Розділ 139 - Рікракамур (2)
Поки спалахнув конфлікт між Рікракамуром та Алоном.
— Висловлюємо вам нашу вдячність, Святий!
— Не дякуйте мені. Це все завдяки благословенню Сіронії.
Ще одну хвилю монстрів вдалося відбити від мурів прикордонної фортеці.
— Справді…! Завдяки милості Сіронії ми майже не зазнали втрат!
— Приємно це чути.
Юман відповів це, дивлячись вниз із фортечних мурів.
Його погляду відкривалася картина того, як солдати прибирали туші монстрів унизу, під стінами, які були спішно відбудовані після того, як їх розтрощили кілька днів тому, поруч із ділянками оборони, що все ще залишалися незавершеними.
— Коли очікується прибуття магів?
— Їх терміново викликали, і вони вже в дорозі, але, схоже, знадобиться ще трохи часу.
— Це прикро.
Обличчя Юмана затьмарилося занепокоєнням.
"Наразі це не критична проблема…" — подумав він.
Відколи експедиція вирушила на полювання за Рікракамуром, Юман відбив два напади монстрів і зробив це із чималим успіхом.
Проте його тривога виникала через невідремонтовані ділянки фортечних мурів.
"Якби мури були цілими, ми могли б узагалі уникнути жертв…"
Навіть із залученням Юмана до союзних сил, люди все одно гинули.
Хоч як старанно лагодили мури, монстри завжди знаходили спосіб пробити їх знову.
Навіть хтось із силою Юмана не міг воскресити солдата, убитого за мить.
"Молюся, аби маги прибули якнайшвидше."
Безперечно, кількість жертв була низькою.
Відбити атаки з такими мінімальними втратами було значним досягненням.
Але для Юмана це число було менш важливим за сам факт того, що було втрачено чиєсь життя.
Священним був сам факт людського життя.
Сама лише наявність жертв лягала важким тягарем на його душу.
Урешті-решт, він був Святим.
Він подивився вниз, його очі уважно вишукували постаті солдатів серед мертвих монстрів.
Хоч вигляд тіл був жахливим, він не відвертався. З незворушним виглядом він мовчки вшановував їхню пам'ять.
Коли прибирання було зрештою завершено, поки він розмовляв із ад'ютантом Кіріани про стратегію протидії наступній хвилі монстрів:
— …Кажете, з'явився на півночі?
— Ну, це не підтверджений звіт, просто…
Йому повідомили досить незвичну новину.
— …Давайте уточнимо. Під час патрулювання вздовж кордону солдати вважають, що бачили людиноподібну постать у північних територіях. Це правда?
— Так, але це лише чутки, що ходять серед військ. Будь ласка, не турбуйтеся через це. Я згадав про це лише тому, що спало на думку.
— …Якщо це вас не обтяжить, чи не могли б ви розповісти детальніше?
Вираз обличчя Юмана став поважним.
Ад'ютант, який поділився цією історією невимушено, аби розрядити обстановку, виглядав ошелешеним, але розповів детальніше.
За декілька хвилин:
— Отже, чутка стверджує, що особу з білим волоссям помітили в землях каньйону на півночі?
— Так. Однак, як вам відомо, малоймовірно, щоб хтось перебував у прикордонній зоні. І наші сили, і Імперія підтримують там суворий контроль. Хоча звіт і дійшов до Кіріани, більшість вважала це просто грою уяви.
— Зрозуміло.
— Однак після того, як прибула Кардинал Ютія…
Ад'ютант на мить завагався, перш ніж продовжити:
— Солдати, які бачили ту постать, стверджують, що ця особа була схожа на Кардинала Ютію… ось у чому суть.
— …
— Кхм, коли про це кажеш вголос, це й справді звучить як безглузда історія. Це абсурд, щоб Кардинал перебувала в такому місці.
Ад'ютант ніяково почухав потилицю, додавши, що солдати бачили постать із великої відстані, що робить цей звіт ненадійним.
Але Юман, почувши цю розповідь, занурився в мовчанку.
— …
Він поринув у глибокі роздуми, його очі повернулися в бік півночі, де, без сумніву, точилася жорстока битва.
