Розділ 154 - Дорогою назад (1)
На ранок після нападу Сольгака в Колонії панував цілковитий хаос, а довкола поставала картина руйнувань, мов після потужного вибуху.
Хоча Сольранг убила Сольгака, а Ріне підкорила Скорпіона, завдана шкода виявилася значною.
По-перше, оборонні стіни були повністю знищені.
Споруди, що опинилися на шляху Скорпіона, перетворилися на уламки, а околиці гільдії Сольранг лежали в руїнах через Сольгака.
До того ж понад половину королівського палацу в межах внутрішнього міста Колонії було зруйновано, коли шаленів Скорпіон, що занурило весь палацовий комплекс у похмуру пригніченість.
У розпалі цих руйнувань—
— …Перш за все, будь ласка, прийміть мою подяку, маркізе Палатіо. Ми знову перед вами в боргу.
— Не зважайте. Уся хвала належить Сольранг, а не мені.
Алон розмовляв із Кармаксесом III.
— Я також повинен подякувати вам, Ріне Гроф. Щиро дякую вам.
— О, це дурниці. Я діяла лише тому, що Хрещений Батько зробив це можливим.
— …? Хрещений Батько? Ви маєте на увазі маркіза Палатіо?
— Так.
Кармаксес знову перевів увагу на Алона.
— …Я думав, маркіз перебував із Сольранг?
— Ну, щойно та істота почала все руйнувати, я вирішила, що маркізові краще не заважати.
— …
Ріне посміхнулася, і Кармаксес важко видихнув, а його обличчя набуло стомленого виразу усвідомлення, ніби кажучи: "А, вона ще одна з цих".
Це було вже четверте зітхання, яке він видав із моменту прибуття Алона.
Опанувавши себе, він знову заговорив:
— Перепрошую. Як бачите, обставини створили чималу скруту.
— …Я розумію.
Алон співчував Кармаксесу III.
З точки зору короля Колонії, ця подія була чистим стихійним лихом.
Справжній форс-мажор, у якому ніхто не був насправді винен.
Як наслідок, фінансові витрати з королівської скарбниці лише на відбудову мали стати колосальними.
Звісно, були й інші варіанти, окрім як витрачати все лише на палац, але жоден із них не здавався привабливим.
Суть у тому, що думки короля, безперечно, були переповнені тривогою.
Йому доведеться повністю переглянути річні плани королівства та гарячково коригувати фінансовий план на найближчі місяці.
Алон мовчки висловив королю внутрішнє співчуття.
Невдовзі після цього він покинув імпровізований тронний зал і попрямував до серця зруйнованого палацу.
— Маркізе.
— Що таке?
— Нам і справді можна ось так забирати ці рештки?
Еван, який йшов на крок позаду, поставив це запитання.
Попри те, що він перебував поблизу поля бою, де зіткнулися Сольранг та Сольгак, Еван виявився абсолютно неушкодженим.
Алон уважно вивчив його, змусивши Евана спантеличено поглянути у відповідь.
— …? Чому ви так на мене дивитеся?
— А, я досі вражений, що ти вибрався звідти без жодної подряпини.
— Ви думали, що я отримаю поранення…?
— Ну, не те щоб зовсім.
Звісно, Алон розумів причину бездоганного стану Евана.
"Він стверджував, що вистрибнув через вікно й утік у ту ж секунду, як почув галас зовні"
Алон знову подумки захоплювався швидкими рефлексами Евана, після чого нарешті відповів на запитання:
— Щодо більшості інших королівств я не був би такий упевнений. Проте тут, у Колонії, є звичай, який визнає повне право того, хто здолав монстра. Тож так, усе гаразд.
— Це правда?
— Найімовірніше.
Якщо бути повністю чесним, він не був експертом у місцевих традиціях, але це кілька разів згадувалося в грі, тож він почувався впевнено.
У будь-якому разі, завдяки Ріне, Алон закріпив за собою права на тушу Скорпіона.
Невдовзі вони дісталися місця, де лежало масивне тіло.
— …Неймовірно. Я бачив його раніше, але його розміри досі здаються нереальними.
— Справді.
Вони стояли перед гігантським трупом Скорпіона, який займав більшу частину внутрішнього двору.
