Розділ 150 - Напад (1)
Обличчя Алона було абсолютно позбавлене будь-яких емоцій.
Він подумав, чи не дурять його власні очі, й кілька разів прокліпався, але чоловік, який стояв перед ним, продовжував дивитися на нього із сяючою посмішкою та поглядом, сповненим глибокого захоплення.
— ……Ви ж принц Карсем, правильно?
— Хм? А, так, це я. Хех. Гадаю, зараз я виглядаю трохи інакше.
Спостерігаючи за тим, як Карсем ніяково чухає потилицю, Алон повільно спромігся закрити відвислу щелепу.
Сольранг здавалася байдужою, але Еван, який досі перебував у нерішучості, був помітно приголомшений, витріщившись із роззявленим ротом.
Люди могли змінюватися, але це була трансформація зовсім іншого масштабу.
Алон пам'ятав Карсема, з яким зіткнувся шість місяців тому.
Тоді, відверто кажучи, Карсем був трохи більшим за свиню на двох ногах.
Його одяг, здавалося, постійно тріщав по швах, а на обличчі застигла вічна маска розчарування й саможалю.
І це було ще не все.
Його характер був настільки пихатим, що клеймо «покидька» личило йому більше, ніж просто «бешкетник».
Але яким був Карсем зараз?
Виразне потрійне підборіддя, яке колись визначало його силует?
Воно зникло.
Повністю випарувалося, ніби його ніколи й не існувало.
Очі, які колись кипіли образою та невпевненістю?
Тепер вони були чистими. Настільки чистими, що навіть випромінювали відчуття тепла.
Крім того, з якоїсь причини він здавався значно вищим на зріст.
— ……Ви кардинально змінилися.
— Саме так. І я завдячую цим усім вам, мій лорде… тобто, маркізе!
— Ось як?
— Так……!
Алону все ще було важко прийняти реальність, що постала перед ним.
Хай як пильно він вдивлявся, а все одно не міг збагнути всієї глибини змін цього чоловіка.
"……Це ж ніби прямо з фентезійної новели."
Мимоволі він згадав вебновели, які колись зачитував до дір.
Поширений сюжет полягав у тому, що пересічний протагоніст займав тіло ледачого, гладкого дворянина. Шляхом суворих зусиль вони скидали вагу, ставали дивовижно вродливими й здобували захоплення всіх навколо.
Чесно кажучи, він ніколи повністю не вірив у цей троп.
Навіть якщо хтось скине купу ваги, хіба їхня базова кісткова структура та риси обличчя не мають залишитися тими ж самими?
Але тепер Алон нарешті зрозумів слуг у тих історіях, які аплодували б від подиву.
"……Тепер я розумію."
Поки він блукав у цих думках—
— Будь ласка, сідайте. Мій батько має приєднатися до нас незабаром.
— Гаразд.
Слідуючи за жестом Карсема, Алон та його супутники вмостилися в кріслах, і невдовзі увійшов король Кармаксес III.
Алон, який нарешті опанував себе, почав частуватися на бенкеті.
Тим не менш, він відчував чітку незручність через загальну атмосферу.
— Дивовижно, що ти вже досяг першого рангу.
— Анітрохи, це все завдяки настановам маркіза.
— Чи це так?
— Так!
……Причиною був Карсем, який увесь бенкет співав дифірамби Алону.
— ……Він постійно говорить про маркіза.
— Я бачу.
— Якби не маркіз, я б напевно досі жив жалюгідним існуванням…… За це я безмежно вдячний!
І робив він це з надзвичайною частотою.
— Ні, я зробив зовсім небагато. Ви досягли цього самі. Немає потреби приписувати це мені.
— Ні! Як я й казав, без вашого впливу я б залишився таким, яким був!
Це було занадто.
Алон відчув, як його рука, схована під столом, інстинктивно стиснулася в кулак під інтенсивністю палкого, непохитного погляду Карсема.
……Карсем здавався повністю, непохитно щирим.
Наступного дня, після бенкету, який для Алона був вправою з чистої ніяковості.
— Маркізе.
— Що таке?
— Я дослідив це питання, і схоже, суспільна думка щодо Карсема кардинально змінилася.
— До такої міри?
— Так. Дивовижно, але зараз його оцінюють навіть вище, ніж Першого принца.
Почувши звіт Евана, Алон запитав із проблеском цікавості під своїм спокійним зовнішнім виглядом:
— Справді, аж до такої міри?
