Розділ 142 - Дослідження (2)
Розмірковуючи над цим цілий день, Алон врешті вирішив спершу повернутися до маркізату.
Цей був найкращий маршрут, оскільки він міг завітати до маркізату, а вже потім вирушити до Колонії, по дорозі відвідавши Лартанію.
— Ви вже від'їжджаєте, Учителю?
— Так.
Щойно Алон почав готуватися до від'їзду, з'явилася Ютія, наче передбачаючи цей момент, і поставила своє запитання.
— Ви поки не залишаєте Святе Королівство?
— Ні. Хоча ми й розібралися з тією мерзотою, зруйновані стіни потребують подальшої уваги.
Алон кивнув, переводячи погляд на тимчасовий ремонт мурів, який виднівся за її спиною.
— О, Учителю.
— Так?
— Чи можу я отримати той предмет, який ви здобули минулого разу?
— Предмет із минулого разу...
— Той, який ви дістали з нутрощів Рікракамура. Чи не погодитеся ви віддати його мені?
Алон на мить замислився над проханням Ютії.
— ...Я міг би віддати його тобі, але навіщо він тобі?
— Я прагну очистити його.
— Очистити?
— Так. Оскільки він походить зсередини чудовиська, буде розумно провести обряд очищення в соборі, навіть якщо на вигляд він цілком безпечний.
Ютія зупинилася, на мить замислившись, а потім продовжила:
— Якщо ви не хочете робити цього зараз, усе гаразд, але ви маєте пообіцяти, що згодом прибудете до Святого Королівства для проведення обряду очищення. Подібні речі часто здаються нешкідливими, проте приховують у собі смертельну небезпеку.
— Такі предмети здатні впливати на розум того, хто ними володіє, — пояснила вона, повчально піднявши вгору вказівний палець.
Спостерігаючи за її жестом, Алон зрозумів її мотиви щодо реліквії та відчув легке полегшення.
Якби на її місці був хтось інший, його наміри могли б здатися підозрілими.
Але Алон знав правду.
Зрештою, їй судилося стати одною із П'яти Великих Гріхів.
"Не те щоб зараз була причина для хвилювання."
Артефакти П'яти Великих Гріхів розкривають свою повну силу лише тоді, коли перебувають всередині охоронців, які є їхніми носіями.
Іншими словами, артефакт втратив своє значення як реліквія тієї ж миті, коли Алон витягнув його з Рікракамура.
— Еване.
— Я тут.
— Дістань його.
Еван слухняно підійшов до карети й почав нишпорити серед речей.
— Е-е, Маркізе? Ось цей предмет, але... його колір здається іншим, ніж раніше.
— Хіба він не змінювався поступово?
— Але він ніколи не ставав настільки темним, чи не так?
Еван передав предмет, який тепер набув глибокого чорного кольору замість свого колишнього багряного відтінку.
Алон згадав момент із гри.
Коли гравцеві вдавалося забрати артефакт у чудовиська до того, як Гріх зможе заволодіти ним, Гріх Гордині впадав у шаленство.
"Тепер він точно здається повністю інертним" — подумав Алон.
Алон секунду подивився на змінений артефакт, а потім передав його Ютії.
— Ось, тримай.
— Дякую вам, Учителю. Я заберу це до Святого Королівства, проведу обряд очищення й поверну його вам якнайшвидше.
— Це було б дуже доречно.
— Мені це зовсім не важко.
Ютія розпливлася в сяючій посмішці.
А потім.
— Маркізе.
— Так, Святий?
— Я захищатиму вас від будь-якої загрози.
— ...Прошу?
Не встиг Алон і оком змигнути, як Еван підійшов ближче, і з виразом святої рішучості на обличчі впевнено кивнув.
Алон непомітно зробив крок назад, зберігаючи мовчанку.
"Твоє прагнення варте похвали, але..." — подумав Алон.
Відчуваючи легкий тиск, він поспішив від'їхати.
————
Минуло близько тижня з того часу, як вони залишили кордон.