Його голова була частково розчавлена й абсолютно бездиханна.
— …Ріне.
— Так, Хрещений Батько?
— Ти казала, що здолала його одним ударом?
— Хм— не зовсім одним ударом, Хрещений Батько. Його панцир виявився міцнішим, ніж я очікувала.
Вона пояснила, що знадобилося приблизно три удари.
Алон знову поглянув на Скорпіона.
"Мені варто дивуватися тому, що він витримав так довго, чи тому, що Ріне взагалі змогла його вбити?" — подумав він.
Насправді Алон був щиро шокований, коли вперше дізнався, що Ріне здолала Скорпіона.
Побороти таке чудовисько — завдання не з легких.
Хоч він і не був такий величезний, як Рікракамур, клешні Скорпіона виділяли їдку кислоту, здатну розчинити майже будь-який матеріал.
Крім того, безліч отруйних жал, які він вистрілював зі свого хвоста, були смертельними, якщо бодай одне влучало в ціль.
Вже сама кількість цих снарядів робила атаку смертельною, а навіть якщо комусь вдавалося пережити цей обстріл, він усе одно зазнавав тяжкого отруєння.
У деяких аспектах Скорпіон був навіть складнішим супротивником, ніж Рікракамур.
Причина, чому Алон вважав витривалість Скорпіона вражаючою, випливала з подій минулої ночі.
Коли Алон, вражений, запитав, як вона перемогла Скорпіона, Ріне безтурботно призвала Плутона.
"Якщо ця штука витримала три удари Плутона, то цей монстр був справді винятковим" — подумав він.
Одного уявлення того, як величезні кулаки Плутона гатять по землі, було цілком достатньо.
— Дивовижно. Це істота, яку важко здолати.
Алон знову похвалив Ріне.
— О, це дурниці. Це завдяки силі, яку ви мені дарували, Хрещений Батько. Чесно кажучи, я все ще вчуся її використовувати. Я можу призвати його лише близько трьох разів, перш ніж досягну своєї межі.
— …І це ти ще не повністю її опанувала?
— Так. Наразі я знаю лише команду активації та деякі базові елементи керування.
— …Виходить, якщо ти зрештою навчишся використовувати її "повністю", ти зможеш призвати саму зброю?
— Можливо?
Почувши це, Алон відчув дивну іскру заздрості.
"Це звучить справді вражаюче" — подумав він.
Кашлянувши, аби знову зосередитися, Алон запитав:
— …Ти абсолютно впевнена, що не проти, аби я забрав тушу?
— Робіть усе, що забажаєте, Хрещений Батько. Вона не має для мене жодної цінності.
Подякувавши їй за швидку згоду, Алон підійшов до величезних решток.
[Няв?]
Коли він підійшов достатньо близько, аби торкнутися тіла, Блекі вислизнув із обіймів Сольранг.
На відміну від його грайливої поведінки із Сольранг, очі Блекі сяяли нетерплячим очікуванням, коли він дивився на рештки.
Він поглянув на Алона, нахиливши голову, ніби просячи дозволу.
Це відрізнялося від минулого разу, коли він поглинув монстра без жодних питань.
Спостерігаючи це, Алон подумав: "…Блекі стає розумнішим?"
"Якщо Блекі поглине тушу, чи вбере він також Артефакт Гріха?" — замислився він.
Чесно кажучи, Алону зовсім не обов'язково було мати Артефакти Гріха при собі, аби тільки вони не потрапили до рук П'яти Великих Гріхів.
Після коротких роздумів Алон злегка кивнув Блекі.
Ш-ш-ш-ш-ш!
Блекі миттєво кинувся до туші й почав поглинати її.
Величезне тіло зникло за лічені миті.
— Га?
Еван, побачивши це вперше, був приголомшений, тоді як Ріне спостерігала з живою цікавістю.
За мить Блекі поглинув усю тушу — навіть швидше, ніж це було з Рікракамуром.
Видавши серію задоволених "няв", він заліз назад на плече Алона, і лагідно тулився до нього.
"Артефакт не був поглинутий" — зазначив Алон.
Там, де лежало тіло Скорпіона, залишився шматок сірого панцирного обладунку.
Алон успішно здобув Артефакт Гордині.
Минуло кілька днів після здобуття артефактів.
