Розділ 148 - Таємниця (1)
Алон, який на мить спантеличився від сяючих очей Сольранг, стиха видихнув.
"Зрештою, я справді про це думав."
Він не забув обіцянку, дану Сольранг.
Тоді, даючи цю обіцянку, він також домовився про дворічний термін із Драконідкою для наступної зустрічі.
І все ж його легка тривога походила від того, що Сольранг виглядала значно серйознішою, ніж він очікував.
"…Ні, я й тоді розумів, що вона казала це щиро."
Основних причин, чому він попросив Сольранг переосмислити все через два роки, було дві.
По-перше, Алон переймався через почуття Сольранг і хвилювався, що надто далека дата розчарує її, тож запропонував орієнтовно два роки.
По-друге, він вірив, що її прихильність згасне з часом.
Прив'язаність, яку демонструвала Сольранг, була куди ближчою до сімейної, ніж до будь-якого романтичного потягу.
Алон це вже усвідомлював.
Якщо порівнювати, це було схоже на те, як маленька дівчинка вигукує: "Коли я виросту, я вийду заміж за тата!".
Тому він розраховував, що приблизно через два роки її почуття охолонуть, а угоду можна буде спокійно забути.
Хоч як би доньки любили своїх батьків, із віком вони поступово стають самостійнішими.
Крім того, хоча Сольранг і вважалася дорослою в цьому фентезійному світі, за мірками Алона два роки тому вона все ще здавалася зовсім юною.
"…Правду кажучи, зараз вона не надто змінилася."
Алон поглянув на Сольранг, яка сяяла й міцно обхопила ногами його талію.
Її промениста, безтурботна посмішка нагадувала дитячу.
Це була невинність, яка змушувала людей почуватися затишно.
Інакше кажучи, це свідчило про те, що за останні два роки вона не надто виросла емоційно.
Занурений у свої думки, Алон вагався, як відповісти.
— Сольранг.
— Га? О! Ріне! Ти тут?
Здивована голосом, Сольранг миттю випросталася й розпливлася в широкій усмішці.
Ріне відповіла їй теплою посмішкою:
— У мене були деякі справи, тому я прибула слідом за Хрещеним Батьком.
— А, зрозуміло~
— Але, Сольранг, з того, що казав Хрещений Батько, здається, що два роки ще не повністю минули. Хіба ти не повинна зачекати ще трохи?
— О, це правда?
Сольранг схилила голову, спантеличена.
Скориставшись нагодою, Алон додав:
— Ну, ще залишилося кілька місяців.
— …Хм.
Обличчя Сольранг на мить похмурніло, але потім швидко знову стало життєрадісним.
— Усе гаразд! Це просто означає, що я отримаю свою відповідь через кілька місяців!
Її хвіст енергійно замахав, коли позитивний настрій повернувся.
Бачачи, як швидко вона оговталася, Алон на мить онімів, але врешті-решт кивнув.
— …Гаразд, ми поговоримо про це знову через кілька місяців.
— Зрозуміла, Господарю!
Наразі він був задоволений тим, що відклав це питання.
Трохи згодом.
Алон та його супутники перебралися до гільдії Сольранг.
— Ого! Що це? Воно таке миле!
Щойно вони зайшли до прохолодного офісу гільдії, темна істота визирнула з кишені на грудях Алона.
Очі Сольранг спалахнули при вигляді чорного кота.
Хряп~!
Перш ніж Алон встиг зреагувати, Сольранг спритно підхопила кота.
Алон почав розмову, тоді як Еван всміхнувся, очікуючи на те, що має статися.
Саме так, як він й передбачав.
Шууух!
Тіло чорної істоти раптово вкрилося безліччю багряних очей.
Однак—
— Ого! Тепер так багато очей!
— ?
— ?
Замість того щоб злякатися десятків потворних очей, що матеріалізувалися, Сольранг здавалася втішеною й підняла істоту вище.
Скри-и-и-і-і-ч~!!!
Істота роззявила пащу й видала спотворений звук, ніби відмовляючись поступатися.
— Ого! Воно ще й рота зробило! Неймовірно!!!
Її очі засяяли ще дужче, коли вона почала крутити істоту довкола, мов іграшковий літачок.
— Це… мало бути зовсім не так, — пробурмотів приголомшений Еван.
Не менш спантеличена чорна істота повернулася до своєї звичної форми й схилила голову, а її очі злегка затріпотіли.
