Розділ 152 - Напад (3)
Алон нічого не знав про апостолів.
За весь час, проведений у грі «Психоделія», він жодного разу не зіштовхувався з апостолом віч-на-віч, а в офіційній історії не збереглося жодних згадок про апостолів П'яти Смертних Гріхів.
Однак один факт щодо цього апостола став для Алона абсолютно очевидним просто в цю мить:
Бум!
Вони володіли неймовірною силою.
Його погляд був прикутий до видовища, що розгорталося перед ним.
Над розтрощеними залишками колишньої штаб-квартири Гільдії Сольранг із швидкістю, за якою очі просто не встигали стежити, зіштовхнулися сяйлива жовта та зловісна темна блискавки.
А потім—
— Агх—!
Сольранг змушена була відступати.
Трісь!
З вибуховим ударом Сольранг відкинуло назад, і кулак апостола спрямувався вперед для нового удару.
Алон діяв без вагань.
Він підхопив Сольранг, коли та врізалася в землю, і миттєво створив захисний бар'єр.
Але на цьому він не зупинився.
— **Підсилення, Якір.**
Завдяки формулі закляття та його багатошаровій структурі, просто перед кулаком апостола виросли три зчеплені щити.
Утім—
Трісь—!
Бар'єри розлетілися на друзки, ніби були зроблені з крихкого скла.
Так, наче вони виявилися нікчемними — абсолютно марними й майже безглуздими.
Та за цю крихітну частку часу Алон усе ж встиг витягнути Сольранг із зони досяжності апостола.
— О? Чародій?
Апостол, Сольгак, зупинився. Його зацікавленість зросла, і він не виявляв негайного бажання продовжувати атаку.
Алон поглянув донизу, на Сольранг.
Світло в її очах згасало.
Це був не той розгублений, оскаженілий погляд, з яким вона билася мить тому.
Це було щось значно страшніше.
Щось, що перебувало на межі повного згасання.
І саме в цю мить—
— А ти добряче зміцніла, сестричко. Я вражений. Хто б міг подумати, що найтендітніша з нашого племені здобуде таку силу?
Промовив Сольгак, і посмішка не сходила з його обличчя.
Сольранг нічого не відповіла.
Вона лише дивилася на брата непевним поглядом, і вираз її обличчя був суворішим, ніж будь-коли.
Алон відчув, що відбувається щось глибоко неправильне.
Сила апостола?
Це, безперечно, викликало занепокоєння.
Але справжня проблема полягала в самій Сольранг.
Для неї, сім'я була понад усе.
Можливо, навіть понад власне життя.
Вона плекала непереборну відданість узам крові та спорідненості.
Для неї сім'я була чимось священним. Абсолютним. Тим, що слід захищати беззастережно.
І тепер перед нею стояв єдиний кровний родич, який, як вона вважала, загинув казна-коли — та сама людина, яка щойно спопелила все, що вона будувала й берегла.
Перш ніж вона взагалі змогла це усвідомити.
Цілком і повністю.
Погляд Алона ковзнув по руйнуваннях.
Все, що він бачив — це мерці.
Убиті члени Племені Золотої Гриви — спроба Сольранг створити нову сім'ю.
"Це дуже погано" — подумав він.
Його очі повернулися до Сольгака.
Апостол Гордині, її власний брат, спостерігав за всім із невимушеним виглядом і після першої атаки Сольранг більше не робив жодних спроб напасти.
"Ні..."
Він не просто спостерігав.
Він чекав свого часу.
Чекав, поки розум Сольранг остаточно поламається.
Алон насупився ще дужче.
"Як мені вчинити?"
Він не розумів, чому брат Сольранг перетворився на це.
Але одне було очевидним—
"Це необхідно зупинити."
Утім, дві причини змушували його утримуватися від необачних дій:
Він ще не до кінця розгадав здібності Сольгака,
І—
Він не був готовий.
