Розділ 165 - …Що? (4)
Після короткої суперечки щодо того, який саме подарунок піднести "Великому Місяцю", зібрання продовжилося за планом.
Звісно, перебіг засідання час від часу переривався то Деусом, який раптово згадував "Великого Місяця", то вигуками Сольранг: "Я стану подарунком!"
І все ж зібрання, яке просувалося дещо злагодженіше, ніж зазвичай, уже наближалося до завершення, коли небо почало світлішати.
Якраз у той момент, коли всі готувалися висловити свої заключні зауваження,
[Сольранг.]
[А?]
Деус несподівано звернувся до Сольранг.
[Що з твоїми вухами?]
Сольранг увесь цей час тримала руки на вухах.
Причому робила це знову й знову.
Упродовж усього зібрання вона використовувала будь-яку нагоду, щоб щільно притулити долоні до вух. Деус спостерігав за цією дивною поведінкою зі зростаючим здивуванням.
Коли всі погляди звернулися до неї, Сольранг вигукнула: «А!», і її обличчя осяяла сяюча усмішка.
["Великий Місяць" зробив це для мене!]
[… "Великий Місяць" зробив це для тебе?]
[Так! Ось так і ось так!]
Не чекаючи на запитання, Сольранг із захопленням почала детально переповідати нещодавні події в Колонії.
[Ось як усе було!]
Коли вона закінчила свою розповідь, інші відповіли у своїй характерній манері.
[…Тільки уявіть, що "Великий Місяць" мав такий щиро стурбований вираз обличчя…]
[Це неймовірно].
Деус і Ладан виглядали заздрісними, ймовірно, тому, що звикли до зазвичай байдужого обличчя Алона.
Самий лише факт, що "Великий Місяць" проявив бодай миттєву емоцію щодо Сольранг, мав для них величезну вагу.
[…]
Навіть Ріне, яка провела в Колонії кілька днів, дивилася на Сольранг із ледь помітною сумішшю заздрості та надутості.
Проте...
[Звісно, Сольранг. "Великий Місяць" піклується про "нас усіх". Цілком природно хвилюватися, коли хтось із нас, як-от ти, потрапляє в небезпеку, чи не так?]
...Лише Ютія зберігала свою звичну стриману посмішку. Спокійний вираз обличчя, абсолютно вільний від емоційного хвилювання.
Сольранг пильно дивилася на Ютію тривалий час, а потім раптом гордо випростала плечі, ніби щось зрозуміла.
[Але я бачила, як "Великий Місяць" посміхався!]
[…"Великий Місяць" посміхався?]
[Так!]
Коли Деус непевно перепитав, Сольранг із величезною енергією закивала головою.
Від цього навіть губи Ютії ледь помітно здригнулися.
[…Це напевно тому, що "Великий Місяць" хвилювався за твою безпеку].
І все ж Ютія не дозволила своїй посмішці згаснути.
[Ні! "Великий Місяць" просто посміхався, коли ми розмовляли!]
Гуп—
Відчутна зміна в повітрі.
Рот Ютії міцно стиснувся.
Сольранг, відчуваючи ще більшу перемогу, знову самовдоволено струсила плечима.
[Ти ж ніколи не бачила, як посміхається "Великий Місяць", чи не так, Ютіє?]
Оголошуючи про свою перемогу, Сольранг склала пальці у знак V.
Хідан, який мовчки спостерігав за цією словесною перепалкою, відчув, як вираз його обличчя стає дивним.
Хоча Місяці справді часто поводилися як діти, коли йшлося про "Великого Місяця", навіть для них, провокація Сольранг була… безсумнівно дитячою.
"…Невже Червоний Місяць зреагує на таку дрібницю—"
Хідан із упевненістю повернувся до Ютії, але невдовзі його щелепа відвисла.
Незмінна посмішка, яку Ютія зберігала ще мить тому, тепер була виразно викривлена наочно для всіх.
Простіше кажучи, було неможливо заперечити, що зауваження Сольранг зачепило її за живе.
Хідан обережно відвів погляд.
[Правильно!? Тож я була першою, хто побачив посмішку "Великого Місяця", так?]
Сольранг, здавалося, сп'яніла від свого "тріумфу" й продовжувала весело щебетати, абсолютно не помічаючи зміни атмосфери.
