Розділ 159 - Чому він такий сильний? (3)
Наступна фаза Брами Безодні називається Шимон.
Цей термін описує стан, коли викривлення простору відбувається набагато агресивніше, ніж у випадку зі звичайними Брамами Безодні.
Шимон бувають двох типів: зовнішні та внутрішні.
Різниця між ними визначається "часом формування".
Коли період формування є коротшим, це явище вважається "внутрішнім Шимоном".
Коли ж процес формування затягується, його класифікують як "зовнішній Шимон".
Рівень "перевантаження" також відрізняється залежно від цієї часової різниці.
Якщо Шимон є внутрішнім з коротким часом формування, монстри з нього не з'являються.
Тобто, якщо хтось увійде та ліквідує Шимон, його можна запечатати без завдання будь-якої шкоди довкіллю.
Однак, якщо Шимон ігнорувати протягом певного часу, запускається процес під назвою "перевантаження", і з нього починають масово вириватися монстри.
Залежно від природи Шимона, у ньому з'являються конкретні "види" чи "монстри", які вважають своїми ворогами кожну живу істоту на континенті, аж поки хтось не запечатає його.
"Якщо подумати, хіба через таке не було знищене ціле герцогство? Залежно від ухвалених рішень, навіть Ашталон зазнав краху через подібне…"
Алон тихо видихнув, пригадуючи різноманітні деталі.
"З цього погляду, на момент початку оригінальної історії у світі "Психоделії" панує повний хаос. П'ять Великих Гріхів, Зовнішні Боги та Чотири Великі Фракції — усе це сплелося в один вузол".
Природно, П'ять Великих Гріхів зрештою залишалися найважливішим чинником.
"Казали, що навіть Брами Безодні та Шимон були спричинені П'ятьма Великими Гріхами… Що це взагалі за система?"
Алон роздумував про сетинг гри, але зрештою похитав головою.
Він не міг збагнути зв'язку між Шимоном та П'ятьма Великими Гріхами.
"Ну, з Шимонами в будь-якому разі розбереться Елібан".
Алон спостерігав за юнаком перед собою.
Той постійно посміхався, розмовляючи зі своїми друзями, і здавався справді приємною людиною.
Інакше кажучи, він дійсно мав вигляд головного героя.
— Маркізе? Ви хотіли щось сказати…?
— А.
Елібан у якийсь момент повернувся й зустрівся поглядом із Алоном.
"Хмм, мабуть, я витріщався занадто очевидно".
Після короткої паузи Алон вирішив поставити запитання, яке його турбувало.
— Мені було дещо цікаво. Можна запитати?
— Якщо це від вас, маркізе, то звісно.
Елібан випростався, відповідаючи.
Така підкреслено шаноблива відповідь трохи спантеличила Алона.
— Немає потреби бути таким офіційним.
— Ні, будь ласка, питайте.
— Хмм—
Вражений ввічливістю Елібана, Алон поставив своє запитання.
— Я чув, ви стали Обраним. Це правда?
— Так, це правда.
— Це може здатися дивним, але що спонукає вас діяти?
Насправді інтерес Алона був щирим.
У "Психоделії" гравці, які стають Обраними, діють на власний розсуд і самі обирають свій сюжетний шлях.
Хоча Обраний отримує особливе завдання "знищення Шимонів" та базові вказівки, більшість гравців суворо їх не дотримуються.
Це пояснюється тим, що ці настанови мінімальні, а з часом події, пов'язані з Шимонами, відбуваються в кількох місцях одночасно, тому гравці змушені робити вибір.
Саме з цієї причини Алон був заінтригований.
Що є рушійною силою у вчинках Елібана і якими принципами він керується у своєму виборі?
— Хмм—
Після коротких роздумів Елібан посміхнувся.
— Звісно ж, заради "неї".
— Ось як?
— Так, я відчуваю, що повинен діяти заради "неї". Зрештою, я отримав від "неї" благословення.
Алон машинально кивнув.
"Схоже, він дотримується початкового призначення Обраного… Хоча рівень його відданості дещо несподіваний. З іншого боку, хіба це дивно?"
Звісно, навіть без благословення Сіронії вроджений талант Елібана був дивовижним.
Утім, отримання благословення Сіронії та подальше зміцнення було незаперечною перевагою, тож Алон просто ствердно кивнув.
