Розділ 156 - Дорогою назад (3)
Духовний світ.
Драконідка, яка сама себе ув'язнила й провела в полоні цілу тисячу років — термін, що значно перевищував кілька століть…
[Куаааах!]
[Замовкни.]
Налаштовуючи артефакт для Алона безпосередньо на місці, вона замислилася.
Щодо "темної сутності", котра була за спиною Алона.
"…Що це взагалі може бути?" — подумала вона.
Через власноруч накладене запечатування Драконідка втратила більшу частину своєї сили.
Навіть її сутність та сили розсіялися світом, коли вона запечатала себе, зробивши її ще вразливішою, ніж раніше.
Тим не менш, Драконідка все ще могла відчувати ці два ока, що стежили за Алоном.
Це було завдяки божественній природі, якою вона володіла ще з Епохи Забутих Богів.
"Сутність, здатна втручатися у вічність…?" — промайнуло в її думках.
На противагу "синьому", "чорне" активно втручалося щоразу, коли вона намагалася його проаналізувати — і все це без відома Алона.
З абсолютною, нищівною силою.
"Ця сила…"
Це змушувало все її єство тремтіти.
Навіть у її духовному стані.
Лише самого залишкового резонансу було достатньо, щоб без найменших вагань знищити її існування. Це була жахлива сила, несхожа ні на що, з чим вона коли-небудь стикалася.
Правду кажучи, навіть без цієї загрозливої присутності Драконідці було б важко це зрозуміти.
Та все ж, попри її розгубленість, здавалося, що "чорне око" не мало наміру завдати шкоди останньому чародію, який залишився в цьому світі.
Навіть якщо його справжня природа залишалася таємницею, його поведінка дозволяла частково зрозуміти його мотиви.
"…Ні, це майже відчувалося так, ніби воно пропонувало допомогу", — подумала Драконідка.
Урешті-решт вона видала глибоке, стомлене зітхання.
Будь-яка спроба здогадатися про його походження була марною при такій малій кількості зачіпок.
І тому…
"…Що це за істота, яка носить на спині щось настільки страхітливе…?" — подумала вона.
Бурмочучи собі під ніс, вона могла лише безцільно ширяти духовним світом.
————
Приблизно через два тижні, коли її подорож пустелею добігала кінця…
— Хрещений батьку, я вважаю, що мені вже час повертатися.
— Ось як?
— Так. Моє завдання тут виконане, і є справа, якою я мушу зайнятися.
— Здається, у тебе багато обов'язків.
На зауваження Алона, Ріне тихо засміялася.
— Моя вправна секретарка керує більшістю справ, тож я не перевантажена. Усе ж, певні обов'язки вимагають моєї особистої уваги.
— ……
— Наприклад, підготовка подарунка для вас, Хрещений Батьку.
— …Подарунка для мене?
— Так.
Алон на мить зніяковів, але все одно відповів:
— …Немає потреби в чомусь розкішному.
Це була правда.
Хоча він трохи розчарувався, коли ніхто не відзначив його минулий день народження, це не означало, що він очікував якихось грандіозних проявів уваги.
Звісно, вагоміший подарунок був би бажаним, але чого він справді прагнув, так це щоб хтось просто пам'ятав цей день.
— Ні, це те, що я щиро прагну вам подарувати.
— …Ось як?
— Так. Я хочу вручити вам подарунок, який ви завжди пам'ятатимете.
— Якщо ти так рішуче налаштована, я не відмовлюся. Але, будь ласка, не доходь до крайнощів.
— Я не буду.
Ріне м'яко похитала головою.
— Я також хочу створити з вами міцний зв'язок, Хрещений Батьку.
— …Зв'язок?
— Так. Як Сольранг.
"Чому Сольранг згадується саме зараз…?"
Після короткої паузи Алон заговорив:
— …Чи то Сольранг, чи ти, ви обидві для мене сім'я.
— Це справді так?
— Так. Якщо ти плануєш продуманий подарунок лише з цієї причини, це справді зайве. Незалежно від твоїх думок, я ставлюся до вас обох однаково.
Він відчував однакову прихильність до всіх П'яти Великих Гріхів.
— Тоді, будь ласка, зробіть це й для мене. Оту річ.
— …Оту річ?
— Так. Те саме, що ви зробили для Сольранг.
На відміну від її попередньої поведінки, Ріне тепер була дивовижно прямолінійною.
Алон на мить завагався, а потім м'яко прикрив її вуха своїми долонями.
Минула коротка тиша.
— М-м~ Дякую вам.
Коли це закінчилося, Ріне знову посміхнулася.
— …Ти задоволена?
— Так.
— Тоді це добре.
Проста взаємодія.
Проте гомін навколо посилився.
[Що це означає? Це здається безглуздим.]
— Ох, ти така нетямуща. Ну, гадаю, змія без рук ніколи б не змогла цього зрозуміти—
[Ха, ще одна людська дитина хизується. То ти це розумієш, чи як?]
— Звісно.
[Тоді що це?]
— Я уявлення не маю.
[…?]
— ?
