Розділ 144 - До Колонії (1)
Герцогство Люксибл було невеликою територією, що межувала з містичними джунглями Ронавеллі, і складалося лише з кількох маєтків.
Хоча воно й носило титул герцогства, його реальна сила була значно меншою за інші держави в складі Об'єднаного Королівства.
Та це була не єдина його проблема.
Більша частина коштів, необхідних для управління Герцогством Люксибл, надходила з одного джерела — Каслота, розташованого на краю джунглів Ронавеллі.
Хоча податкові надходження з цього регіону були значними, їх було замало, щоб задовольнити високі амбіції сьомого короля Люксиблу, Памілоно.
Паміллоно плекав ще величніші мрії, ніж його батько, шостий король.
Він прагнув перетворити своє герцогство на розкішну, суверенну державу, яка могла б стояти нарівні з іншими королівствами.
Теоретично це було можливо. Як член Об'єднаних Королівств, герцогство не могло розпочинати війни між територіями чи народами, тож розширення земель через конфлікт було виключено.
Однак купівля землі за гроші дозволялася. Якщо нова територія була справді необхідна, вони могли б розширитися на південь. Південні землі займали території нелюдських рас, які не входили до Об'єднаного Королівства.
На жаль, на практиці таку мрію було майже неможливо втілити.
Придбання землі вимагало неймовірної суми грошей.
Необхідні кошти були настільки величезними, що скарбниця герцогства повністю виснажилася б, прирікаючи його на крах.
Іншим варіантом було розпочати війну проти нелюдських рас, щоб захопити їхні землі.
Проте ці раси не були легкою здобиччю для обмеженої армії крихітного герцогства.
Насправді Об'єднане Королівство дозволяли існувати територіям нелюдських рас саме тому, що вони не були схожі на варварів-загарбників, які загрожували внутрішнім регіонам.
Найголовніше, що головною причиною, чому амбіції сьомого короля залишалися лише фантазіями, була корупція.
Так, корупція.
На жаль, навіть ті кілька маєтків, які перебували під владою Люксибла, були глибоко корумпованими.
Наскільки глибоко, спитаєте ви?
Яскравим свідченням цього було те, що військова сила великих герцогів набагато перевершувала королівську армію.
Тому від самого моменту коронації як лялькового короля він ламав голову над тим, як вирішити це розпачливе становище.
Після довгих роздумів доля підкинула йому шанс.
Угода з дияволом.
Хоча ні, називати це угодою з дияволом було не зовсім точно.
Пропозиція надійшла від людей, а не від справжніх демонів.
Та все ж він вважав це угодою із дияволом, адже їхні умови були неймовірно спокусливими.
Ще привабливішим було те, що від нього, здавалося, не вимагали нічого натомість.
Якби все залишалося без змін, йому судилося повторити долю батька — бути змушеним одружитися, породити спадкоємців і зрештою зіткнутися з ризиком убивства.
Класичне існування лялькового короля.
Дійшовши висновку, що втрачати йому більше нічого, він прийняв пропозицію.
Він не плекав великих сподівань.
Це був по суті останній, розпачливий крок.
Але сьогодні—
Глухий удар!
Памілоно постав перед результатом.
— …
Він порожнім поглядом дивився на підлогу перед собою.
Там лежали голови.
Це не були голови старих людей. На думку Памілоно, це були голови свиней, які заслуговували на те, щоб їх розірвали на шматки.
Голови великого герцога Лічфертона та великого герцога Бофура.
Памілоно підвів очі.
Там стояла дівчина.
Одягнена у білу шкіру, вона міцно стискала в руці заплямований кров'ю спис.
— …Це насправді?
— Можете перевірити особисто. Докази просто перед вами.
Швидка Сіркаль злегка ворухнула списом, торкнувшись обох голів, від чого Памілоно важко ковтнув слину.
— …У цьому немає потреби.
— Ось як?
— Так. Я б ніколи не переплутав обличчя цих мерзотників, навіть у своїх найгірших нічних жахіттях.
— Чудово. Також знайте, що я розправилася і з їхніми солдатами. У вас немає причин для хвилювання.
— …Це правда?
— У мене немає причин дурити вас.
— Я зрозумів.
Тон дівчини був рівним і абсолютно позбавленим емоцій.
Памілоно важко видихнув і пильно впився поглядом у відрубані голови на підлозі.
— Дуже добре. Я отримав те, чого хотів, тож сплачу домовлену ціну. Ви висували два прохання, чи не так? Назвіть їх.
Поки він говорив, його обличчя напружилося.
Коли дівчина вперше запропонувала цю угоду, Памілоно серйозно не замислювався над ціною.
Він ніколи по-справжньому не вірив, що вона зможе вбити обох великих герцогів.
