Розділ 153 - Напад (4)
Алон зовсім не знав Сутності Племені Золотої Гриви.
Це й не дивно.
У грі «Психоделія» Сутність Племені Золотої Гриви мала інше призначення — це був просто артефакт, який збільшував шанс критичного удару гравця.
Утім, Алон зміг дати підказку Сольранг, оскільки…
Побачив це.
Магічний візерунок усередині сутності яку тримала Сольранг, почав бурхливо деформуватися, швидко збираючись у складну й химерну структуру, що заповнила її тіло.
За звичайних обставин Алон не зміг би виявити цей візерунок.
Це стосувалося й будь-якого іншого чародія.
Навіть Магістр вежі, який досяг 8 Кола, не помітив би цього.
Відчути чужу ману — це одне, але зрозуміти її точну циркуляцію — зовсім інше завдання.
Проте зараз Алон міг.
Імовірно, це почалося після його бою з герцогом Комалоном.
Він здобув тонку здатність спостерігати за магічними візерунками інших.
Проте він не усвідомлював цього повною мірою аж донедавна.
Або, краще сказати, не звертав на це особливої уваги.
Хоч він і міг невиразно бачити візерунки, їм бракувало чіткості, аби стати справді корисними для дослідження магії чи бою.
Однак просто зараз магічний візерунок Сольранг проступав абсолютно виразно.
Він не розумів причини, але все виглядало так, ніби вона пройшла через пробудження.
Ось чому Алон виявився здатен спрямовувати її.
А Сольранг…
Пробилася до 6-го рівня.
Трісь!
Алон дивився на неї, абсолютно вражений.
Сольранг, яка тепер була оповита золотим сяйвом, дивилася згори вниз на апостола Гордині.
Її аура виявилася настільки неймовірною, що Алон не зміг стримати тихого вигуку дивування.
Щойно вона приготувалася атакувати знову—
— Ха—!
Сольгак зірвався з місця.
Трісь-трісь-трісь!
Темна блискавка вибухнула навколо нього; він подався назад, а його обличчя спотворилося від болю.
Він реагував надто повільно, коли Сольранг пробудилася, і наслідком стало повне знищення його правої руки.
— Гх-х…!
Сольгак відчайдушно схопився за закривавлений обрубок.
Скрип!
Та замість крику від болю його обличчя знівечилося люттю.
— …Гаразд, я визнаю. Ти застала мене зненацька, сестричко.
Трісь!
— Але результат залишиться тим самим.
Оповитий пеленою чорних блискавок, він знову ринувся на Сольранг.
І темний грім ударив донизу.
Гуркіт!
Сольгак, справжній потік темного грому, скоротив відстань до Сольранг зі швидкістю, яку вона не могла парирувати.
Неймовірна швидкість, що перевищувала людські можливості, застала Сольранг зненацька, дозволивши його удару досягти мети.
Та наперекір усім очікуванням, саме обличчя Сольгака здригнулося.
У цю частку секунди він зрозумів—
Сольранг підвела руку, відвівши силу удару.
Сольгак зчепив зуби, і іскра тривоги спалахнула в його думках.
"Мій єдиний шанс — просто зараз."
Він знав.
Він знав, що означає Втілення Грому для Племені Золотої Гриви.
Навіть із силою, дарованою "Ним", Сольгак так і не досяг цього стану.
Це знання гноїлося всередині нього.
Те, що піднялося в його душі, було не просто відчуттям меншовартості—
Це був жах.
Він прагнув цього рубежу понад усе.
Він пожертвував усією сім'єю без жодних вагань, навіть плануючи віддати власну сестру як вмістилище для "Його" волі.
Отже, він уже розумів—
Тепер, коли Сольранг ступила на цей рубіж, перемога стала для нього недосяжною.
Ось чому…
"Я повинен знищити її, перш ніж вона повністю опанує Втілення Грому…!"
Очі Сольгака налилися кривавим кольором, коли він вивільнив свою ману.
Дивовижна сила, дарована "Ним", пожирала його, надавши сили, якої він ніколи б не здобув самотужки.
Але така некерована сила вимагає ціну.
Надмірна міць, що перевищувала його межі, почала не просто поглинати, а розщеплювати його власне тіло.
Та він усе одно використовував її без жодних вагань.
Сила, надана Великим Гріхом Гордині, дозволяла йому панувати майже над усіма наймогутнішими істотами світу—
Проте вона безнадійно поступалася цій золотій богині.
Вона лише виграла йому кілька додаткових митей.
"Хай якою ціною, я вб'ю її, перш ніж вона пристосується!"
Поглинутий маною Гордині, Сольгак перетворився на істоту з чистої чорної мани й стрілою рвонув до Сольранг.