— Перемога за мною, ти, змієголова дурепо!
[Ах ти ж нахабне дитисько! Як ти смієш вдаватися до таких хитрощів!]
— Хитрощі? Ні, це просто твоєму розуму бракує винахідливості!
Прохолодними сутінками загін Алона зібрався біля вечірнього багаття, яке вони розпалили для ночівлі.
Алон, даючи солодкій печеній картоплі охолонути перед тим, як їсти, спостерігав, як Еван та маленька змія віддавалися своїй щоденній звичці вигадувати нові змагання для чергової суперечки.
Потім він підвів очі вгору.
Він неуважно дивився на зірки.
— "Вам це здається красивим?"
Тихий голос Оглядача м'яко забринів у його голові.
Останнім часом її слова часто спливали в пам'яті, щойно він дивився на зірки.
Жух, жух...
Проте він поспішно доїв солодку печену картоплю, відкидаючи ці спогади, і зосередився на планах на майбутнє.
"Елібан впорається з цим, тож мені нема про що турбуватися. Мій наступний крок — кинути виклик іншим чудовиськам, які володіють артефактами, та зміцнити необхідну для цього магію" — подумав Алон.
Він пригадав слова золотого дракона Лейнісіуса.
А якщо точніше, те, що Лейнісіус сказав про магію перед тим, як Алон залишив святилище дракона.
— "Мушу визнати, мої знання про магію чародіїв обмежені. Єдине, що я пам'ятаю — це те, що ваша магія... як там її називають? Самопроявлення?"
— "Окрім цього, якщо щось і може допомогти твоїй магії, то це один концепт"
— "Жести. Хоча я не повністю розумію їхню роботу, один мій союзник колись казав мені, що накладання жестів може посилити магію. Я тоді не звертав особливої уваги, тож мої спогади туманні, але здається, що за наявності глибоких знань про печатки можна перекривати їхні сили та функції."
— "Це все, що мені відомо" — на цьому золотий дракон закінчив свою розповідь.
"..."
Під час битви з Рікракамуром, Алон усвідомив, що йому потрібне глибше розуміння того, як влаштована магія.
Хоча йому вдалося здолати Рікракамура завдяки знанням гри та тактиці, багато інших чудовиськ не мали подібних вразливостей, якими можна було б скористатися.
Це означало, що в майбутніх битвах він навряд чи матиме таку ж вирішальну перевагу.
Тому Алон вирішив, що мусить вийти за межі простої опори на магію самопроявлення й почати досліджувати саму природу магії, щоб підготуватися до більш різноманітних ситуацій.
Першим кроком було вивчення жестів — того, чого він ніколи раніше не вивчав належним чином.
Поки він розмірковував про це.
— Маркізе.
— Гм?
Еван передав йому ще одну солодку печену картоплю.
Здавалося, суперечка, замаскована під гру з Базіліорою, завершилася, судячи із задоволеного вигляду Евана.
— Дякую.
— Будь ласка.
[Я теж вимагаю одну!]
— Переможеним їжа не належить!
[Це абсурд, людино!!! Я не могла програти звичайній людині!!!]
Бідкалася Базіліора, виконуючи шалений танець розпачу на землі.
— Тож...
— Так?
— У що ви змагалися цього вечора?
Спостерігаючи за перебільшеною реакцією Базіліори, невимушено запитав Алон у Евана, який спокійно їв качан кукурудзи.
— У кульки.
— ...У кульки?
— Так.
— ...Гра, де потрібно влучати в кульками, щоб забрати їх собі?
— Саме так.
Алон подивився вниз на Базіліору.
[Я, істота такої величі, була переможена людиною!! Нікчемною людиною!!!!!!]
"...Через звичайну гру в кульки?.."
Її реакція була... надмірно драматичною.
Алон починав розуміти, чому ці ігри так приваблювали Евана та Базіліору.
Коли він знову неуважно підніс солодку печену картоплю до рота, крихітна чорна істота, що сиділа на його плечі, потягнулася до нього.
[Няв?]
