Розділ 163 - …Що? (2)
Пустельне місто Колонія останнім часом було незвично гамірним. Це було повністю пов'язано з проектом відбудови столиці. Столиця зазнала значної шкоди через напади Скорпіона та Сольгака.
Хоча вся столиця не була зрівняна із землею, частина зовнішнього муру була повністю знесена, королівський палац перетворився на руїни, а північний та східний квартали міста зазнали важких ушкоджень.
З огляду на ці обставини, Кармаксес III дійшов сміливого висновку: використати королівську скарбницю для ремонту столиці.
Звісно, було очевидно, що це матиме невтішні наслідки для державного управління в майбутньому, однак завдяки такому рішенню відбудова столиці просувалася з дивовижною швидкістю.
Проте ще одна серйозна тривога займала думки Кармаксеса III.
— Доповідаєте, що руйнування, спричинені Шимоном — або, точніше, Брамами Безодні, — зростають?
— Так, Ваша Величносте.
— Ха-а, справжній випадок, коли біда не приходить одна.
Він важко видихнув і після коротких роздумів поцікавився:
— А що з звітами про збитки в самій Колонії?
— Поки що їх небагато, однак майже не викликає сумнівів, що незабаром з кількох регіонів надійдуть звістки про руйнування.
— А Баби Яги?
— Окрім Золотої Блискавки, вони поки що слухаються наших наказів, але якщо так триватиме й далі, їхній терпець незабаром урветься.
Слухаючи розповідь свого секретаря, король знову поринув у глибокі роздуми.
Як і сказав секретар, наразі Баби Яги стримували Брами Безодні відповідно до побажань королівства, але цей стан справ був тимчасовим.
Хоч п'ять Баба Яга вважалися найціннішим надбанням Колонії, вони не мали офіційного статусу в її системі.
Вони були лише гладіаторами Колізею, вільними піти в будь-який момент за власним бажанням, тож жодні офіційні зобов'язання не прив'язували їх до Колонії.
Він знову важко зітхнув — і вже збився з рахунку, котре це було зітхання, — після чого роздратовано почухав потилицю.
"Досі справи були керованими" — подумав він.
Пропозиції офіційно інтегрувати Баба Яга до складу держави висувалися вже давно.
Але Кармаксес III — ні, ще з часів правління найпершого короля — мав конкретну причину, чому п'ять Баба Яга щедро підтримувалися без включення до державної структури.
Причиною була практичність.
Головною причиною того, що розташована в пустелі Колонія змогла настільки розквітнути, був Колізей.
Утім перший король, який свого часу вигадав Колізей та Баба Яга, мав на меті радше забезпечення військової могутності, ніж просте економічне процвітання.
Колонія володіла численними нерозробленими золотими рудниками — ресурсом, якого бракувало іншим народам.
Як наслідок, до того, як Колонія об'єдналася в королівство, вона страждала від дефіциту ресурсів та постійної небезпеки вторгнення іноземних держав.
Щоб вирішити це, перший король розробив стратегію.
Він заснував Колізей і почав приваблювати могутніх воїнів з усіх земель, які не належать до жодної конкретної держави.
Серед них, ті, хто посідав перші п'ять місць, отримували привілеї, вищі за дворянські, навіть не будучи офіційно частиною Колонії.
Титул Баба Яга був вигаданий спеціально для того, щоб підживити прагнення сильних бійців.
Задум першого короля виявився успішним.
У той час незалежні воїни звідусіль стікалися до Колонії, спокушені багатством, славою та становищем.
Колонія, яка поступалася іншим країнам у військовій силі, зміцнила свою могутність гладіаторами з Колізею.
Відверто кажучи, усе це було швидше для показухи, та свою роль воно виконувало.
Система створювалася не для ведення наступальних воєн, а для захисту країни від зовнішніх небезпек.
Гладіатори та Баба Яга виправдовували свою репутацію, підтверджуючи ефективність системи.
Крім того, для короля і для Колонії ця домовленість надавала багато переваг.
Оскільки вони не були офіційними членами королівства, абсолютний контроль був неможливий, але поки вони користувалися ресурсами королівства, можна було здійснювати певний рівень впливу.
І якщо вони колись створять труднощі, королівство не нестиме відповідальності за їхню поведінку.
По суті, система дозволяла королівству використовувати силу цих грізних осіб, не залучаючи їх у політику та не принижуючи королівську владу.
Однак це все було в минулому.
З появою аномальних брам обставини змінилися.
"Я повинен отримати прямий контроль над Баба Яга" — подумав Кармаксес III.
Звісно, ситуація була не настільки критичною, щоб вимагати негайних заходів.