Приготування, які він здійснював із моменту появи Сольгака, все ще не були завершені.
Але часу він не мав.
Він не знав, як далеко зайде Сольгак у своїх катуваннях Сольранг—
І скільки ще Сольранг зможе витримати.
Зрештою, благополуччя Сольранг залишалося в пріоритеті.
Алон мовчки роздивлявся її зблідле обличчя.
Справа була не лише в тому, що вона могла перетворитися на щось осквернене — вона стрімко згасала.
Не втрачаючи ні секунди, Алон почав сплітати закляття.
— Ну ні, цього я дозволити не можу.
— !
Бум!
За мить: чорна блискавка, рухаючись швидше за свідому думку, врізалася в нього.
— Господарю!
Сольранг спробувала контратакувати, спрямувавши кулак у бік Сольгака—
Але—
— Угх—!
Її кулак так і не досяг мети.
Вона розпачливо билася, намагаючись вирватися з хватки Сольгака.
Проте—
— Сестро, годі виснажувати себе. Хоч як би ти борсалася, тобі не розірвати моєї хватки. І не хвилюйся — твій маг усе ще живий.
Усмішка Сольгака не зникала, а тон залишався майже грайливим.
— І все ж, це цікаво. Сестричка, яку я пам'ятаю, вже заливалася б сльозами. Хмм. Мабуть, з віком ти стала трохи стриманішою.
Він тихо засміявся.
— Хоча не те щоб це була велика переміна.
— …Ти об'єднався з ними?
Похмурий вираз обличчя Сольранг перервав коротку тишу.
Оскал Сольгака став ще ширшим.
— Об'єднався? З ким?
— З тими чорними потворами, які знищили наш дім!
— І що змушує тебе так думати?
— Бо я чую сморід цієї падлюки по всьому твоєму тілу!
Сольгак оглянув самого себе.
— О? А-а-а…
Він видав награний звук розуміння, після чого стиха хмикнув.
— Вірно. Я й забув — на мені досі лежить прокляття з того часу.
— Прокляття…?
— Саме так. Дякую, що нагадала, сестричко. Тепер мені не доведеться морочитися зі складнішими шляхами.
Усмішка Сольгака стала підступною, але очі спалахнули отрутою.
Потім рухом кисті він спрямував чорну блискавку прямо в голову Сольранг.
— Гах!
Біль спалахнув гостро й миттєво.
— Сестро, дозволь поділитися з тобою дечим цікавим.
Він зустрівся з нею поглядом.
— Той, хто зарізав наш народ, були не вони—
Перш ніж Сольгак устиг закінчити речення—
БУМ!
Сольранг побачила це.
Сольгака із силою відкинуло назад, і його тіло врізалося в уламки.
Вона відчула, як пара долонь м'яко закрила її вуха.
— Не слухай.
Знайомий голос.
— Не слухай, Сольранг.
Глибоко знайомий голос.
Сольранг підвела погляд.
Він стояв поруч.
На його обличчі не було звичного відстороненого виразу.
Там застигло почуття, сповнене виключно тривогою—
Маркіз.
Її очі широко розплющилися від здивування.
Алон, силою відкинувши Сольгака, злегка насупився.
У момент удару він пом'якшив ушкодження за допомогою комбінації щитів та магії вітру, сформувавши миттєвий захист.
Одночасно з цим він тихо застосовував інше закляття так, щоб Сольгак цього не помітив.
За звичайних обставин це було б неможливо, але один із нових жестів, який він створив під час останніх досліджень, зробив це реальним.
Цей жест зменшував потужність магії, але приховував її присутність від сторонніх очей.
Таким чином Алон успішно створив приховане заклинання, щоб відштовхнув Сольгака геть.
Утім—
— Дивовижно, це просто заворожує. Я не відчув жодної магічної енергії. Як тобі це вдалося?
Йому не вдалося поранити його.
— І навіщо так закривати їй вуха? Вона вже все пригадала.
