Розділ 145 - До Колонії (2)
— Очікуйте подарунок.
— Ось як?
— Саме так.
— …У такому разі я дозволю собі деякі очікування.
— Вам слід.
Спостерігаючи за ледь помітною посмішкою Ріне, Еван, який стояв поруч із Алоном, стиха забурмотів:
— Ви щасливий чоловік, маркізе, чи не так?
— Хм?
— Минулого разу ви здавалися трохи розчарованим, коли не отримали подарунка на день народження.
— …Зовсім ні, справді.
Алон відповів стримано.
…І все ж Еван не зовсім помилявся.
Якщо бути чесним, це його дещо непокоїло.
"…Якби мені ніколи про це не казали, у мене б від початку не виникло жодних очікувань."
Звісно, він не тримав зла на Ріне за те, що вона згадала про подарунок раніше.
Подарунок на день народження — це справа серця того, хто дарує, і було б неправильно з боку одержувача відчувати себе зобов'язаним його отримати.
Саме тоді—
— Ви ж сподівалися на нього, чи не так?
— Не звертай уваги. Еван просто верзе дурниці.
Ріне тихо засміялася.
— Не турбуйтеся, Хрещений Батьку. Цього року я обов'язково вручу вам подарунок.
Після цієї короткої, життєрадісної розмови, Алон нарешті перейшов до справжньої мети свого візиту.
— Ріне, я прочитав листа, якого ти надіслала… Чи володієш ти якимись додатковими знаннями щодо "Тіньового Дракона"?
Очі Ріне перемістилися на Блекі, який згорнувся калачиком у нагрудній кишені пальто Алона.
— Це і є "Тіньовий Дракон", правильно?
— Так.
— Розумію~
Трохи поміркувавши, Ріне почала повільно пояснювати:
— Після вашого запиту про "Тіньового Дракона" я провела додаткові дослідження. Однак, якщо бути відвертою, доступні мені матеріали містили вкрай мало додаткових деталей.
— Ось як?
Відповідь Ріне викликала в Алона дивний вираз обличчя.
"Як я й зрозумів із її листа, "Тіньовий Дракон", схоже, є ще більш небезпечною істотою, ніж я уявляв."
Причина, з якої він звернувся до знань Ріне про "Тіньового Дракона" після отримання його яйця, була простою:
Він знав про бібліотеку у свідомості Ріне.
Ця бібліотека зберігала майже всі знання, окрім тих, що вважалися «забороненими».
Насправді навіть інформація про «заборонене» існувала в запечатаній секції її ментальної бібліотеки.
Але ті документи були замкнені, а правила бібліотеки заважали Ріне отримати до них доступ.
Звісно, Алон знав спосіб відкрити запечатану секцію.
Однак у нього не було бажання дозволяти це, оскільки це означало прийняття П'ять Великих Гріхів.
Коли цей факт промайнув у голові Алона, Ріне продовжила:
— Проте мені вдалося виявити невеликий обсяг інформації.
— Справді?
— Так, хоча я не можу бути впевненою в її практичній цінності.
Вона переповіла решту своїх знахідок, і Алон слухав, не зронивши й слова.
Через деякий час —
— Це все.
— Розумію…
Алон розсіяно кивнув.
Як вона й казала, не кожна крупиця інформації мала безпосереднє застосування.
Однак виділялися два суттєві моменти:
— "Тіньові Дракони можуть піднятися до божественності, якщо під час зростання виконають специфічні вимоги…"
— "Знайдені мною записи вказували на те, що, на відміну від інших драконів, Тіньові Дракони можуть здобути божественність, опанувавши свої руйнівні інстинкти та пожертвувавши тим, що є оскверненим."
Перше: істота, яку він вирощував, Блекі, мала потенціал стати "божеством".
Друге: Блекі не був схожим на інших "Тіньових Драконів".
— Не схожий на інших?
— Вірно. Судячи з моїх досліджень, Тіньові Дракони зазвичай не можуть змінювати свою форму. Це залишається незмінним, навіть якщо до них повертається розум.
— Тобто за звичайних обставин для одного з них було б неможливо прийняти форму кота, як оце.
— Саме так.
Блекі був винятком.
Алон задумливо подивився на Блекі.
[Мяу?] — Маленька тваринка невинно схилила голову набік.
"…Це важко осягнути."
Звісно, він бачив, як той змінює форму та атакує ворогів.
Але оскільки Блекі завжди був лагідним у його присутності, поняття його справжньої подоби здавалося чимось далеким.
Поки він роздивлявся чорного кота, до нього прийшов спогад.
"Чи могло бути так… що коли він пожер Рікракамура… це було частиною саме цього процесу?"
Думка промайнула в його голові, перш ніж Алон полегшено видихнув.
Якщо інформація Ріне була вірною, "Тіньовий Дракон" лише поглинав осквернене, що означало, що Блекі не був заплямований сутністю цієї потворної істоти.
"І все ж він здається відрізняється від інших Тіньових Драконів. Наразі я мушу бути задоволеним тим, що тепер знаю."
Алон один раз погладив Блекі по голові, перш ніж повернутися до Ріне.
— Дякую за розкриття цієї інформації, незважаючи на труднощі.
— Це дрібниці. Це послуга для вас, Хрещений Батьку.
Ріне м'яко посміхнулася, а Алон злегка покашляв.
Була ще одна справа, яку він хотів обговорити.
— Це може здатися дещо раптовим, але чи можу я попросити тебе про ще одну послугу?
— Звісно, про що саме йдеться?
Швидка та беззаперечна відповідь Ріне додала Алону впевненості продовжувати.
— Чи могла б ти влаштувати знайомство з Періоном?
— …Періоном? Ви маєте на увазі командира найманців Калз, який влаштувався в Лартанії два роки тому?
