Розділ 146 - До Колонії (3)
— Кхм — Алон очистив горло й одразу перейшов до справи, бачачи, що Періон почувається явно не в своїй тарілці.
— Якщо говорити прямо, мені потрібна «Клятвений заповіт Леміеля».
— ...Ви маєте на увазі Клятвений заповіт Леміеля?
Періон, який ще мить тому здавався пригніченим, тепер подивився на нього з чималим здивуванням.
Це була природна реакція.
«Клятвений заповіт Леміеля» належав до тридцяти двох великих скарбів раси ельфів, а сам він приховував свою справжню сутність під подобою людини, ніколи й нікому не розкриваючи таємниці його існування.
Тому, з погляду Періона, висновок напрошувався сам собою: Алон точно знав, ким він є насправді.
— Зачекайте хвилинку, мені потрібно попросити декого вийти. Ріне, ти не проти зачекати ззовні?
— Звісно.
Ріне схилила голову й негайно вийшла з кімнати.
Переконавшись, що найманці, які супроводжували Періона, також пішли, Алон знову заговорив.
— Тепер, коли ми залишилися самі, ми можемо говорити відверто.
— …Я не зовсім розумію, що ви маєте на увазі.
— Немає потреби в такому категоричному запереченні.
Під час перемовин зазвичай не рекомендується тиснути занадто сильно.
Проте Алон навмисно вдався до тиску з двох причин.
Перша полягала в тому, що без такого підходу здобуття «Клятвеного заповіту Леміеля» зайняло б надзвичайно багато часу.
Якби він діяв так, як діяв би гравець, йому довелося б залишатися в Лартанії щонайменше на цілий рік.
Друга — його впевненість у тому, що, незважаючи на тиск, Періон зрештою прийме його пропозицію.
Алон спостерігав за Періоном, який став надзвичайно серйозним після того, як Ріне вийшла.
— Звісно, я не прошу «Клятвений заповіт Леміеля», не пропонуючи нічого натомість.
— …Хто ви взагалі такий?
Голос Періона був сповнений недовіри.
Алон відповів зі стриманістю:
— Моя особистість зараз не має значення. Важлива лише вигода від нашого обміну.
— ……
— Одне я можу вам пообіцяти: ваша справжня сутність залишиться в таємниці.
— ...Я слухаю вашу пропозицію.
Після миті вагань, Періон повільно кивнув.
Алон упевнено виклав свої умови.
— Віддайте мені «Клятвений заповіт Леміеля», і я скажу вам місцезнаходження предмета, який ви шукаєте.
— …Предмета, який я шукаю? Що ви маєте на увазі?
— Благословення Раґуерні.
Очі Періона розширилися від шоку, а його тіло мимовільно здригнулося.
Спостерігаючи за цією реакцією, Алон відчув легке здивування.
Для Періона було цілком природно здригнутися від згадки про «Благословення Раґуерні».
Адже про те, що він вирушив на його пошуки, мали знати лише він сам та Королева.
"І все ж його реакція занадто бурхлива. Ну, думаю, у грі цей предмет вважався неймовірно цінним" — подумав Алон.
У будь-якому разі,
У оригінальному сюжеті Періон витратив купу часу на пошуки «Благословення Раґуерні», перш ніж зрештою здатися й повернутися.
Причина, чому Алон знав, де лежить цей невловний предмет, була простою.
Він перебував у секретній кімнаті на 42-му поверсі.
Це був предмет, який гравці могли здобути, увійшовши до тієї кімнати — обов'язково зупинившись під час фарму в лабіринті.
Звісно, у грі Алон ніколи насправді не віддавав «Благословення Раґуерні» Періону.
Навіть якщо Періон поспішав до лабіринту, щоб розпочати квест, він залишав Лартанію ще до того, як гравець встигав пройти сороковий поверх.
— Так, я знаю його цінність…
Алон спостерігав за Періоном, чиї руки тепер тремтіли, і продовжив:
— …Повідомити вам його місцезнаходження здається чесною угодою. Яка ваша думка?
— Ви стверджуєте, що знаєте, де цей артефакт?
— Знаю. Якщо ви погодитеся на угоду, я вкажу місце.
— …Ви очікуєте, що я повірю вам без жодних доказів?
— Давай прояснимо. Якщо я надам вам місцезнаходження «Благословення Раґуерні», ви погодитеся на умови?
Настала коротка тиша.
Потім Періон кивнув.
— …Якщо інформація виявиться правдивою, тоді я згоден.
Як і очікувалося, переговори пройшли успішно.
Алон посміхнувся про себе.