Але тепер це стало фактом.
Тож він приготувався заплатити будь-яку ціну, яку вона зажадає.
— Мені потрібна земля, щоб мій народ міг оселитися.
— …Ти хочеш територію?
— Вона не має бути величезною. Половини земель, якими раніше володіли ці свині, буде цілком достатньо.
— …Я згоден.
Перша вимога виявилася не такою страшною, як він очікував.
У душі Памілоно спалахнуло здивування, але воно швидко минуло.
— Друге прохання — найважливіше.
— …Кажи.
Почувши це, його тіло знову напружилося.
— Зробіть нашого бога офіційною релігією вашої держави.
— …Бога, кажеш?
— Так. Оголосіть нашого бога державною релігією та зведіть статуї на його честь по всій країні. Це мої дві умови.
Сьомий король відповів.
— Це не важко зробити.
— Рада це чути.
Звісно, існування Святого Королівства Розаріо змусило його на мить замислитися, але Святе Королівство вже давно закинуло Люксибл напризволяще.
Це означало, що навіть якщо він не звеличуватиме Сіронію як державну віру, це, швидше за все, не спричинить проблем.
Памілоно кивнув, і дівчина — відома як Швидка Сіркаль — зробила легкий жест у бік темного кутка.
Невдовзі з темряви ступила інша дівчина, Женіра Ганатана, і передала статуетку Памілоно.
— …Що це?
— Це ідол божества, якому ми поклоняємося.
Статуетка зображувала чоловіка, чиє обличчя ховалося в тіні.
Він був одягнений у темне пальто, що розвівалося на вітрі, а в одній руці стискав блискавку.
— …Як звати цього бога?
Розглядаючи статуетку, Памілоно поставив запитання.
— Це єдиний бог нашого племені Громової Змії, наш рятівник.
Женіра, яка, здавалося, давно чекала на цю мить, посміхнулася очима й оголосила:
— Ловець Блискавки, Каланнон.
У її погляді проглядався ледве помітний відтінок фанатизму.
————
Пенія Крисін останнім часом перебувала в надзвичайно піднесеному настрої.
Хоча час від часу траплялися спади, загалом її настрій залишався чудовим.
Причиною цього було те, що під час візиту до маєтку маркіза, де вона тремтіла за власне життя, натомість отримала неймовірно вигідну пропозицію.
В обмін на допомогу маркізу Палатіо з його магічними дослідженнями, їй дозволялося навчатися магії у Хінкель, і більше не було потреби приховувати їхній зв'язок.
Для неї це був ідеальний сценарій, де вона нічого не втрачала.
Звісно, їй доведеться допомагати маркізу з його потенційно безмежними магічними дослідженнями, але це було дрібницею.
Головним було те, що тепер вона могла навчатися магії у Хінкель без жодних перешкод.
Це було безмірно, надзвичайно важливо для неї.
Хоча присутність маркіза все ще викликала в неї легкий дискомфорт, його магічні дослідження були справді захопливими.
Його магія не скидалася ні на що з того, що вона бачила раніше.
Оскільки магія Алона не підпорядковувалася традиційним ієрархіям, вона природно викликала інтерес у Пенії, яка була відданою фанаткою магії.
Якийсь час вона була повністю поглинена цими дослідженнями.
Зрештою вона навіть призвичаїлася витримувати погляд, який часто затримувався біля маркіза.
Звісно, цей спокійний етап досліджень тривав зовсім недовго.
Тема досліджень, у якій маркіз просив допомоги Пенії, на жаль, була застосовна лише для нього одного.
Попри свій видатний магічний талант, Пенія дивувалася, чому маркіз Палатіо шукав її допомоги у своїх дослідженнях.
Вона відчула коротку мить спантеличеності, але швидко відмахнулася від неї.
Вона вирішила не розпитувати маркіза більше, ніж необхідно.
Важливим для неї було навчання магії у Хінкель і вгамування власної цікавості через допомогу маркізу.
У будь-якому разі, останнім часом її життя було досить насиченим і щасливим.
…Тобто доти, доки маркіз не від'їхав кілька днів тому, згадавши, що має владнати справи.
— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а!!!!
— Ой—!
Заверещала Пенія.
Пронизливий вереск налякав Феліна, який боязко переглядав щоденник неподалік, змусивши його інстинктивно затамувати подих.
Але Пенія, зовсім не зважаючи на оточення, люто втупилася в щоденник червоними від напруги очима.
У ньому були записані останні дослідження Алона — детальні нотатки про те, як причини, розподіл мани та молекулярні структури змінювалися залежно від їхніх взаємодій.
— Як взагалі…
Руки Пенії тремтіли, коли вона стискала товстий стос паперів.
— Як я маю завершити все це?!
