Розділ 147 - До Колонії (4)
Землі Князівства Люксибл, Каслот.
— Ха-а — усе так само, як і завжди.
Райнгард, один із П'яти Мечів Калібана, стиха мовив, споглядаючи вічно живий краєвид Каслота.
— Капітане, нам потрібно поспішати.
— Добре, добре.
Гостре зауваження надійшло від Елізи — заступниці Сіарана, капітана Лицарського ордена Райнгарда. Вона була майже на дві голови нижчою за нього.
— Будь ласка, не намагайтеся втекти цього разу.
— Я ж казав, що не буду.
— Минулого разу ви казали те саме, але все одно зникли.
— Це сталося через непередбачувані обставини…
— Незалежно від причин, зараз це абсолютно неприпустимо.
Незважаючи на свою тендітну статуру, вона випромінювала грізну присутність, а її слова звучали кулеметною чергою.
Райнгард провів рукою по волоссю, відповідаючи:
— Заспокойся. Хоч яким би імпульсивним я був, я ніколи б не осоромив Калібан, виступаючи його посланцем.
— Приємно знати, що у вас усе ще залишилася хоч якась відповідальність.
— …За кого ти мене маєш?
— Якщо ви знову спробуєте втекти, у мене не буде іншого вибору, окрім як попросити допомоги в капітана Лицарського ордену «Затемнення».
Затемнення.
Почувши цю назву, обличчя Райнгарда інстинктивно перекривилося в гримасі.
— Чи це не занадто?
— Судячи з вашої реакції, це здається ідеальним рішенням.
— Ха-а…
Важке зітхання вирвалося з його губ.
Сама думка про ту особу була достатньою, щоб у Райнгарда заскрипіли зуби.
— Ти чудово знаєш, яке це божевілля — перебувати поруч із ним, чи не так?
— …Хм.
— Згадай що завгодно про магію — і починається: маркіз Палатіо те, магічні артефакти, маркіза Палатіо се! Згадай будь-яку тему, бодай віддалено пов'язану з окультизмом, і він співатиме хвалу цьому чоловікові цілу годину поспіль!
— Будь ласка, припиніть про це говорити.
— Але я не можу стриматися! У мене кров закипає! Цей чоловік став ще сильнішим, і тепер зійтися з ним у спарингу — це фактично підписати собі смертний вирок!
Ніби здоланий розпачем, Райнгард ударив кулаком себе в груди.
Спостерігаючи за цим, Еліза твердо кивнула.
— Це правда. Якось ми просто обговорювали скульптури, як він раптово почав співати дифірамби маркізу Палатіо — це було справді моторошно.
— Бачиш? Я тоді теж ледь не втратив глузд.
— Саме тому ви — ідеальна кандидатура. Якщо я піднесу це під таким кутом, ви точно не спробуєте втекти.
— …Ти буваєш напрочуд безжалісною.
— Рушаймо.
Еліза розвернулася на своїх маленьких підборах і покрокувала вперед швидким кроком.
Дивлячись на її спину, Райнгард пригнічено похитав головою та попрямував за нею до королівського замку.
— Утім, це дивовижно. Я ніколи не очікував, що королю вдасться очистити ці корумповані фракції й відновити авторитет трону.
— Поділяю вашу думку. Я вважала, що він лише мрійник без реальної сили. Але, схоже, він уклав угоду.
— Угоду?
— Так. Через це Люксибл більше не визнає Сіронію своєю офіційною вірою. Вони перейшли до вшанування іншого бога.
— Іншого бога?
Райнгард був спантеличений.
— Ну, я й сам не прихильник молитов, але хіба таке дозволено?
— Розаріо все одно звертало мало уваги на Люксибл, тож вони, ймовірно, не втручатимуться. Хоча їхня гордість може бути зачеплена.
— Тож якому богу вони тепер вклоняються?
Після короткої паузи Еліза відповіла на запитання Райнгарда:
— Гадаю, це той, кого називають Ловцем Блискавки, Каланнон.
— Ловець Блискавки, Каланнон?
— Так. Подивіться он туди, ви можете побачити статую.
Перетинаючи головну площу, Еліза вказала на її центр.
Ідучи за її вказівкою, Райнгард побачив величезну статую.
— Га?
Скульптура здалася йому дивно знайомою.
— Кажуть, тепер вони поклоняються цьому божеству.
— …Це і є Ловець Блискавки, Каланнон?
— Так, схоже на те.
Він зупинився й приголомшено впився поглядом у статую.
