Розділ 162 - …Що? (1)
Коли запали сутінки, Алон дістався маєтку герцогині Зенонії, розташованого в глибині внутрішньої цитаделі.
— Давно не бачилися, маркізе Палатіо.
— І справді давно.
— Сподіваюся, з нашої останньої зустрічі у вас усе було добре?
— Так, усе гаразд.
— Пообідаємо спочатку?
Зустрівшись із герцогинею Зенонією, яку він понад рік бачив лише через кришталеву сферу, Алон погодився розділити трапезу.
"Вона колосальна" — подумав Алон.
Ідучи за герцогинею, Алон роззирався довкола.
Він відчував це ще під час входу до внутрішньої цитаделі, але ступивши до самого маєтку, лише переконався у своїх здогадах.
Оселя герцогині Зенонії була величезною, майже завбільшки з фортецю.
"Навіть у грі резиденція герцогині Зенонії була велетенською" — подумав Алон.
Він коротко згадав, як до того, як звикнути до гри, частенько блукав у її коридорах. Невдовзі вони увійшли до обідньої зали.
— Неймовірно.
Алон не зміг стримати здивування.
Масивний стіл був повністю вкритий стравами, настільки дивовижними, що від них аж відбирало мову.
— Що це все—
— Я розпорядилася приготувати всі ці страви, знаючи, що ви прибудете.
— ……Дякую.
— Будь ласка, пригощайтеся.
Цінуючи щедрість герцогині, Алон сів за стіл і почав їсти.
Закінчивши трапезу, він повільно заговорив:
— Згадавши про це, я б хотів дещо запитати.
— Про що саме?
— Чи знайоме вам поняття Обраний?
Алон уявив витончені риси Елібана.
Герцогиня Зенонія кивнула.
— Так, я знаю про нього. Я навіть особисто розслідувала це питання.
— Ви проводили власне розслідування?
— Ходили чутки, ніби він з'являвся, аби запечатувати дивні Шимони поблизу моїх земель, тож я хотіла перевірити, чи може він принести значущі зрушення в нинішній політичний ландшафт.
— І що ви дізналися?
— Нічого особливо примітного. Якщо й згадати одну деталь—
Герцогиня ненадовго замовкла, перш ніж відповісти:
— Можливо, вони мають якийсь зв'язок із кардиналом Ютією?
— ……Ютією?
— Саме так. Я чула, що під час свого призначення Обраним, він справляв враження, ніби знає Кардинала Ютію. Або ж, точніше — намагався це приховати, але це було помітно.
— Ось як—
Алон задумливо схилив голову, міркуючи про Елібана та Ютію.
З того, що він розумів, їхнє знайомство виглядало дивним.
"……Утім, вони могли зблизитися й без мого відома" — подумав Алон.
Алон знав, що Ютія часто вирушала на благодійну працю.
Де саме могли перетнутися їхні шляхи? Він ненадовго замислився.
— Щось сталося? Якщо бажаєте, я можу спробувати вивідати щось в Обраного завтра.
— ……Ви зустрічаєтеся з ним завтра?
— Так. Оскільки він розібрався з дивними Шимонами поблизу моєї території, я мушу надати йому якусь винагороду.
Алон похитав головою на пропозицію герцогині.
За відсутності вагомої причини це наразі здавалося непотрібним.
— Ні, не думаю, що це необхідно.
— Що ж, хай буде так.
Їхня розмова перейшла на інші теми, більшість з яких стосувалася Кальфи.
— Між іншим, ви будете присутні на майбутньому балу, маркізе?
— Найімовірніше. Думаю, так.
— Рада це чути.
— А чому саме?
— Я чула, що королі та дворяни з інших королівств також можуть відвідати цей бал.
— ……Королі та дворяни з інших королівств?
— Так. Я вважала це гарною нагодою встановити зв'язки з закордонною аристократією.
Герцогиня Зенонія додала:
— Втім, гадаю, вам і без того не бракує зв'язків, маркізе. До того ж на бал прибудуть і представники герцогства Люксибл.
— Герцогство Люксибл?
— Вони нещодавно очистили свої лави від корумпованих елементів і повернули владу королівському дому.
— ……Я чув щось про це. А також чув, що вони змінили державну релігію.