Вона видала ще один проникливий крик і пригадала розмову, яка відбулася в неї з Алоном кілька днів тому.
— "Заступнице, я залишаю це на тебе."
— "Ем… що саме я маю зробити?"
— "З наших досліджень ми встановили, що коли молекулярна структура мани об'єднується, вона перетворюється на новий стан, правильно?"
— "Так, так, це… правда."
— "Поки я буду відсутній, будь ласка, стисло усе це структуруйте."
— "…Усе це?"
— "Так. Це ж не так багато, чи не так?"
— "Ні, але—"
— "Ти не бажаєш цього робити?"
Це навряд чи можна було назвати розмовою.
Він був схожий на диявола під личиною доброзичливого професора… який нещадно експлуатує бідного студента —
Пенія міцно заплющила очі й важко зітхнула.
Урешті-решт вона збагнула, чому він попросив її про допомогу з дослідженнями.
"Це було заради цього?!"
Оскільки принципи молекулярної структури вже були частково розшифровані, залишалося лише виявити всі можливі комбінації — процес, що вимагав винятково грубої, монотонної сили й терпіння.
Інакше кажучи, це були вже не дослідження, а чиста, виснажлива праця.
І тому —
— Маркізе Палатіо, ви клятий—
Вона мовчки проковтнула решту своєї образи.
— У-у-у-у-у-у-у-у!
Вона видала дивний стогін і щосили вдарилася лобом об стіл.
Пенія лежала так, розпластавшись і не рухаючись, досить довго.
Після короткого нападу нервового тремтіння в плечах, ніби вона остаточно з'їхала з глузду, вона пробурмотіла:
— Я зроблю це. Я зроблю це, незважаючи ні на що.
Її налиті кров'ю очі шалено заблищали, коли вона продовжила:
— Я закінчу це, чого б це не коштувало… і навчуся магії у Хінкель, за будь-яку ціну…!
Вона стиснула зуби, поширюючи свою ману довкола.
— Я зроблю це, зроблю, я зможу це зробити!!!
Озброївшись більше ніж п'ятьма перами, ніби це була зброя, вона почала люто шкрябати по паперах.
Бачачи цю шалену картину, Фелін обережно відсахнувся назад, намагаючись стати абсолютно непомітним.
————
Саме в цю мить.
"Цікаво, як вона там справляється?"
Алон, відкусивши шматок солодкої печеної картоплі, ненадовго згадав про Пенію.
"Ну, структурувати це не повинно бути надто складно" — подумав Алон.
Він залишив їй завдання розсортувати молекулярні структури.
"Щойно базові комбінації будуть упорядковані, втілювати та пов'язувати їх безпосередньо стане набагато швидше"
Навіть не підозрюючи, що Пенія вже б'ється над розбором вторинних і третинних молекулярних структур, Алон невимушено відкусив ще шматок солодкої печеної картоплі.
Саме тоді—
— Маркізе.
— Так, що таке?
— До мене дійшли досить цікаві новини.
— Цікаві новини?
Еван порушив нову тему.
— Так. Схоже, леді Ріне тепер єдиний старший член ради, що залишився.
— Чому так?
— Точної причини я не знаю, але, схоже, сталася ціла низка нещасних випадків, і кожен старший член ради гине майже одразу після вступу на посаду. Як наслідок, леді Ріне — єдина, хто зараз обіймає цю посаду.
— …Це справді дивно.
— Правда? Я теж так думаю.
Настала коротка тиша.
— …Не може ж бути, правда?
Тихе бурмотіння Алона порушило тишу.
Еван на секунду замислився над тим, що той мав на увазі, а потім швидко засміявся.
— О, та ні — це неможливо. Це було б занадто очевидно, чи не так?
— Так, гадаю, ти правий.
Після цієї розмови вони провели тиждень у дорозі, поки не прибули до Лартанії.
Щойно вони дісталися міста, Алон зустрівся з Ріне.
— Ви прибули, Хрещений Батьку?
— Давно не бачилися.
— Будь ласка, проходьте всередину. Навулиці стає спекотно.
Двоє разом увійшли до кабінету.
— О, Хрещений Батьку, ваше день народження 20 вересня, чи не так?
Щойно двері зачинилися, Ріне з безтурботним виразом обличчя поставила це несподіване запитання.
— …Правильно. Чому ти питаєш?
— О, я готувала «подарунок».
— Подарунок?
Легка посмішка торкнулася її губ, коли вона мовила,
— Так. Сподіваюся, він вам сподобається.
Потім вона перевела погляд у бік замку володаря Лартанії.
.
.
.
(П.П Ну що ж, нова релігія про Алона, в новому місці хд. А ще скоро ж Днюха Алона, до неї 12 днів лишилось, якшо що в ТГ зроблю про це пост ахахаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]