Розділ 157 - Чому він такий сильний? (1)
Усередині ельфійського королівства Фільдаґрін, Фільде вважалася наймогутнішою магинею, одарованою вродженою здібністю під назвою "Духовні Очі", яка давала їй змогу бачити душі всіх живих істот.
Від найнезначнішої комахи до найсильнішого сотворіння.
Якщо річ мала життя, вона природно вміщувала в собі душу, і Фільде здатна була розгледіти кожну з них.
Утім, вона ніколи не вважала цей дар чимось особливим.
По-перше, вона не займалася некромантією чи темними мистецтвами, що маніпулюють душами.
По-друге, душі ніколи не здавалися їй чимось направду захопливим.
Хоча кожна душа й мала незначні відмінності, ці дрібниці рідко виявлялися достатньо вираженими, щоб утримувати її зацікавленість.
Душа була лише душею.
Щоправда, у далекому юнацтві їй доводилося бачити Богів і Зовнішніх Богів, чиї душі виглядали дивовижно, але цього й слід було очікувати від божественних сутностей.
Що ж до звичайних смертних, їхні душі були майже невідмінними одна від одної.
Саме тому Фільде була настільки приголомшена, коли побачила душу маркіза Палатіо.
Причина полягала в тому що—
Його душа мала вражаючу схожість із тими божественними душами, які вона спостерігала давним-давно.
— ……
Звичайна душа мала вигляд сфери блакитного світла, але його душа була блідою й мерехтіла нитками сяйнистого золота.
Такого не міг мати жоден звичайний смертний.
Золота душа вказувала на одну з двох можливостей — або це була істота, що наблизилася до божественності, або сам бог.
Та існувала ще одна деталь, яка шокувала її не менше.
"…Душа не відповідає тілу".
Душа маркіза Палатіо не збігалася з його фізичною оболонкою.
Фільде ніколи раніше не стикалася з подібним явищем.
Як вона й пояснювала Періону, душа завжди ідеально підходить вмістилищу.
Проте душа маркіза, хоч і перебувала всередині тіла, була фундаментально чужою для нього.
Інакше кажучи, душа, що жила в цьому тілі, не належить йому від народження.
Щойно це усвідомлення осяяло її, шквал запитань заполонив думки Фільде.
Перше припущення, що лунало в її голові—
Здогадка Періона про те, що маркіз Палатіо може бути Першим Ельфом.
"…Чи це й справді можливо?"
До цього моменту Фільде відгородилася від теорії Періона.
Вона прибула сюди скоріше для того, щоб утекти від одноманітності Фільдаґріну, ніж через щиру віру в те, що маркіз — це легендарний ельф.
Тепер, однак, вона більше не мала впевненості.
Душа, яку вона бачила всередині маркіза, сяяла яскравіше за будь-яку іншу.
Так само як і душа славетного Першого Ельфа, якого шанували як божество.
Душа, що не відповідала своєму тілу.
Наче вона проголошувала, що цю плоть тепер носить геть інша істота.
Фільде дивилася на нього, а її думки закрутилися у вирі ще більших сумнівів.
"…Але якщо він і справді Перший Ельф, навіщо йому приховувати свою особистість?"
З погляду Фільде, якби маркіз Палатіо справді був Першим Ельфом, йому не було жодної потреби ховатися.
Навіть якщо тепер він мав людську Подобу, довести свою справжню природу не склало б жодних труднощів.
"Чому?"
Саме тоді, коли її спантеличення стало ще глибшим—
Вона це відчула.
Ледь помітний рух за спиною маркіза Палатіо.
Інстинктивно її погляд перевівся в бік цього збурення.
А потім—
Воно зникло.
Так, ніби його там ніколи й не було.
Проте Фільде встигла помітити це миттєве викривлення простору.
Наважившись виявити, що саме криється позаду маркіза, вона знову задіяла свої Духовні Очі, спрямувавши туди всю майстерність своєї високорангової магії.
І те, що вона побачила—
— А…?
Чорна безодня?
"…Ні".
Це була не безодня.
Це було око.
Зіниця, настільки велетенська, що поглинула весь її зір — око, подібне до провалля.
І після цього.
[Знай своє місце.]
Голос розітнув її свідомість.
— Уууааагх—!!
Фільде виплюнула фонтан крові.
— !? Пані Фільде!
Періон в жаху кинувся вперед, щоб втримати її.
Проте кровотеча не зупинялася.
Вона лилася не лише з її рота, а й з очей, ніздрів та вух.
Це була ціна за те, що вона побачила те, чого жоден смертний спостерігати не повинен.
— П-пані Фільде, тримайтеся!
Періон відчайдушно намагався втримати її у свідомості.