Скри-и-и-і-і-ч~!
Воно видало ще один вереск.
— А! Зачекай хвилинку!
Сольранг побігла геть разом із істотою й незабаром повернулася з повними руками.
Невдовзі—
— Ого! Так круто!
Тепер чорна істота, вдягнена в милий костюм лялькового лицаря, лежала в руках Сольранг, мов іграшкова.
[……Няв?]
Круглі очі Блекі виражали цілковиту недовіру до того, що відбувається.
Він виглядав настільки приголомшеним, що, здавалося, узагалі втратив будь-яке бажання когось лякати.
— Зроби це знову! Покажи мені всі ті очі, як раніше!
[Няв?]
— Це було вражаюче!
Її хвіст збуджено виляв, поки вона аплодувала.
Спостерігаючи за цим, Еван тихо мовив:
— Здається, у Сольранг… дещо інше уявлення про те, що є привабливим, ніж у нас. Вам так не здається?
— …Згоден.
— Правда ж?
Поки вони обоє заніміли від подиву, Ріне дивилася на це із задоволеною посмішкою.
Але минуло небагато часу, як чорна істота почала вкриватися потом.
[Що це за галас!? …Га? Пф-ф, ха-ха-ха-ха! Га? Що це таке?!]
Базіліора, яка роздратувалася від шуму, вибухнула сміхом, коли побачила чорну істоту в лицарському вбранні.
— Балакуча змія?!
Сольранг негайно опустила чорну істоту й схопила Базіліору в її духовній формі.
[Ке! Щ-що!?]
Базіліора затамувала подих і дрібно затупотіла, явно перелякана.
Але Сольранг, чиє обличчя променіло від цікавості, упиралася в неї поглядом, наче знайшла щось абсолютно нове.
— Може, мені й тебе вдягти? У мене ще залишився одяг.
[Що це за дурощі!? Ця велична істота не носитиме вбрання, призначене для дитячих ігор… Зачекай, зупинися!]
Ігноруючи її заперечення, Сольранг почала радісно мугикати, весело прикрашаючи її.
Бачачи, як дивна вистава повторюється, Алон, Еван і навіть Ріне на мить заніміли.
На наступний день після прибуття до Колонії.
— Хрещений Батьку, я відлучуся на якийсь час.
— Зрозуміло. Як довго тебе не буде?
— Хм… можливо, день або два. А що?
— Якщо ти не повернешся до того часу, я вважатиму, що щось пішло не так, і вирушу на твої пошуки.
Ріне завмерла.
Із лагідною посмішкою вона висловила свою вдячність, перш ніж піти.
Невдовзі після цього Алон також вирушив до руїн.
"…Гадаю, мені потрібно розпитати про те, що згадував Лейнісіус, та про ритуали."
Поки він упорядковував свої думки—
— Сольранг.
— Так?
Еван, заінтригований, вказав на маленьку змію:
— Як ти взагалі можеш торкатися Базіліори?
— Що означає «як»?
— Ну, Базіліора перебуває в духовній формі.
Сольранг, ніби це було очевидно, клацнула пальцями й відповіла:
— Ну, провівши Випробування Сутності?
— Випробування Сутності?
— Так, за допомогою цього.
Вона продемонструвала рукавицю на своїй руці й додала:
— Проходження Випробування Сутності надає тобі здібності, одну за одною. Проте використовувати їх можуть лише представники нашої раси.
— Це дивовижний предмет, — мовив Еван, будучи враженим.
Чуючи цю розмову, Алон також відчув внутрішнє захоплення.
Хоча він знав, що в сутності Сольранг приховані таємниці, він і уявити не міг нічого подібного.
— Тож ти відкриваєш нову здібність кожного разу, коли проходиш випробування?
— Гм-гм.
— Скільки здібностей ти здобула на цей момент?
— …П'ять?
— А скільки всього випробувань?
Сольранг порахувала на пальцях, перш ніж оголосити:
— О, вісім!
— Вісім?
— Так! Але я ще не прошла шосте випробування.
— Чому ні?
— Ну, вимога це… гнів? Але в мене не було причин для гніву. Згідно з сутністю, це випробування є вирішальним.
— Вирішальним?
— Отже, наразі з'ясовується, придатна я бути правителькою чи ні… Щось таке?
Еван задумливо кивнув і знизав плечима:
— Ну, як не крути, живеться тобі зараз цілком затишно, хіба ні? Та й сили тобі й так вистачає.