Щойно Алон переконався, що Сольранг достатньо відновилася, він почав збиратися в дорогу з Колонії. Усі свої справи він тут залагодив, а тому затримуватися довше не бачив потреби, адже все одно планував повернутися через два місяці.
— Треба було вдавати хвору трохи довше.
Коли Алон із групою збиралися в дорогу, Сольранг пробурмотіла, понуривши хвіст. Алон м'яко заспокоїв її:
— Я планую відвідати вас знову через два місяці.
— Справді?
— Так.
Коли Алон підтвердив це, посмішка Сольранг миттєво повернулася, і вона стала прямо перед ним.
— Господарю! Зробіть це для мене!
Її очі засяяли.
Поглянувши на її юне обличчя, Алон тепер інстинктивно й м'яко охопив долонями обидва її вуха.
— …
Сольранг радісно замугикала, очевидно, задоволена.
Після інциденту із Сольгаком, Сольранг перестала просити гладити її по голові й тепер віддавала перевагу цьому жесту. Алон виконував це без жодних заперечень.
Розмова, що відбулася кілька днів тому, знову виринула в пам'яті:
— "Сольранг."
— "Хм? Що таке, Господарю?"
— "…Чому ти завжди хочеш, аби я затуляв тобі вуха?"
— "Хм~ ну, це просто так приємно. Здається, ніби я чую, як б'ється ваше серце."
— "…Серце?"
— "Так само, як я ціную вас, Господаре, так само відчувається, ніби й ви дорожите мною."
— "Ось як?"
— "Так"
"Виходить, дорожу."
— ?
Розмірковуючи над їхньою розмовою, Алон раптово відчув тиск на власних вухах.
Сольранг витягнулася вгору, намагаючись затулити обидва його вуха своїми маленькими долонями.
— Що ти робиш?
— Мм— я хотіла, аби ви теж це відчули.
— …Відчув, як мною дорожать?
— Так. Ви відчуваєте це?
Розчулений її веселим вишкілом, Алон видав тихий смішок.
— …Що вони роблять?
Еван підійшов, дивлячись на них із недовірою, тоді як Ріне стояла збоку, явно роздратована.
І потім—
— Господарю! Побачимося через два місяці!
— Так.
Під яскраве прощання Сольранг, Алон покинув Колонію.
————
Другий кабінет маркіза Палатіо — який фактично слугував лабораторією Пенії — зазвичай був осередком оглушливого гамору.
Щодня, без жодних винятків, він відлунював різноманітними жахливими криками. Оскаженілі вигуки жінки змішувалися з болісним воланням — або, точніше, плачем — чоловіка.
Це принесло кабінету похмуру назву "Кімната розпачу" серед слуг, хоч ніхто й не вважав це смішним.
Але сьогодні тут панувала нетипова тиша.
Не було чути навіть звичних звуків грюкоту обладнання чи шуму від закріплення чогось.
Тиша виявилася настільки глибокою, що вразила б кожного, хто знайомий із цією кімнатою.
Звісно, у Пенії був гість.
Але все одно — чи могла "та сама" Пенія Крисін бути настільки тихою?
Вона була відома тим, що зберігала однакову поведінку, незалежно від того, хто до неї завітав.
Слуги маєтку маркіза здалеку з цікавістю витріщалися на злощасну "Кімнату розпачу".
Усередині були дві жінки — а не звичні брат і сестра Крисін.
Однією з них була Пенія.
Зазвичай, якби її щось не влаштовувало, вона зігнала б роздратування на Феліні й засипала б його прокльонами, геть забувши про будь-які шанобливі титули.
Але зараз—
— …
Вона мовчки переводила погляд, свідомо уникаючи прямого зорового контакту.
Перед нею стояла—
— Вітаю, Пенія Крисін.
Кардинал Святого Королівства...
— …Я надсилала листа, але не отримала відповіді.
Людина, про яку тепер говорили як про одну з трьох найвпливовіших постатей у Святому Королівстві.
— Тому я вирішила завітати особисто.
Ютія Блудія зафіксувала свій погляд на Пенії Крисін, і її багряні очі випромінювали ледь помітне сяйво.
.
.
.
(П.П Пу-пу-пу, а ось і фінальний бос прийшов до Пенії хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]