— Так. Через це, як я чув, внутрішня динаміка в королівському палаці стає дещо нестабільною.
— Хіба Кармаксес не вживає заходів, щоб це контролювати?
— Кажуть, сам король залишається мовчазним у цьому питанні.
"Навіть король нічого не каже?"
Тим часом Алон видав тихий, задумливий вигук.
"То ось чому Каран так на мене подивився."
Він пригадав погляд, який Каран спрямував на нього раніше.
Це був погляд, який був далеким від приязного від самого початку їхньої зустрічі, що залишило його в нерозумінні.
Якщо внутрішня ситуація в королівстві справді загострилася, це мало повний сенс.
Той факт, що король Кармаксес III не втручався в поточний стан справ у палаці, по суті означав мовчазне схвалення боротьби за престолонаслідування.
"……З точки зору короля це не є повністю нелогічним рішенням."
Хоча Перший принц, Каран, був кращим за Другого принца, він навряд чи був ідеальним кандидатом на роль здатного монарха.
Він був просто меншим із двох лих.
За такого сценарію було очевидно, що прихильність короля змістилася, коли Другий принц почав демонструвати більші перспективи з часом.
Зрештою, Кармаксес III, хоч і був батьком, у першу чергу залишався королем, і його думки були більше узгоджені з монаршими обов'язками, ніж з батьківськими почуттями.
"……Цікаво те, як узагалі можливе змагання за владу між давно визнаним Першим принцом і лише нещодавно визнаним Другим принцом…… але це не те питання, яким мені варто перейматися."
У будь-якому разі, зваживши всі обставини, Алон відчув, що розуміє останні події.
"Отже, Каран вважає, що зміна Карсема сталася через мене."
Звісно, Алона це трохи спантеличувало.
Він не зробив для Карсема нічого особливо надзвичайного.
— Маркізе, які ваші плани тепер? — запитав Еван у цей слушний момент.
Алон відповів без паузи:
— Мої справи в Колонії завершені. Я планую закінчити решту завдань і після цього вирушити.
— Завдань? А, ви маєте на увазі монстра, про якого згадували раніше?
— Так.
— Мені знову зачекати тут?
— Саме так…… хоча ти здаєшся вельми задоволеним такою перспективою?
— Анітрохи.
На обличчі Евана чітко відобразився вираз полегшення: "Дякувати богу! Ніякої важкої праці для мене!"
Алон відчув слабке, незрозуміле роздратування.
На мить він замислився над тим, щоб узяти Евана з собою, але ця думка була короткою.
Він тихо зітхнув і відкинув цю ідею.
Насправді ця подорож була не для прямого протистояння з монстром пустелі, а лише попередньою розвідувальною місією.
Алон подумав про монстра пустелі — Скорпіона.
"Було б зручно, якби я міг розібратися з ним, поки я тут."
На жаль, цьому бажанню навряд чи судилося збутися.
Він навіть не знав точного місцезнаходження Скорпіона.
На відміну від іншого монстра, Рікракамура, чиє розташування було чітко відоме, все, що було відомо про Скорпіона — це те, що він мешкав десь у величезній пустелі, місці, позбавленому будь-яких виразних рис.
Навіть у грі пошук Скорпіона вимагав значних часових витрат.
Потрібно було пройти ланцюжок квестів у святилищі, який надавав провідника — процес, який вимагав близько трьох місяців підготовки, перш ніж можна було навіть думати про битву зі Скорпіоном.
Звісно, теоретично можна було б блукати безкрайньою пустелею без провідника й шукати лігво Скорпіона вручну.
Але чому ніхто цього не робив?
Тому що знайти печеру Скорпіона в пустелі було подібно до пошуку голки в величезній копиці сіна.
Крім того, існували Солдати Скорпіона.
Це були охоронці лігва монстра.
Вони й були тією другою причиною, з якої Алон зараз зосередився саме на попередній справі.
Хоча їх і називали солдатами скорпіона, для користувача магії вони часто були куди більшим клопотом, ніж сам Скорпіон.
Солдати Скорпіона, створені з піску, обчислювалися сотнями.
Вони нескінченно регенерували після поразки, а за ігровим рівнем кожен із них належав до рангу експерта, що робило їх серйозною перешкодою.
Більше того, їхня зброя була отруєна, а це означало, що один-єдиний успішний удар міг виявитися смертельним.
