Розділ 151 - Напад (2)
Сталася несподівана подія.
Алон був повністю спантеличений тим, що розгорталося перед його очима.
Його чоло мимоволі зморщилося.
Він спостерігав, як Скорпіон пробиває стіну й силоміць вривається всередину.
Він був ще густішого чорного відтінку, ніж той, що закарбувався в його пам’яті, але сумнівів щодо його суті не залишалося.
Це був монстр, який володів артефактом гордині.
"Чому?"
Згідно зі знаннями Алона, Скорпіон мав залишатися дрімати у своєму лігві, поки протагоніст не зіткнеться з ним.
Він просто не мав бути тут, вільно блукаючи довкола.
Алон не міг звести це до ладу.
— Б-брат?
Він коротко озирнувся на звук голосу Сольранг зовсім поруч.
Сольранг, яка ще кілька секунд тому заколисувала чорного кота, тепер дивилася на Скорпіона помітно тремтячими очима, ніби не могла повірити в те, що бачить.
Алон простежив за її поглядом і повернув голову.
"А—"
Лише тоді він помітив звіролюда, який сидів верхи на Скорпіоні.
Звіролюд із волоссям кольору попелу й снігу.
В мить, коли він зафіксував цю присутність. Чоловік подивився прямо на Алона, вишкірився й зник, залишивши по собі лише смугу чорної блискавки.
— **Прискорення**.
Діючи на чистому інстинкті, Алон склав жест руками й кинувся назад.
Чистий інстинкт, коли на усвідомлені думки просто не залишалося часу.
Саме цей інстинкт його й урятував.
Бу-ум-!!
Вибух чорної блискавки вдарив саме в те місце, де щойно стояв Алон.
— Ого, а ти швидкий? Чесно кажучи, я не очікував, що ти ухилишся. Шкода.
Земля, де він стояв, була повністю перетворена на пил.
Чоловік ступив вбік із хмари пилу з широкою, цупкою посмішкою на губах.
Його поведінка була невимушеною, але думки Алона гарячково линули.
Проте, як би він не напружував свою пам'ять, Алон не міг визначити особу цього звіролюда.
Ні, це не було провалом пам'яті.
"……Це ситуація, подібна до випадку з герцогом Комалоном?"
Це був персонаж, якого не існувало в оригінальному сюжеті. У момент, коли Алон це усвідомив, вираз його обличчя став натягнутим.
— Хто ти такий?
Губи звіролюда, що показувалися з пилу, який осідав, повільно вигнулися.
— Я? Ну, як би це мовити? Старший брат простачки, яка стоїть за тобою? Або, можливо… апостол, який служить Великій Гордині?
— Апостол?
Думки Алона перетворилися на заплутану павутину.
Він почув лише кілька слів, але вже намагався скласти ситуацію з цих зачіпок.
Однак...
— Сольгак, б-брат?
Коли Сольранг знову пробурмотіла, Алон був змушений подивитися на неї.
Її очі тремтіли куточками, поки вона дивилася на обличчя апостола.
Але...
На відміну від Сольранг, чоловік на ім'я Сольгак тримався абсолютно розслаблено.
— Так, Сольранг. Це твій брат.
— Як… як це можливо?
Її запитання було сповнене невір'я, ніби вона блукала уві сні.
Сольгак здавався байдужим до реакції Сольранг; посмішка ніколи не сходила з його губ.
— Чим ти так цiкавишся, молодша сестричко? Чому я досі живий? На жаль, зараз не найкращий час для возз'єднання. У мене є робота.
Замість цього він знову перевів увагу на Алона, і знову матеріалізувався прямо перед ним.
Сольгак спрямував кулак у бік серця Алона, ні на мить не вагаючись.
Алон був недостатньо швидким, щоб зреагувати...
Але удар так і не досяг мети.
— Що ти робиш, брате?
Сольранг перехопила його.
— Бінго.
Посмішка Сольгака розширилася.
— Що ти робиш?
— Хіба не очевидно? Роблю те, що треба.
— Навіщо?
Сольранг, все ще розгублена, запитала знову. Сольгак відповів, легенько постукавши її по голові вільною рукою.
— Це моє завдання. Завдання, яке має бути виконане, щоб перетворити мою сестру на «велику істоту».
На обличчі Сольранг і далі застигла маска з німих запитань.
