щирих почуттів.
— Вона... це відчувається зовсім не так, розумієте?
— І як же?
— То були просто нічого не значущі розмови, а це... це відчувається чимось глибшим. Можливо... на рівень вище за звичайний флірт?
[Гм, яка огида.]
— Не псуй момент, луската потворо! А як щодо тебе, хіба ти не фліртувала з покоївкою з нашого маєтку?
[Щ-Що?! Фліртувала?! Я ніколи...! Я розмовляла з нею лише тому, що вона була так віддана своїм обов'язкам!]
— О, справді? Хіба ти не красувалася щоразу, коли вона приносила тобі їжу?
[Гр-р-р-р!]
Базіліора почала звиватися від приниження через раптове викриття її таємного минулого. Скориставшись нагодою, Еван закріпив свою перевагу.
У розпалі цього галасу Блекі вистромив голову з пальто Алона, щоб спостерігати, як ці двоє шумно сперечаються та теревенять.
Невдовзі група дісталася столиці.
"Терія залишається абсолютно незмінною" — подумав Алон.
Їхня карета рухалася процвітаючими, охайними вулицями Терії та в'їхала до внутрішнього міста.
Коли вони зупинилися перед бальною залою, Алон зійшов з карети.
— Маркізе Палатіо, перш ніж ви приєднаєтеся до балу, Її Величність бажає з вами поговорити.
— ...? Дуже добре, ведіть.
Гвардієць, ніби очікуючи на його прибуття, вийшов уперед і передав повідомлення. Алон виявив легке замішання, але пішов за гвардійцем.
Відповідаючи на виклик королеви, Алон увійшов до її особистого кабінету через значний проміжок часу.
— Давно не бачилися, маркізе Палатіо.
— Сподіваюся, ви були в доброму здоров'ї, Ваша Величність?
Вона була там, вітаючи його своєю характерною, загадковою посмішкою — королева Сіян.
— Будь ласка, сідайте.
Вона жестом вказала на крісло напроти неї.
Коли Алон сів, королева знову дістала солодку печену картоплю та поклала її перед ним.
— Можете їсти.
— А... Дякую. Гм, Ваша Величність...?
— Я просто спостерігатиму.
— ...Зрозуміло.
І ось розпочався ще один сеанс поїдання солодкої печеної картоплі.
Здавалося б, дотепер він мав би вже звикнути до цього, але це залишалося таким же спантеличливим, як і завжди...
Якийсь час єдиним звуком у кабінеті було те, як Алон пережовує солодку печену картоплю.
— У вас усе ще добрий апетит.
— Перепрошую.
На двозначне зауваження Сіян, Алон обережно нахилив голову.
— Гм?
Він перестав їсти, бо його увагу привернула статуя на краю поля зору.
Скульптура, розташована в одному з кутків кабінету.
Хоча він був упевнений, що ніколи раніше її не бачив, вона викликала дивне відчуття знайомості.
— А, ви дивитеся на це?
Помітивши його погляд, Сіян підняла статую.
— Це річ, привезена з Люксиблу.
— ...З Люксиблу?
— Так. Наскільки я розумію, вони поклоняються особі, зображеній на цій статуї, як божеству. Тобто...
Сіян на мить зупинилася, перш ніж вимовити ім'я.
— "Ловець Блискавки", Каланнон, якщо не помиляюся?
— ...Я також чув це ім'я.
— Тоді ви бачили цю статую раніше?
— Ні, це вперше.
На відповідь Алона, Сіян із глибоким зацікавленням оглянула статую в своїй руці.
— Для мене це також уперше. Це був подарунок від герцогства Люксибл.
— Зрозуміло.
— Тож що ви про неї думаєте?
— ...Щодо чого саме?
— Я про цю статую. На мій погляд, ця постать Каланнона дуже схожа на вас. Яка ваша думка?
Запитала вона, злегка схиливши голову набік.
————
Сергіус порожнім поглядом дивився у простір перед собою.
Там група на чолі з Елібаном, стояла перед кардиналом Ютією.
Загін розібрався з низкою дивних подій поблизу Папської базиліки.
— Ви знову чудово справилися.
— Це все завдяки силі, дарованій "Ним".
— Ось як?
— Так, без "Його" сили нічого з цього не вдалося б досягти.
Серед зібрання священиків Ютія та Елібан обмінялися ввічливими словами.
Минав час, і невдовзі Елібан заговорив знову.
— До наступної зустрічі, кардинале Ютія.
— Так, Обраний, я чекаю на нашу наступну зустріч.
Ютія передала Елібану нагороду за врегулювання заворушень.
— Усе заради "Нього".
— Так, усе заради "Нього".
Після прощання, Обраний вивів свою групу з Папської базиліки.
Сергіус, побачивши, що священиків відпустили після події, автоматично поплівся за кардиналом Ютією.
Нерішуче він почав говорити:
— ...Вибачте мені.
— Гмм? Що таке, кардинале Сергіусе?
Як зазвичай, Ютія дивилася на нього з лагідною посмішкою.
Сергіус, скований її спокійним поглядом, вагався, перш ніж нарешті озвучити свою думку.
— ...Ютіє, можу я запитати вас про щось?
— Будь ласка.
Отримавши її дозвіл, Сергіус знову завагався.
Навіть за наявності її згоди він не був цілком упевнений, чи обачно озвучувати свої думки.
Він краще за будь-кого знав — з власного "досвіду", — що ставити запитання кардиналу Ютії було небезпечною затією.
Але попри це знання Сергіус не міг придушити дедалі більшу цікавість та сумнів у своїй голові.