Він дав їй шматочок своєї солодкої печеної картоплі.
Ням, ням...
Істота жадібно їла, наче давно на це чекала.
Спостерігаючи, як Блекі мило звужує очі від задоволення смаком, Алон зловив себе на думці:
"…Принаймні він утримується від того, щоб виростити рот на животі, як минулого разу." — подумав Алон.
Він згадав свій шок, коли ця істота раптово відкрила рот на своєму черевці.
[Ні-і-і! Припини, я кажу! Зупинись!!]
Мабуть, роздратований безперервними криками Базіліори, Блекі вже кілька разів ляснув її своєю маленькою лапкою.
[Це так... несправедливо...]
Зрештою, Базіліора стиснулася, надувшись, коли ніч остаточно огорнула все навколо.
...Це був приємно прохолодний вечір.
————
Минуло кілька тижнів.
Алон нарешті дістався маркізату Палатіо після майже двомісячної відсутності.
Маєток сильно змінився за час його відсутності, а разом із цим навалилася величезна кількість обов'язків, які вимагали його негайної уваги.
Він також дізнався, що за час його відсутності, сюди заходив Ладан.
Проте він не мав можливості дізнатися подробиць.
Або, точніше, він просто не зміг цього зробити.
Бо щойно він прибув...
— Я приношу свої найглибші вибачення!!!
Гуп!
Пенія Крисін упала на коліна й з силою вдарилася лобом об підлогу прямо перед ним.
У кабінеті, заваленому документами, Алон перебував у вельми дивному настрої.
Перед ним сиділа Пенія Крисін, тривожно соваючись на стільці, наче вона вчинила якийсь жахливий злочин.
Вона не могла витримати його погляду, ніяково крутячись на своєму місці.
— ...Ти приїхала сама?
— О, ні... я... приїхала з... братом...
Її голос затихав, а голова опускалася все нижче, роблячи її схожою на зламану механічну ляльку.
Алон вирішив перейти прямо до справи.
— Чи не бажаєш ти детальніше розповісти про суть своєї помилки?
— Ну, розумієте, це...
Пенія з переляком поглянула на Алона, але миттєво відвела очі, нахиливши голову ще нижче.
Алон почав почуватися якимсь дитячим хуліганом, хоча в цій ситуації саме Пенія виглядала винуватою.
Якраз у той момент, коли він відчув усю дивність цієї сцени...
— Розумієте, справа в тому, що... — затинаючись, Пенія почала свою розповідь.
Вислухавши її, Алон нарешті зрозумів усі обставини.
— Тож ось що сталося.
— Так...
— Якщо коротко: Хінкель вважала, що між нами є особливі стосунки, і в обмін на навчання магії ти погодилася підтримувати цю брехню в Магічній вежі?
— Так... Оскільки вона постійно блукала у своїй духовній формі...
— А тепер, коли ти здобула певні магічні навички, ти зізналася, припустивши, що викриття все одно неминуче?
— Так...
Пенія тривожно кивнула, крадькома позираючи на Алона.
"Тож ось чому ці плітки так довго не вщухали" — подумав Алон.
Тепер він розумів, чому чутки продовжували ширитися. Дивлячись на дискомфорт Пенії, він зважував свої варіанти.
"Як мені до цього поставитися?"
У нього не було особливого бажання карати її.
Хоча це й дратувало, жодної реальної шкоди йому це не завдало.
Після недовгих роздумів, йому на думку спала ідея. На його губах з'явилася легка посмішка, і він заговорив:
— Що ж, ми зробимо ось як.
— Перепрошую?
— Твоєю метою було вивчити магію під керівництвом Хінкель, правильно?
— Ну... я могла б обійтися й без цього, але вивчення нової магії принесло б мені величезну радість... — голос Пенії невпевнено затих.
Відкинувшись на спинку крісла, Алон озвучив свою пропозицію:
— Що, якщо замість того, щоб підтримувати ці незручні чутки, я зустрінуся з Хінкель особисто? Хіба це не буде зручніше для нас обох?
— Що? Справді...?!