— Він лежить у найсхіднішій частині сорок другого поверху. Туди веде лише один шлях, тож ви легко його знайдете. Коли дійдете до глухого кута, пошукайте перемикач.
— Глухий кут… і перемикач?
— Вірно. «Благословення Раґуерні» буде там. Я заберу «Клятвений заповіт Леміеля» після того, як ви його дістанете.
На обличчі Періона якийсь час відбивалося спантеличення.
— ...А що, якщо ваша інформація правильна, але я просто заберу предмет і втечу?
Це було передбачуване запитання, тож Алон мав готову відповідь.
— Я не вірю, що ви порушите клятву Паґаде.
— …! Звідки ви знаєте про Паґаде?
— Ну…
Періон знову був глибоко приголомшений.
Алон навмисно відповів загадково й туманно.
Звідки він знав — усе просто: він чув про це безпосередньо під час гри.
Спочатку він хотів висловитися більш доброзичливо, замість того щоб напускати загадковості.
Але згадавши, як сильно Періон пишався Паґаде у грі, він обрав саме такий підхід.
Це був спосіб сказати йому що не варто робити дурниць.
"До того ж, навіть якщо нічого не казати, судячи з його характеру в грі, він не з тих, хто порушує слово."
Періон одного разу ледь не загинув, аби виконати обіцянку, дану головному герою.
Пам'ятаючи той епізод, Алон відчув легке здивування.
"Чому він так реагує?"
Адже немає нічого надзвичайного в тому, що він знає про прихований скарб, «Благословення Раґуерні», та про Паґаде.
— …Знадобиться приблизно тиждень, щоб перевірити.
Почувши слова Періона, Алон підвівся.
— Я зачекаю.
З цими словами він повернувся, щоб піти.
За мить.
— Усе пройшло добре?
— Так. Але, Ріне.
— Що таке, Хрещений Батьку?
— Просто хочу переконатися... але я чув, що ти єдиний старший член ради, який залишився…
Алон ненав'язливо зробив паузу, але Ріне відповіла без вагань.
— Це правда.
— Чи не ти... випадково... підлаштувала це?
— Ні? Я цього не робила.
— …Справді? …Дійсно?
— Так. Навіщо мені так напружуватися?
Ріне ледь помітно посміхнулася.
"...Вона мала на увазі, що знала про те, що сталося, але не втручалася, чи справді нічого не знала від самого початку?"
Алон думав розпитати далі, але вирішив цього не робити.
Він лише подумав, що відтепер варто уважніше стежити за нею.
————
Через п'ять днів після зустрічі з Періоном.
— …Дякую вам.
— Схоже, ви знайшли його.
— Так. Мені вдалося повернути «Благословення Раґуерні».
Алон зустрівся з Періоном знову, навіть раніше, ніж очікував.
Тепер Періон схиляв голову з набагато більшою повагою, ніж колись.
— Я глибоко вдячний.
Бажаючи висловити свою подяку, Періон глибоко вклонився, після чого дістав перстень і передав його Алону.
Здавалося, перстень був сплетений зі стебла якоїсь рослини, проте він зовсім не виглядав крихким.
Приймаючи перстень, Алон одразу впізнав у ньому «Клятвений заповіт Леміеля» й подякував Періону.
— Дякую.
— …Можу я поставити вам запитання?
Періон поставив запитання з обережністю.
— Що таке?
Після короткої паузи Періон пильно подивився на Алона.
— …Як ви дізналися місцезнаходження «Благословення Раґуерні»?
У його голосі відчувалася суміш підозри та цікавості.
Алон завагався й кинув погляд на руку Періона.
У ній Періон тримав кинджал, відомий як «Благословення Раґуерні».
— Це…
Він не міг розкрити, що дізнався про це, оскільки безліч разів знаходив його у грі.
— Залишимо це вашій уяві.
Це була єдина відповідь, яку міг дати Алон.
— Моїй уяві, кажете?
— ……
— Дуже добре. Я розумію.
Без подальших розпитувань Періон схилив голову. Після короткого прощання, Алон вийшов із кімнати.
"Хм…? Якщо подумати, я ніколи раніше не бачив, щоб Періон комусь кланявся."
В пам'яті Алона на мить сплив один із законів Паґаде, який суворо забороняв кланятися будь-кому, окрім Королеви.
"Схоже, «Благословення Раґуерні» справді настільки цінне."
Зробивши цей висновок і не зупиняючись на ньому детально, він почав готуватися до від'їзду разом із перстнем.
Усі його справи в Лартанії були завершені.