Вона зображувала чоловіка в темному плащі, який стискав у руці блискавку. Хоча обличчя було стерте... розум Райнгарда миттєво зв'язав цей образ із певною особистістю.
Ні, це не було просто побіжною схожістю — риси обличчя були відсутні, але силует безсумнівно належав тій людині.
Це був маркіз Палатіо.
І була лише одна людина, яка могла стояти за чимось подібним.
— …Елізо.
— Так?
— Той, хто уклав цю угоду з Люксиблом… це був Деус Макалліан?
Це мусив бути саме той чоловік—
— Ні? Чому ви так подумали?
— Не він?
— Чому ви раптом згадали про нього?
Залишивши позаду спантеличений вираз обличчя Елізи, Райнгард міг лише дивитися на статую з глибоко стурбованим виглядом.
— …Що, у біса, відбувається…?
————
Саме в ту мить.
— Люксибл змінив державну релігію?
— Так, на Ловця Блискавки, Каланнона, або принаймні так кажуть у звітах.
— …Хіба державну релігію можна змінювати так невимушено?
— Я не впевнений щодо деталей, але чутки саме такі.
Першого ж вечора їхньої подорожі пустелею разом із караваном Алон отримав ці новини від Евана.
— …Але я ніколи не чув про бога на ім'я Ловець Блискавки, Каланнон. Що це за божество?
— Я теж про таке не чув.
[Хм, здається, я вже зустрічала це ім'я раніше.]
— Зустрічала?
Коли Алон запитав, маленька змія кивнула.
[Це було дуже давно, тож мої спогади туманні. І все ж ім'я викликає слабкі спогади.]
— Значить, ти й сама толком не знаєш. Типово для обмеженого розуму змії.
Еван скористався нагодою, щоб познущатись із Базіліори.
[Ти, зухвалий смертний!]
— Ти все одно просто змія.
[Я божество!]
— Тоді чому ти не можеш мене перемогти?
[Ц-це лише тому, що вчора удача була на твоєму боці!]
Коли їхня перепалка змістилася до дивної настільної гри, у яку вони грали минулого вечора, їхні голоси природно підвищилися.
"Життя останнім часом виразно стало набагато гучнішим."
Алон розмірковував, відчуваючи дивну ностальгію за тишею минулого.
Утім, він знизав плечима — ця жвавість була кращою за цілковиту самотність.
Саме тоді—
— Хрещений Батьку.
— Так?
— Схоже, що Ловець Блискавки, Каланнон — це тубільне божество Племені Громової Змії.
— Племені Громової Змії?
— Так.
Їдучи всередині карети, Ріне передала цю нову порцію інформації.
— Тож це означає, що Князівство Люксибл тепер слідує за корінним богом Племені Громової Змії?
— Хм, виходячи з історії, це здається логічним висновком?
— …Який дивний перебіг подій.
Вираз обличчя Алона став задумливим.
— Чи бажаєте ви, щоб я дослідила це детальніше, Хрещений Батьку?
Після миті роздумів Алон похитав головою.
— Ні, у цьому немає потреби.
Якими б не були причини Люксибла прийняти Каланнон, це мало для нього небагато значення.
— Зрозуміло, Хрещений Батьку.
Ріне беззаперечно прийняла його відповідь і дещо йому запропонувала.
— Ось, будь ласка, візьміть це.
— Солодка печена картопля?
— Так. Я приготувала її раніше спеціально для вас, Хрещений Батьку.
Це була ідеально спечена солодка картопля, верхня частина якої була акуратно очищена для зручності споживання.
— …Дякую.
— Прошу, я буду щаслива, якщо вам сподобається.
Ріне яскраво посміхнулася, явно втішена.
Коли Алон узяв солодку печену картоплю, він відчув легкий тягар на своїй совісті, незважаючи на свій нейтральний вираз обличчя.
Протягом їхньої тижневої подорожі, Ріне дбала про його потреби з дивовижною відданістю.
…Можливо, із занадто великою відданістю.
"Від принесення води для мого вмивання, щойно я прокинуся, до особистого приготування кожної страви… і миттєвої відповіді на будь-яке моє запитання."
Не кажучи вже про те, що якщо Алон згадував, що йому жарко, вона діставала охолоджувальний магічний пристрій. Вона навіть примудрялася пекти солодку картоплю над багаттям без жодного підгорілого місця.
— …Дуже смачно.
— Дякую, Хрещений Батьку. Я рада, що це приносить вам радість.
Ріне знову посміхнулася, її поведінка була теплою та жвавою.
І все ж, хоча вона й зверталася до нього «Хрещений Батьку», Алон почувався так, ніби про нього піклується старша сестра.