Очі Пенії округлилися від щирого подиву, засяявши, наче у наївної дитини.
Вона швидко закивала головою, виглядаючи неймовірно щасливою.
— Так, так, це було б чудово! Зрештою, ці чутки створювали стільки незручностей...
Бачачи таку радість, Алон відчув дивну суперечність у душі.
Плітки й справді заважали, але її бурхлива радісна реакція змусила його почуватися так, ніби це він у чомусь винен.
— Однак натомість мені потрібна послуга.
Придушивши свої суперечливі почуття, Алон перейшов до головного.
— Послуга...? Яка саме?
Відповідаючи на її запитання, Алон посміхнувся й озвучив свою мету:
— Я хотів би, щоб ти допомогла мені з моїми магічними дослідженнями.
— Магічні дослідження?
— Так, можливо, це буде для тебе чимось новим, але чи впораєшся ти?
Час був просто ідеальним.
"Вона дуже допоможе мені у вивченні жестів" — подумав Алон.
Пенія Крисін безперечно була дивною, але її магічна майстерність була справжньою. Навіть зараз вона впевнено просувалася від 7-го кола до 8-го.
— Якщо це щось подібне... я зроблю це...!
Пенія з ентузіазмом погодилася, і обидва залишилися задоволені угодою.
Проте Пенія навіть не підозрювала.
Вона й уявлення не мала, що це так зване «дослідження» обернеться для неї виснажливою, нескінченною працею під приводом експериментів...
Їй знадобиться цілий тиждень, щоб усвідомити реальність.
————
Тим часом Хідан перебував у маєтку Деуса в Калібані, щоб обговорити питання, пов'язані з нещодавнім імператорським указом.
Проте тема, яку він порушив першою, зовсім не стосувалася справи.
Інакше й бути не могло.
Причиною тому було...
— …Лорде "Білий Місяць".
— Так, у чому справа?
— Це...
Хідан вказав на величезну статую, що стояла посеред саду Деуса й виднілася крізь вікно.
Вона була дивовижно схожою — ні, абсолютно такою ж, — як і та, що в маєтку Меркіліан.
Коли Хідан вичікувально поглянув на Деуса, той із глибоко серйозним виразом обличчя мовив:
— Ну, бачиш...
— Так?
— Я їздив до маєтку Меркіліан і зустрівся з Філіаном.
— Розумію.
— Він чудова людина. Ми вели такі захопливі розмови про "нього" — майже три повних дні.
— Радий це чути.
— Так.
— ...Але яке це має відношення до статуї на вулиці?
Почувши пряме запитання Хідана, Деус трохи відвів погляд.
— Ну... Філіан запропонував подарувати мені цю статую.
— Ви впевнені, що не купили її?
— ...Було б дещо ніяково просто взяти її безкоштовно.
— За моїми даними, ви витратили на це чималу суму грошей.
— Я...
Деус завагався, підбираючи слова, перш ніж урешті зізнатися:
— Це було для збереження наративної цілісності.
— Наративної цілісності.?
— Так… Ютія говорила про необхідність послідовності, тож я вважав, що формування свого роду територіального пакту з маєтком Меркіліан буде—
— У вас немає власної території.
Цією єдиною реплікою Хідан вщент розбив виправдання Деуса — або те, що від них залишилося.
— Як би там не було, суть саме в цьому.
— Розумію... суть у цьому.
— Так.
"Ах, це просто смішно" — подумав Хідан.
— ...Я мушу доповісти про це "Червоному Місяць".
На що Деус поспішно відповів:
— Може... не варто про це доповідати?
— Правда все одно колись розкриється...
— Якщо ти доповіси, у мене є три місяці. Якщо не доповіси, у мене є шість місяців.
Спостерігаючи за цим дитячим виразом обличчя Деуса, який так палко сподівався зберегти свій «улюблений скарб» ще хоча б на три місяці, Хідан вирішив промовчати.
.
.
.
(П.П Деус дуже любить статуї Алона, він їх буде покращувати і покращувати хахаха.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]