Розділ 161 - Чому він такий сильний? (5)
— Чи це… справді може бути правдою? — запитала Магріна.
— !
Періон був спантеличений.
Ельфійська королева, Магріна, була доброю та розважливою володаркою, яка обдаровувала своєю милістю кожного, проте завжди приховувала власні почуття.
Таким був обов'язок правителя.
Істота, яка мусить захищати свій народ і безперестанку вести його вперед.
Вона ніколи не могла дозволити собі виявити жодної слабкості.
Тому протягом століть свого правління вона ніколи не показувала підлеглим жодних емоцій, окрім милосердя чи гніву.
Але зараз, Магріна, яка так суворо дотримувалася цього принципу протягом тривалого часу, уперше демонструвала перед своїми підданими почуття, далекі від радості чи гніву.
Невпевненість і тугу.
— Будь ласка, розкажи мені все.
Заохочена Магріною, Фільде нарешті заговорила:
— Спочатку дозвольте знову зауважити, Ваша Величносте. Те, що я вам скажу, є лише припущенням.
— І все ж, ти вважаєш, що маркіз, Перший Ельф, мій брат, це і є та людина, чи не так?
— Так.
— Тоді назви мені свої причини.
Тривожне наполягання.
Фільде переповіла кожну подію, що сталася в маєтку маркіза Палатіо.
Те, як вона шпигувала за маркізом за допомогою магії з околиць маєтку.
Як її духовний зір дозволив їй на мить глянути на душу маркіза.
І, зрештою, чорна зіниця, яку вона побачила.
— …Ха-а—
Коли її розповідь була завершена, Фільде зробила паузу, щоб перевести подих, перш ніж виділити вирішальні деталі.
— Коротко кажучи, душа всередині маркіза Палатіо не перебувала в гармонії з його фізичною формою. Це свідчить про те, що в його тілі живе інша душа.
— Як відомо Вашій Величності, звичайна людина ніколи не могла б володіти душею такого золотого сяйва. Це так само неможливо, як і те, щоб мудрець перетворився на божество або герой досяг божественності.
Фільде пильно зупинила свій погляд на королеві.
— ……Це і є основа для моєї підозри, що маркіз Палатіо може бути Першим Ельфом.
— Тоді причина, чому мій брат не може повернутися, це—
— Як я вже казала, особа, яка вважається Першим Ельфом, має пов'язану з нею незвичайну сутність.
Згадавши ту сутність, Фільде відчула рефлекторну нудоту, хоча швидко опанувала себе.
— Я не змогла розгледіти її повністю, але, за моєю оцінкою, ця химерна істота поєднана з ним.
— Поєднана?
— Так. До такої ступені, що відокремлення є неможливим — хаотичне й хитромудре переплетення. Я підозрюю, що це може бути саме тією причиною, чому Перший Ельф не може здійснити подорож сюди.
Магріна нічого не відповіла.
Її очі тремтіли інтенсивніше, ніж будь-коли раніше.
Бурхлива суміш надії та спантеличення затьмарила її погляд.
— Тоді—
Її губи затремтіли, коли вона стиснула їх, а голова опустилася низько.
— Чи не міг він принаймні сказати мені?!
Її голос був важким від сліз, які вона стримувала.
— Чи не міг він сказати… що він живий, що він повернувся…?!
Як довго вона шукала його? Як довго чекала?
На її тихі, сповнені болю слова Фільде відповіла:
— Це також збило мене з пантелику, але я вважаю, що причиною може бути "Обмеження".
— Обмеження?
Фільде кивнула.
— Це також лише припущення, але, як відомо Вашій Величності, померла душа, яка заволоділа живим тілом, є аномалією. Це порушує природний порядок людства.
— Продовжуй.
— На мою думку, Перший Ельф міг укласти контракт із цією дивною істотою, який передбачав "Обмеження". Його душа надзвичайно тісно переплетена з нею. "Обмеження", ймовірно, забороняє йому відновлювати зв’язки, що залишилися з минулого життя.
— Чому він погодився на таку умову?
Цього разу Фільде похитала головою.
— Я не можу збагнути його причин. Це лише моє припущення, засноване на тому факті, що він передавав благословення, а не втручався особисто.