— Ні.
— Га?
— А як же інакше? Мені ж треба стати сильнішою, аби помститися та захистити Господаря.
— …Маркіза?
— Так!
Коли Еван спантеличено поглянув на Алона, він пробурмотів:
— Але хіба маркіз і без того не достатньо могутній, щоб не потребувати захисту?
— І все одно я хочу захищати його!
Сольранг гордо підняла чорну істоту високо вгору, оголошуючи про свою рішучість.
Алон дозволив собі ледве помітну посмішку.
Було досить приємно бути об'єктом такої відданості.
Продовжуючи цю невимушену розмову, вони рухалися далі крізь пустелю.
Через деякий час—
— Ми прибули!
Із радісним вигуком Сольранг, вони нарешті ступили до руїн.
————
Одразу після прибуття до руїн.
За своєю звичкою, Алон попрямував безпосередньо до центральної вежі.
[Минуло чимало часу.]
Помітивши Драконідку, яка чекала й спостерігала за ним, Алон промовив, не замислюючись:
— …Синій?
[А, тож ти починаєш сприймати більше.]
На відміну від минулого разу, коли він міг розрізнити лише тіні та білі обриси, то тепер Алон чітко бачив синяву в очах Драконідки.
Він із подивом вставився в очі Драконідки, перш ніж швидко опанував себе й перейшов до справи.
— …Є про що поговорити після двох років. Чи маємо ми достатньо часу?
[Не хвилюйся. Я витратила трохи енергії, очищаючи те, що ти залишив, але ми маємо вдосталь часу для розмови.]
Із цим запевненням Алон упорядкував свої думки й почав розповідь про події дворічної давнини, починаючи з історії Оглядача.
Нарешті—
[Зачекай хвилинку. Ти хочеш сказати, що так і не побачив минуле в результаті?]
— Саме так. Замість цього я побачив око.
[…Це неможливо.]
Драконідка схилила голову, будучи спантеличеною.
[Опиши ситуацію детально.]
Алон пояснив події детальніше, починаючи від погляду в дзеркало й закінчуючи гігантським оком, яке промовляло в місці, схожому на космос.
Послухавши мовчки деякий час, Драконідка постукала по підборіддю, розмірковуючи, і підсумувала розповідь Алона.
[Отже, коротко кажучи, ти стверджуєш, що саме в той момент, коли ти збирався побачити минуле, величезне око завадило цьому. Око настільки неосяжне, що це осягнути неможливо.]
— Правильно.
Драконідка замовкла, глибоко замислившись над цією проблемою.
Після тривалої паузи, якраз коли Алона почала розпирати цікавість, Драконідка знову заговорила:
[Ти пам'ятаєш, що я казала тобі раніше про «чорну штуку»?]
— …Чорну штуку?
[Так, коли ти запитував про це, я казала щось про здобуття прихильності вищого бога.]
Алон кивнув:
— Так, ти казала щось подібне.
Драконідка кивнула у відповідь:
[Тоді мені здавалося, що чорні і сині, про яких я казала, дещо перегукувалися з цією концепцією.]
— …Тож чому ти згадала про це зараз?
Обличчя Драконідки стало суворим.
[Простіше кажучи, я думаю, що помилялась у своїх попередніх припущеннях.]
— …Ти неправильно оцінила деталі?
[Правильно. Сила Бронзового дзеркала документувати історію є абсолютною, як ти міг чути від Оглядача. Втручання в дзеркало навіть для «чорних» чи «синіх» істот, яких я раніше розглядала, має бути неможливим.]
— …Чи справді втручання в дзеркало є таким складним?]
[Чорні та сині істоти, яких я початково мала на увазі, були сутностями, які, незважаючи на втрату своїх імен, зуміли запечатати більше половини сили чорних у своєму конфлікті. Вони входять до п'ятірки найсильніших богів.]
Після короткої паузи Драконідка продовжила:
[І все ж навіть вони не можуть спотворити силу Бронзового дзеркала.]
— Чому так?
[Тому що Бронзове дзеркало давніше навіть за нас. Для будь-кого втрутитися в артефакт тієї епохи без наслідків…]
Драконідка видала похмурий смішок.
[…означало б, що вони є істотами, набагато вищими за п'ятьох богів стародавніх часів.]
Ця заява зависла в повітрі зі зловісною важкістю.
.
.
.
(П.П Ну, є тут двоє котрі це по приколу можуть робити хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]