Почувши слова Сольгака, Алон тихо зітхнув.
Таємно формуючи закляття, він без зусиль здогадався, що саме збирався розкрити Сольгак.
Він чудово розумів, якої душевної травми зазнає Сольранг, якщо правда, яку приховував Сольгак, випливе нагору.
Була лише одна річ, яку Сольгак хотів їй сказати.
— Ну що? Тепер ти згадала, сестричко? Те, що саме твій брат вирізав усіх жителів і нашу власну сім'ю…!
Глузливий оскал, повністю позбавлений каяття.
Ці слова лунали саме так, як і передбачав Алон — точнісінько так, як він собі й уявляв.
Стиск—
Алон міцніше притиснув долоні до вух Сольранг.
Він знав, що вона вже почула правду.
Хай як міцно він затуляв її вуха, слова вже досягли мети.
Він бачив, як Сольгак щойно спрямував у Сольранг чорну блискавку, руйнуючи магічну печатку на її спогадах — щось, чого сам Алон не відразу усвідомив.
І все ж, він не прибирав рук від її вух.
Це було марно.
Та попри розуміння марності, його руки відмовлялися рухатися.
…Бо Алон точно розумів, скільки для неї означало поняття сім'ї.
— Розповім тобі одну кумедну річ, Сольранг. Убивати власну рідню — це таке неймовірне відчуття. Спостерігати, як ці слабаки, згнилі в спокої, плачуть і благають про милосердя — це справжнє блаженство.
— Пам'ятаєш Пауна із сусіднього будинку? Того грайливого хлопчика, з яким ти часто бавилася? Він плакав, благаючи зберегти йому життя. Я розірвав його навпіл, схопивши за голову й ноги.
— А Пам'ятаєш Юсона з кузні? Твого найліпшого друга, який так сильно любив своїх батьків? Я власноруч зарізав його батьків на його ж очах і виколов йому очі перед тим, як він відпустив дух.
Слова Сольгака сипались беззупину, ніби гострі ножі, намагаючись довести розум Сольранг до крайньої межі.
Жорстокі, невідворотні факти.
— Ну як відчуття, сестричко? Нарешті побачити реальність, до якої ти була сліпою весь цей час?
Коли Сольгак урешті закінчив розповідь, Сольранг, яка досі тримала голову опущеною—
Повільно підвела очі.
І—
Обличчя як Алона, так і Сольгака застигли.
Ніби самий час зупинився.
Перед ними була Сольранг.
Вираз її обличчя—
— І що з того?
Був дивовижно спокійним.
"Що… це таке?"
Сольгак не міг збагнути.
Ні, він чинив опір цьому розумінню.
Реакція Сольранг повністю виходила за межі його очікувань.
Він витріщився на неї, коли вона невимушено звелася на ноги, відштовхнувши руку Алона.
Усе мало статися зовсім не так.
Вона мала втратити розум, поглинута ненавистю, спрямувавши всю свою лють на нього.
Врешті-решт вона мала вбити дорогого їй чародія й прокинутися як Гріх Гордині.
Те, що Сольранг залишилася в живих, виявилося чітко спланованою частиною його задуму.
Печатка спогадів, яку він наклав на неї — також частина цього плану.
Не в силі збагнути цього, Сольгак ненадовго завмер, а потім вишкірився.
— …Немає потреби більше вдавати. Ти не могла приховати своїх емоцій мить тому — гадаєш, зараз у цьому є хоч якийсь сенс, сестричко?
Він навмисно намагався спровокувати її.
Але Сольранг лише злегка нахилила голову, виглядаючи щиро спантеличеною.
— Про що ти? Я ніколи не приховувала своїх емоцій.
— …Що?
— Навіщо мені ховати те, що я відчуваю?
Запитала вона із суцільною щирістю, ніби справді не розуміла.