Однак існував спосіб оминути цих дратівливих солдатів скорпіонів — якщо отримати провідника за виконання попереднього квесту в святилищі, вони всі розпалися б на нешкідливий пісок.
— Я вирушу завтра, — остаточно вирішив Алон.
— Я чекатиму на ваше повернення тут.
Дивлячись на Евана, який з якоїсь причини знову виглядав дратівливо задоволеним, Алон подумав:
"……Може, мені все ж узяти його з собою?"
————
У той самий момент.
Десь глибоко у величезній пустелі, у печері Скорпіона.
Або, точніше, у просторі настільки величезному, що називати його печерою здавалося недостатнім, Солдати Скорпіона — істоти, які мали прокидатися лише за наявності непроханих гостей — піднімалися.
Тим не менш, вони не нападали.
Ні, точніше було б сказати, що вони були нездатні рухатися.
Сотні солдатів, які піднялися, щоб відбити нападника.
Трісь! Трісь-трісь!
Усі вони були пронизані батогами чорної блискавки, здригаючись, висячи між життям і смертю.
Рухаючись із неквапливою грацією крізь ряди паралізованих солдатів скорпіона, просувався звіролюд із сріблясто-сірим волоссям.
Хода його була максимально спокійною, з абсолютною незворушністю.
Зберігаючи той самий неквапливий темп, він пройшов повз сотні знерухомлених солдатів, урешті-решт досягнувши самого центру печери.
Шу-у-у-!
Солдати знову заворушилися, піднімаючись із-під піску.
Але це було ще не все.
Шрииииійк-!!!
Миттєво куди більше солдатів, ніж раніше, вирвалися з піску, швидко оточивши чоловіка.
Невдовзі рев Скорпіона, який спав глибоко в печері, прогримів у повітрі.
Однак на обличчі нападника не було й сліду тривоги.
— Хо—
Замість цього, ніби знаходячи ситуацію кумедною, чоловік видав тихий вигук.
Трісь-!
Він оповив тіло покровом із чорної блискавки.
У наступну мить.
Зззт-!
Його постать зникла.
Коли він знову з'явився, у його безпосередній близькості вже не було жодного солдата скорпіона.
Замість цього перед чоловіком стояло—
Чудовисько.
Скорпіон, який жив майже тисячоліття, охороняючи один із п'яти артефактів гріха.
Проте, попри вигляд скорпіона, з пащі якого капала слина, коли той прикував до нього погляд, усмішка чоловіка залишалася такою ж сяючою й життєрадісною.
— Ну, це прийнятно. Коли я повернувся на поверхню, то був трохи розчарований тим, що насіння не проросло так буйно, як я очікував—
Він легенько постукав по голові істоти одним пальцем.
— Ти можеш допомогти з цим.
У той момент, коли чорна блискавка вийшла з його руки.
— !!!!
Скорпіон судомно здригнувся.
Майже миттєво земляно-коричневе забарвлення чудовиська почало змінюватися.
Воно поглибилося до відтінку, настільки темного й глибокого, як сама безодня.
Спостерігаючи за цією трансформацією, чоловік—
— А тепер ходімо й привітаємося з ними?
Ні, апостол «Гордині» повернув свій погляд у бік Колонії.
— І поки ми будемо там, я також відвідаю свою молодшу сестру.
————
Наступного дня.
Алон робив останні приготування до запланованої попередньої експедиції, почуваючись дещо спокійнішим.
Бій відбудеться, але оскільки Сольранг і Ріне погодилися допомогти йому, він почувався в безпеці.
"……Ріне казала, що зробить короткий візит до королівського палацу, тож ми вирушимо, як тільки вона повернеться."
Тому...
Алон неквапливо розмовляв із Сольранг, яка заколисувала сонного Блекі.
Аж раптом,
БУ-У-У-УМ-!!!!
Неймовірний гуркіт розірвав тишу.
Він був далеким, але чітко чутним для кожного вуха — титанічний вибух.
Алон інстинктивно підхопився на ноги й кинувся до вікна.
Він не міг приховати свого шоку від картини, що розгорталася перед ним.
— Скорпіон?
Гігантське чудовисько руйнувало оборонні стіни Колонії й проривалося до міста.
А потім...
— Б-брат?
Поруч Алон почув голос Сольранг, яка прошепотіла з приголомшеною невірою.
.
.
.
(П.П То не брат, то ує-ан, краще про нього і не сказати...)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]