— Так, і—
Герцогиня торкнулася пальцем губ, а потім мовила, ніби щось згадавши:
— Наскільки мені відомо, відтепер вони поклоняються Ловцю Блискавки, Каланнону.
— Я чув подібне, але чи їхня присутність аж настільки важлива?
— Не те щоб зовсім. Однак якщо переговори пройдуть вдало — маркізе, як ви можете здогадатися, для нашої фракції це може принести чимало вигоди.
Утім, Алон був спантеличений.
Герцогство Люксибл було окремою державою від Королівства Астерія, і воно розташовувалося дуже далеко.
Інакше кажучи, він не розумів, яку користь вони можуть отримати від взаємин із герцогством.
Усе ж запитувати про це прямо було б ніяково.
— ……Я зрозумів.
Йому залишалося лише вдавати байдужість.
————
Наступного дня.
— Побачимося на балу.
— Звісно.
Після короткого прощання з герцогинею Зенонією, Алон покинув маєток. Однак замість того, щоб повертатися до маркізату, він вирушив на північ.
[Я думала, ти повертаєшся додому?]
Запитала Базіліора, яка зрідка покидала перстень, поки той влаштовував дивакуваті змагання поглядів із Блекі.
— Є місце, яке я повинен відвідати дорогою.
[Місце, яке слід відвідати?]
— Так. Звідки такий раптовий інтерес?
[Хм, нічого особливого].
Без потреби згорнувшись у кільця, Базіліора відвернулася від Алона.
— Ця зміїна голово, ти щось приховуєш від нас?
[Що!? Я нічого не приховую!]
— Ти так кажеш, а сама поводишся точно як білка, яка ховає горіхи.
[Не мели дурниць, людино! Ти нічим не кращий, заграючи з покоївкою вчора!!]
— Що!? Я нічим подібним не займався з жодною покоївкою!
[Ха! Гадав, ніхто не бачив? Я вчора все бачила, нікчемна ти людино!]
— Нісенітниця! Ми лише ненадовго пройшлися садом!
[Ха! А хіба ти не хвалився тим, чого ніколи не було біля Шимона?]
— Ти що, якийсь сталкер!?
Шокований Еван спантеличено вигукнув, тоді як Базіліора безжально глузувала з нього.
…Якщо чесно, з погляду Алона різниця між хвастощами Евана перед покоївкою та стеженням Базіліори за ним була мізерною.
[Ха, тепер я розумію. Ти нічим не кращий за мавпу, що мавпує людину].
— Заткнися, зміїна голово! Я ж казав тобі, це була просто прогулянка!
[Хм—]
Базіліора презирливо фиркнула, а потім раптом підступно всміхнулася й почала:
[«О, Орле, твої очі такі ж чисті, як фіолетове небо, яке я бачив за Шимоном»].
[«Ах, сер Еван!»]
Театрально змінивши голос, Базіліора передражнювала їх, наче розігрувала сценку.
Обличчя Евана густо зачервоніло, і він закричав: — Ва-а-а-а—!!!
— Гей, Блекі, ти можеш змусити цю зміїну голову замовкнути?! Я благаю тебе!
Проте Блекі лише дивився на Евана із сумішшю жалю та зневаги.
Зрештою, переживши нестерпний сором, виснажений Еван звернувся до Алона.
— ……Отже, маркізе, ми їдемо на північ, як ви й наказали, але куди саме ми прямуємо?
— Нам, імовірно, доведеться подорожувати їхати ще два дні.
— Два дні? Якщо ми просунемося так далеко на північ—
Еван на мить замислився, а потім запитав:
— Там є селище під назвою Перслі, чи не так? Ми їдемо туди?
— Не зовсім. Ми прямуємо до руїн неподалік Перслі.
— А-а, — Еван розуміюче кивнув.
— Ви щось шукаєте в руїнах, як я розумію.
— Саме так.
— Ну, я подорожую з вами вже рік чи два, маркізе. Про це неважко здогадатися.
— Тоді ти мав уже знати, коли я сказав, що ми прямуємо на північ?
— Ну, я запитав суто з ввічливості.
Еван грайливо всміхнувся, а Алон лише злегка посміхнувся у відповідь і перевів погляд на пейзаж за вікном.