Сольгак зітхнув, ніби розчарований:
— Справді… з тобою завжди було багато клопоту, сестричко. Я підготував усе так ретельно минулого разу, а ти все ще не зламалася й тримаєшся……
— Про що ти говориш?
Голос Сольранг затремтів від замішання.
Але незалежно від того, які емоції проявляла Сольранг...
— Не намагайся зрозуміти, сестро. Відтепер я надам тобі форми істоти, яка більше відповідає твоїй натурі.
Сольгак вишкірився, і...
"!"
У цей момент Алон пригадав давню розмову із Золотим Драконом Лейнісіусом.
— "Зовсім ні. Вмістилища, у які вони вселяються, спочатку готуються апостолами."
— "……Апостолами?"
— "Так, вони часто ламають дух тих, хто має високий талант, щоб полегшити сходження."
Це був короткий обмін думками.
Пам'ятаючи це, Алон не прагнув осягнути геть усе.
Він все ще не мав інформації про цього «Апостола Гордині» перед ним або про минуле Сольранг.
Він знав лише те, що її селище було знищено.
Щоб сформувати належний ланцюжок причин і наслідків, інформації, якою він володів, катастрофічно не вистачало.
Але якщо й було щось, що він міг передбачити з цілковитою впевненістю,
— Найцінніше залишимо наостанок. Спочатку я знищу те клаптеве творіння, яке моя сестра так старанно зводила.
За мить.
Трісь-!
Спалахом чорної блискавки будівля гільдії, де зібралося плем'я Золотої Гриви, почала розлітатися й вибухати.
————
Тим часом.
Хаос охопив фортецю Колонії.
— Що це таке!
Очі Карсема були широко розплющені від шоку.
Величезне чудовисько вже зруйнувало головну стіну, вдерлося до внутрішнього міста й тепер шаленіло в столиці.
Страх, жах і відчуття безсилля переповнювали його.
Хоч він і вивчав магію трохи більше ніж пів року та навіть досяг першого рангу, у цій ситуації з нього не було жодної користі.
Тож коли Карсем спостерігав, як чудовисько більшає в його полі зору,
— Ваша Високосте! Ви мусите відступити!
Зрештою він обернувся на запізнілий вигук лицаря.
Він і сам жадав не відступати й битися із потворою, однак розум узяв гору.
Протистояти потворі зараз означало вірну смерть, а необачна атака лише вбила б відданих йому лицарів.
На відміну від свого колишнього «я», Карсем гостро усвідомлював обов'язки, які приходили з його титулом принца, а не лише привілеї.
Вважаючи, що необхідне раціональне рішення, він повернувся, щоб піти.
— Ми мусимо відступити й зачекати на прибуття Варварів!
Він рушив, щоб приєднатися до лицарів, але саме в цей момент.
— Ух-!
Він повернувся на болісні стогони.
Там була молода покоївка.
Дівчина, мабуть, підвернула щиколотку й впала на землю, плачучи.
Вона з жахом дивилася на Скорпіона, який вже пробив внутрішню фортецю й досяг саду.
Побачивши це, кроки Карсема похитнулися.
Він знав навіть тоді.
Шанси врятувати покоївку були мізерними.
Було дурістю навіть намагатися.
Проте Карсем вагався.
Він знав, що не є героєм.
Він знав, що не має сили бути ним.
Проте картина знову й знову прокручувалася в голові Карсема.
Маркіз Палатіо та Сольранг, які без жодних роздумів урятували Філіан від смерті.
Те, як він урятував володіння Меркіліан, зовсім не дбаючи про власну безпеку.
А що щодо нього самого?
Він був ледачим ненажерою; чому він так сильно виснажував себе протягом останніх шести місяців?
Карсем біг увесь цей шлях, тому що хотів стати кимось подібним до них.
— Ваша Високосте!
— Йдіть уперед!
Вигукнувши це, Карсем дістав з кишені чарівну паличку й закликав вітер. Для людини з менш ніж піврічним терміном навчання його магічний контроль був вражаючим. Він швидко огорнув молоду служницю вітром і...
— Шух!
Він встиг пригнути вбік у найостанніший момент.
Бу-ум!
Масивна клешня Скорпіона з ідеальним розрахунком часу врізалася саме туди, де вони щойно перебували.
Скрип!