Проте Фільде, усе ще давлячись власною кров'ю, впала в багряну калюжу, яка розтікалася під нею.
Балансуючи на межі темряви—
До неї прийшло усвідомлення.
Причина, чому Перший Ельф так і не повернувся до Фільдаґріну.
"Якщо… ця істота… наблизиться до Світового Дерева…"
Фільде згадала те, що бачила лише частку секунди.
Вона не знала, що це було.
Вона не розуміла навіть крихти його справжньої сутності.
І вона знала — вона не повинна прагнути зрозуміти.
Але одна абсолютна істина закарбувалася в її свідомості.
"За жодних умов… ця істота не повинна наближатися до Світового Дерева…!"
Її інстинкти кричали про це з більшою наполегливістю, ніж будь-коли раніше.
Навіть порівняно з істотами, ув'язненими під корінням Пагаде, ця річ була незрівнянно жахливішою.
Водночас інше розуміння вразило її.
"Перший Ельф загинув у битві проти чорних істот".
Коли уламки стародавніх спогадів виринули на поверхню, її розум почав складати докупи справжні події минулого.
І після цього—
— Пе… Періон.
— Так…!
— Схоже… те, що ти казав…
Фільде важко сковтнула, слова давалися їй із великими труднощами.
— …Може виявитися правдою.
— …Ви маєте на увазі—
— …Той чоловік…
Фільде підтвердила це Періону.
— Він і справді може бути Першим Ельфом.
— !!
Очі Періона розширилися від повного шоку.
————
В іншому місці.
— Бити по лівому? Чи по правому? Тобі сюди? Сюди! Давай! Давай!
[Та бий уже, бовдуре!]
— Лівий? Правий? Зараз буде!
Хляп!
[Ґяяяяах!!]
— Ахаха! Прямо в ціль!
[Ще раз! Зроби це ще раз!!!]
Алон спостерігав за Еваном, який моторошно сміявся, опускаючи долоню — яку на той момент уже повністю оповив його чорний супутник — прямісінько на голову Базіліорі.
А Базіліора, яка сприйняла гру як виклик, тепер люто вимагала ще одного раунду.
"…Не можу повірити, що вони знаходять стільки розваги в звичайній грі в камінь-ножиці-папір на ляпаси…"
Похитавши головою, Алон знову був спантеличений їхньою нескінченною життєвою енергією.
————
Минуло два тижні — рівно місяць відтоді, як Алон повернувся до маркізату.
— …Хух.
— Ви чудово впоралися, маркізе.
Коли Алон розвіяв магічну формулу, Пенія промовила поруч із ним.
— Як усе пройшло цього разу?
— Хмм… Гадаю, я просунувся приблизно до четвертої стадії.
— Це обнадіює.
— Але після п'ятої стадії щільність стає надмірною, а молекулярне розташування руйнується.
— Якщо продовжувати в тому ж дусі, ваш початковий задум може виявитися нездійсненним.
— Немає жодного способу вирішити це?
— …Гадаю, нам потрібно або вкласти значно більше мани, або ми повинні перекалібрувати щільність.
— Спробуймо ще раз.
Після короткого відпочинку, Алон знову перегрупувався й приготувався продовжувати.
Протягом останнього місяця він був глибоко занурений у вивчення магічних жестів разом із Пенією.
Основна увага приділялася структурним трансформаціям та молекулярним конфігураціям, що виникали внаслідок накладання жестів шарами.
Що точніше поєднувалися жести, то складнішими й новаторськішими ставали підсумкові результати.
Хоча успіху він ще не досяг, йому навіть вдалося відкрити техніку зміни молекулярного складу закляття, щоб імітувати інше, тим самим неймовірно підвищуючи його потужність.
Його магічні дослідження просувалися досить плідно.
— О, цього разу ми були зовсім близько.
— Справді?
— Так, структура відхилилася лише на крихту, що й спричинило збій.
— На сьогодні закінчимо.
— Зрозуміло.
Закінчивши денну працю, Алон одразу ж узяв солодку печену картоплю й відкусив шматок.
— Ви справді так сильно любите солодку печену картоплю, маркізе?
Пенія обережно запитала.
Алон кивнув.
— Так, мабуть, що так.
— І вам ніколи вона не набридає?
— Хмм, не думаю.
Чесно кажучи, навіть сам Алон не до кінця розумів, чому йому ніколи не набридає їсти солодку печену картоплю, незалежно від кількості.
Зазвичай будь-кого вже знудило б від такої кількості їжі…
Він оглянув солодку печену картоплю у своїй руці зі спантеличеним виразом обличчя.
"…Можливо, це просто тому, що її принесла Ютія. Вона й справді здається смачнішою".
Він згадав, як Ютія відвідала Пенію під час його відсутності місяць тому й залишила цю солодку печену картоплю.