Поточні брами були проблемними, але ще не завдавали катастрофічних руйнувань.
Тим не менш, інші монархи, безумовно, також міркували над тим, як чинити з аномальними брамами, з якими вони можуть зіткнутися в майбутньому.
"Аномальні брами змінюються" — розмірковував він.
Хіба вони вже не погіршилися до чогось подібного до Брам Безодні?
Що, якщо ці брами перетворяться на ще більш розвинений стан?
Або що, якщо вони не еволюціонують, але почнуть завдавати набагато більших руйнувань, ніж зараз?
"Якщо ми забаримося з відповіддю, буде вже занадто пізно", — усвідомлював король.
Для Колонії, більше ніж для будь-якої іншої країни, це була правда.
Для Кармаксеса III офіційне включення Баба Яга до складу королівства було важливою довгостроковою метою.
Серед них та, хто найбільше привертала його увагу, була...
"Золота Блискавка. Я повинен знайти спосіб забезпечити її відданість" — вирішив він.
Золота Блискавка вже стала істотою, докорінно відмінною від інших Баба Яга.
Таким чином, вона була тою, кого вони обов'язково мали отримати за будь-яку ціну.
Однак це було далеко не простою справою.
З самого початку її не мотивували ні багатство, ні слава.
Єдиною людиною, яка могла схилити Сольранг, був...
"Маркіз Палатіо, і тільки він" — згадав король.
Інакше кажучи, якщо вони не зможуть спочатку заручитися співпрацею маркіза Палатіо, залучити Сольранг на свій бік буде неможливо.
Кармаксес III, борючись із цією проблемою, нарешті пробурмотів собі під ніс:
— Чи це єдиний шлях?
Ніби його рішучість зміцніла, він мовив із твердістю:
— Скільки часу залишається до балу в Лартанії?
— Два місяці, — відповів секретар.
Почувши це, Кармаксес III подумав: "Я вирішу це там".
Його очі засяяли рішучістю.
————
Саме в цей момент секретарка Сольранг, Лайм, стояла на даху однієї з новозбудованих споруд, яка була частково відновлена менш ніж за два місяці.
— Хм~ Цього має бути вдосталь, — мовила Сольранг.
— ...Це все ще неправильно? — запитала Лайм, прибираючи руки від вух Сольранг.
— Ні.
— Але я вважала, що зробила це майже так само, як це робить він.
— Це не так, як робить Господар.
— Яка саме частина відрізняється?
— Хм~ Коли це робить Господар, це відчувається якось...
Сольранг злегка насупила брови, порпаючись у своїх спогадах, і мовила:
— ...Ніби в цьому є ніжний "тиск".
Вона припала до землі, закриваючи вуха руками, і злегка пробурчала просякнутим смутком голосом:
— Я сумую за Господарем...
Лайм почухала голову, опускаючи незграбно підняті руки.
"Вона здається більш враженою, ніж раніше. Або, можливо, враховуючи все, це насправді покращення?" — подумала Лайм.
Лайм пам'ятала поведінку Сольранг до того інциденту.
У ті дні, якщо не ставалося якихось надзвичайних подій, вона проводила час апатично й мляво, за винятком тих моментів, коли тренувалася чи стояла на руках.
Але зараз?
Відтоді, як вона власноруч викопала могили та поховала членів гільдії, що загинули під час тих подій, щоденний розпорядок Сольранг майже повернувся до звичного русла — хіба що додалися тренування з опанування нової здобутої навички.
Проте дві речі чітко змінилися.
— "Я хочу знову відчути той "тиск"..."
Вона часто казала подібні речі.
І на відміну від минулого, на її досі знудженому обличчі тепер часто з'являлася ледь помітна посмішка в куточках губ.
Лайм присіла, щоб бути на одному рівні з Сольранг, яка лежала на землі, закривши вуха.
— Мені спробувати ще раз?
— Хм~ Це все одно не те саме...
— Наскільки велика різниця?
— Якщо те, що робить Господар, це 1, то у Лайм приблизно... 0.3.
— Це... значний розрив.
Мимоволі Лайм злегка насупилася.
"Що саме робить це таким іншим?" — міркувала вона.
Тим часом Сольранг, не підозрюючи про реакцію Лайм, тихо шепотіла:
— ...Може, мені вислизнути з Колонії й навідатися до Господаря?
————
Зворотна подорож до маркізату Палатіо минула без пригод.
— Стайня.
[Перевірено.]
— Помічник.
[Підтверджено.]
— Виродок із зміїною головою.
[? У чому твоя проблема? Ти сам дав згоду, то чому зараз починаєш суперечку?]