Коли клешня впилася в почорнілу, окислену землю, Карсем підхопився на ноги й шалено помчав до декоративного колодязя, що з'єднувався з підземною водопровідною системою.
"Якщо я зможу просто спуститися до каналізації, він не зможе піти за мною…!"
Він промовив ще одне закляття, заморожуючи шлях на землі.
Слизька крижана кірка миттєво утворилася між ним і колодязем. Він проїхав по ній, уникаючи чергового удару потвори, і щойно збирався стрибнути у водотік, коли…
— А.
Розпач вмив його обличчя.
Вхід до колодязя, до якого він так важко пробивався, обрушився від нещодавніх поштовхів і тепер виявився геть заблокованим.
Над ним тінь чудовиська знову впала на нього.
Карсем побачив, як чудовисько знову цілиться в нього клешнею, і в цей момент затиснутих зубів...
— Ти добре тримався.
— ……Що?
Карсем виявив, що перед ним стояла дівчина з незнайомим оком на спині.
А потім...
Десятки золотих стрижнів матеріалізувалися, відбиваючи клешню Скорпіона.
■■■■■■■■■■■■■■ — !!!!
Скорпіон, розлючений своїми невдалими ударами, видав шалений рев і оскаженіло замахав клешнями.
Невпинний напад почав трощити закликані золоті стрижні, але...
— Хмм… Це додало б чимало клопоту, якби Хрещений Батько вирішив відпочити у такий час.
Ріне залишалася абсолютно непохитною.
Ще день тому вона не зберігала б такого спокою за таких обставин.
Лише нещодавно повністю пробудивши «Око Мандрівника», вона ще не мала достатньо сил, щоб зупинити Скорпіона.
Причина, чому Ріне могла бути такою спокійною сьогодні, була простою.
Вчора, одразу після того як Алон вирушив до руїн, Ріне виявила приховане місце в пустелі. Скориставшись першою зачіпкою, яку дало її щойно пробуджене «Око Мандрівника», вона розкрила таємниці, відсутні навіть у бібліотеці.
Відомостей, які вона здобула в руїнах, виявилося обмаль — власне, лише дві речі: що "Око Мандрівника" слугує "ключем", і спосіб частково активувати це "Око".
Але цього було вдосталь.
Вона могла й не знати до кінця, як застосовувати «Око Мандрівника», проте тепер їй були відомі істоту, яку воно могло прикликати.
Тому...
— Ну, мені все одно потрібно було перевірити нововиявлену здібність, тож це зручно.
Зі спокійним виразом обличчя,
— Зберіться.
Вона віддала команду, і з цим...
Шу-у-у-у-~!
Ореол утворився з гігантського ока за спиною Ріне.
Раптово незліченні золоті стрижні вирвалися вперед, переплітаючись у певну форму навколо неї.
Спершу утворився каркас.
Понад цим каркасом ще один шар золотих стрижнів вигинався й закручувався, огортаючи основу.
Потім численні стрижні хаотично переплелися над ним, приймаючи остаточну форму.
І ось... Те, що врешті-решт з'явилося, було брамою настільки колосальною, що вона з легкістю затьмарювала міські стіни.
А потім...
Гр-р-р-о-о-о-о-о-р-р-р!!!!
— Магічно-технологічна зброя Імперії Ілейн — Плутон.
З звуком, який, здавалося, струсонув самі небеса, кругла брама почала відчинятися.
Із глибини проступало щось таке, що могло приголомшити навіть Скорпіона.
— ……Рука?
Навіть Карсем, застряглий у своєму розпачі, остовпіло витріщився на механічно сконструйовану руку.
Складена з незліченних компонентів та золотих стрижнів, це була гігантська механічна рука, яка, здавалося, була здатна стиснути саме небо.
Її абсолютна присутність робила світ чужим; рука, достатньо велика, щоб затулити сонце, тепер займала повітряний простір над фортецею.
— Обмежене розгортання, — віддала наказ Ріне. — Божественне покарання.
Благоговійна рука божества рвонула вниз, до землі.
Її мета: покарати мерзоту, яка не мала права існувати в цьому світі.
Бу-ум-м-м-м-м!!!
.
.
.
(П.П Оп, а ось і Плутон, козир Ріне, поки що вона його не може проявляти всього, але навіть частково якшо його використовувати, то він доволі сильний.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]