— …Хвилину тому твої очі були сповнені розгубленості…
Намагаючись знову зачепити її, Сольгак запнувся.
Сольранг здвигнула плечима.
— Звісно, були. Я не змогла захистити свого Господаря.
— Що?
— Брате, ти сильний. Я це зрозуміла, коли зіткнулася з тобою. Ось чому я злякалася — я опинилася в ситуації, де не могла вберегти свого Господаря.
— І це все?
— Так.
Вона знову нахилила голову.
— А що ще має мене хвилювати?
— Що?
— Ти справді думав, що мене розіб'є твоя дешева вистава?
Сольгак насупився.
— …Ти стала цинічною, сестричко.
— Зовсім ні, брате. Я досі люблю свою сім'ю. Паун, Юсон та всі інші, кого ти назвав — усі вони є моїми дорогими спогадами. Але якби я дозволила цим почуттям опанувати собою—
Погойдування—
— Я б не змогла захистити єдину людину, яка в мене залишилася.
— І, брате, здається, ти в чомусь помиляєшся.
Замість легкої посмішки—
Її погляд став крижаним.
— Я вже в люті.
Її очі гостро звузилися.
— Бо ти спробував убити мого Господаря.
Між ними запанувала тиша.
А потім—
— Ха… Ха-ха-ха!
Сольгак вибухнув сміхом, і його обличчя викривилося від невіри.
— Блискуче! Виходить, за ці десять років ти стала до біса хитрою, чи не так? Що ж, визнаю, сестричко — я недооцінив тебе. Аж ніяк не сподівався, що ти так зростеш! Утім—
Трісь—!
— Ти не сильніша за мене.
Чорна блискавка ринула в бік Сольранг.
Трісь—!
Його кулак рушив слідом.
Сольранг зробила крок.
Але цього разу вона була швидшою — вона підлаштувалася під швидкість Сольгака.
Ледь помітна золота блискавка почала мерехтіти навколо її рук.
Посмішка Сольгака похитнулася.
Це був прояв, якого він ніколи раніше не бачив — зловісний і незнайомий.
Проте він не втратив свого вишкіру.
Хоча й був здивований, він припустив, що вона досі не може як слід підкорити цю силу.
Сольгак подумав про себе: "Я розіб'ю її, а потім заріжу цього чародія прямо перед її очима."
Зловісний оскал розлився по його обличчю.
Його майбутнє виглядало безсумнівним — зламати сестру й використати її тіло як провідника для заклику того, у чиїх руках зосереджена вся влада: його Володаря.
Однак—
Дзинь!
Вид Сольгака розколовся.
Він шоковано витріщився вперед.
Прозора стіна стояла перед ним, укриваючись тріщинами під його кулаком.
Дзеркальні спотворення розходилися, викривляючи реальність на безліч геометричних фігур.
Це була робота чародія.
У момент, коли Сольгак це усвідомив—
— Сольранг, опануй себе. І пам'ятай: ти вже вийшла на новий рівень. А отже—
Тихий голос.
— Просто повір у себе.
Пролунав від чародія.
— І запам'ятай... Прийми блискавку.
Наступної миті—
— А—
Сольгак побачив це.
— Угу!
Сольранг, яка сяяла так яскраво, наче на неї найшло осяяння.
Її тіло тепер пульсувало золотою магією, а золоті очі яскраво сяяли.
— О, я майже забула сказати тобі, брате — у мене більше немає жодних причин боятися тебе.
І Сольгак зрозумів.
Ця сила—
— Дякуючи тобі, я здобула її.
Сила, що перевершувала навіть королівську кров, яку колись вважали втраченою для цього світу.
Божественна здатність, відома як—
— Втілення Грому.
— Згинь.
Кулак Сольранг обрушився донизу, заряджений сліпучою білою блискавкою.
.
.
.
(П.П Смішно, вибити Алона на очах Сольранг, ум, чувак взагалі безбашений, да і не вийшло б в нього.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]