— Це стосується... Обраного.
— ...Обраного, кажете?
— Ця особа... не отримувала свою силу від Сіронії, чи не так?
Сергіус пригадав Обраного, якого Ютія раніше визнала як обраного Сіронією.
Дійсно, його сила була дивовижно схожою на божественну енергію, яка, як відомо, дарувалася Сіронією.
М'яке світло, яке він випромінював, також нагадувало тонке сяйво, пов'язане зі святими.
Священики, які спостерігали за Елібаном раніше, здавалося, були переконані, що він обраний Сіронією.
Інші кардинали поділяли цю віру.
Але тільки Сергіус —
"Це було незаперечно інакшим"
Він розумів, що божественна енергія, яка випромінювалася від Елібана, була не від Сіронії.
Він чітко пам'ятав священну силу, яку продемонстрував Елібан.
Чисте сріблясто-біле сяйво з легким відтінком синяви.
Воно лише здавалося схожим на божественну енергію Сіронії, але за своєю суттю кардинально відрізнялося.
У цей момент —
— Хе.
Ютія тихо засміялася, ніби її це розважило.
Тепер Сергіус був переконаний, що його підозри правильні.
— Значить, ти помітив. Я дещо переживала, бо вона досі не доведена до ладу, але сподівалася, що обдурила кожного, окрім святого.
Відверте зізнання Ютії залишило Сергіуса безслівним.
За звичайних обставин Сергіус не мав би змоги виявити правду.
Священна сила, яку використовував той Обраний, була незаперечно близькою до божественної енергії, дарованої Сіронією.
Фактично, окрім святого, який наразі займався благодійною діяльністю, жоден з інших кардиналів не відчув нічого підозрілого.
Але була одна причина, чому Сергіус міг помітити цю розбіжність.
Це було виключно через кардинала Ютію.
Тривалий час перебуваючи в статусі ледь не слуги при кардиналі Ютії, Сергіус знав один важливий факт:
Окрім божественної сили Сіронії, Ютія була здатна пропускати крізь себе геть іншу божественну енергію.
Щоправда, Сергіус бачив, як Ютія використовувала цю іншу божественну енергію, лише в кількох випадках.
Але для когось із рангом Сергіуса, хто обіймав посаду кардинала, цих кількох випадків було достатньо, щоб зрозуміти: священна енергія Елібана була дуже схожою на іншу божественну енергію Ютії.
...Обраний не був істотою, обраною богинею Сіронією.
Він дійшов такого висновку.
— Як ти це визначив?
Убивчо холодне запитання змусило Сергіуса здригнутися, але він опанував своє калатаюче серце.
— ...Божественна сила, яку ви ненадовго явили, була такою ж, як у Обраного.
— Хмм~ Зрозуміло, це має сенс.
Ютія кивнула, ніби зіставивши деталі. Її багряні очі знову звернулися до Сергіуса.
— Утім, здається, ти все ще не осягнув усієї картини.
— ...Що ви маєте на увазі?
— Нічого — важливіше те, що тобі не потрібно надто глибоко втягуватися в цю справу.
— ...Ось як?
— Так. Бо в будь-якому разі —
Очі Ютії вигнулися у ледь помітну, моторошну посмішку.
— Незабаром усе стане ідентичним. Настільки, що навіть ти, кардинале Сергіусе, не помітиш різниці.
— ...Ідентичним...?
— Так. Усе стане єдиним цілим. Священна сила, це і те — просто зараз вони можуть мати дещо різний вигляд, але зрештою все стане однаковим.
Сергіус не міг зрозуміти жодного слова з того, що вона щойно сказала.
Що саме стане однаковим?
До чого відносилися "це" і "те"?
І що станеться в майбутньому?
Понад усе інше —
Що кардинал Ютія планивала саме в цей момент?
Єдиним висновком, який Сергіус міг зробити з наявної у нього інформації, була одна тривожна можливість:
...Можливо, недавнє мовчання Сіронії було пов'язане з кардиналом Ютією.
Цілком ймовірно, це було пов'язано.
Але навіть якщо це було правдою...
— ...Певною мірою все може стати навіть краще, — зауважила Ютія. — Нинішнє Розаріо наповнене скверною та розпустою. Коли цей час настане, усе покращиться.
...Сергіус нічого не міг зробити.
— Гріх і несправедливість зникнуть. Кожен святий лицар діятиме заради "Нього", кожен віруючий поклонятиметься "Йому", і всі віддадуть свою віру "Йому".
Він... Сергіус... Уже був роздавлений задушливим фанатизмом, що вирував в очах Ютії.
— Але перш ніж це станеться... якщо ця інформація пошириться, це може стати дещо проблематичним... тому я прошу тебе~
Знову і знову Сергіус зазнавав поразки — поки нарешті не підкорився.
— Збережи це в таємниці, добре, кардинале Сергіусе?
У напівтемних коридорах Папської базиліки, осяяних згасаючим заходом сонця, Ютія приклала вказівний палець до губ, виділяючись силуетом на тлі миготливого багряного сяйва.
— ...Зрозуміло.
Сергіус міг дати лише одну відповідь.
.
.
.
**Папська базиліка** — це християнський храм, який має особливий статус **папської базиліки** в Католицькій Церкві.
Простіше кажучи:
-**Базиліка** — почесний церковний статус, який надається важливим храмам;
-**Папська базиліка** — базиліка, яка має особливий зв'язок із Папою;
-Найвідоміші — чотири великі папські базиліки Рима: Святого Петра, Святого Івана Латеранського, Святого Павла за мурами та Санта-Марія-Маджоре.
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]