————
Величезний кристал упав, простромивши тушу Рікракамура й вибухнувши, поки лід розквітав під холодним блакитним сяйвом місяця.
— !!!
Рікракамур заверещав — це був жахливий звук — і почав оскаженіло борсатися.
Одного удару його хвоста вистачило, щоб зрівняти із землею сусідні дерева. З його гострої, як бритва пащі, вирвався град голкоподібних ниток, що хаотично розліталися в усіх напрямках.
Найменші його рухи змушували землю здригатися, наче увесь край охопив землетрус.
Між риком монстра спалахували його багряні очі.
Очі, порожні від будь-якого розуму.
З хвоста його величезного, обтічного тіла, почав хлистати чорний слиз.
Цей слиз, подібний до речовини, яку Алон раніше знайшов біля замкових брам, поглинав усяку магію.
Це була унікальна сила, що належала лише монстрові Рікракамуру і яка нейтралізувала здібності будь-якого мага.
Миттєво масивна крижана споруда, яку створив Алон, розчинилася вщент.
Кристал, який влучив прямо у тіло Рікракамура, зник.
Магію, яку Алон сплів завдяки застосуванню самопроявлення та заклинання, повністю стер заперечний закон природи, котрим володів монстр.
Вона зникла, наче ілюзія.
Навіть перед лицем цієї абсурдної сили, Алон уже готував свій наступний хід.
Передбачивши дії Рікракамура від самого початку, він зберігав непохитну впевненість у своїй перемозі.
Алон оцінив залишки своєї мани.
Хоча він розгортав свою магію лише на пару секунд для економії енергії, його запаси вже скоротилися вдвічі.
Цього вистачало на низку дрібних заклять.
Але цього було далеко недостатньо, щоб створити магію, здатну завдати Рікракамуру суттєвих каліцтв.
Утім, це не мало жодного значення.
Уже поранивши Рікракамуру й спровокувавши його люту буйність по всьому видимому болоту, Алон діяв чітко за наміченою стратегією.
— **Єдність із тінями.**
Коли Алон тихо промовив ці слова, маленька істота, яка ще мить тому тулилася в його нагрудній кишені, вискочила назовні, а її тіло тепер було вкрите криваво-червоними очима.
Хвіст істоти сповз по руці Алона й умить просочився в землю.
Піднявши руку, Алон вимовив ще одне закляття, розгортаючи щит.
За мить снаряд із примарного лісу полетів прямо в щит, що тримав Алон.
З гучним вибухом, тіло Алона підкинуло високо в повітря.
Опинившись поза зоною дії чорного слизу, Алон подивився вперед.
Там, витріщаючись на нього крижаним поглядом своїх червоних очей, стояв Рікракамур — істота, удвічі більша за страхітливого золотого дракона Лейнісіуса.
Швидке запитання промайнуло в голові Алона, але його руки діяли інстинктивно, формуючи знаки.
— **Заломлення, Відштовхування, Лазурове світло.**
Заклинання зірвалося з його губ майже само собою.
Швидкість прояви його магії була відчутно швидшою, ніж раніше.
І тоді:
— **Лінійна дифракція.**
Наче клацнувши пальцем.
Алон випустив лазурове світло, зібране на кінчику його пальця.
Не в Рікракамура.
А в розколену, нестабільну землю під оскаженілими рухами монстра.
Ба-а-ам!
Промінь із руки Алона з’єднався з землею.
Хоча закляття було незначним і нездатним зашкодити Рікракамуру напряму, цієї невеликої сили вистачило для й без того розтрісканого й крихкого дна болота.
Бум-ку-гу-гу-гу-ум!
Невеликий удар поклав початок повному обвалу ґрунту.
Грім-бабах!
Неймовірна туша Рікракамура почала провалюватися в безодню каньйону.
Кіріана відчужено дивилася в одному напрямку.
Вона була не одна.
Лицарі та солдати — кожен із них дивився в ту саму точку.
Це було місце, де стояв маркіз Палатіо.
