Розділ 141 - Дослідження (1)
Невдовзі після того, як Юман застеріг його та пішов, Алон повернувся до своєї кімнати, щоб відпочити.
— То той Рікракамур був величезним?
— …Чому ти питаєш про це тільки зараз?
— Солдати, які повернулися із завдання, не припиняють про це теревенити. Я постійно перехоплюю їхні розповіді.
Запитав Еван.
[Хмпф, це була просто велика, жалюгідна істота.]
Утім, відповідав не Алон — це була Базіліора.
— Га? Як вона опинилася зовні?
[Не тицяй у мене цим пальцем! Низький ти людисько!]
Базіліора загарчала на палець, спрямований у її бік.
— Вона казала, що їй смертельно нудно бути зачиненою всередині перстня. Тож я влаштував усе так, щоб вона могла виходити, коли забажає.
— …Ви змогли це зробити?
— Якщо зв'язати нитку мани зі слотом персня, як вона показувала, вона зможе вільно заходити й виходити.
[Ха-ха-ха-ха! Саме так! Тепер я зняла кайдани!]
Базіліора згорнулася кільцем і широко витягнула пащу.
Вона залишалася такою ж маленькою, як і раніше, не більше 30 см, і мала просто милий вигляд.
— У будь-якому разі, Рікракамур був набагато більшим за Базіліору.
— Справді?
— Так.
— То цю зміїну голову можна було б знищити одним ударом?
Еван вишкірився в посмішці, ніби намагаючись спровокувати реакцію.
Маленька змія розлютилася від його слів.
[Що за дурість! Якби я набула своєї повної форми, я б розірвала цю істоту на шматки!]
— Еге ж, еге ж, що б ти там не казала.
[Не насміхайся з мене, людино! Ти навіть програв мені в карти!]
— Тобі вдалося виграти лише одну партію з тридцяти, і тепер ти хвалишся!
[Хмпф! Той, хто виграє останню битву — справжній чемпіон!]
Щойно вони опинилися поруч, як одразу ж узялися за своє й знову почали сперечатися.
"…Вони друзі чи ні?" — подумав Алон.
Водночас крихітна істота на грудях Алона — Блекі — вибрався з його пальта й зацікавлено витріщився на Базіліору.
[Га?]
Помітивши цей погляд, Базіліора пирхнула.
[Хмпф! Маленьке немовля, від якого все ще тхне молоком, сміє дивитися на мене!!!]
З гуркотливим звуком Базіліора видала рик.
Але Блекі лише один раз схилив голову.
Лясь!
[Мяу?!]
Він вдарив лапою по примарній формі Базіліори, відправивши її шкереберть у повітря.
Базіліора гепнулася на землю, як викинута іграшка, перекочуючись через себе.
— О! О-о-о! Нарешті в мене є спосіб дати відсіч!
Еван підхопив Блекі так, наче йому до рук потрапив новий потужний інструмент.
Але…
Швир-р-р-р-р!!!
У маленького кошеняти раптово спалахнули яскраві червоні очі, і воно видало жахливий крик.
Еван, який до цього посміхався, швидко поставив Блекі назад.
Спостерігаючи за всією цією сценою, Алон пробурмотів:
— …Що за цирк.
Він лаконічно охарактеризував цю хаотичну трійцю.
————
Поки Алон та його супутники насолоджувалися цим дивним, але затишним часом, у гостьовій кімнаті неподалік кордону навпроти один одного сиділи двоє людей.
З одного боку була Кардинал Ютія зі Святого Королівства, а з іншого — Юман, Святий Святого Королівства.
— Ваша Святосте, ви згадували, що маєте щось обговорити зі мною. Про що йдеться?
Ютія легко посміхнулася, тоді як Юман із суворим виразом обличчя одразу перейшов до справи.
— Кардинале Ютіє, ви були на кордоні місяць тому?
Його тон звучав сухо та вимогливо, позбавлений найменшої світської ввічливості.
Утім, посмішка Ютії залишалася непохитною.
— Чому ви запитуєте мене про це так раптово?
— Я чув чутки, що місяць тому вас помітили в районі північного каньйону.