— Так.
— Можу я запитати, чому?
Ріне допитливо схилила голову.
У неї була вагома причина для цього—
Між Алоном та Періоном раніше не було жодної взаємодії.
Причина, з якої Алон прагнув зустрічі, полягала в тому, що Періон володів предметом, який був потрібен Алону.
Періон, командира найманців Калз.
Постать, з якою гравець стикався після виконання низки квестів у місті лабіринт Лартанія в Психоделії.
Хоча він видавав себе за людину, насправді він був ельфом із південних земель, заселених нелюдськими расами.
"Історія була такою… він вирушив до Лартанії в пошуках чогось."
На жаль, Алон не міг пригадати деталей.
Періон, безперечно, був сильною особистістю, але він не був ключовим для сюжетної лінії гравця.
"Він міг би стати значною постаттю, якби вийшло DLC."
Однак Алон так і не спробував DLC.
Хоча DLC додавало новий матеріал, подейкували, що воно зменшувало привабливість основного сюжету, тому він тримався від нього подалі.
Відповідно, знання Алона про Періона були досить базовими.
Просто персонаж, який постачав предмет, критично важливий для класу мага.
— У мене є справа, яку я хочу з ним обговорити.
Початково Алон планував підійти до Періона без залучення Ріне.
Але він не врахував одну важливу деталь: Періон не був людиною, яка легко давала аудієнції.
Як гравець, Алон природно зустрічав Періона під час розв'язання великих інцидентів у лабіринті.
Лише діставшись Лартанії, він зрозумів, наскільки важко було зустрітися з Періоном, який тримався осторонь, попри те, що був найманцем.
Звісно, Ріне відповіла без вагань:
— Якщо ви цього бажаєте, Хрещений Батьку, я можу організувати для вас зустріч із ним завтра.
— Ти можеш?
Упевнено всміхнувшись, вона мовила:
— Звісно, якщо це ваше бажання, Хрещений Батьку.
————
Десь в іншому місці, за вікном крамниці Ріне, Мерде, на гілці дерева причаїлася Юна, пильно роздивляючись обличчя Алона.
"Хмм~ Він не здається якимось особливим. Чому Червоний Місяць слідує за ним із такою палкою відданістю?"
Вона навіть злегка схилила голову в спантеличеності.
Її спостереження за Алоном через вікно кабінету Мерде було абсолютно випадковим.
Вона прийшла, щоб передати послання від Ютії до Ріне, і просто прибула під час візиту Алона.
Цей збіг дозволив їй побачити Алона й Ріне разом.
Поспостерігавши за цією парою якийсь час, Юна згадала попередню розмову Алона.
"Його… день народження?"
День народження.
Це слово не викликало в неї жодних особливих емоцій, проте зараз воно, схоже, набуло несподіваної ваги.
Це було тому, що вона випадково почула, що "Великий Місяць", перед яким благоговів Червоний Місяць, був трохи засмучений тим, що не отримав подарунка на день народження.
…Звісно, за словами лицаря, "Великий Місяць" не виявив жодних зовнішніх емоцій.
Чи був жарт лицаря про їхній близький зв'язок правдивим чи ні, Юна трохи поміркувала над цим.
"…Чи варто мені передати це й іншим місяцям? Мені все одно потрібно буде побачити їх усіх."
Невдовзі вона вирішила сказати іншим лідерам, що "Великий Місяць" може відчути легке розчарування, якщо його день народження пройде непоміченим.
…Рішення, яке було потенційно нерозумним.
————
У спогадах Алона, Періон, лідер найманців Калз, був найманцем, який тримався з рішучістю лицаря.
Зовні Періон здавався лицарем, який живе без тягаря, проте жоден гравець не сприймав його таким чином.
Напрочуд кумедно, хоча його маскування було ефективним, його поведінка не відповідала фасаду.
Ця невідповідність змальовувала Періона як чоловіка непохитних принципів, і це враження було здебільшого точним.
Насправді Періон був ельфом із "Пагаде", рангу трохи вищого за Магістрів-лицарів у Калібані.
Знаючи дещо про історію Періона, Алон мав намір отримати потрібний предмет шляхом переговорів.
Хоча здобуття предмета, якого потребував Періон, вимагало б подорожі в лабіринт на кілька днів, Алон вирішив, що майбутня перевага виправдовує витрачений час.
Наступного дня, завдяки зусиллям Ріне, Алон вирушив на зустріч.
— Я Періон із найманців Калз.
— Я маркіз Палатіо з Королівства Астерія.
— А, так, я багато чув про вас.
— Ось як…
Урешті-решт Алон зіштовхнувся віч-на-віч із Періоном.
Всупереч образу впевненого в собі лицаря, Алон побачив чоловіка, який виглядав помітно знервованим.
— Так, так, будь ласка, продовжуйте.
Періон раз у раз озирався на всі боки і під час розмови уникав прямого погляду Алона.
Помітивши це, Алон інстинктивно подивився, що саме привернуло увагу Періона.
— Щось не так, Хрещений Батьку?
— …О, нічого.
— Говоріть вільно, Хрещений Батьку. У Періона сьогодні достатньо часу, чи не так, Періоне?
— А, так, дійсно. У мене сьогодні купа часу.
Там Алон побачив Ріне, яка посміхалася.
Вона спостерігала за Періоном, який рішуче кивав, із спокійним виразом обличчя.
Раптово у думках Алона спливла чутка, яку Еван згадував тиждень тому.
Чутка про те, що всі старші члени ради загинули, залишивши Ріне єдиною, хто тримає посаду.
Алон відчув, що випадково розкрив правду, яку йому не особливо потрібно було знати.
.
.
.
(П.П Залякала Ріне бідного ельфа хахахах..)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]