Загорнутий темним, хвилястим чорним плащем, його ліва рука була оповита серпанком попелясто-сірої енергії, поки він ширяв у повітрі; його присутність була настільки величною, що відвести погляд було просто неможливо.
Під величним, сяючим образом маркіза Палатіо, навіть лицарі та солдати, які були заціпенілі від одного лише вигляду Рікракамура… і навіть Кіріана, яка відчувала трепет, що затьмарював страх, спостерігали за тим, як Рікракамура затягувало в розколену землю.
Ква-а-а-ак!
Гримотливий рев був настільки сильним, що здавалося, от-от розірве барабанні перетинки.
Вібрація була настільки сильною, що солдати й лицарі втрачали рівновагу й падали, не в змозі втриматися на ногах.
Проте їхні погляди залишалися прикутими до цієї видовищної картини.
Коли Рікракамур зник у бездонній безодні, постать маркіза Палатіо, що велично височіла на тлі залишків битви, охопила їх почуттям нестримного поклоніння.
У цю саму мить, коли всі в благоговінні витріщалися на цю єдину постать:
— …Ах…
На околиці болота, у гущавині лісу, у місці, де ніхто ще нічого не помітив…
Ютія спостерігала за маркізом Палатіо з виглядом майже екстазу, овіяна щирим обожнюванням до його постаті.
Позаду неї —
Трісь! Хрусь!
Звук трощення кісток, переплетений із передсмертними криками, лунав крізь дерева.
Роздратована шумом, який заважав її поклонінню, вона тихо повернула голову.
Там усюди лежали розкидані монстри.
Гоблін із повністю розтрощеним скелетом, утиснутий у бруд, наче викинута маріонетка.
Орк зі зірваною шкірою.
Гнолл із тілом, викрученим під неприродними кутами.
Сововедмідь, який устромив власні лапи собі в горло.
Вся зона була оточена периметром із трупів, чиї форми були потворно знівечені, наче вони пройшли крізь м'ясорубку.
Десятки тіл?
Ні.
Сотні?
Усе одно замало.
Кількість мертвих, достатня для того, щоб оточити весь край болота, висіла купами за спиною Ютії.
І —
— Гр-р-рк.
Серед цієї бійні єдиною істотою, усе ще здатною видавати звуки, був…
Троль, який був значно більший за інших, чиє тіло було зігнуте й спотворене неможливим чином, але яке все ще чіплялося за життя завдяки своїй неймовірній регенерації.
Зкручений чорними щупальцями, він перетворився на втілення чистого інстинкту й дико витріщався на Ютію, а його очі сповняв первісний жах.
Вона лагідно приклала палець до губ.
— Ой, лихо, ми мусимо сидіти тихо. Ми ж не хочемо створювати шуму, правда?
Усміхаючись, ніби втішаючи налякане немовля, Ютія підійшла до потворного троля.
Її багряні очі сяяли під блідим місячним світлом.
— Ну ж бо, не дивись на мене. Дивись туди.
Трісь! Хрусь!
Щупальця, що обвили шию троля, смикнули його голову, змушуючи дивитися в бік віддаленої постаті маркіза Палатіо.
— Гр-р-р-а-а-а!
Троль закричав від болю.
Але —
Клац!
Щупальця схопили його за щелепу, вириваючи висунутий язик.
Корчачись від нестерпної агонії, троль під тиском щупалець знову був змушений повернутися в бік Алона.
— Хе… хе…
Важко дихаючи від чистого переляку, він закотив очі назад у спробі подивитися на Ютію.
У центрі цієї жахливої картини, губи Ютії залишалися вигнутими в лагідній посмішці.
— А тепер ти також занадишся поклонінням і вірою.
Вона стиха прошепотіла.
— Поклонінням і вірою, які належать йому за правом.
Спокійно:
— Моєму єдиному богу.
Вона віддала наказ.
.
.
.
(П.П Ну як богу, Ютія трішки і в іншому план думає про Алона, в подальшому там будуть веселі відомості хахахах.)
.
[Підпишіться на мій ТГ-Канал, щоб дізнаватись про вихід нових розділів та іншу інформацію: https://t.me/Cactus_Paradise_novel_manga]