————
[Ха-ха-ха-ха! Усі багатства цього світу належать мені!!!]
— Це справді бісить!!
[Не зважай на це, просто дай мені гроші! 5500 золотих монет!!]
Повернувшись до "Мерде", Алон повідомив Базіліорі та Евана, які вже понад три дні були повністю поглинуті психоделічною настільною грою, то радіючи, то впадаючи у відчай через іграшкові гроші, що невдовзі вони вирушають.
— Хрещений Батьку.
Поклик Ріне змусив його обернутися.
— Що таке?
— Якщо ви прямуєте до Колонії, можу я супроводжувати вас?
— ...Тобі дійсно необхідно туди їхати?
— Так, є дещо, що я мушу перевірити.
Алон на мить замислився, перш ніж кивнути.
Причин для подорожі до Колонії у нього було дві.
Він хотів зустрітися з Драконідкой в руїнах, але була й інша справа.
Потрібно було розібратися з проклятим артефактом у пустелі. Якщо Ріне зможе допомогти, це буде вельми корисно.
План утилізації проклятого предмета.
Присутність Ріне поруч точно стане в пригоді.
— Якщо ти бажаєш, тоді ходімо разом.
— Тоді я зроблю приготування.
Через дві години.
Алон та його супутники залишили Лартанію й вирушили до Колонії.
Саме в цю мить.
Періон, усе ще маскуючись під найманця, мовчки дивився на «Благословення Раґуерні» у своїй руці.
За звичайних обставин Періон мав би переповнюватися радістю.
Адже «Благословення Раґуерні» було тим самим предметом, який він невпинно шукав із моменту свого прибуття до світу людей.
І, крім того, воно мало неймовірну цінність для ельфів.
Особливо для Паґаде.
Проте причиною його похмурого виразу обличчя був Маркіз Палатіо.
"…Ким взагалі був цей чоловік?"
Періон думав про маркіза.
Про людину, яка так невимушено вказала йому шлях до «Благословення Раґуерні».
Маркіз був дивним у кількох відношеннях.
По-перше, було дивно, що маркіз Палатіо взагалі знав про «Паґаде».
Паґаде була таємною організацією, створеною ельфами за допомогою особливих ритуалів крові, і існувала виключно для захисту Світового Дерева.
Лише вища аристократія зі статусом вищих ельфів, самі члени Паґаде та Королева знали цю назву.
Це ім'я ніколи не повинно було злетіти з уст стороннього.
"…За одним винятком."
Перший ельф і засновник організації — Альтіма.
Лише він міг вільно говорити про Паґаде.
Перший ельф, захисник Світового Дерева, який володів «Благословенням Раґуерні» як своєю зброєю.
Тільки він міг знати про це.
Це була не єдина дивина.
Місце, яке описав маркіз, було спорудою, зведеною ельфами.
Причина, чому Періон міг це стверджувати, була простою.
Сама кімната була захищена магічними колами, що використовувалися ельфами та магією духів...
Або, точніше, вони були ідентичними магічному колу, яке використовувалося у сховищі Паґаде, що дозволило Періону перевірити, хто там був, до його прибуття.
Магічне коло зберігало магічну енергію користувача...
І воно зберігало запис про їхній візит, наче гостьова книга, поки коло не розсіювалося.
Періон усе перевірив.
Нікого, крім нього самого, там не було.
І потім…
[Сподіваюся, це без перешкод дійде до мого молодшого брата.]
Напис був зроблений мовою, яку могли зрозуміти лише члени Паґаде, наче це було послання, адресоване особисто йому.
Інакше кажучи, маркіз Палатіо знав, що Періон був ельфом, знав, що той належав до Паґаде,
А також знав, що «Благословення Раґуерні» перебувало у тому просторі, навіть ніколи туди не входивши.
...Хай як над цим міркувати, це здавалося абсолютно неможливим.
Хіба що Перший Ельф, який колись давно загинув у битві проти Чорних, повернувся до життя.
Це було абсолютно незбагненно.
Повністю розгублений та нездатний знайти раціональне пояснення, Періон вирішив...
— …Я мушу повідомити про це.
Він вирішив відкласти свої судження.
Замість цього він збирався розповісти про все тій, хто оберігає всю расу ельфів.
І, водночас, найвеличнішій істоті, що стоїть найближче до Світового Дерева — Великій Королеві.
.
.
.
(П.П Так, Велика Королева, захисниця ельфів, який ржач. Якщо комусь цікаво чому я з цього сміюсь, напишіть в коменти, відповім, чому мені смішно з думок Періона.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]