Але раптово.
— Га?
— Що таке?
— Маркізе, ви щойно всміхнулися.
Очі Евана розширилися.
— Справді?
— У вас знову ваш звичайний вираз обличчя, але ви точно щойно всміхалися.
Алон злегка торкнувся куточків губ.
"Хм, здається, я виражаю трохи більше емоцій, ніж раніше" — подумав Алон.
Він згадав дещо, про що колись згадувала Сольранг, але лише знизав плечима.
Вияв почуттів на обличчі не був чимось таким, над чим варто було замислитися.
— До речі, маркізе, після того, як ми оглянемо руїни, ми повернемося до маркізату?
— Якщо не виникне чогось важливого, то гадаю, що так.
— Зрозумів.
Чомусь Еван виглядав трохи веселішим, правлячи екіпажем, через що Алон спантеличено подивився на нього.
Як і Базіліора, Еван, здавалося, прагнув якнайшвидше повернутися до маркізату.
Алон коротко подумав про те, щоб запитати про причину, але вирішив цього не робити й знову перевів погляд на вікно.
Післяполудневе сонце нещадно палило з неба.
————
Минуло три дні.
Діставшись Перслі, Алон шукав майже цілий день, аж поки нарешті не прибув до потрібного місця.
— ……Це і є руїни?
Еван спантеличено вставився на нібито руїни перед ними.
Це було зрозуміло.
Так звані руїни виявилися розчаровуючи малими — лише єдиний вузький вхід, який ледве заслуговував на таку назву.
— Так, це вони.
— Але вони такі крихітні. Здається, навіть одній людині буде важко туди протиснутися.
Він не помилявся.
Прохід був настільки вузьким, що пролізти крізь нього було б нелегко. Усе ж Алон знизав плечима й дістав Клятвений заповіт Леміеля.
— ……Це той предмет, який ви минулого разу отримали від ельфа, чи не так?
— Правильно.
— Тільки не кажіть — ви збираєтеся використати його, щоб відчинити це?
— Саме так.
Алон підняв Клятвений заповіт Леміеля й почав оглядати руїни.
Йому не знадобилося багато часу, щоб знайти потрібне місце.
— Ось воно.
У нижньому правому куті руїн він знайшов отвір, куди підходив Клятвений заповіт Леміеля.
Він вставив перстень у отвір.
І тоді—
Кр-р-р-р-р-р-р-р-р-р!!!
Гучний звук тертя відлунив навкруги, коли маленькі двері перед ними почали повільно відчинятися.
— ……Звідки ви завжди про все це знаєте?
Обличчя Евана було сповнене захоплення та цікавості, коли він це запитав.
Звісно, це було просто тому, що Алон багаторазово використовував Клятвений заповіт Леміеля для отримання артефактів у грі. Крім цього, він насправді мало що розумів.
Єдиною додатковою деталлю, яку Алон знав про ці конкретні руїни, було одне:
— Здається, саме тут зберігається посох, яким колись користувався Перший Ельф.
Він уявлення не мав, ким був Перший Ельф і який ранг посідав.
Гра взагалі не розкривала тему Першого Ельфа.
"……Здається, існували ще одні руїни, пов'язані з ним" — подумав Алон.
Окрім цього, Алон нічого не знав про Першого Ельфа.
Єдине припущення, яке він міг зробити — той мусив бути надзвичайним магом, ні, вищим чародієм.
"Сам артефакт є тому доказом" — подумав Алон.
Двері, які поступово відчинялися, нарешті розчинилися повністю.
І там, усередині руїн—
— Я знайшов його.
З ледь помітною усмішкою, прихованою за спокійним виразом обличчя, Алон побачив артефакт, залишений Першим Ельфом:
Посох Святого — артефакт у формі пари рукавичок.
————
У той самий момент—
— ……Вирушаймо.
— Ваше Величносте, ви справді маєте намір іти особисто?
— Так. Я хочу побачити на власні очі.
У Грейніфрі...
— Аби перевірити, чи справді він Перший Ельф.
...Королева вирушила в дорогу.
.
.
.
(П.П Ну як би Алон знав хто такий Перший Ельф, він би прифігів хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]