І з цим—
Чорний грім і золота блискавка пролилися над усією Колонією.
Обсидіанова блискавка розколола світ.
Золота блискавка закарбувала свій слід на небі й землі.
Серед цієї бурі—
— Готово.
Прошепотів Алон собі під ніс, не зводячи очей із небес.
Насправді Алон не повинен був втручатися в цей бій.
Сольгак нераціонально спалював свою силу, руйнуючи власне тіло, аби вбити Сольранг, поки Сольранг тримала оборону проти його натиску.
Алон не мав жодних засобів, щоб зрівнятися з їхньою швидкістю.
Саме так.
Для нього цей бій був лише катастрофою, виром ревучого грому, золотої блискавки й чорних буревіїв.
Він просто не мав можливості ступити на їхню територію.
Однак Алон усе ще міг аналітично спостерігати за перебігом подій.
Це стало можливим завдяки залишковим слідам мани, які залишало їхнє зіткнення.
Залишкова мана від їхньої битви давала йому вирішальне розуміння.
Його останні дослідження в магії, особливо вивчення магічних візерунків на основі жестів, виявилися надзвичайно корисними.
Хоч він і не міг відтворити повну картину лише за згасаючою маною, він усе ж міг здобути важливі відомості.
Дві найважливіші деталі полягали в наступному:
"Апостол Гордині виснажує себе до крайності, аби здолати Сольранг, тоді як вона ще не до кінця опанувала своє пробудження."
Алон дивився в порожнечу.
Його зір залишався нечітким.
Він міг лише виявити коливання мани, що спалахували й згасали, і на їхній основі розпізнавати візерунки.
Зробивши рівний вдих—
— Фух—
Алон вивів жест руками.
Як уже зазначалося, Алон не міг брати участь у цій битві.
Це було неможливо.
Принаймні, для колишнього Алона.
Він знову підвів погляд до неба.
Посеред розсіяних залишків мани двох членів Племені Золотої Гриви його власна мана тихо розгорнулася.
Хоч вона ще не матеріалізувалася, його мана непомітно дрейфувала крізь атмосферу.
Мані зазвичай потрібен самопроявлення, аби набути видимої форми.
Але Алон порушив цей принцип.
Витягнути майже всю ману з Дзіри Мани, залишивши лише необхідний мінімум, стало можливим завдяки його нещодавнім заняттям із Пенією.
Досліджуючи трансформації магічних візерунків на основі конструкцій печаток, він виявив нові конфігурації молекул мани.
Це дозволило йому керувати маною на молекулярному рівні без самопроявлення, зафіксувавши її прямо в повітрі.
І, маючи чимало часу на підготовку, Алон успішно розсіяв свою ману по всьому полю бою.
"Звісно, через мої обмежені запаси мани її щільність неминуче виявилася мізерною."
Але для його мети цього вистачало.
Зрештою, мета Алона полягала не в тому, щоб здолати Сольгака...
— **Розширення**.
...А просто в тому, щоб створити короткочасну шпарину для Сольранг.
Гуркіт!
Коли Алон промовив це слово, мана, яку він розсіяв, почала одночасно розбухати.
У цю коротку мить—
Алон побачив це.
Сольранг, яку висмикнуло з виру бою раптово розширеною маною в повітрі.
— Що за—?!
І Сольгак, який бив по ній саме в цю секунду.
Не втрачаючи ні миті, Алон віддав наступну команду.
— **Крапка**.
Розширена мана миттєво стиснулася, повністю сконцентрувавшись на Сольгаку.
Проте—
Бум!
Закляття, яке Алон готував хвилинами, тамуючи подих, було вщент розтрощене звичайним роздратованим ударом ноги Сольгака.
Єдиний спалах чорного грому знищив усю ману, яку розширив Алон.
Завеликі зусилля ради мізерного результату для Алона, адже все це сталося менш як за дві секунди.
Проте за його незворушним виразом обличчя проступала крива посмішка.
"Дві секунди."
Для нього двох секунд було замало, щоб як слід виконати закляття.
Але для Сольранг—
Двох секунд виявилося більш ніж достатньо, аби покінчити із Сольгаком.
Алон не відводив очей із неба.
Там із виразом чистого жаху Сольгак дивився вгору.
— Ранчанранчан—
І падаючи згори—
— Сходження Духовного Дракона Грому.
Золотий дракон.
Ро-о-о-о-о-ар!!!
Світ розчинився в білизні.
Згодом.
На цьому місці зяяв неймовірно широкий і глибокий кратер.
А в самому його серці стояла Сольранг.
