Розділ 149 - Таємниця (2)
— Упродовж забутої епохи богів… Істота, вища за п'ятьох найвищих богів?
[Правильно. Будь-хто, спроможний втручатися у справи божеств, має бути сутністю вищого рангу за них. І цього навіть я не можу осягнути. Що ж це взагалі за істота?]
Сутність настільки велична, що вислизала від збагнення навіть Драконідки.
— Чи можливо, що Ультультус знав про цю істоту? Адже саме він першим заговорив про це.
[Ні, він не може знати. Схоже, він зробив таке ж помилкове припущення, як і я.]
— Тоді щодо тієї чорної штуки—
[На цей момент у мене немає відповідей.]
Зіткнувшись із непорушною впевненістю Драконідки, Алон на мить затих, а потім злегка знизав плечима.
— Здається, на кожну відгадану таємницю з'являється ще дві нові.
[З твого погляду я розумію, чому це так сприймається.]
Алон тихо зітхнув і вирішив поки що відкласти цю тему, віддавши перевагу іншому запитанню. Все ще залишалося безліч речей, які він прагнув зрозуміти.
— Давай спочатку розберемо решту розповіді.
З цими словами Алон почав методично викладати кожну подію, що сталася в його свідомості.
Трохи згодом.
[…… Схоже, сталося більше, ніж я очікувала.]
— Як ти вже почула.
Десь із пів години Алон переповідав усе, про що мав розказати Драконідці.
По-перше, зустріч із герцогом Комалоном та обговорення магії Чародіїв.
По-друге, інформація про те, що «чорні» незабаром знову з'являться.
Нарешті, розповідь про золотого дракона, Лейнісіуса.
Драконіка, мовчки посмикуючи довгим хвостом, врешті-решт упорядкувала свої думки й заговорила.
[Перш за все, я нічого не знала про тих істот, як і стверджував той запечатаний дракон.]
— Ось як?
[Так, моє розуміння від самого початку дещо відрізнялося. Ну, як би там не було, навіть якби ті сутності пройшли такий процес для піднесення, це було б безглуздо, якби боги мовчали.]
— Ти можеш розкрити це зараз?
[Я можу переповісти лише пролог до того, що ти вже знаєш, але якщо це необхідно, я зроблю це.]
Коли Алон кивнув, Драконідка зробила коротку паузу, перш ніж заговорити виваженим тоном.
[Це не надто захоплива історія. З твого погляду, це просто стародавня оповідь.]
Її голос ніс у собі важкість далеких спогадів.
[У минулому — тому, що ти називаєш забутою епохою богів — був буквально світ, де боги й людство жили пліч-о-пліч. Люди поклонялися богам, а боги дарували благословення в обмін на цю віру.]
[Багато аспектів відрізнялися від сьогодення. Замість концепції «держави» території ділилися під іменами богів, магів називали Чародіями, а людство було об'єднане під єдиним королівством. Якщо моя пам'ять не зраджує, це було царство, засноване людиною на ім'я Паллаон.]
Драконідка пильно зупинила погляд на Алоні.
[Хай там як, такою була сама суть того світу. Світу, де панували боги, а найрізноманітніші раси, включно з людьми, вірно їм служили, тоді як Чародії, такі як ти, здатні були карбувати власні закони на самій реальності.]
Пробурмотівши це, ніби загубившись у давніх спогадах, Драконідка продовжила.
[Правду кажучи, той світ важко було назвати спокійним навіть заради красного слівця. Негаразди траплялися безперестанку. Втім, це були не часи суцільної війни — принаймні доки не з'явилися вони.]
— ……Чорні.
[Так, вони.]
Блакитні очі Драконідки звузилися в насупленому виразі.
[Вони з'явилися нізвідки й почали винищувати кожну живу істоту, яку зустрічали: чи то бог, чи людина, чи представники інших рас, чи Чародії. Усіх без винятку.]
— ……У них була якась мета?
[Ні, мети не було. Або, можливо, й була, але ми не мали змоги її розпізнати. Від самого початку вони не виявляли жодного наміру спілкуватися з нами.]
На мить аура навколо них змінилася.
[Безліч богів повстали, щоб кинути їм виклик. Деякі божества билися поодинці, інші укладали союзи. Вони вхопилися за зброю, аби винищити цих неосяжних істот. І наслідки цього ти бачиш зараз.]
— ……Вони зазнали поразки?
[Це було більше, ніж проста поразка. Більшість богів, які піднялися на боротьбу з чорними, були вщент знищені.]
Голос, просочений безсиллям, завис у повітрі.
[За звичайних обставин боги не гинуть так легко. Навіть якщо вони гинуть, їх можна воскресити протягом кількох днів або, щонайбільше, десятиліть, доки живе віра в них.]
[Але боги, які впали в ту епоху — більшість із них зникли назавжди.]
— ……Є якась причина для цього?
[Все просто. У них відібрали імена.]