"Можливо, мені варто скористатися цією нагодою, щоб налагодити стосунки з іншими супутниками Елібана".
Потім він подивився на людей, що стояли поруч із Елібаном.
Троє супутників, які супроводжували його, були винятково вмілими й пізніше мали стати відомими на весь цей світ.
Було б непоганою ідеєю встановити дружні стосунки із цими майбутніми знаменитостями.
Єдина проблема полягала в тому...
"…Чому та дівчина дивиться на мене з такою підозрою?"
...Що одна з них, Ян, здавалося, пильно спостерігала за ним гострим поглядом.
Це не було надто очевидно, але Алон, звиклий до подібних поглядів на численних світських заходах, почувався спантеличеним.
Він навіть не розмовляв із нею як слід.
————
Одного з ранніх літніх днів, коли температура невпинно повзла вгору—
Святе Королівство Розаріо, яке служило богині Сіронії, жило мирно й без значних потрясінь після останнього інциденту із Зовнішнім Богом.
Однак це було лише зовні.
Всередині ж розгорталися дві значні й тривожні події.
Першою було усамітнення папи.
З моменту появи штучного Зовнішнього Бога папа Святого Королівства жодного разу не з'являвся на публіці.
Інакше кажучи, він залишався в молитовній кімнаті вже понад рік.
Жоден папа в задокументованій історії не перебував у молитовній кімнаті так довго, через що кардинали неодноразово намагалися провідати його особисто, але кожна спроба зазнавала невдачі.
Це було фізично неможливо.
З моменту появи штучного Зовнішнього Бога й дотепер, золотий бар'єр безперервно огортав молитовну кімнату папи.
У результаті, ніхто не міг бачити папу відтоді, як той зайшов усередину.
Проте друга проблема викликала ще більше занепокоєння, ніж відсутність папи.
З часу інциденту зі штучним Зовнішнім Богом голос богині Сіронії повністю затих.
— Ех…
Усередині покоїв Святого...
Юман важко зітхнув, дивлячись на статую Сіронії.
Статуя богині, яка під час його молитов завжди випромінювала біле сяйво, залишалася абсолютно німою вже понад рік.
"Чому, чорт забирай…?"
Почуття тривоги та спантеличення затінювало обличчя Юмана.
Хоч як би він роздумував, він не міг зрозуміти, чому більше не може зв'язатися з богинею Сіронією.
"Чи виявив я якусь неповагу до богині? Ні, я використовував свою божественну силу правильно".
Юман пильно дивився на золоту божественну енергію, що струменіла з кінчиків його пальців.
Його божественна сила точно не зникла.
Якщо вже на те пішло, вона стала навіть потужнішою, ніж рік тому.
Проте, незважаючи на це, богиня Сіронія залишалася байдужою до його слів.
І це стосувалося не лише його.
Богиня перестала відповідати всім.
До того ж, відтоді як богиня замовкла, не з'явилося жодної нової людини, здатної володіти божественною силою.
Це виглядало так, ніби богиня відкликала своє благословення від своїх послідовників.
Раніше траплялися випадки, коли зв'язок із богинею втрачався більше ніж на пів року, але ще ніколи не траплялося, щоб жоден новий священник не отримав сан.
"Чи могло щось статися з богинею…?"
Розмірковуючи над цим постійним клопотом, Юман вийшов із покоїв Святого.
— О, Святий, як ви?
— …Кардинал Ютія.
— Так.
Незабаром він зустрів Ютію.
Дивлячись на неї з її незмінною, загадковою посмішкою, Юман запитав:
— …Тож ви зустрілися з Обраним?
— Так.
— Чи справді він був кимось, кого благословила богиня Сіронія?
— Звісно. Саме тому я й визнала його, хіба ні?
Юман повільно промовив:
— …Це неправда.
— Чому ви так кажете?
— Це питання обговорюють у найсуворішій таємниці серед кардиналів, тому інформація не просочилася назовні, але ви ж знаєте, чи не так? Наразі богиня ні з ким не розмовляє. Більше того, відтоді ніхто не отримував її благословення.
Незважаючи на логічне твердження Юмана, посмішка Ютії не змінилася.
Вона лише злегка звузила свої очі у формі півмісяців.
— Хто знає, Святий — можливо, Сіронія приділяє свою особливу увагу виключно Обраному. Так само, як вона робить це для вас.
— Враховуючи, що зв'язок із покоями Святого, найближчою точкою до богині, було розірвано, ви повинні знати, що це неможливо.