[Хіба ти не стверджував, що знаєш?]
— Я казав неправду.
[…]
Базіліора витріщилася на Евана з виразом обличчя, який чітко казав: "Цей нахабний дурень…"
Ставши свідками цієї абсурдної розмови, вони нарешті залишили пустелю позаду.
— Ну що ж, тоді прощавайте, Хрещений Батьку.
— Гаразд. Я завітаю до тебе, коли зможу.
— Я відвідаю вас на ваш день народження.
Алон і Ріне розійшлися своїми шляхами.
Після того, як його карета зникла вдалині, Ріне повернулася.
— …Зв'язок між вами та мною… не такий простий, — тихо прошепотіла вона сама до себе.
"**Я прагну зв'язку ближчого, ніж у будь-кого іншого**".
Її нефритово-зелені очі мерехтіли тьмяним світлом.
"**Більше, ніж будь-хто**".
Вона крокувала далі з тихою рішучістю.
————
Алон дістався володінь маркізату Палатіо приблизно через два тижні.
У ту ж мить, як він побачив маєток…
— …Це справді маєток маркіза?
Він не зміг стримати свого здивування.
Його не було лише місяць, але маєток розширився й став ще пишнішим.
— Неймовірно, це було швидко. минув лише місяць, але все так змінилося. Це робота магічного будівництва?
— Магічного будівництва?
— Так, я чув, що за наявності достатніх коштів можна найняти магів, щоб ті зводили будівлі з величезною швидкістю.
— Зрозуміло…
Тільки тоді він осягнув, як маєток міг так кардинально змінитися за такий короткий проміжок часу.
І коли він зайшов до резиденції…
— Вітаю.
— Ви в порядку…?
— О, ем… Думаю, я в порядку. Можливо. А можливо, й ні.
Пенія стояла там, виглядаючи повністю виснаженою.
— …Щось сталося?
Вона виглядала так, ніби її вичавили досуха й залишили в'янути.
Відчуваючи певне занепокоєння, Алон запитав.
Пенія стомлено й самоіронічно посміхнулася:
— Багато чого сталося— А.
Потім, ніби раптово згадавши, вона випросталася.
— Нічого не сталося! — поспішно виправилася вона. — Так, справді. Абсолютно нічого не сталося. Правильно. Звісно.
Оскільки енергія Пенії згасала, а її рухи сповільнювалися, Алон на мить набув допитливого виразу обличчя.
Але незабаром він зрозумів, чому вона виглядала настільки виснаженою.
— Чекай, ти справді виконала все це?
— …Хіба ви не доручили мені зробити це перед тим, як відбути?
Бачачи докір в очах Пенії, Алон перевів погляд на дослідницький журнал, який вона надала.
Він був настільки об'ємним, що міг би зійти за звід законів, змусивши Алона витріщитися з легким невір'ям.
— Ні, я мав на увазі лише "попередній розрахунок".
"…Що? Справді?" — подумала Пенія.
— Я чітко сказав просто впорядкувати розрахунки магічного кола за допомогою формули.
— Але хіба підсумковий розрахунок не включає спосіб комбінування?
— Ні, не включає.
"Що? Тоді чим я займалася весь цей час…?" — подумала Пенія.
На обличчі Пенії відбився розпач.
Алон відчув легку провину.
Навіть якщо він чітко не призначав додаткової роботи, реальність полягала в тому, що вона доклала неймовірних зусиль.
Міркуючи над тим, як він міг би компенсувати це їй, Алон раптом видав тихе "а" й заговорив:
— …Чи прийняла б ти це, якби була готова?
Він простягнув Пенії скляну пляшечку.
— Що це?
Її очі, сповнені втоми, образи й роздратування, тепер дивилися на нього з підозрою.
Алон зустрів її погляд дещо ніяково.
— …Мені сказали, що це високоякісний каталізатор.
— Високоякісний каталізатор?
— Так.
Він не був цілком упевнений у його властивостях — він лише повторював те, що казала секретарка Сольранг.
"Ну, Ріне також, здавалося, вважала це чимось надзвичайним" — подумав Алон.
Тож він подумав, що це може стати для Пенії належною компенсацією.
Вона взяла пляшечку з недовірою в погляді й обережно влила в неї трохи мани.
— Ах!
Вона негайно відсахнулася від здивування.
— Д-де ви це здобули?!
— Що сталося?
Голос Пенії затремтів, і навіть Алон був спантеличений її бурхливою реакцією.
— Ц-це дивовижно! Навіть у Вихорному лісі знайти таке було б неможливо— це абсолютно феноменальний каталізатор…! З цим я б могла завершити експерименти, які мені довелося покинути, ні, я б могла повторити їх щонайменше п'ять разів поспіль!
Швидко бурмочучи собі під ніс, вона міцно стиснула пляшечку, а її попереднє обурення змінилося сяйвом азарту.
Це було так, ніби всі її попередні труднощі були забуті, замінені хвилюванням від переліку всіх магічних випробувань, які вона тепер могла провести.
— Хі-хі-хі~
Коли вона почала видавати дивне хихотіння, Алон знову згадав, що вона була магинею до кінчиків пальців.