Втрата імен.
[Для богів імена мають вирішальне значення. Ні, це не просто їхні імена; кожен компонент, що складає бога, є критично важливим. Однак якщо відібрати хоча б один із цих елементів, бог не зможе зберігати свою форму.]
— ……
[У деяких відбирали імена. Інші втрачали свої фізичні форми, розум або честь. І так вони були знищені. Я не була винятком.]
Самоіронічна посмішка торкнулася її рис.
[Я втратила своє ім'я й лише дивом уникнула цілковитого знищення, запечатавши себе у власному святилищі в останній можливий момент.]
Це мав бути останній, відчайдушний крок.
Неідеальний, але необхідний захід, щоб вижити.
— Чи вижили інші боги, використавши такий самий метод?
[Цього я теж не знаю. Я наклала свою печатку приблизно в той час, коли війна тільки починалася. Однак боги, які збереглися донині, це ті, хто був винятково могутнім у стародавню епоху.]
— Чому так?
[Тому що вони вистояли навіть після того, як у них відібрали імена, хіба це не очевидно?]
У будь-якому разі—
[Підсумовуючи, боги зазнали поразки від тих істот. У них навіть відібрали їхній статус «богів».]
— ……Узурпували.
Це було—
[Так, узурпація. Ми, хто колись був богами цього континенту, тепер тавровані як Зовнішні Боги, тоді як вони почитаються й шануються як П'ять Великих Гріхів.]
Таким чином, «історія походження» П'яти Великих Гріхів була оголена.
— У мене є питання.
[Яке?]
Алон, який мовчки слухав розповідь Драконідки, раптово вхопився за одну думку.
— Чому П'ять Великих Гріхів відібрали ваші імена й узурпували становище богів?
[Ну, я зрозуміла це лише після пробудження від печатки, але якщо припускати, то це могло бути зроблено для того, щоб про нас забули.]
— ……Щоб про вас забули?
[Це лише здогадки.]
— Я все одно хотів би це почути.
[Коли я прокинулася, первісні боги зникли, а спадщина Чародіїв була перервана. Крім того, виходячи з того, що ти сказав, драконів повністю вирізали й перетворили на ніщо інше, як міфічних істот.]
Голос Драконідки лунав спокійно й рівно.
[……Я розумію, що епоха завершилася із загибеллю богів, Чародіїв та драконів. Але залишається надто багато нерозкритих запитань, щоб просто прийняти це.]
— ……Ти маєш на увазі узурпацію становища богів?
[Не лише це. Те саме стосується й магії Чародіїв. Навіть якби вони всі загинули, їхній родовід мав би якось зберегтися. Але подивися навколо. Чи є в цьому світі ще хоч один Чародій, окрім тебе?]
— ……Немає.
[Саме так. Ось про що я. Щось не так. Навіть якби боги померли, знання про них не мали б зникнути, і навіть якби Чародії впали, немає жодної причини для того, щоб їхні закони та дослідження просто випарувалися.]
Навіть якщо Чародіям не вдалося залишити відбиток своєї волі, це не могло пояснити все.
Твердим і непохитним тоном Драконідка проголосила:
[Цей світ був позбавлений усієї своєї інформації. Щодо драконів, богів — і Чародіїв. Це так, ніби—]
Драконідка важко видихнула.
[Усе це було сфабриковано.]
————
На зворотному шляху з руїн.
[Няв—]
Спостерігаючи наживо, як мала чорна істота борсається біля руки Сольранг, Алон спокійно впорядковував у голові розмову, якою щойно поділився з Драконідкою.
Ні, правду кажучи, впорядковувати було особливо нічого.
Більша частина цього залишалася лише здогадками.
"……Ну, запечатати себе під час війни — це, зрештою, акт відчаю."
У підсумку Алон виніс дві беззаперечні істини з цієї розмови.
По-перше, хоча їхній точний мотив був незрозумілим, П'ять Великих Гріхів узурпували становище богів і спробували ретельно стерти всі сліди стародавньої епохи.
По-друге, це прояснило, чому герцог Комалон називав себе незавершеним магом.
"Отже, техніка полягає в закарбуванні своєї волі у світі."
Алон пригадав пояснення Драконідки щодо Чародіїв.
["Чародії володіють власною унікальним Самопроявленням. Як я вже казала раніше, такк самопроявлення можливе лише тоді, коли існує відбиток волі."]
["Техніка представляє наступний етап цього самопроявлення. Вона передбачає викарбування законів і волі на магічному ядрі, досягаючи єдності з цими законами. Лише тоді Чародії впевнено називають себе Чародіями."]
["Ну, ти дізнаєшся більше про це через три місяці, коли предмет, який ти залишив під моєю опікою, буде готовий."]
— ……Ось чому він називав себе незавершеним магом, — пробурмотів Алон.
Зрозумівши значення слів герцога Комалона, Алон несвідомо важко зітхнув.