— ……
— Я мушу повторити, це лише моя теорія. Я не маю способу підтвердити правду. І все ж, я кажу це тому що—
Фільде подивилася у бік Періона, який після тривалого мовчання ступив уперед.
— Ваша Величносте, чи можу я продовжити?
— Продовжуй.
— ……Маркіз Палатіо використовує "Фрази" та "Жести".
— !! Тобто—
— ……Так, подібно до Першого Ельфа, він є практиком чарів. Більше того, мої власні розшуки виявили, що маркіз здійснив діяння, які виходять за межі можливостей будь-якої звичайної людини.
Після короткого вагання, Періон додав:
— Він здолав не одного, а двох Зовнішніх Богів, незліченну кількість штучних божеств, а нещодавно підкорив монструозну істот. Усі ці подвиги… здійснені звичайним смертним.
— ……
— Ось чому ми підозрюємо, що він є Першим Ельфом.
Хоча Періон закінчив, королева залишалася мовчазною.
Її серце шалено калатало.
Спогади багатовікової давнини, спогади, які вона ніколи не змогла б стерти, заповнили її розум.
— "Ти єдина".
— "Ти мусиш це зробити".
— "Мусиш мудро вести ельфів".
— "Будь ласка, благаю тебе".
Навіть передбачаючи власну загибель, він посміхався, ніжно гладячи її волосся.
Після тривалого мовчання королева нарешті промовила:
— ……Періоне.
— Так.
— Зроби необхідні приготування.
— ……Для чого?
— Я мушу піти й побачити його особисто. Я мушу на власні очі переконатися, чи справді він той, ким я його вважаю.
Її очі, сповнені рішучості, зупинилися на Періоні.
————
За допомогою Елібана, Алон успішно зачистив Залізнокровну цитадель, не зазнавши жодного поранення.
— Це той предмет, який вам потрібен?
— Так.
— Тоді я віддам його вам.
— Ви впевнені?
— Так!
І таким чином він здобув артефакт, який йому був потрібен.
Це здавалося майже підозріло просто, але в нього не було причин відмовлятися.
Алон прийняв предмет від Елібана з життєрадісною посмішкою.
Це була реліквія, вилучена із Залізнокровної цитаделі.
Точніше, артефакт, замаскований під простий "предмет".
«Кроки Минулого».
Алон вивчив предмет із темної сталі, виконаний у формі ніг, що біжать, а потім звернувся до Елібана:
— …Дякую.
— Не варто! Ви пройшли весь цей шлях, щоб допомогти мені на моє прохання! Чи потрібно вам щось ще?
Алон похитав головою.
Від самого початку єдине, що він хотів отримати із Залізнокровної цитаделі, були "Кроки Минулого".
Більшість реліквій із цього місця були зброєю, що підходила для воїнів, і навіть поодинокі предмети для магів мали для нього незначну цінність.
— Ні, цього достатньо.
Алон обережно сховав "Кроки Минулого".
Побачивши, що Брама Безодні почала розсіюватися, Алон та його супутники вирушили до найближчого володіння — герцогства Зенонія.
На той час, коли вони досягли земель герцогства Зенонія, сонце вже зайшло.
— Сподіваюся, ми ще зустрінемося.
— Так, звісно! Якщо мені знову знадобиться ваша допомога, чи можу я звернутися до вас?
— Звісно, за умови, що прохання буде розумним.
— Дякую!
Елібан глибоко вклонився, перш ніж продовжити шлях до території разом із своїми супутниками.
— Маркізе.
— Що таке?
— Щось здавалося мені дивним уже тривалий час. Можу я сказати про це?
— Кажи.
Тепер, залишившись наодинці, Еван, який, здавалося, чекав на цю можливість, почав ділитися своїми спостереженнями:
— Я тут подумав: цей Елібан… Він попросив вашої допомоги, бо відчув небезпеку, чи не так?
— Саме так.
— Але хіба це не здається дивним? Він володіє здібностями, набагато більшими, ніж показував. Навіщо йому взагалі було просити про вашу допомогу?
— Слушне зауваження.
Невідповідність, на яку вказав Еван, також застрягла в думках Алона.
Слова Елібана та його дії не узгоджувалися між собою.
