Розділ 143 - Дослідження (3)
Довколишній пейзаж виглядав потойбічним.
Небосхил тиснув похмурою, гнітючою чорнотою, хоча надворі мала бути самісінька середина дня.
Земля під ногами не була звичайним ґрунтом.
Вона мала міцність твердої поверхні, але складалася з цупкої, потрісканої кірки, яка ніяк не піддавалася руйнуванню.
Серед цього дивного пейзажу стояло святилище.
Не звичайне, а велична споруда з темних кам'яних блоків, що, здавалося, зливалася в єдине ціле з затіненим небом.
І всередині нього.
Перебували дві постаті.
Їхні обличчя неможливо було розгледіти.
Сидячи одна навпроти одної за чорним круглим столом у самому серці святилища, обидві постаті були закутані в плащі, наче намагалися приховати свою особистість.
Єдиною відмінністю було те, що одна з них під балахоном була суцільно забинтована,
Тоді як у іншої під тінню каптура виднілися людські губи.
У цій обстановці першою заговорила постать...
— Я не впевнений, скільки ще ми мусимо це продовжувати.
...Чиї губи було видно.
У його тоні відчувалися нотки образу, ніби він був незадоволений обставинами.
— Послухай, «Гнів». Хіба це не неефективно? Давай просто покінчимо з цим зараз. Щиро кажучи, нам не потрібне Їхнє прибуття; ми й самі здатні з цим усім розібратися.
Його голос звучав невимушено, але втомлено, а під цим приховувався пласт роздратування. На це інша постать, яка досі мовчала, відповіла.
— Що саме, на твою думку, ми можемо зробити, «Гординя»?
Голос Гніву геть не скидався на голос Гордині.
Якщо голос Гордині був виразно чоловічим, то голос Гніву таким не був.
Це був викривлений звук, у якому неможливо було впізнати ні чоловіка, ні жінку, ні старого, ні юнака.
Утім, Гординя продовжував розмову так, ніби це не мало жодного значення.
— Що я маю на увазі? Цілковите знищення. Чесно кажучи, якби всі ми, «Апостоли», вирушили в бій, усе закінчилося б дуже швидко. Ідіоти там, ззовні, вважають себе могутніми, але вони лише самовдоволені й кволі.
Гнів, який мовчки спостерігав за лютою усмішкою Гордині під його каптуром, нарешті відповів:
— Існують ті, хто може виявитися не такими уже й кволими.
— Ти ж не натякаєш, що ми, кому дарували силу Великі Первородні Гріхи, можемо зазнати від них поразки, чи не так?
— ...Гордине, наша роль полягає лише в тому, щоб виконувати покладені на нас завдання.
— Ха, і що ж це за завдання? Стирчати тут нескінченно? Скільки ще ми мусимо отак продовжувати? Усе, що ми зробили — це посіяли «Насіння», і через той дивний бар'єр, який зник не так давно, ми фактично змарнували понад десять років очікувань.
Роздратовано зітхнувши, Гординя підвівся зі свого стільця.
— Куди ти зібрався, Гордине?
— Як гадаєш, куди? Якщо решта з вас не ворушиться, діятиму я.
— …Я не пригадую, щоб давав тобі дозвіл.
Різка відповідь Гніву змусила Гординю зупинитися.
Злісна посмішка, яка щойно грала на його обличчі, згасла.
В одну мить Гординя опинився просто перед Гнівом.
Водночас крижана блискавка чорного кольору з гуркотом ударила з небес.
Темна енергія розділилася на десятки, навіть сотні батогів, застигши в повітрі просто над головою Гніву.
Та це було ще не все.
Раніше цілісне чорне святилище вмить перетворилося на руїни, розтрощене Гріхом Гордині.
Раптово Гординя вже стояв на круглому столі, простягнувши руку до обличчя Гніву, а його долоня гуділа від електричної сили.
— …Я щось не пригадую, щоб ти колись був моїм начальником, «Гніве».
Холодний вираз обличчя, крижаний голос.
Але Гнів не дав жодної відповіді.
Він просто дивився знизу вгору на Гординю.
— Тч.
Протистоявши так коротку мить, Гординя зрештою відкликав свою блискавку й повернувся, щоб піти.
— Куди ти йдеш?