— ...Без причини.
Час від часу Еван і Базіліора сперечалися, але окрім цього, вони відчували періоди спокою під сонячними променями, що пробивалися крізь крони дерев у лісі.
Завдяки цьому Алон мав можливість упорядкувати свої думки в розслабленому темпі.
"Тепер, коли я здобув Кроки Минулого, мені слід незабаром вирушити до Лартанії, щоб скористатися ними" — розмірковував він.
Пригадавши умови використання артефакту, він витяг зі своїх речей Посох Святого.
Незважаючи на свою назву, Посох Святого мав форму рукавички.
Це була річ, якої він вкрай потребував.
"...Якщо я правильно пам'ятаю, його можливості включають стабілізацію магічних кіл та посилення мани?" — згадував Алон.
Проста здібність, але її ефективність перевищувала інші посохи саме завдяки своїй простоті.
"Я хотів цей предмет із самого початку, але для нього вимагалося володіння Клятвеним заповітом Леміеля, який належав Періону. Ось чому це зайняло так багато часу, щоб здобути його. Я досі не розумію, як це стало вирішальним предметом, але..." — міркував він.
Здвигнувши плечима, Алон вирішив, що це, ймовірно, пов'язано зі стародавніми ельфами.
Замислено він натягнув рукавичку на праву руку.
Спочатку рукавичка була занадто великою, але через короткий проміжок часу вона природним чином стиснулася, щоб ідеально підійти за розміром до руки Алона.
— Хм~
Він задоволено всміхнувся, розглядаючи рукавичку з її чорною основою, прикрашеною золотою ниткою.
Але потім до нього дійшло усвідомлення.
"...Зачекай, хіба ця річ не повинна мати расових обмежень?" — подумав він.
Причина, чому він надійно зберігав Посох Святого, замість того щоб носити його увесь цей час, була простою: він був призначений лише для ельфів.
У грі гравці, які здобували Посох Святого, повинні були виконати додатковий квест у Лартанії, щоб зняти його расове обмеження, перш ніж зможуть його екіпірувати.
Ось чому він ніколи раніше не намагався його надіти. Проте, не замислюючись, він надягнув його, і той залишився на ньому.
Спантиличений Алон вирішив перевірити свою магію.
"...Дивовижно. Магічна побудова набагато міцніша, тому навіть із найменших витрат мани, магія виявляється куди сильнішою" — остаточно пересвідчився він.
Ефекти були беззаперечними.
"???" — здивувався він.
Хоча на мить він був збентежений, незабаром Алон відчув задоволення.
"...Це чудово."
Урешті-решт, значення мав лише результат. Нехай це й стало несподіванкою, проте можливість оминути расові обмеження й застосувати артефакт важко було назвати чимось поганим.
Якраз коли легка посмішка почала з'являтися на його губах, він подумав: "Все ж таки, мені слід дослідити це заради безпеки".
Знову упорядкувавши свої думки, Алон подивився у вікно на ліс.
Це був чудовий день, і сонячне світло змушувало листя блищати, наче дорогоцінне каміння.
————
Приблизно через тиждень Алон нарешті дістався до маркізату Палатіо.
Перш ніж він встиг навіть влаштуватися для відпочинку, йому повідомили про відвідувачів.
Перед його кабінетом чекали жінка захоплюючої краси та чоловік, який стояв позаду неї.
Ця пара була настільки дивовижною — з тих, що залишають будь-кого без слів, — що Алон виявив, що дивиться на них приголомшено.
Згодом він згадав, що слуга сказав йому раніше.
"Там є представник торгової гільдії Грінвуд, який бажає провести переговори про ексклюзивну дистриб'юторську угоду на золоті прикраси з маркізом. Як нам чинити?" — згадав він.
"Золоті прикраси, ха..." — подумав він.
Золоті прикраси були надзвичайно цінними як у його попередньому світі, так і в нинішньому.
Навіть якщо його територія тепер мала стабільний потік коштів, варто було вислухати деталі пропозиції.
Але...
"Ці двоє не схожі на торговців" — відзначив Алон.
Їхня зовнішність була бездоганною, з тих, що загальновизнано вважаються приголомшливими.
Коли Алон мимоволі виявився захопленим поглядом жінки...
Кап—
"?" — здивувався він.
Він побачив це.
Одна сльоза впала з її ока й проклала доріжку по її щоці.
А потім...
— Хлюп—
"???" — спантеличився Алон.
Вродлива жінка, яка до цього моменту дивилася на нього з непохитним виразом обличчя, раптом почала плакати з тужливим риданням.
.
.
.
(П.П Все таки Магріна не втрималась, хех.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]