Але це тривало недовго.
[Хмм! Коли "Великий Місяць" ось так притиснув мої вуха…]
Після кількох хвилин гордого белькотіння навіть Сольранг почала запинатися й неспокійно озиратися довкола.
[…]
Тому що Ютія зараз ні краплі не посміхалася.
Тієї самої миті, коли Сольранг зрозуміла, що надто захопилася відчуттям успіху...
[Хмм, у мене є нагальні справи, тож я зараз піду. Зібрання, схоже, завершилося, тому я перепрошую й залишаю вас першим].
Ладан, будучи чутливим до чужого настрою, вигадав собі якомога неправдоподібне нічне завдання й просто зник із виду.
[…У мене теж. Далі за розкладом лицарське зібрання…]
Так само й Деус швидко покинув зустріч.
Поки Хідан міркував, чи було виправдання щодо зібрання перед світанком найкращим із можливих...
[… Я теж піду. У мене є обов'язки, які треба виконати].
[… А?]
Ріне, яка сердито дивилася на Сольранг із легким роздратуванням, також пішла.
Тільки тоді Сольранг відчула, що справи кепські.
А потім...
[Ііік…]
...Помітивши, як на губах Ютії починає з'являтися зневажлива посмішка, Сольранг несвідомо відпустила свої вуха.
Вільні вуха миттєво притислися до її голови.
Сольранг, яка тепер стривожено оглядала кімнату, повільно почала відступати назад.
[Я-мені теж пора йти!]
Вона втекла.
І тоді останніми двома людьми, які залишилися на зібранні, виявилися Хідан та… вкрай роздратована Ютія.
Коли Хідан насторожено підвів голову, він зрозумів, що занадто довго зволікав зі втечею.
"Що ж мені тепер робити?"
Хідан відчув, як його охоплює жах.
Звісно, інші Місяці втекли, бо знали. Вони всі усвідомлювали, якою страшною стає "Червоний Місяць", коли її хоча б трохи роздратувати.
Авжеж, вона б не стала жорстоко калічити своїх товаришів, але одного її гніву було достатньо, щоб викликати страх.
Хвилюючись, що її неадресована "Лють" може спрямуватися на нього, Хідан нервово вислизнув за межі екрана й завмер, затамувавши подих.
За мить...
[Хаа…]
Те, що він почув, було не голосом люті, а тихим зітханням Ютії.
Хідан, перебуваючи в безпеці поза межами видимості, наважився обережно кинути погляд на все ще активний екран.
На ньому була Ютія, її щоки були злегка надуті.
"Надуті щоки…?"
Її дещо ображений вираз обличчя, що супроводжувався легким рум'янцем, здавався зовсім на неї не схожим.
[Це я думають про нього найбільше…]
Вона тихо пробурмотіла, майже скиглячи, перш ніж перервати зв'язок.
"…???"
Побачене щойно відкрило для Хідана геть несподіваний бік Червоного Місяця, залишивши його в повному ошелешенні.
А потім до нього дійшло.
Вона вирішила, що зв'язок вже обірвався, оскільки він вийшов з кадру, і тому послабила свій захист.
Хоча це й не відповідало звичному образу Червоного Місяця, це, як не парадоксально, уперше зробило її схожою на звичайну людину.
Ніби побачивши скороминуще видіння, Хідан якийсь час дивився в порожнечу.
"Я мушу це забути".
Швидко оцінивши обставини, він відчув холод страху.
Якщо через якусь прикрість Червоний Місяць дізнається про це…
Це означатиме його загибель.
Тому...
"Мені потрібно повністю витерти це зі своєї пам'яті".
Він прийняв непохитне рішення.
————
Минуло приблизно два місяці відтоді, як Алон зустрівся з торговою гільдією Грінвуд.
У міру наближення балу Алон почав помічати, як події розгортаються відповідно до сюжетних ліній, які він знав з оригіналу.
— …Це означає, що вона практично завершена.
— Саме так.
Стоячи навпроти Пенії, Алон розвіяв щойно вдосконалену магію.
— Дякую. Без твоєї допомоги це зайняло б значно більше часу.
— О, прошу вас, не варто.