Хоча він і здобув деякі знання, численні запитання залишалися невирішеними.
Чому чорні бажали стерти минуле?
Зважаючи на розповідь золотого дракона, Кайлас неодмінно був Чародієм, то чому ж він проявився як Зовнішній Бог?
Безліч запитань роїлися в його голові, ускладнюючи послідовне мислення.
Тим не менш, Алон вирішив тимчасово відкласти ці сумніви й знову зосередитися на своїй головній меті.
"На цей момент найвищим пріоритетом є зупинити П'ять Великих Гріхів."
Зрештою, для нього існувало лише одне воістину важливе завдання.
Зупинити П'ять Великих Гріхів і жити спокійним життям як дворянин.
Крім цього, Алон мав другу мету — глибше дослідження магії.
Спочатку магія була чимось, чого він навчився виключно задля самооборони, але відтоді вона стала незамінним аспектом його існування.
У цьому світі це була єдина річ, яка розпалювала його цікавість і прагнення до розвитку.
Тому—
"……Спочатку я мушу завершити попередню роботу, необхідну для протистояння цим мерзенним істотам. І коли розпочнеться оригінальний сюжет, я тимчасово об'єднаюся з протагоністом, щоб здобути той предмет. З ним я повинен бути здатним зустрітися з Кайласом."
Знову структуруючи свої плани, Алон подивився на сонце, що повільно піднімалося до зеніту.
Ми перебували в самому серці пекучої пустелі.
————
— Вітаю, маркізе. Його Величність Король бажає бачити вас.
— Мене, кажете?
— Так. Він також просив, щоб леді Сольранг супроводжувала вас.
Повернувшись до Колонії, Алон несподівано виявив, що його викликає Король.
— Господарю, що в и про це думаєте?
Поки Алон був спантеличений тим, чому Кармаксес III кличе його, він все ж запитав:
— Коли мене чекають?
— Ви можете вирушати просто зараз, якщо забажаєте.
— ……Тоді вирушаймо негайно.
Він прийняв запрошення Короля.
Природно, він хотів би мати хвилинку, щоб відпочити й упорядкувати свої думки, але розумів, що це елементарна ввічливість — не відмовлятися від виклику Короля.
Сівши в підготовлену карету, він вирушив до королівського палацу Колонії і незабаром ішов пишними внутрішніми коридорами, як і раніше.
Трохи згодом—
Саме тоді, коли він наближався до бенкетної зали, де на нього чекав Кармаксес, він зіткнувся з чоловіком.
Чоловіком, який пильно дивився на нього з особливою концентрацією.
— ?
Відчувши погляд чоловіка, Алон інстинктивно повернувся, щоб зустрітися з ним очима, і за мить упізнав його особу.
"Каран?"
Каран, нинішній перший принц Колонії та шостий король, який згодом змінить Кармаксеса III в історії.
Він пильно дивився на Алона.
Його обличчя виразно випромінювало глибоке незадоволення.
Якраз коли Алон почав обмірковувати значення цього погляду...—
Сольранг, яка спостерігала за Караном, так само почала мружити очі.
Однак за мить—
Зрештою, Алону вдалося пройти повз Карана без жодних інцидентів.
Незважаючи на те, що він справляв враження людини, яка чекала на цю мить, Каран незабаром відвів погляд і продовжив свій шлях.
— Маркізе, ви бува не знайомі з цим джентльменом?
— Ні.
— Тоді чому він так люто дивився на вас… а, тобто, чому він спостерігав за вами з такою інтенсивністю?
Еван швидко змінив формулювання, озирнувшись і помітивши охоронців поблизу.
— Я й сам уяви не маю.
Природно, Алон цього не знав.
Хоча він і був знайомий із Караном з досвіду гри в Психоделію, це була їхня перша реальна зустріч віч-на-віч.
Звісно, було можливо, що Каран дізнався про Алона з різних чуток та звітів, але навіть з огляду на це, ворожість, яку він продемонстрував, була дивною.
Алон спантеличено схилив голову.
Незабаром після цього він завітав на бенкет.
— Вітаю, маркізе!
— ?
У той момент, коли він ступив до бенкетної зали, він побачив чоловіка, який глибоко вклонився йому, від чого на мить остовпів.
Однак він швидко приховав своє внутрішнє здивування.
— ……Минуло чимало часу, принце.
— Так!
Вродливий чоловік, який зараз схилив голову перед ним—
Алон швидко впізнав у ньому другого принца, Карсема, якого пів року тому висміювали як ходячу свиню через його гладке тіло, вкрите брудом.
"???"
Здавалося, незліченна кількість знаків питання висіла над головою Алона.
.
.
.
(П.П Ось що робить з вами фанатизм по Алону, ви приходите в форму, ахаххаха, можна мені так само тіки без фанатизма і тд. До речі що до гріхів і тд, а я знаю чому вони все це роблять і тд, хехе.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]