— Будь ласка, не вагайтеся казати мені, якщо вам щось знадобиться, Хрещений Батьку. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти вам.
— …Дякую.
— Мені це зовсім не важко. Зрештою, ви мій єдиний Хрещений Батько.
Коли голос Ріне, мелодійний, як пісня, долинув до нього, Алон взяв ще один шматочок солодкої печеної картоплі.
Вона була такою ж солодкою, як і раніше.
Через кілька днів, коли група Алона продовжувала свій шлях крізь пустелю, він зупинив карету, почувши гучний сигнал тривоги, і вийшов назовні.
— Їх тут добряча кількість.
— Справді, їх багато.
Вони натрапили на велику банду пустельних бандитів.
Здавалося, це була значна сила.
— З'явилася нова бандитська група?
— Зрештою, бандитські ватаги з часом самі собою збираються знову.
— …І все ж вони здаються численнішими, ніж були бандити Кривавого Піску.
Алон оглянув далекий горизонт.
Хмара пилу, що збиралася вдалині, не була багатообіцяючим видовищем.
— …Їх має бути кілька сотень, як мінімум.
— Справді.
Навіть після знищення бандитів Кривавого Піску думка про цілковите викорінення бандитизму в такому місці була фантазією.
Ця думка тривала лише мить.
— То чому б вам не показати себе, маркізе?
— Хіба ви, як супровід, не повинні розбиратися з цим?
— Ну ж бо, як я можу самотужки впоратися з ними всіма?
— …Ти серйозно визнаєш свою слабкість зараз?
— Ну, я вважаю себе більше «типом підтримки», знаєте.
Поки Алон розмірковував, що це взагалі має означати, він неохоче зробив крок уперед.
Однак—
— Хрещений Батьку, я подбаю про це.
— …Ти?
— Так. Будь ласка, зачекайте лише мить.
Ріне, перегороджуючи йому шлях зі своєю звичайною лагідною посмішкою, ступила вперед.
Коли бандити стали чітко видимими—
Кііііінннг!
Від Ріне пролунав слабкий резонанс, і масивне золоте око, схоже на голограму, матеріалізувалося над її головою.
Сяюче око з німбом.
І потім—
Пф-ф-ф!
Гострий, стислий звук протнув повітря, коли золотий циліндричний промінь вистрілив уперед.
Промінь розділився на десятки тонших струменів, кожен з яких миттєво пронизав нападників.
Усе закінчилося менш ніж за хвилину.
Хмара пилу, що розширювалася на горизонті, зникла.
Пронизані золотими променями бандити застрягли в масивній конструкції, що нагадувала дитячу драбинку для лазіння.
Купці та найманці, які ще мить тому були напружені, тепер оніміли від шоку.
Серед приголомшеної тиші Ріне спокійно відкликала золоті промені й розвернулася назад.
— Усе готово, Хрещений Батьку.
Вона мала свою типову безтурботну посмішку, а її очі іскрилися грайливим світлом.
— …Я бачу. Але — як.
— Так?
— …Як ти це зробила?
Алон, який спостерігав за всією подією разом із Еваном, відчув потребу запитати.
Він знав з їхніх минулих битв проти Кайласа, що Ріне володіє бойовими навичками …але він ніколи не уявляв нічого подібного.
— Це все завдяки артефакту, який ви мені дали, Хрещений Батьку.
— …Який я тобі дав?
— Так.
— …Око Мандрівника?
— Так. Хоча я все ще не повністю звикла до нього, я поступово стаю вправнішою, Хрещений Батьку.
Алон повільно підвів погляд до масивного ока, що ширяло за спиною Ріне.
"Це… Око Мандрівника?"
Воно виглядало зовсім не так, як він собі уявляв.
"Що… це таке…?"
Дивне відчуття жаху просочилося крізь усе тіло Алона.
Через тиждень Алон та його супутники нарешті дісталися Колонії.
І—
— Господарю!
У ту мить, коли вони прибули, Сольранг кинулася просто до Алона.
— Минуло стільки часу!
— …Справді.
Сольранг обвила його, як ліана, її ноги обхопили його талію, коли вона вітала його з бурхливим ентузіазмом.
— Тепер ви дасте мені свою відповідь!?
— …Відповідь?
Сяючи променистою посмішкою, вона запитала—
— Минуло два роки! Ми тепер одружуємося?!
— Ах.
Зіткнувшись із її невинним і прямим запитанням, Алон міг лише видати тихий, розгублений стогін.
.
.
.
(П.П Хехе, а він думав що вона заспокоїться за ці 2 роки ахаххаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]