Попри скромну відповідь, плечі Пенії трохи піднялися.
Її постава ніби проголошувала: "Бачили? Ось яка в мене майстерність!"
Алон, приховуючи легку посмішку за байдужим обличчям, запитав:
— Коли запланована наступна конференція?
— А, ну… Здається, приблизно через три місяці?
— Тоді ми відвідаємо цю конференцію разом. Ви виконали свою обіцянку, тож я виконаю свою.
— Я така вдячна!
Пенія, ніби їй подарували рідкісну дорогоцінність, глибоко вклонилася на знак подяки.
Коротко оглянувши свої руки, Алон сів.
— Між іншим, чи є якась користь у продовженні комбінування на цьому етапі?
— Хм~ Судячи з наших досліджень на цей момент, розробка досконалішої формули вимагатиме ще кількох випробувань…
Вираз обличчя Пенії помітно напружився, ніби вона хвилювалася, що Алон дійсно захоче продовжувати.
Бачачи її занепокоєння, Алон злегка хитав головою.
— Що ж, не хвилюйся. Я не настільки безтактний, щоб забирати все собі, — мовив Алон.
— А, так…?
"Хіба у нього й так не бракує тактовності?" — це міркування Пенія залишила при собі, вирішивши не озвучувати його вголос.
— І все ж, ваша магія досить унікальна, Маркізе, — мовила вона.
— У чому ж?
— …У її силі. Базова структура та молекулярний склад магії ідентичні, але її потужність продовжує зростати.
— …Ви чітко це відчуваєте?
Пенія зробила паузу, перш ніж відповісти.
— Хмм, щоденна зміна незначна, але якщо порівняти з тим, що було два місяці тому, різниця відчутна.
— Я зрозумів.
Алон неуважно кивнув.
Звісно, він не тренувався таємно ночами й не експериментував з новими комбінаціями. Його суворо обмежені запаси мани заважали подібній діяльності.
Ймовірним поясненням того, що його сила зростала, був її зв'язок із його божественним статусом.
…Хоча він узагалі не уявляв, із якого джерела походить це зростання.
Поки Алон обдумував це, Пенія знову заговорила:
— Ем…
— Так? Що таке?
— Якщо вас це не обтяжить, ви могли б дати підказку щодо причини цього явища?
Її очі нервово забігали, але допитливість, схоже, узяла верх над побоюваннями.
Алон, розуміючи, що не може розкрити зв'язок із божественним статусом, на мить замислився.
Трохи подумавши, він відповів:
— …Я скажу вам наступного разу.
— Справді? Щиро дякую!
Відклавши її запитання, Алон вийшов із кабінету, який тепер фактично слугував лабораторією Пенії.
"Що ж, тепер, коли моя мана відновлена, час рухатися далі".
Алон дістав артефакт «Кроки Минулого» з внутрішньої кишені, щоб перевірити його стан.
Колись будучи глибокого чорного кольору, тепер він змінив барву на синю, що свідчило: артефакт урешті-решт зарядився й готовий до вжитку.
"…Знадобилося чимало зусиль, щоб наситити його маною. Не те щоб я планував використати його негайно".
Навіть під час проведення магічних експериментів Алон ретельно спрямовував ману в артефакт, приводячи його в робочий стан.
Згадуючи задіяні зусилля, він подумки перебрав свої плани.
"…Спочатку вирушити на бал, потім поїхати до Лартанії, щоб використати «Кроки Минулого» для зустрічі з Кайласом, а після цього здобути артефакт із руїн".
Не плануючи тривалого відпочинку, Алон залишив маєток Маркіза відповідно до свого розкладу.
————
Минуло кілька тижнів, і Алон разом зі своїми супутниками нарешті прибув до Терії, де мав відбутися бал Святого Королівства Розаріо…
— Вітаю, Кардинале Ютіє.
— Так, давненько не бачилися, Обраний.
Кардинал Ютія та Обраний Елібан обмінялися привітаннями.
Прихована, глибока посмішка застигла на обличчях обох.
.
.
.
(П.П Бідна Сольранг, ну і Ютія теж, хоча вона і приховує все за посмішкою і люттю, але вона доволі чутлива до того що стосується Алона, а особливо до того коли він проявляє свої емоції.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]