Це було гостре зауваження Юмана.
Ютія на нього не відповіла.
Вона продовжувала дивитися на Юмана своїми звуженими очима—
— Поговоримо про це пізніше. Настав час для зібрання, хіба ні?
— Ви уникаєте запитання?
— Анітрохи, але час вийшов, тож я просто йду далі.
Вона пройшла повз нього.
Юман ще мить проводжав її обережним поглядом, перш ніж мовчки піти слідом.
"…Елібан, чи не так?"
Він подумав про Обраного, якого обрала Ютія — справжнього чи фальшивого, він не був упевнений.
————
Приблизно через тиждень Алон дістався Шимона поблизу герцогства Альтія на півночі Астерії.
"Герцог Альтія просив мене завітати, тож мені варто зайти до нього після того, як я розберуся з цим Шимоном. І мені також слід спробувати використати це".
Кинувши погляд на "Клятвений заповіт Леміеля", який він отримав у результаті угоди з Періоном у Лартанії, Алон перевів увагу на вхід до Шимона, що мерехтів фіолетовим світлом.
"Він величезний".
Хоча він бачив його в грі, вхід до Шимона виявився набагато більшим, ніж він очікував.
"Він завжди був таким великим?"
Хоча й спантеличений...
— Ходімо всередину?
— Зробімо це.
...Алон рушив усередину Шимона, слідуючи за Елібаном.
— Ми справді повинні йти туди?
Еван, виглядаючи знервованим, вагався.
Але Алон йшов далі без жодних вагань.
Навіть Еван після короткої паузи міцно заплющив очі й ступив у Шимон.
І незабаром—
— Вау—
Еван видав вигук глибокого захоплення.
Пейзаж усередині Шимона був вражаюче величним.
"…Це справді вражає".
Навіть Алон не міг не захоплюватися приголомшливим видом усередині Шимона, хоча й зберігав нейтральний вираз обличчя.
Атмосфера була більш сюрреалістичною та казковою, ніж він очікував.
Фіолетове небо, характерна риса Шимона, простягалося безкрайо.
Під ним серед зазубрених гір високо височіла фіолетова фортеця.
"Тож це Залізнокровна цитадель".
Як тільки назва Шимона спала на думку—
Гуп!
Він помітив, як щось ударилося об землю неподалік. Подивившись туди...
— Що… що це таке?
— …Схоже, Живі обладунки.
...Він побачив, як Живі обладунки йдуть від фортеці й кидаються до непроханих гостей із смертельними намірами.
Їх було щонайменше кілька сотень.
"У грі їхній рівень був лише близько 10-го, тож на цьому етапі передбачається, що треба уникати їх і прослизати бічною стежкою прямо до фортеці, але—"
На губах Алона з'явилася легка посмішка.
Як людина, чудово знайома із Залізнокровною цитаделлю, він не бачив причин утікати.
"Якщо я знищу цих ворогів тут, усередині фортеці залишиться не так багато Живих обладунків. Крім того, розправа з ними допоможе групі Елібана стати сильнішою".
Для Алона це була можливість чаклувати, не турбуючись про економію мани. Обстановка зовсім не була несприятливою. Він почав формувати ручні жести.
Це також був шанс перевірити результати своїх магічних досліджень за останні два місяці.
Скрип! Скрип!
Живі обладунки почали готувати свої луки у відповідь на рухи Алона, але його це не хвилювало.
Він уже знав, що Живі обладунки надають пріоритет атам своїх цілей перед переміщенням, і що їхні дії повільні.
Поки Алон спокійно готувався зачитати своє заклинання—
Зінг!
Елібан раптом рвонув уперед.
Надзвичайно швидко.
А потім—
— Хах!
Діставшись шеренги Живих обладунків, які вже натягнули свої стріли, Елібан стрімко вихопив меч із піхов на поясі.
ГРАХ!!!
Вмить десятки Живих обладунків перед ним розлетілися на купи зламаного металу.
Повна домінація.
— Ви в порядку, маркізе?
Елібан повернувся й стривожено запитав із виразом турботи на обличчі.
— Га?
Над головою Алона закрутилися незліченні думки.
Серед них—
"…10-й рівень… хіба це був не він?"
Одна думка була особливо чіткою.
.
.
.
(П.П Мене смішить що Алон до сих пір вважає цей світ грою хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]