Це були лише чутки, але Юман підійшов до Ютії не лише на основі пліток.
— Кардинале Ютіє, ви були в Калібані близько місяця тому, чи не так?
— Так, це правда. Я мала бути присутньою на бенкеті королівства.
— Ні, це не зовсім так. Бенкет початково призначався для Кардинала Сергіуса, але ви раптово змінили графік, щоб бути там, чи не так?
Ютія не відповіла. Вона просто дивилася на Юмана з легкою посмішкою, ніби заохочуючи його продовжувати.
Юман спокійно продовжив:
— Мені повідомили, що після того, як ви досягли Калібана, ви зникли приблизно на три дні.
— Я повідомила священникам, що збираюся нести вчення Сіронії до іншого села.
— Я знаю. І село, до якого ви вирушили, «Піґані», розташоване приблизно за день дороги від Калібана. Воно славиться своїм сиром — місцевим делікатесом, який гостям завжди радять скуштувати. Дуже гостинне місце.
— Чи це так?
— Ви куштували сир?
— Звісно.
Ютія відповіла миттєво, посміхаючись.
Але обличчя Юмана стало ще суворішим.
— Це прикро. Усі мої слова були брехнею.
— Спеціалізація Піґані — справді сир, але, на жаль, цього року сир не виготовляли. І на складах його не залишилося, тому що продовольчий склад Піґані був знищений пожежею кілька місяців тому.
— ……
— Коротше кажучи, Кардинале Ютіє, ви ніяк не могли скуштувати сиру.
Юман подивився просто на Ютію й чітко мовив:
— …Кардинале Ютіє, ви були в каньйоні, чи не так?
— Можливо.
Навіть коли Юман зіткнувся з нею прямо, Ютія продовжувала посміхатися без найменшого натяку на занепокоєння.
Насправді ця ситуація її навіть розважала, а посмішка ставала дедалі ширшою.
До такої міри, що Юман відчув тривогу.
Його голос став крижаним:
— Якщо ви не збираєтеся відповідати, я поставлю інше запитання. Які у вас наміри щодо Маркіза Палатіо? Які підступи ви плетете?
— Це те, що ви хочете знати?
— Так.
— Чому?
— …Тому що він людина, яка вже пройшла через чимало труднощів. Ви не можете поводитися з ним недбало чи без поваги.
На мить у очах Ютії спалахнула слабка іскра зацікавленості.
Це тривало коротку мить, так швидко, що навіть Юман цього не помітив.
Але невдовзі вона знову приховала це, ніжно торкнувшись губ кінчиками пальців.
— Можливо, ми з вами спостерігаємо за одним і тим самим.
— …Що ви сказали?
— Ви сказали, що хочете знати, що я запланувала для свого господаря, чи не так? Усе просто. Я хочу перетворити його на дещо величніше. Так, саме так.
— …На щось величніше?
— Так, на щось величніше.
— Він і так уже величний.
— Ну, чи це справді так?
Її дзвінкий сміх заповнив кімнату.
— Я згодна з вами. Але цього недостатньо. Він стане ще величнішим. Ні, він мусить стати величнішим. Більше, набагато більше.
Юман мимовільно здригнувся.
Він був упевнений, що особа перед ним — це Кардинал Ютія.
Не було сплеску мани чи святої сили, жодної очевидної трансформації.
Нічого не змінилося.
Проте все його тіло тремтіло.
Тому що в очах Ютії сяяло виразне божевілля.
Дивлячись у її очі, Юман був упевнений.
Вони ніяк не могли спостерігати за одним і тим самим.
Вона була небезпечна.
— ...
Швидкі думки промайнули в голові Юмана.
Як він може прибрати її від Маркіза?
Хоч як він розмірковував, він не міг знайти способу.
Або, точніше, він придумав кілька підходів, але не міг передбачити, як Кардинал Ютія відреагує, якщо до цього дійде.
Тому…
— …Я не дозволю вам маніпулювати Маркізом Палатіо, як вам заманеться.
Юман твердо заявив Ютії, але навіть на це…
— Будь ласка, Ваша Святосте. Що більше ви робитимете, то більше це також допоможе моєму господарю.
Ютія відповіла лагідно.