— Цього достатньо як компенсації?
— Так, так, абсолютно!! Більш ніж достатньо!!
Стежачи за тим, як вона крутиться на місці, мов дитина, якій дали нову іграшку, Алон згадав щось, про що слуги згадували раніше.
— Якщо подумати, я чув, що Ютія приходила провідати тебе. Щось сталося?
Дріб'язкове зауваження.
Але.
Дінь!
Пенія раптово заклякла.
Рухаючись скуто, наче зламана лялька, вона відповіла вимушено бадьорим тоном:
— Так, звісно! Взагалі нічого не сталося!
— …Справді?
— Так. Абсолютно нічого не сталося. Зовсім нічого.
Її відповідь була глибоко неприродною.
— О, я-я мушу йти.
— …? Гаразд.
— Так.
Зі сльозами, що раптово забриніли в її очах, вона квапливо вибігла з кімнати.
"Що, чорт забирай, сталося…?" — подумав Алон.
Спостерігаючи за тим, як вона вибігає з кімнати, Алон знову спантеличено подивився їй услід.
————
Приблизно через два тижні після повернення маркіза Палатіо…
За межами ельфійських земель Грейніфри, Фільде та Періон наблизилися до околиць маркізату Палатіо.
— Хм-хм~
— Ви здаєтеся веселою.
Періон поглянув на Фільде, яка задоволено мугикала собі під ніс.
Фільде кивнула:
— Звісно! Я набагато більше віддаю перевагу блуканню людськими поселеннями, ніж перебуванню в Грейніфрі.
— Це… незвична перевага.
— Це називається допитливістю. Замість того щоб замикатися в кімнаті й вивчати магію, я б краще подорожувала світом і займалася дослідженнями.
— Ось як?
— Так.
— …Але хіба те, чим ви насправді займаєтеся — це не просто байдикування та пияцтво?
— М-м, це справді так? Це також приємно.
Навіть коли Періон вказав на це, Фільде зробила ще один неквапливий ковток зі своєї пляшки.
Періон спостерігав за нею зі скептицизмом, а потім злегка похитав головою й продовжив:
— До речі, пані Фільде.
— Хм?
— Ви коли-небудь бачили "Першого Ельфа"?
— Ніп.
— …Але ваші "Духовні Очі" дозволяють вам сприймати душі. Якщо ви ніколи не бачили душу "Першого Ельфа", як ви можете її розпізнати?
Фільде на мить замислилася, перш ніж дати пряму відповідь:
— Я не відрізняю.
— …Прошу?
— Я їх не відрізняю.
"Що?" — подумав Періон.
Вираз обличчя Періона став напруженим.
— Тож… це означає, що ви обдурили Її Величність?
Бачачи його реакцію, Фільде захихотіла:
— Обдурила? Зовсім ні. Спосіб, звісно, є.
— …І що це за спосіб?
— Слухай уважно. Душа завжди структурована так, щоб ідеально відповідати своєму вмістилищу. Якщо душа не належить своєму тілу, виникає розбіжність. Тож якщо я просто шукатиму душу, яка не відповідає своєму тілу—
— Тож... якщо ми побачимо, що душа не відповідає своєму тілу…
— Так.
Фільде невимушено зробила ще один ковток зі своєї пляшки.
— Хоча, чесно кажучи, я вважаю, що ймовірність цього нижче 1%.
— …Настільки мала?
— Я ніколи раніше цього не бачила.
— Тоді хіба ймовірність фактично не дорівнює нулю?
— Ви були тим, хто висловив підозру, хіба ні?
Періон на мить замовк, а потім усе зрозумів.
— …Ви просто шукали привід, щоб піти звідти, чи не так?
— Можливо, трішки? Але погляньте, я ж усе перевіряю, хіба ні?
Фільде видала дивний сміх, змусивши погляд Періона стати крижаним.
"…І ця жінка — магиня дев'ятого кола?" — подумав Періон.
Він зітхнув, але лише ненадовго.
— Ми прибули.
— О, це те місце?
Усе ще весела й злегка сп'яніла, Фільде клацнула пальцями.
Завдяки цьому активувалася унікальна духова магія ельфів, і приховане магічне коло безшумно розширилося навколо зовнішніх стін маркізату.
Бачачи його величезний масштаб, Періон видав тихий, вражений звук.
Настала мить тиші.
Потім, із заплющеними очима, Фільде раптово заговорила:
— Знайшла його.
Пухка посмішка торкнулася її губ.
У той момент магічне коло спроєктувало зображення маркіза Палатіо всередині його кабінету.
— Ну що ж, давайте подивимося як слід~
Млявим тоном вона активувала "Духовні Очі".
І тоді—
— …Га?
Періон це побачив.
Обличчя Фільде, яке ще мить тому усміхалося, тепер стало дуже серйозним.
І він це почув.
— …Душа не відповідає тілу?
Шепіт невіри вирвався з її губ.
.
.
.
(П.П Уті, наша Ріне вирішила проявляти свою закоханість до Алона, хехе.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]