Алон із виразом нейтральності на обличчі, який приховував його внутрішні роздуми, мовчки дивився в напрямку, де зник Елібан.
"Яка його справжня мета?"
Він зважував кілька потенційних пояснень.
Шторм можливостей пронісся в його голові за одну мить.
З-поміж них він вибрав декілька, які здавалися вірогідними.
Він звів їх до трьох основних теорій.
Можливо, Елібан покликав його сюди з якоюсь конкретною метою.
Або, можливо, його наміром було завдати йому шкоди.
…Або ж він міг виконувати вказівки іншого.
Проте Алон швидко відкинув ці думки.
Не здавалося, що Елібан мав намір завдати йому шкоди.
Якби це було їхньою метою, то у них було безліч можливостей зробити це як до того, як вони увійшли до Брами Безодні, так і після.
"Якщо вже на те пішло, він був надмірно обережним щодо мене".
Поведінка Елібана всередині Залізнокровної цитаделі не відповідала поведінці людини, яка має злі наміри.
Тому рештою варіантів залишалося те, що він покликав Алона з певної причини або діяв за чиїмось наказом.
Але жодна з теорій не здавалася цілком задовільною.
Якби він зазнав бодай якогось ушкодження, це могло б слугувати зачіпкою для припущень. Натомість він здобув те, що йому було потрібно, легко й без жодних втрат.
Саме з цієї причини—
"Який у нього мотив?"
Спантеличення Алона тільки зростало, коли він машинально гладив по голові Блекі, який з'явився в якийсь момент.
————
— Елібане.
— Хм? Що таке?
— …Чому ти так довго приховував це?
У таверні на території Зенонії.
У тихій таверні Ян нерішуче заговорила, її голос тремтів від невпевненості. Елібан поглянув на неї:
— Хм? Що приховував?
— …Твою справжню силу.
— А—
Він почухав щоку з ніяковою, дещо винуватою посмішкою.
— Мої вибачення. Я мав намір розповісти вам усім, коли настане слушний час, але вважав, що ще занадто рано.
Елібан відповів із цією щирою, невимушеною посмішкою.
Але вираз обличчя Ян залишався суворим.
— …Якщо ти мав таку силу, хіба ти не міг допомогти під час нашої минулої кризи? Або позаминулої?
Вона не могла просто так залишити це питання.
Група Елібана кілька разів стикалася з смертельною небезпекою.
— Коли Ральфа ледь не вбив Гігантський Дерев'яник, або коли мою душу майже поглинула відьма — ти жодного разу не використав цю силу.
Її обурювало не просто приховування сили.
Справа була в тому, що, володіючи такою величезною силою, він утримувався від її використання, коли на карті стояло життя його товаришів.
Це свідчило про те, що їхня смерть була для нього недостатньо значущою, щоб розкрити свій секрет.
— Але заради маркіза Палатіо—
Ян насупилася ще дужче.
На її думку, небезпека, яка загрожувала маркізу Палатіо, була незначною порівняно з небезпеками, через які їхній групі довелося пройти.
І все ж Елібан без роздумів розкрив свій секрет, щоб захистити його.
Той самий секрет, який він беріг навіть тоді, коли вони були на межі смерті.
Однак Елібан залишався стриманим.
— …Ян, я розумію, що ти маєш на увазі.
— Тоді—!
— Але це було необхідно. Як би це пояснити… це подібно до "примусу".
— …Примусу?
— Так. Я не дурю тебе. Це справді "примус".
Його спокійні сині очі злегка засяяли, коли він підійшов ближче.
Поклавши руку їй на плече, він промовив:
— І з часом ти все зрозумієш.
— …Що зрозумію?
— Причину, чому я поводився саме так.
Він вимовляв кожне слово з виваженою обережністю, ніби зважуючи їх.
— Він є надзвичайно важливою людиною.
Зловісна інтенсивність замерехтіла в його синіх очах.
— Важливішою за будь-кого іншого.
— …
Під блакитним місяцем, що сходив, Ян зустрілася з ним поглядом, і дивний холодок пробіг по її спині.
.
.
.
(П.П Ну що сказати, трішки жаль зара Ян, але в майбутньому у Алона дещо буде просити, якщо цікаво про що я, то напишіть в коментах, я відповім.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]