Запитала Гнів рівним тоном.
У відповідь Гординя повернувся до своєї безтурботної манери, ніби нічого й не сталося.
— Оскільки решта з вас бездіяльна, діятиму я. Я не знаю, що замислили інші Апостоли, включно з тобою, але я дуже прагну зустрітися з Ним. Отож~
Він злорадно всміхнувся.
— Я збираюся забрати "Насіння".
Впевнено крокуючи геть зі святилища, Гординя відкинув свій каптур.
Тієї ж миті, як він це зробив, стало видно його сріблясто-сіре волосся та пару вух.
— Отож~
Рухаючись за межі святилища, він лагідно потер підборіддя.
— Минуло десять років? Ні, дванадцять років.
Розмовляючи сам із собою, він стиха засміявся.
У його очах спалахнув дивний блиск.
— Погляньмо, наскільки розвинулося "Насіння" — чи, точніше, мій родич?
Промурмотівши це собі під ніс, він зник.
Залишивши по собі лише один спалах чорної блискавки.
————
Минуло приблизно три тижні відтоді, як було укладено незвичайну угоду з Пенією Крисін.
— О, з огляду на те, як ця магічна структура змінює свою форму, здається, вона вигинається в цьому напрямку.
— А це означає...
— Це посилення.
— Я розумію.
Алон був у піднесеному настрої.
Магічні дослідження, якими він займався разом із Пенією, просувалися надзвичайно успішно.
Насправді вони просувалися набагато більше, ніж просто "успішно".
— Тоді це—
— О, спостерігаючи за переходом контуру в режим розпаду, це більше схоже на послаблення, ніж на посилення.
— Навмисне послаблення його сили?
— Так. Проте молекулярне розташування мани заблоковане... Точніше, це схоже на засувну структуру. У такій ситуації навіть зазвичай несумісні закляття можуть бути частково використані.
Це виявлялося значно результативнішим, ніж його самостійні магічні дослідження.
Завдяки цьому, сьогодні Алон присвятив магічним експериментам та розмовам майже п'ять годин.
— На сьогодні вистачить.
— О, гаразд…!
Бачачи, як Пенія слухняно й енергійно киває, Алон зловив себе на думці.
"І хто б міг назвати її людиною з зіпсованим характером?"
Якраз коли він заново оцінював її вдачу...
— Сестро.
— Що таке?
— Ну, магічні припаси, які доставляли сюди, захопили розбійники.
— Що? Знову ці кляті бандити~!!!!
Щойно її брат Фелін поділився новиною, Пенія видала проникливий вереск, змусивши Алона негайно переглянути свою думку.
"…Взагалі, той опис здається цілком правильний."
— Ем, маркізе?
— Так?
— Вибачте, але чи можу я відлучитися з маєтку Маркіза приблизно на день?
Пенія запитала зі страхом, наче благала про якийсь неймовірний привілей.
Алон злегка кивнув.
— …Я не маю заперечень.
— О, справді…?! Я щойно дізналася, що бандити забрали магічні реагенти, які прямували сюди, тож я збиралася—
Попри невимушену відповідь Алона, вона взялася детально виправдовуватися.
Хоча він відчував, що між ними виникло певне взаєморозуміння через спільні дослідження, їй усе ще було важко висловлювати такі прості прохання.
Алон відчув легкий дискомфорт.
— ...Іди. І щоб було зрозуміло, тобі не потрібен мій дозвіл, аби піти.
— О, справді…?! Я була впевнена, що мені потрібно…
— …
Пенія завагалася, тривожно соваючись на місці, наче збентежена.
Алон знову відчув себе якимось рабовласником, що силою змушує працювати у глухому краю.
— Це не так, тож просто йди.
— О, так…!
З цими словами Пенія схопила Феліна за комір і покрокувала геть.
— Чому я…?
Пролунав особливо жалібний крик Феліна, але він був безсилий проти хватки Пенії й невдовзі зник.
Трохи згодом.
— Маркізе.
— Так?
— Ну, схоже, сьогодні ви закінчили трохи раніше.
— Це тому, що сьогоднішній день був для підбиття підсумків.
Відповівши Евану, Алон опустив погляд на документи перед собою.
Стос паперів був покритий численними жестами.