На мить їхні погляди зустрілися.
Суміш незбагненних почуттів та рішучості зависла в повітрі.
————
Тим часом, повертаючись до Алона…
Клац, клац!
[Ох… Будь ласка, благаю тебе, зупинися. Прояви хоч трохи милосердя…!]
— Саме так, Блекі! Знищ цю дурну зміїну голову!
Алон байдуже спостерігав за односторонньою бійкою між Базіліорою та Блекі, і в його голові промайнула думка:
"…Можливо, мені варто з'їсти трохи солодкої картоплі" — подумав Алон.
————
Десь за день, коли Алон саме міркував, чи вирушати йому до Лартанії, чи повертатися до маєтку.
В аукціонному домі володінь маркіза Палатіо…
— Ха-ха-ха-ха~!
Алексіон, колишній знаменитий оцінювач, а нині власник аукціонного дому, щиро сміявся у своєму кабінеті.
Незважаючи на те, що він спав лише по чотири години щоночі, він не міг не радіти своєму нинішньому життю.
Причина? Багатство.
Алексіон заробляв стільки грошей, що здавалося, ніби він повернувся у свої найкращі часи в темних провулках Раксаса.
Щоб уявити масштаб: він уже повернув кожну монету, яку неохоче інвестував через залякувальний погляд Ладана.
І це було ще не все.
Управління аукціонним домом під іменем Маркіза Палатіо принесло йому безліч послуг та зв'язків.
Усе це без особливих зусиль.
Самого лише заснування аукціонного дому у володіннях Палатіо вистачало, аби люди повірили в його зв'язки з маркізом, що не тільки приносило йому прихильність…
Ні.
— Ха-ха-ха…
Він брав хабарі.
Дзень, дзень!
Алексіон раз у раз занурював руки у дві коробки на своєму столі.
Коробки переповнювалися дорогоцінними речами.
Він піднімав їх і відпускав назад із тихим звуком.
Самий лише вигляд цього робив його щасливим.
Він не міг припинити посміхатися, відчуваючи, що виснажливі місяці праці нарешті дають плоди.
Той факт, що це процвітання походило від чужого статусу, робив його ще приємнішим.
Це були легкі гроші, наче знайдений скарб.
Поки він ніжився в цій насолоді…
Тук, тук~!
У двері його кабінету постукали, і він радісно відповів:
— Увійдіть.
Але…
У мить, коли він побачив людину, яка зайшла, він заціпенів.
— О моє…
Чоловік невимушено зробив крок усередину.
— Ти, очевидно, насолоджуєшся плодами своєї праці.
— …Що?
Це був той, хто не мав би там бути.
— …Ладан?
— Так, це я.
Король піратів Раксаса, Ладан, привітав його підступною посмішкою.
На коротку мить Алексіон шоковано витріщився.
Перш ніж він узагалі встиг запитати, як Ладан сюди дістався…
— Отже, ти приймав чимало хабарів, чи не так?
Слова Ладана розірвали тишу.
Алексіон запнувся:
— А, ну… знаєте… це все призначалося для вас!
— Справді?
— Ха-ха-ха, абсолютно! Оскільки ці речі прийшли завдяки статусу Маркіза, це правильно віддати частину вам…!
Алексіон намагався розумно знайти вихід.
Але…
— Частину?
— А… ха-ха-ха, ні, ні, більше половини! Я маю на увазі, я ж теж зробив якусь роботу, тож…
— Ти вважаєш, що тобі потрібен залишок?
Від наступних слів Ладана…
— …Ні.
— Тоді?
— …Я віддам усе вам.
Алексіон покірно погодився.
І тоді…
— Це правильне рішення.
Ладан мовчки кивнув йому у відповідь.
Дивлячись на Ладана, Алексіон подумки вилаявся:
"Капосний морський окунь…" — подумав він.
Але зовні:
— Можу я попросити чашку кави?
— Звісно, я принесу її негайно.
Він швидко схилив голову та видавив із себе натягнуту посмішку.
Посмішку, сповнену дикої потреби вижити.
.
.
.
(П.П Ну Алексіон сам винуватий, не доходить йому що буде бобо хд.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]