З цим спогадом він доїв свій шматок.
Повернувшись до свого кабінету, Алон погладив Блекі, який міцно спав на його робочому столі, перш ніж зайняти своє місце.
— Маркізе.
— Що таке?
За ним одразу ж зайшов Еван.
— Королівський Великий Бал відбудеться через два місяці. Ви плануєте відвідати його?
— Уже настала ця пора року?
— Так.
Після короткої роздуми Алон кивнув.
— Гадаю, було б невічливо знову відхилити запрошення. Цього разу я буду присутнім.
— Тоді я займуся приготуваннями. А, точно — хіба ви не збиралися незабаром вирушити в одну поїздку?
— Так, я вирушаю найближчим часом.
Момент нарешті настав.
Наразі вступна фаза мала б доходити кінця, і всі основні члени групи вже мали б зібратися. Це був ідеальний час для того, щоб природно приєднатися до групи Елібана.
Алон визирнув у вікно.
Пора року повільно змінювалася з весняного тепла на літню спеку.
Використовуючи зміну погоди, щоб приблизно оцінити поточний прогрес головного героя в історії, Алон спланував свій наступний крок.
"Чудово. Час здобути той артефакт".
Ухваливши рішення, рівно через день—
— Маркізе, прибув гість.
— Дворянин?
— Ні, він назвався Елібаном.
— …Елібан?
— Так. Він висловив прохання зустрітися особисто з вами.
— ??
Елібан, головний герой "Психоделії" — прибув.
З власної волі.
————
По той бік моря Раксас, на півострові.
— На цьому моя доповідь завершена.
— Я зрозумів. Тож це вся необхідна інформація?
— Так.
Коли Юна закінчила свій інструктаж, Ладан став підніматися, як раптом—
— А, є ще одна річ, про яку я повинна згадати.
— Хм?
Її слова змусили його застигнути в спантеличенні.
— Щось, про що ти забула повідомити?
— Ні, не зовсім… Це більше особиста справа.
— …Що таке?
— Це стосується "Великого Місяця".
— …Хтось зневажливо висловлюється про "Великий Місяць"?
Щойно він почув це ім’я, рука Ладана миттєво стиснула тризуб біля його боку.
Його тіло напружилося, наче він готовий був кинутися в бій, але Юна швидко заспокоїла його.
— Ні, нічого подібного.
— Тоді що це?
— Ну—
Тепер, коли їй довелося висловити це вголос, Юна намагалася підібрати правильні слова.
""Великий Місяць"… дувся — ні, почувався обділеним увагою?"
Вона не могла сформулювати це ідеально, але оскільки вже згадала цю тему, вирішила сказати прямо.
Тож вона пояснила про день народження "Великого Місяця".
— …Його день народження?
— Так. Хоча "Великий Місяць" не виявив жодної зовнішньої реакції, тому, можливо, це його й не хвилює… Еван згадав про це, тож я подумала—
— Хмм.
Ладан задумливо застукав пальцями по столу, а потім його обличчя розпливлося в широкій посмішці.
— Чудово. Яка дата?
— 20 вересня… принаймні так мені повідомили.
— Це через чотири місяці?
— Так.
— Добре.
Ладан підвівся на ноги без жодних зволікань.
— ? Куди ви йдете?
Зупинившись на мить, він відповів.
— Як ти думаєш? Я повинен знайти подарунок, вартий "Великого Місяця".
— Подарунок… вартий "Великого Місяця"?
— Саме так. І я точно знаю, що це буде.
Енергійними кроками він вийшов із кабінету.
————
Тим часом Хідан, дізнавшись про це від Юни, передав інформацію Деусу.
— Я зрозумів.
— Так.
— …Що ж, я ухвалив рішення.
— Щодо подарунку?
— Так. Я подарую "Великому Місяцю" величну статую.
— …Це буде надзвичайно дорого.
— Я просто привласню кошти Другого принца.
Деус із абсолютно серйозним виразом обличчя почав верзти нісенітниці найвищого ґатунку.
Причому кричуще очевидну нісенітницю.
— Ви ж не просто хочете цю статую для себе, чи не так?
— З самого початку це ти повідомив Ютію про мою попередню статую, яка потім... Ні, забудь, що я це казав.
На пів слові Деус раптово відвів очі.
Простеживши за його поглядом, Хідан також повернув голову.
І він усе зрозумів.
Деус дивився на порожнє місце, де колись стояла його колишня статуя.
— ……
У Хідана не знайшлося слів.
Наскільки ж глибоко сягає його одержимість статуями…?
.
.
.
(П.П Що до одержимості статуями Алона, то Деусу не переплюнути свою сестру, в неї з ними ще той прикол буде.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]