Серед них були як вже відомі Алону жести, виявлені під час роботи з Пенією, так і додаткові жести з детальним описом їхньої сили, структур та застосування.
— Ого, вам вдалося впоратися з усім цим лише за три тижні?
— Так.
— Це... неймовірна кількість.
У Евана відвисла щелепа.
Алон знизав плечима.
— Це ще не кінець.
— З усім цим — і досі не кінець?
— Так.
Він знову глянув на папери.
Протягом останніх трьох тижнів він перевіряв канали мани та магічні структури, пов'язані з жестами.
Але значно важливішим відкриттям було зовсім інше.
Це була структурна зміна молекул мани, що відповідала жестам.
Він знайшов першу справжню підказку щодо складених жестів.
Досі, якщо на одне закляття використовувалося більше одного жесту, воно зазвичай або не формувалося, або руйнувалося.
Це залишалося незмінним навіть тоді, коли Алон почав серйозно досліджувати жести після того, як Лейнісіус припустив, що використання кількох печаток цілком можливе.
Однак останнім часом Алон виявив крихітну, але вирішальну підказку: існували жести, які природно поєднувалися між собою через те, як змінювалися зв'язувальні структури мани з кожним жестом.
Ці відповідні жести при об'єднанні створювали абсолютно нову структуру.
— …Попереду ще багато роботи.
Хоча його голос звучав байдуже, його очі, сповнені задоволення, сканували дослідницькі нотатки.
Раніше він цього не розумів.
Чому маги в історіях добровільно йшли на жахливі випробування лише заради того, щоб здобути один-єдиний дослідницький щоденник.
Тепер він гадав, що збагнув це.
— Між іншим, маркізе, хіба ви не вирушаєте незабаром?
Голос Евана перервав його роздуми.
— Куди?
— До Лартанії. Хіба ви не казали, що збираєтеся туди? А також ви згадували, що відвідаєте Колонію.
— А, точно.
— Ви навіть листи про це відправили.
— А.
Алон кивнув сам собі, пригадавши.
І справді, коли він тільки розпочинав дослідження з Пенією, він надіслав листи Ріне та Сольранг, повідомивши, що незабаром відвідає їх.
Усвідомивши це тепер, він пробурмотів.
— …Вони, ймовірно, вже дійшли.
— Тоді нам варто готуватися до виїзду.
"…Спочатку я розберуся з цим, а далі доручу дещо Пенії."
Кинувши жадібний погляд на магічний щоденник у своїй руці, він додав:
— Вирушаємо через два дні.
— Зрозумів.
————
Пустельне місто Колонія.
На відміну від гамірних вулиць, які завжди вирували азартом навколо Колізею, в кабінеті Сольранг панував повний спокій.
Коли вона не тренувала членів гільдії, Сольранг зазвичай проводила час уві сні, якщо тільки не з'являлися термінові справи.
Цей розпорядок ніколи не змінювався раніше.
Ось чому Лайм, помічниця та секретарка Сольранг із золотою гривою, визнала її нинішню поведінку вкрай нетиповою.
Зазвичай ледачий лідер гільдії була дивовижно жвавою після отримання певного листа.
— Голово гільдії?
— Хмм?
— Ви виглядаєте дуже схвильованою.
— Звісно!
— …Можу я спитати, що вас так порадувало?
Лайм була заінтригована.
Що за лист вона так міцно стискала в руках, наставивши вушка від передчуття?
На запитання Лайм, Сольранг подивилася на лист у своїй руці й відповіла:
— Настав час отримати відповідь!
— Відповідь…?
— Так! Мій Господар обіцяв дати відповідь — два роки тому!
Яскрава посмішка осяяла її обличчя.
Лайм, яка тепер була ще більше збентежена загадковою відповіддю, що не давала жодного контексту, спостерігала за тим, як Сольранг з ентузіазмом виляла своїм золотистим хвостом.
— Сподіваюся, він незабаром прибуде~
Сольранг тихо захихотіла, і в її голосі чітко відчувалося передчуття.
.
.
.
(П.П Ах, так, Алон же обіцяв дати відповідь на пропозицію руки та серця від Сольранг, ахаххаха, він вважав що вона передумає, но ні ніфіга. До речі про Лайм буде в подальшому, десь розділів через 300, прикол, від якого і Алон прифігів, ахахаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]