Перебуваючи у Втіленні Грому, вона мовчки дивилась донизу.
Під її ногами лежав апостол Гордині, Сольгак.
Величезна діра зяяла на місці його серця.
— Дурепа… абсолютно дурепа.
Попри смертельну рану в серці, що не залишала жодних шансів на виживання, Сольгак витріщався на Сольранг широкими, сповненими ненависті очима.
— Ти пошкодуєш про це, сестричко. Ти неодмінно пошкодуєш про день, коли відкинула силу, яку я здобув для тебе… Ти пошкодуєш!
Відчайдушний крик Сольгака.
Проте обличчя Сольранг залишалося мертвотно-незворушним, коли вона занесла ногу.
— Мені все це непотрібно.
Трісь!
Вона розчавила його череп, наче не мала жодного бажання чути бодай слово.
— Я вже маю все, що мені потрібно.
Спостерігаючи, як тіло Сольгака розсипається на пил, ніби його й не існувало, Сольранг повернула голову.
— О, Господарю!
Вона помітила Алона й спробувала кинутися до нього—
Глухий удар!
Але миттєво впала.
Алон квапливо підбіг, аби оцінити її стан.
— Га? Моє тіло взагалі мені не кориться.
Безтурботне зауваження Сольранг, попри те, що вона щойно завалилася на землю, викликало в Алона тихе зітхання полегшення.
— Це, мабуть, тому, що ти занадто перенапружилася.
— Ось воно що, Господарю?
— Так.
Сольранг коротко кивнула, ніби цього пояснення вистачало, а потім тихо шепнула:
— Дякую, Господарю.
— …За що це раптом?
— За те, що показали мені, як використовувати Втілення Грому. Завдяки вам я змогла вбити його.
Алон на мить замовк, перш ніж промовити:
— Сольранг.
— Так, Господарю?
— …Ти в порядку?
— Хм? Щодо чого?
— …Ти ж так цінуєш свою сім'ю.
Сольранг посміхнулася на його запитання.
Це була сумна посмішка, якої Алон ніколи раніше в неї не бачив.
Але—
— …Так, Господарю. Я дійсно ціную свою сім'ю.
— …
— Але знаєте що?
Цього разу промениста усмішка розлилася по її обличчю.
— Я ніколи не зроблю того, через що можу втратити щось ще дорожче. Я не ідіотка.
— …
Почувши її тверді слова, Алон ненавмисно збагнув річ, якої раніше не помічав.
Він сприймав її так само, як і Сольгак — крізь призму власних упереджень.
Так само, як Сольгак досі бачив у Сольранг беззахисну, тендітну дитину десятирічної давнини,
Алон сприймав її як один із П'яти Великих Гріхів із «Психоделії».
Попри спогади й досвід, які вони розділили, він усе ще чіплявся за це упередження.
Не як до Сольранг, яка зараз дарувала йому ясну посмішку й стала першою Бабой Ягою Колонії—
А як до персонажа, який завжди може перетворитися на один із П'яти Великих Гріхів із гри.
Але тепер він зрозумів.
Сольранг більше не була просто антагоністкою з відеогри чи кимось, за ким Алону потрібно було насторожено стежити.
Вона була особистістю, яка цінувала свою сім'ю понад життя, але все ж могла ухвалювати необхідні рішення без коливань.
У деяких аспектах вона стала стійкішою та розсудливішою за самого Алона.
— …Я зрозумів.
Алон стиха й мимовільно усміхнувся, і на душі в нього стало легко, коли він поглянув на неї.
— Господарю… ви вмієте посміхатися?
— …?
Сольранг поглянула на нього з виразом ще більшого здивування, ніж будь-коли раніше.
Це була ледь помітна, але справжня посмішка, що торкнулася її очей.
————
Трохи згодом.
Дізнавшись, що Ріне впоралася зі Скорпіоном, Сольранг прихилилася до зруйнованої стіни, аби відновити сили.
— Господарю.
— Хм?
— Зробіть це знову.
— Що саме?
— Оце з вухами.
— …Навіщо?
— Це було приємно.
Сольранг тихо засміялася, і Алон, без жодних заперечень, м'яко притиснув її вуха.
Повільно заплющуючи очі, Сольранг промовила:
— Господарю.
— Що таке?
— Дякую, що хвилювалися за мене.
— …Звісно, я хвилювався.
— Справді?
— Справді.
На його відповідь—
— …Зрозуміло.
Ледь помітна посмішка торкнулася губ Сольранг.
Це був вечір, коли за зруйнованими стінами Колонії виднілося згасаюче сонце, що повільно розчинялося на горизонті.
.
.
.
(П.П Кінець арки дуже милий.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]